< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Особливості спілкування сімейного лікаря з пацієнтом та його родиною

Гіппократ писав: "У медицині є три складові: хвороба, хворий і лікар... Хворому нелегко зрозуміти, що відбувається, чому йому стає краще або гірше, саме лікар повинен йому все пояснити". А ось думка хворого. Francic Maenab, доктор богослов'я, писав: "При першій зустрічі вирішальну роль відіграє поведінка лікаря, його манера говорити і триматися".

Професіоналізм лікаря визначається не тільки тим, наскільки добре він знає етіологію і патогенез хвороб, методи їх діагностики та лікування, але і його вмінням консультувати, тобто спілкуватися, вчити, радити. Уміння лікаря спілкуватися визначає його взаємини з хворим–тільки завоювавши довіру хворого, можна зібрати детальний анамнез, пояснити, що від нього вимагається в процесі лікування. Досвідчений фахівець викладає свої думки так, щоб вони були доступні, не породжували тривогу. Він уміє не підірвати довіру до себе і не відняти у хворого надію на успіх лікування.

Вміння слухати

Немає нічого важливішого за вміння слухати свого співрозмовника. Слухати – означає сприймати і пропускати через себе. Egan пише: "Слухають не тільки вухами, слухають очима і шкірою, слухають розумом, серцем – усією душею. Людина не просто сприймає звук – слова пофарбовані почуттями, вони будять уяву. Найважливіше можна передати інтонацією, жестом, мімікою, нарешті – мовчанням". Вміння слухати включає:

  • – сприйняття інформації,
  • – сприйняття почуттів,
  • – співчуття до співрозмовника,
  • – аналіз.

Слухайте хворого уважно, не перебиваючи. При необхідності робіть навідні зауваження: "Ви чимось засмучені сьогодні", "Здається, ви засмучені через чоловіка", "Здається, трапилося щось серйозне", "Ви, здається, хочете сказати, що...".

Якості лікаря

Лікар повинен володіти такими якостями: здатність до співпереживання, дбайливість, шанобливе ставлення до хворого, стурбованість долею хворого, дотримання лікарської таємниці, компетентність, відповідальність, довіра хворому, чуйність, проникливість, сумлінність.

Принципи спілкування

  • – Говоріть доступною мовою.
  • – Не зловживайте термінами.
  • – Давайте тільки чіткі інструкції.
  • – Уникайте двозначностей.
  • – Не обіцяйте неможливого.
  • – Просвіщайте хворого, його рішення мають стати осмисленими.
  • – Перевірте, чи правильно він вас зрозумів.
  • – Не бійтеся повторюватися, якщо відчуваєте, що хворий вас не зрозумів.
  • – Будьте впевнені, що у хворого не залишилося невирішених питань.
  • – Коли потрібно, направте хворого до фахівця.

Спостереження

  • – Повідомте хворому номер свого телефона, не уникайте телефонних розмов із ним.
  • – Регулярно повідомляйте хворому результати аналізів та інших досліджень.
  • – Контролюйте виконання призначень, жінкам регулярно проводьте цитологічне дослідження мазків із шийки матки.
  • – Якщо ви спізнюєтеся на прийом, попередьте хворого по телефону.
  • – При неефективності лікування направте хворого до фахівця.
  • – Коли потрібно, наполягайте на госпіталізації.

Практичні поради

  • – Уміння слухати – необхідна умова спілкування. Воно має на увазі не тільки здатність чути слова, а й розуміти їх зміст, сприймати емоційне забарвлення мови.
  • – Уміння слухати не тільки говорить про поважне ставлення до хворого, але і дозволяє іноді з'ясувати справжню причину звернення до лікаря.
  • – Ще один цінний навик – це вміння розуміти мову жестів, пози, міміки.
  • – Навіть якщо лікування неефективне, хороші відносини між лікарем і хворим допомагають уникнути конфлікту.

Комунікативна компетентність лікаря – професійно значуща якість. Професія лікаря передбачає втій чи іншій мірі виражене інтенсивне і тривале спілкування: з хворими, їхніми родичами, медичним персоналом – від медичних сестер і санітарок до головних лікарів, керівників медичних установ. Від уміння спілкуватися, встановлювати й розвивати взаємини з людьми багато в чому залежить професійна успішність лікаря. Хороший психологічний контакт з хворим допомагає точніше зібрати анамнез, отримати більш повне і глибоке уявлення про хворого. Уміння спілкуватися, або комунікативна компетентність, забезпечує взаєморозуміння, довіру у відносинах, ефективність у вирішенні поставлених завдань. Якщо пацієнт довіряє своєму лікареві, не сумніваючись у правильності діагностики і адекватності терапії, то він буде виконувати призначення, пройде всі необхідні діагностичні та терапевтичні процедури. При відсутності психологічною контакту, пацієнт, можливо, не стане дотримуватися лікарських рекомендацій та призначень, проконсультується в інших лікарів чи просто у своїх знайомих, займеться самолікуванням, звернеться до представників альтернативної медицини.

Комунікативна компетентність передбачає не тільки наявність певних психологічних знань (наприклад, про типи особистості, про способи переживання і реагування на стрес у різних людей залежно від типу темпераменту, про специфіку зв'язку між типами статури і особливостями психічного складу особистості тощо), але і сформованість деяких спеціальних навичок: вміння встановлювати контакт, слухати, володіти невербальною мовою комунікації, будувати бесіду, формулювати питання. Важливе також володіння лікарем власними емоціями, здатність зберігати впевненість, контролювати свої реакції і поведінку в цілому. Адекватна комунікація передбачає правильне розуміння хворого і відповідне реагування на його поведінку. Незалежно від того, у якому душевному стані перебуває пацієнт, чи відчуває він гнів або печаль, занепокоєння, тривогу або відчай, лікар повинен вміти з ним взаємодіяти, адекватно будувати відносини, домагаючись вирішення професійних завдань.

У зв'язку з цим професійно значущою якістю медичного працівника є комунікативна толерантність (як один з аспектів комунікативної компетентності) – терпимість, поблажливість та ін. Комунікативна толерантність показує, якою мірою лікар переносить суб'єктивно небажані, неприйнятні для нього індивідуальні особливості пацієнтів, негативні якості, засуджувані вчинки, звички, чужі стилі поведінки і стереотипи мислення. Хворий може викликати різні почуття, подобатися або не подобатися, може бути приємний або неприємний лікарю, але в будь-якому випадку психологічна підготовка останнього повинна допомогти впоратися з ситуацією, запобігти конфлікту або виникненню неформальних відносин, коли замість рольової структури "лікар – хворий" виникають відносини дружби, психологічної близькості, залежності, любові. Комунікативна компетентність у професійній діяльності лікаря означає вміння не тільки психологічно правильно будувати відносини з хворим, але і здатність у процесі цих відносин залишатися в рамках професійної ролі.

Психологічні характеристики, що формують комунікативну компетентність. Уміння спілкуватися, встановлювати і розвивати взаємини з іншими людьми формується в процесі взаємодії з оточуючими, у міру накопичення досвіду відносин в різних соціальних ситуаціях, під час виконання різних видів діяльності. У спілкуванні формуються й виявляються властивості особистості: тривожність, агресивність, ригідність тощо. У взаємодії зі складними психологічними особливостями особистості розвивається й комунікативна компетентність.

В основі формування комунікативної компетентності лежить така психологічна характеристика особистості, як прагнення перебувати разом з іншими людьми, належати до якої-небудь соціальної групи, встановлювати емоційні взаємини з оточуючими, бути включеним в систему міжособистісних взаємин. У конфліктних ситуаціях, в разі загострення взаємин присутність поруч емоційно близьких людей стабілізує картину світу і самооцінку, зміцнює позиції, дозволяє більш точно й адекватно реагувати на події. Відомо, шо в стані тривоги підвищується потреба в інших людях, сама їх присутність поруч знижує рівень тривоги, зменшує інтенсивність негативних емоційних переживань.

Ця психологічна риса, потреба в інших людях, прагнення до взаємодії з ними, в літературі позначається терміном "афіліація" – потреба людини бути в товаристві інших людей, прагнення до "приєднання". Внутрішньо (психологічно) афіліація виступає у вигляді почуття прихильності і вірності, а зовні – у товариськості, бажанні співпрацювати з іншими людьми, постійно перебувати разом із ними, в особливостях невербальної поведінки. Хекхаузен визначає афіліацію як певний клас соціальних взаємодій, що мають повсякденний і в той же час фундаментальний характер. Зміст таких взаємодій полягає в спілкуванні зі знайомими, малознайомими і незнайомими людьми, і така їх підтримка, яка приносить задоволення, захоплює і збагачує. У роботі лікаря, шо відрізняється тривалістю та інтенсивністю різноманітних соціальних контактів, ця риса допомагає зберегти живе зацікавлене ставлення до пацієнтів, прагнення допомагати їм і співпрацювати з ними, а також захищає від професійних деформацій, байдужості і формалізму, утримує від такого підходу до хворого, коли він починає розглядатися як безособове анонімне "тіло", частина якого потребує терапії.

Інша психологічна характеристика, що забезпечує комунікативну компетентність лікаря, – це емоційна стабільність, врівноваженість при відсутності імпульсивності, надмірної емоційної експресивності, зі збереженням контролю над емоційними реакціями та поведінкою в цілому. Емоційна стабільність допомагає лікарю у взаєминах з хворими уникати "психологічних зривів", конфліктів. Інтенсивні емоційні реакції не тільки руйнують довіру хворого, лякають, насторожують, втомлюють та ін. Навпаки, душевна рівновага лікаря, його спокійна доброзичливість, емоційна стабільність викликають у пацієнта відчуття надійності, сприяють встановленню довірливих відносин. У ситуації хвороби, як правило, підвищується рівень тривоги, що приводить до посилення емоційної нестійкості, що проявляється в дратівливості, плаксивості, запальності, агресивності. У більшості випадків спостерігається також астенія як одна з найбільш поширених і неспецифічних форм психічного реагування на різноманітні внутрішні й зовнішні патогенні чинники: психогенної, травматичної, соматогенної та іншої природи. Хворі з їх нестабільною психікою, тривожністю, невпевненістю, занепокоєнням, лабільністю емоційних реакцій потребують стабілізуючої впевненості лікаря.

Психологічною якістю, що забезпечує адекватну комунікацію в системі взаємин "лікар – хворий", є також емпатія – здатність до співчуття, співпереживання, своєрідна психологічна "включеність" у світ переживань хворого.

Сучасне розуміння емпатії як осягнення емоційного стану, проникнення у внутрішній світ іншої людини передбачає наявність трьох видів емпатії:

  • – емоційної емпатії, заснованої на механізмах ототожнення та ідентифікації;
  • – когнітивної (пізнавальної) емпатії, що базується на інтелектуальних процесах (порівняння і аналогії);
  • – предикативної емпатії, що виявляється в здатності до прогностичного подання про іншу людину, заснованого на інтуїції.

Емоційна співучасть допомагає встановити психологічний контакт з хворим, отримати більш повну і точну інформацію про нього, про його стан, вселити впевненість у компетентності лікаря, в адекватності здійснюваного ним лікувально-діагностичного процесу, вселити віру в одужання. Емпатичні якості лікаря можуть бути корисні у випадках невідповідності пропонованих хворим суб'єктивних ознак тих чи інших симптомів об'єктивної клінічної картини захворювання: при агравації, дисимуляції і анозогнозії, а також у разі симулятивної поведінки.

Психологічною характеристикою, що бере участь у формуванні комунікативної компетентності лікаря, є і сенситивність до відкидання. Здатність сприймати негативне ставлення оточуючих, зокрема, пацієнтів, яке може виникати на певних етапах лікування, надає лікареві своєрідний "зворотний зв'язок", що дозволяє йому корегувати свою поведінку у взаєминах із хворим. У той же час сенситивність до відкидання не повинна бути занадто високою. В іншому випадку вона сприяє зниженню самооцінки лікаря, блокує його афіліативну потребу і в цілому знижує адаптивні і компенсаторні можливості. Висока чутливість до негативного ставлення з боку хворого змушує лікаря сумніватися у своїй професійній компетентності. Подібні сумніви, у свою чергу, можуть реально позначитися на якості роботи. Невпевненість у власній професійної спроможності може стати причиною психічної травматизації і приводити до емоційних розладів.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >