< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ПІДТРИМКА ЕКОЛОГІЧНОЇ РІВНОВАГИ

Будь-яке містобудівне рішення, бездоганне з погляду планування і комбінування виробництв, розвиненості інфраструктури і цивільного будівництва, може виявитися неспроможним розв'язати екологічні проблеми, якщо в районі відсутні умови, що забезпечують самовідновлення і самоочищення природного середовища, тобто певною мірою рівноважний стан між природою і містом. Підтримка рівноваги – найважливіше завдання урбоекології.

Процес динамічного гомеостазу в урбоекосистемі

У процесі взаємодії з людським суспільством, яке розвивається, природне середовище має тривалий час зберігати основні характеристики, від яких залежить хід найбільш важливих природних процесів на Землі. До них належать достатня фотосинтезувальна активність автотрофних рослин, відтворювання в потрібних масштабах усіх необхідних компонентів, збереження різноманіття життя на планеті, здатність до самоочищення і подальшої еволюції. А це означає, що взаємодія людського суспільства і природного середовища має відбуватися в умовах динамічного гомеостазу, рівноважного стану.

Розвиток людського суспільства неминуче призведе до зміни природного середовища. Разом із тим, антропогенні зміни не мають носити характер катастроф, які ведуть до значних екологічних криз. Вони мають бути поступовими, забезпечувати правильний розподіл і силу антропогенних навантажень, необхідні умови адаптації до них людини і природи. Такий стан динамічного гомеостазу (на відміну від природної рівноваги) в біосфері називають динамічною екологічною рівновагою.

Абсолютної природної рівноваги на Землі не було і до появи людини. В умовах такого роду неможлива була б сама еволюція біосфери. Однак природа розвивається мільярди років, і виникаючі в ній зміни практично непомітні. Ті екосистеми, що перебувають у природній рівновазі, проходять цілий ряд стадій, яким притаманна зміна екологічних характеристик (продуктивності, порідного і видового складу тощо), зокрема і певна стійкість до зовнішніх впливів. Такі стадії, тобто послідовність рослинних і тваринних співтовариств, що змінюють одне одного в даному районі, дістали назву сукцесій.

Заміщення видів зумовлене тим, що популяції, прагнучи модифікувати природне середовище, створюють умови, сприятливі для інших популяцій. Цей процес триває доти, поки досягається рівновага між біотичними й абіотичними компонентами природного середовища.

Подібну стабілізацію екосистем називають клімаксом (заключна фаза біоценотичної сукцесії, що перебуває у найбільш повній єдності з біотопом або тільки з кліматом даної місцевості). Клімаксові системи мають найбільшу біомасу і найнижчу продуктивність. Тому господарський розвиток екосистем, трансформація біогеоценозів в агроценози відбувається за постійного підвищення продуктивності останніх, що виключає можливість досягнення екосистемою фази клімаксу, однак стійкість, пластичність та опірність до навантажень різного роду екосистеми суттєво знижуються. Аналогічний процес відбувається і з урбоценозами, тільки внаслідок швидкого спрощення структури і дедалі більшого домінування в них одного виду – людини.

Оскільки від інтенсивного використання агро- і урбоценозів відмовитися неможливо, збереження різноманіття і компонентного балансу природного середовища, а отже, й екологічної рівноваги, все більше починає залежати від територіальних, зокрема планувальних містобудівних методів, які забезпечують достатню різноманітність біогеоценозів у межах великих урбоекосистем.

Для локальних об'єктів великих систем розселення (мегаполісів) утрата екологічної рівноваги може обернутися катастрофою. Тому підтримка динамічної екологічної рівноваги є найважливішим екологічним принципом розв'язання завдань містобудування і розселення.

Екологічна рівновага в урбоекології – це такий стан природного середовища урбанізованого району, при якому забезпечується саморегуляція, належна охорона і відтворювання основних його компонентів – повітря, водних ресурсів, ґрунтово-рослинного покриву, тваринного світу.

Необхідними умовами такого стану мають бути:

  • 1) відтворювання основних компонентів природного середовища, що забезпечує їх баланс у потоках речовини і енергії;
  • 2) відповідність ступеня геохімічної активності ландшафту масштабам виробничих і комунально-побутових забруднень навколишнього середовища [7];
  • 3) відповідність ступеня біохімічної активності екосистеми (наявність умов для біологічної переробки органічних і нейтралізації шкідливого впливу неорганічних забруднень);
  • 4) відповідність рівня фізичної стійкості ландшафту силі впливу транспортних, рекреаційних, інженерних та інших антропогенних навантажень;
  • 5) баланс біомаси в непорушених або слабкопорушених антропогенною діяльністю частинах екосистеми, достатня складність і якомога більша різноманітність природного середовища.

За екологічного підходу до проблеми забезпечення екологічної рівноваги окремо взяте місто не має можливості саморегуляції, а тому має розглядатися в єдності з досить великими районами.

Різноманіття початкових умов зумовлює і різні можливості для збереження екологічної рівноваги в межах об'єктів. Тому доцільно розглядати кілька рівнів екологічної рівноваги – повної, умовної, відносної.

Повна екологічна рівновага може бути досягнута у разі задоволення усіх п'яти умов. Необхідними передумовами цього має бути значна територія району формування системи і наявність у ньому досить збалансованих відносин між людиною і навколишнім природним середовищем (щільність населення – 50–60 людей/км2, лісистість 20–30%).

Умовну екологічну рівновагу можна забезпечити у випадку нездійсненності лише першої умови (це реально на територіях із щільністю населення не вище 100 людей/км2 та лісистістю 20–ЗО%).

Відносна екологічна рівновага може бути забезпечена в усіх інших випадках за обов'язкового дотримання другої, третьої та четвертої умов.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >