< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МІСЬКИХ СИСТЕМ

Сьогодні на Землі існує приблизно 15 млн людських поселень. Усі вони перебувають у складній взаємодії з природою. Сила і спрямованість такої взаємодії в різні історичні епохи змінювалася залежно від розвитку тих або інших форм розселення, темпів зростання міст, їхньої технічної оснащеності і багатьох інших чинників. Зупинимося докладніше на найбільш важливих для урбоекології питаннях розвитку міст і міських систем.

Міста епохи стародавнього світу і середньовіччя

Перші поселення виникли на Землі ймовірно 10-12 тис. років тому, коли землеробство поступово стало перетворюватися в одне з найважливіших занять людини. Ці поселення налічували 100-150 людей і були досить віддалені одне від одного. Приблизно в радіусі 3-4 км природний ландшафт зазнавав сильної зміни – природний покрив поступово перетворювався в агроценози (поля, що обробляються, городи та ін.). Площа оброблюваних ділянок була невелика; найближче оточення селища являло собою мозаїку з перетворених і тих, що не зазнали обробки, ділянок ландшафту, що має високий екологічний потенціал. У радіусі 10-15 км ландшафт був ще майже незайманий людиною, яка використовувала його як мисливські угіддя і природну комору. Загалом людина неоліту внаслідок своєї нечисленності й невисокого тиску на природу добре вписувалася в біотичний кругообіг.

Міста виникали у VI–V тис. до н.е. як результат дедалі більш сильного територіального поділу праці, витіснення із землеробства й торгівлі ремісництва. Розквіт рабовласницького ладу став одночасно і часом розквіту міст давнього світу. Так, наприклад, Вавилон (Ассирія), Мемфіс (Єгипет) налічували по 80 тис. мешканців, Афіни в період правління Перікла – 300 тис., Карфаген – 600 тис., а Рим епохи Августа Октавіана – 1 млн мешканців. Стародавні міста за невеликим винятком вирізнялися скупченістю населення, низьким благоустрієм, великою щільністю забудови, яка перевищувала рівні щільності населення в сучасних містах.

Міста були тісно пов'язані з сільським господарством, у них проживало багато селян. Тиск на природу навколо міста зростав. Ландшафти перетворювалися з мозаїчних у монокультурні; ерозія ґрунтів стала звичайним явищем. Давні міста як осереддя культурної, соціальної, торгової й інших сфер життя ставали також екологічними шкідниками навколишньої місцевості. Вони споживали водні, харчові й інші ресурси зі значної території, не віддаючи нічого взамін.

Рівень транспортного обслуговування і санітарного впорядкування у містах стародавнього світу був надзвичайно низьким. Наприклад, ширина вулиць у Римі не перевищувала 4 м, у Вавилоні – 3 м. За Юлія Цезаря був схвалений спеціальний закон, що лімітував час для пересування різних видів екіпажів вулицями міста. Через скупченість споруд (погані умови для зміни застійних повітряних потоків над сирими низинами) нерідкими були спалахи епідемій. Перша епідемія чуми в VI тис. до н. е. у Східній Римській імперії, охопила багато країн світу і забрала 100 млн людських життів, приблизно 1/3 всього населення Землі.

Уже в ті прадавні часи у багатьох філософів і вчених виникають сумніви відносно доцільності суспільного і функціонального устрою сучасних їм міст.

Ще в давньому епосі про Гільгамеша в описі М. У рука (ПІ тис. до н.е.) наводиться співвідношення забудованих і незабудованих площ у міських стінах. Пізніше багато грецьких мислителей – Платон, Арістотель, Гіппократ, Вітрувій та інші виступали з трактатами, в яких розглядалися питання оптимального розміру поселень, суспільної оцінки гігієни, планування міст та інші проблеми будівельного мистецтва й архітектури.

Концепцію грецького містобудування можна уявити з описів Платона (V-IV тис. до н.е.), який вважав, що в ідеальному випадку місто має бути розплановане таким чином, аби кожна його ділянка мала найкоротший вихід за місто, а всі жителі мали б будинки як у місті, так і поза ним. Гіппократом (V ст. н.е.) були обґрунтовані принципи вибору місця будівництва міста з урахуванням панівних вітрів і їхніх впливів на мікроклімат і здоров'я городян.

Візантійське містобудівне законодавство, прийняте у вигляді "Закону градського" в складі "Мірила праведного" кінця X ст. і Керманичих книг ("Кормчих книг") XII ст., визначало просторову структуру міста з урахуванням його взаємозв'язків із навколишньою місцевістю.

У середньовіччі, разом із феодалізмом, що прийшов на зміну рабовласницькому ладові, зародився новий тип міста – місто- фортеця, оточена могутніми оборонними спорудами. Середньовічні міста поступалися за розмірами поселенням стародавнього світу і рідко налічували більше декількох десятків тисяч жителів. Чисельність найбільш великих з них – Лондона і Парижа, досягала в XIV ст. 100 і 30 тис. жителів відповідно.

Разом із тим, гігієнічні проблеми в них були не менш гострими, і головною загрозою для жителів залишались епідемії. Друга пандемія чуми, що спалахнула в XIV ст., забрала приблизно третину населення Європи.

Процес формування міст можна поділити на три стадії.

I стадія тривала до XVI-XVII ст. Використовувалися здебільшого місцеві джерела харчування і води, енергія вітряних і водяних млинів, коней та інших свійських тварин, у виробництві переважала ручна праця. Відходи, що надходили в навколишнє середовище, були в основному продуктами життєдіяльності людей і домашніх тварин. Екологічні проблеми давніх міст були пов'язані з забрудненням цими відходами джерел водопостачання і, як наслідок, періодичними спалахами інфекційних захворювань.

II стадія збіглась із розвитком сухопутного і водного транспорту, доріг, відкриттям можливостей використання теплової енергії для транспортних і виробничих цілей.

ІII стадія (почалась у XIX ст.) пов'язується з промисловою революцією, що ознаменувалася різким підвищенням дії на природне середовище.

До 1400 р. першою урбанізованою країною в сучасному розумінні була Велика Британія.

Епоха Відродження ознаменувалася значним розвитком містобудівних ідей, появою передусім містобудівних утопій "ідеальних міст" І. Кампанелли, Т. Мора, Філарета та інших авторів. Запропонований схематизм цих міст, їх підкреслена геометричність – своєрідний протест проти хаотично невпорядкованих міст середньовіччя.

Прискорений темп урбанізації на сучасному етапі пов'язаний з подальшим розширенням енергетичних потреб суспільства, появою і розвитком нових типів транспорту, збільшенням системи комунальних послуг, високим рівнем комфорту життя, інтелектуального спілкування.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >