< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ТЕРИТОРІАЛЬНІ МЕТОДИ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕНСАЦІЇ

Територіальні методи мають важливе значення в комплексі заходів щодо охорони навколишнього середовища міських систем. Саме вони дають змогу найбільш повно використати потенціал самоочищення природного середовища без значних затрат на системи очищення, визначити функціональний зміст і конфігурацію природного каркаса району.

Вимоги до територіально-планувальних заходів

Процес урбанізації неминуче призводить до змін природних комплексів, природного середовища. Ці зміни мають відбуватися так, аби природа мала можливість пристосування до них, а міське середовище залишалося б сприятливим для життєдіяльності людини.

Суттєвою особливістю урбанізованого середовища є те, що воно включає в себе не тільки природне середовище як складник довкілля, а й матеріальну структуру міста, створену діяльністю людини, тобто антропогенний складник.

Таке урбанізоване середовище називають антропогенно-природним територіальним комплексом, стійкість якого забезпечується раціональним поєднанням процесів управління з боку людини і природної саморегуляції.

Для здійснення управління необхідна картографічна модель, яка б містила інформацію про сучасний стан досліджуваної системи. Дістати таку модель можна на основі результатів геоекологічного аналізу території міста [7].

Геоекологічні дослідження урболандшафтів передбачають дослідження просторово-часової організації ландшафтно-архітектурних систем (ЛАС), визначення етапів і тенденцій містобудівного освоєння ландшафтів досліджуваної території, проведення історико-ландшафтної реконструкції (відновлення ландшафтної ситуації, яка існувала до початку активного містобудівного освоєння території), вивчення та картографування просторових структур ЛАС, дослідження особливостей їх розвитку та функціонування.

Дослідження включають чотири етапи: 1) історико-ландшафтний; 2) структурно-ландшафтний; 3) ландшафтно-функціональний; 4) ландшафтно-організаційний. Для кожного з цих етапів застосовуються спеціальні групи польових натурних і камеральних методів, співвідношення між якими залежить від етапу досліджень та рангу досліджуваних одиниць.

На першому (історико-ландшафтному) етапі аналізу території міста співвідношення між камеральними та натурними методами дослідження врівноважені. Карта відновлених (реконструйованих) ландшафтів складається в камеральних умовах з обов'язковою її перевіркою та коригуванням під час натурних досліджень.

Для ландшафтного аналізу території міста, коли досліджується весь процес містобудівного освоєння ландшафтів, формування та розвитку ландшафтно-архітектурних систем і комплексів, особливо важливі історико-ландшафтні зрізи. Вибір цих зрізів здійснюється із застосуванням діахронічного підходу через зіставлення історичної, археологічної і ландшафтно-історичної періодизації.

Мета діахронічного підходу в ландшафтному аналізі території міста полягає в тому, щоб правильно визначити поширення давніх та сучасних урбаністичних форм, проаналізувати історичні зрізи і визначити їх зміни за історичний час.

Для сучасних міст, що не мають істотного історичного часу, освоєння, формування і відновлення ЛАС значно спрощується і виконується за скороченою програмою історико-ландшафтного аналізу території.

Найбільш стабільною характеристикою геологічної будови є рельєф, що дає змогу поширити сучасні дані з геологічної будови території на весь проміжок часу досліджуваного періоду.

Основний об'єкт відновлення – ґрунтово-рослинний покрив. Докладна інформація про ґрунти може бути здобута за даними натурних досліджень сучасних і викопних ґрунтів. Для відновлення рослинного покриву використовують наявні матеріали приміських лісогосподарств, міських органів "зеленого господарства", різноманітну архівну, літописну та іншу інформацію.

Паралельно з аналізом ландшафтної та ландшафтно-архітектурної структури території міста виконується картографічне моделювання ареалу техногенного освоєння [7].

Для ландшафтного аналізу території міста оптимальною моделлю ареалу техногенного освоєння є сукупність картографічних моделей полів, реалізованих у вигляді полів техногенного освоєння (обсягів забудови – щільностей техногенних ландшафтно-архітектурних елементів (ЛАЕ) з бальною оцінкою їх висоти, кількості поверхів, площі.

Наступний етап досліджень – структурно-ландшафтний, має такі особливості: за аналізу ландшафтно-архітектурної структури визначальним чинником є подібність походження та еволюції територіальних одиниць ПАС. Ландшафтно-архітектурні елементи мають загальні генетично зумовлені ознаки будови – однорідний склад та об'єднувальні властивості компонентів та взаємозв'язків між ними. За цими властивостями ЛАЕ й дістають свою назву.

Територіально сумісні ЛАЕ поєднуються в територіальні структури більш вищого рангу: ландшафтно-архітектурні групи (ЛАГ), ландшафтно-архітектурні масиви (ЛАМ), ландшафтно-архітектурні комплекси (ЛАК) та ЛАС. Територіальні структури ЛАС виділяються так, щоб у межах ділянок території, які їм відповідають, збереглося відносно однорідним генетично та еволюційно зумовлене поєднання природних і техногенних компонентів та характер їх взаємодії.

Оскільки від заснування до сьогодні кожна частина міста мала певні функції, місто зростало залежно від придатності ландшафтів до виконання цих функцій. Тому необхідний третій етап ландшафтного аналізу території міста – ландшафтно-функціональний. Це сумісний аналіз ландшафтної структури досліджуваної території (відновлених ландшафтів) і територіальної структури її урбаністично-функціонального використання. Результатом спільного аналізу ландшафтної та функціональної структур є ландшафтно-функціональне зонування для різних етапів розвитку міста у вигляді карт і картосхем.

Розрізняють три варіанти ландшафтно-функціонального зонування території міста, що доповнюють один одного: 1) ретроспективне – для різних етапів містобудівного освоєння ландшафтів території міста; 2) актуальне, яке характеризує функціональну організацію території, що склалася на цей час; 3) рекомендоване оптимальне ландшафтно-архітектурне функціональне зонування як схема пропонованого розміщення різних за функціями зон техногенно- урбаністичного використання відповідно до ландшафтно-архітектурної структури території. Другий і третій варіанти зонування виконуються на четвертому – ландшафтно-організаційному етапі досліджень, головною метою якого є аналіз території міста та розробка рекомендацій з оптимального природокористування. Практичним втіленням цих рекомендацій може бути функціональна переорієнтація території та організація мережі історико- та природоохоронних територій (парків, охоронних історико-археологічних зон тощо).

Невідповідність сучасної функціональної структури ландшафтно-архітектурній може призвести до розвитку небажаних фізико-географічних процесів, зумовлених антропогенною діяльністю (площинна та лінійна ерозія, зсувні процеси, заболочування), ускладнення екологічного стану території внаслідок порушення обмінних процесів (атмосферної мікроциркуляцїї і режиму стоку), зниження пейзажно-видових властивостей за рахунок одноманітної забудови тощо.

За даними натурних ландшафтно-архітектурних досліджень, ландшафтно-організаційних оцінок, аналізу природно-техногенних процесів, з урахуванням ступеня забрудненості території та даних карти сучасних фізико-географічних процесів установлюється відповідність ландшафтно-архітектурної структури функціональній, що виключає виникнення конфліктних ситуацій, за яких більша частина площі структурної одиниці ЛАС (ЛАЕ, ЛАГ, ЛАМ; ЛАК) зайнята під певний вид урбаністичного використання, охоплена небажаними фізико-географічними та екологічними процесами або втрачає свої пейзажно-видові властивості та історико-культурний потенціал.

Уже на початковому стані досліджень необхідний загальний екологічний аналіз території, що включає порівняльну характеристику екологічного складника, визначення урбоекологічної і демографічної місткості району, які дають змогу судити про сучасний стан навколишнього середовища або стан, який прогнозується, про можливість забезпечення в районі екологічної рівноваги.

На основі результатів цього аналізу необхідно провести оцінку території за комплексом чинників, які характеризують сучасний та майбутній стан основних компонентів довкілля – ґрунтово-рослинного покриву, водного та повітряного басейнів. Критеріями оцінки слугують гігієнічні нормативи та спеціально збільшені показники – техногенне навантаження опосередкованого впливу, природність, забрудненість, комфортність тощо. Результатом оцінки території зазвичай є зони з різною мірою сприятливості стану того чи іншого компонента навколишнього середовища.

На основі оцінки стану довкілля, виявлення проблемних галузей господарства, що найбільше забруднюють природу, проблемних компонентів, які зазнають найбільших антропогенних навантажень, складається схема урбоекологічного зонування з визначенням просторової дислокації проблемних з погляду екології ситуацій і ареалів.

Прогноз стану навколишнього середовища на певну перспективу дає змогу здійснити корекцію схеми урбоекологічного зонування і розробити на її основі схему інженерно-екологічного зонування району, що є основою просторової структури системи територіально-планувальних і локальних технологічних, гігієнічних та інших природоохоронних заходів.

Для формування концепції екологічної компенсації в тому чи іншому районі слід враховувати демографічну місткість території. Довгий час про неї судили посередньо – на основі фактів про наявність резервних територій для будівництва. Подальший розвиток районного та міського планування показав необхідність оцінювати можливості районів не тільки за наявністю придатних для забудови земель, а й за іншими чинниками, які враховують можливість і доцільність освоєння тих чи інших територій, експлуатації водних ресурсів, використання лісових угідь і водоймищ для рекреаційних цілей, можливі масштаби приміського та сільського господарювання.

Демографічна місткість території – це умовний поріг, який слугує своєрідним сигналом, застерігаючи від надмірного промислового розвитку того чи іншого регіону. Можливі й більш великі масштаби розвитку районів, ніж допускають їхні демографічні місткості. Однак у цьому випадку вони розвиватимуться за рахунок ущемлення інтересів сусідніх з ними районів або за рахунок подорожчання будівництва та великих капітальних витрат на охорону навколишнього середовища.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >