< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ВИДОБУВАННЯ СИРОВИНИ

Мінерально-сировинні ресурси України і стан користування надрами

Україна за багатством мінерально-сировинних ресурсів – одна з провідних держав світу. Займаючи 0,4% суші, вона має 5% світових запасів корисних копалин загальною вартістю понад 11 трлн дол. США. Копалини зосереджені у 9000 родовищах. За деякими видами корисних копалин Україна займає провідне місце серед країн СНД, Європи і світу. Мінерально-сировинні ресурси забезпечують 90% продукції промисловості та 80% будівельних матеріалів, а їх частка в експортному потенціалі держави сягає 30% [15].

Ці обставини зумовили формування на території України потужного промислового комплексу та пов'язаних із ним техногенно-екологічних проблем, серед яких насамперед необхідно виділити високий ступінь техногенних навантажень та забруднення довкілля, формування великих обсягів відходів, активізацію і розвиток небезпечних геологічних процесів, порушення гідрогеологічних умов, втрати корисних копалин та некомплексне використання родовищ. Унаслідок тривалого інтенсивного видобутку запаси окремих видів корисних копалин значною мірою виснажені, а розробка родовищ досягла великих глибин. Водночас мають місце значні втрати сировини під час видобутку і переробки корисних копалин.

Україна має стару гірничодобувну промисловість. Більшу частину сучасного історичного періоду вона розвивалась як мінерально-сировинна база СРСР, що зумовило випереджувальний розвиток гірничодобувної, металургійної, хімічної та інших ресурсоемких галузей. При цьому з часом зростали як обсяги видобутку сировини, так і глибини та площі гірничих виробок.

Регіонами найбільш значного розвитку гірничодобувних робіт були Донбас, Кривбас, Прикарпаття та Придніпров'я. Інтенсивне використання надр зі значними обсягами видобутку корисних копалин і порід з їх наступною переробкою не могло не відобразитися на екологічному стані довкілля України. Після розпаду СРСР Україна успадкувала значною мірою виснажені гірничодобувні регіони з критичним станом навколишнього середовища та застарілим і зношеним обладнанням гірничодобувної галузі. Ступінь і характер впливу на довкілля розробки родовищ окремих видів корисних копалин визначається здебільшого характером геологічної структури, типом мінеральної сировини і способом її видобутку.

Більшість корисних копалин в Україні видобувається у межах регіонів, які сформувалися за довготривалий період розвитку її гірничодобувної промисловості і мають свою специфіку. Винятком є тільки розробка родовищ будматеріалів, поширених на території всієї країни.

В Україні вугілля видобувається в межах трьох великих вугільних басейнів – у Донбасі, Львівсько-Волинському басейні (кам'яне вугілля) і Дніпробасі (буре вугілля). На складний екологічний стан вугільних гірничодобувних регіонів впливає те, що кожна третя шахта експлуатується понад 50 років. За період реструктуризації шахтного фонду вугільної галузі, розпочатої в 1993 р., не закрито жодної шахти, що значною мірою ускладнило екологічний стан Донбасу, Дніпробасу і Львівсько-Волинського басейну на загальній площі близько 18 000 км2 (3% території України, в т. ч. Донбас – 15 000 км2, загальна площа гірничих робіт до – 13 000 км2).

Глибини гірничодобувних робіт коливаються від десятків- сотень до 1400 м, що викликало значні зниження рівнів та погіршення хімічного складу підземних вод зони активного водообміну, інтенсивне дренування їх ресурсів. Великий обсяг гірничих виробок призвів також до регіональних порушень масиву порід із формуванням техногенно тріщинуватих зон, зниження міцності порід та їх значних зрушень з просіданням поверхні в межах 0,3–4,7 м на площі до 8000 км2. Дуже часто ці території схильні до стійкого підтоплення. Підвищення проникності порід в зонах впливу гірничих виробок, численні гірничі роботи під поверхневими водними об'єктами зумовили формування у вугільних регіонах великих водоприпливів (28,5 м3/с, у т. ч. у Донбасі – 25,0 м3/с) і повне порушення режиму стоку місцевих систем. Крім того, джерелами додаткового ускладнення екологічних умов вугільних регіонів є численні терикони, які забруднюють повітря, ґрунти, поверхневі і підземні води внаслідок активної повітряної і водної міграції хімічних сполук та механічних пилових часток.

У разі виведення гірничих підприємств з експлуатації найбільшу здатність до відновлення природних показників має рівнева поверхня підземних вод, унаслідок чого підйом їх рівнів за часткового або повного затоплення шахт є головним фактором погіршення екологічних умов гірничодобувних регіонів.

Видобуток залізних руд в Україні здійснюється на Криворізькому, Кременчуцькому та Білозірському родовищах; марганцевих руд – на Нікопольському родовищі.

Найбільш складний екологічний стан має Криворізький басейн, де видобувається залізна руда у 10 кар'єрах глибиною до 300 м і 23 шахтах (включаючи і допоміжні) з максимальною глибиною до 1125 м. Загальна площа гірничого відводу сягає 700 км2, а гірничих робіт – 360 км2. Регіональна порушеність порід з розвитком техногенної тріщинуватості та підвищенням проникності призводить до формування значних водоприпливів (до 45– 50 млн м3/рік), при цьому до 70% їх обсягу надходить з техногенних водоймищ та місцевої річкової мережі.

Наявність слабопроникних покривних порід та розташування значної кількості шламосховищ загальною площею 71,0 км2, де накопичено 1,4 км3 відходів, зумовили розвиток підтоплення на площі до 500 км2 із суттєвим ускладненням стану промислових і житлових агломерацій, дамб хвостосховищ та ін. Крім того, інфільтрація техногенних і природних вод у гірничі виробки спричинює активне вилуговування розчинних солей, підвищення загальної мінералізації до 20 г/дм3 і більше за загального солевиносу в річкову мережу 180 тис. т на рік (17% від загального надходження з шахтними водами).

Комплекс техногенних змін довкілля при закритті гірничих підприємств на Кременчуцькому, Білозерському та Нікополь-Марганцевому родовищах у зв'язку з обмеженими глибинами кар'єрів та шахті незначними деформаціями поверхні в межах впливу останніх переважно пов'язаний з локальним підтопленням, перетіканням вод із нижніх горизонтів у верхні крізь поруйновані водотривкі шари з ризиком погіршення якості підземних вод останніх.

В Україні експлуатується близько 200 нафтових, газових і газоконденсатних родовищ. Характерним прикладом негативного впливу на екологічну обстановку є випадки втрати контролю за станом надр – відкриті викиди нафти, газу і пластової води у процесі розкриття продуктивних пластів свердловинами. Такі ситуації виникають як на стадії пошуково-розвідувальних робіт, так і на родовищах, що перебувають в експлуатації. І хоча ці факти можна віднести до розряду епізодичних, їх наслідки для надр та екологічної обстановки можуть бути досить тяжкими. До постійних чинників належать розробка нафтогазових і газових родовищ та пов'язане з цим забруднення прісних поверхневих і глибинних водоносних горизонтів як рідкими вуглеводнями, так і супутніми пластовими водами з високою мінералізацією, а також шкідливими солями. Не менш важким техногенним навантаженням на довкілля є загазованість атмосфери і ґрунтів, виникнення газових грифонів при експлуатації газових родовищ і газосховищ.

У Карпатському регіоні родовища нафти і газу розробляються ще з кінця минулого сторіччя і, як правило, в складних гірничо- геологічних умовах. Складчасті та розривні порушення, загальна тріщинуватість порід призводять до висхідних рухів вуглеводнів та пластових вод до земної поверхні. Неякісно ліквідовані, а в більшості випадків закинуті свердловини, шурфи та колодязі на старих нафтових промислах Прикарпаття стають додатковими шляхами вертикальної міграції вуглеводнів, які створюють у поверхневих четвертинних відкладах вибухо- та пожежонебезпечні ситуації [1].

Східний нафтогазопромисловий регіон (Дніпровсько-Донецька западина) відкрито у 1950-х роках. Більшість родовищ перебувають на середній або пізній стадії розробки. Ґрунтові води залягають на значній глибині, що в більшості випадків дає можливість при будівництві свердловин використовувати амбарний метод буріння. Природні умови сприяють здійсненню захоронения бурових відходів після їх утилізації на території бурових майданчиків з подальшою їх рекультивацією.

Поточні розвідувальні бурові та експлуатаційні роботи у Чорноморсько-Азовському басейні на північно-західному шельфі Чорного моря не вплинули негативно на океанографічні умови.

Родовища самородної сірки в Україні розташовані у межах Львівської області, а також частково в Івано-Франківській області. Починаючи з 1950-х років розроблялося Роздільське родовище, з 60-х – Подорожненське родовище, а з 70-х років – Язівське та Немирівське родовища. На сьогодні відкрита розробка сірчаних родовищ кар'єрним способом завершена в силу як економічних, так і екологічних проблем. Продовжується лише розробка Немирівського родовища методом підземної виплавки сірки.

Експлуатація родовищ сірки відкритим способом призвела до значного погіршення стану довкілля. Технологічні процеси переробки сірчаних руд зумовили накопичення величезної кількості залишкових продуктів збагачення і переробки руд (хвостів і шламів). Нині на Роздільському ДГХП "Сірка" у хвостосховищах накопичено понад 90 млн т, а на Яворівському ДГХП "Сірка" – понад 25 млн т відходів. Гідроізоляція донних і бортових ділянок хвостосховищ практично відсутня, що спричинює інтенсивне забруднення підземних вод.

Забруднення підземних і поверхневих вод у межах розробки сірчаних родовищ відбувається переважно внаслідок фільтрації промислових стоків з накопичувальних басейнів, шламосховищ і відвалів фосфогіпсу, а також фільтраційних проривів через баражні канави. Це призвело до того, що водозабір Жидачівського району (зона дії Подорожненського кар'єру Роздільського ДГХП "Сірка") перебуває в критичному стані. Питні води характеризуються pH = 8,3 за загальної мінералізації – 1,9 г/л, вміст сульфатіона – 1,2 г/л, концентрація фосфору – 1,4–34 мг/л. Рівні накопичувальних басейнів і шламосховищ, особливо у паводкові періоди, мають критичні межі.

Розробка сірчаних родовищ спричинила значні викиди шкідливих речовин в атмосферу. Зокрема, по Яворівському ДГХП "Сірка" – 456,1 т за рік, сірководню – 179,8 т. При цьому разові концентрації сірководню у повітрі населених пунктів за межами гірничого відводу у два рази перевищують ГДК у середньорічних замірах.

Особливу небезпеку викликає розвиток карстоутворення в районах розробки сірчаних родовищ (за останні три роки в межах Яворівського ДГХП "Сірка" утворилося понад 500 нових воронок). При цьому розвиток карстоутворення призводить до втрат сільськогосподарських угідь та будинків. Крім того, на бортах Подорожненського і Язівського кар'єрів і шламосховищ спостерігаються зсувні процеси, які викликають безпосередню загрозу населеним пунктам.

Родовища калійних солей розташовані на території Львівської та Івано-Франківської областей. Найважливішими родовищами, що зараз експлуатуються, є Стебникське (ДГХП "Полімінерал") і Калуш-Голинське (ДГХП "Хлорвініл") родовища. Одна з основних проблем, що зумовлюють погіршення екологічної ситуації при розробці родовищ калійних солей, – скиди у поверхневі річкові стоки дренажних вод із суттєво перевищеним вмістом солей з водозбірників і шламосховищ. При цьому дренажні води частково забруднюють заповідні території та зони санітарної охорони курорту Трускавець. Украй небезпечним є інтенсивний розвиток карсту.

Велика екологічна небезпека пов'язана також з наявністю накопичувальних басейнів, які містять концентровані розсоли. При розробці Калуш-Голинського родовища розсоли фільтруються через тіло дамби накопичувального басейну без відповідного їх збирання і наступної відкачки.

З початку 1990-х років мінерально-сировинний комплекс України зазнав деградації в усіх своїх складниках. Зокрема, з 950 млн т у 1990 р. до 302,6 млн т у 1997 р. впав загальний видобуток корисних копалин, зменшилося фінансування геологорозвідувальних робіт та обсяги пошукового і розвідувального буріння до критичних позначок – нижче рівня видобутку впав щорічний приріст запасів деяких найважливіших корисних копалин [9].

Основні пріоритети в структурній політиці визначатимуть такі чинники:

  • – скорочення залучення у мінерально-сировинну сферу трудових та матеріальних ресурсів;
  • – зміщення пріоритетів на підвищення якості та розширення асортименту товарної продукції;
  • – акцент на задоволення життєво необхідних соціальних і економічних потреб населення;
  • – ширше залучення техногенних джерел сировини (зі складу відходів).

Для головних, традиційних для України видів корисних копалин забезпеченість видобутку, навіть за його подвоєння проти сучасного рівня, зберігається в межах усього прогнозного періоду.

Більше того, обсяги промислових запасів і їх видобутку перебувають у такому співвідношенні, яке значно перевищує економічно доцільні норми і свідчить про надлишковість розвіданих запасів. Але багато в чому така оцінка формальна і не відповідає цілям прогнозу. Особливістю мінерально-сировинного балансу України є штучно низька якість майже всіх видів сировини і більш глибоке залягання порівняно з аналогами у країнах ринкової економіки (практично ніде у світі вугілля і залізна руда не видобуваються з таких глибин, як в Україні).

Резервний фонд родовищ обмежений, і головним завданням щодо традиційних корисних копалин стане в наступні роки підтримка потужностей діючих гірничодобувних підприємств, підвищення якості їх продукції.

Ресурси нафти і природного газу дають змогу принаймні вдвічі збільшити їх видобуток. Але представлені вони переважно дрібними і глибокозалягаючими родовищами, що обмежує форсоване збільшення видобутку. Незважаючи на важковидобувний характер ресурсів вуглеводнів, нафтогазова галузь буде належати до найбільш рентабельних.

Освоєння Чорноморського та Азовського шельфу за оцінками може дати значну частину приросту видобутку. За оцінкою експертів, нафтовидобуток в Україні може зрости з 4,1 млн т у 1997 р. до 8,0–8,5 млн, т у 2015 р. Але для цього слід нарощувати обсяги експлуатаційного та розвідувального буріння, освоювати нові родовища (у тому числі в акваторії Чорного та Азовського морів), упроваджувати нові технології тощо.

Видобуток природного газу теж можна і потрібно збільшити до 35–40 млрд м3 у 2015 р., тобто до такого рівня, що перевищує рівень 1997 р. у 1,9–2,2 разу і забезпечує половину теперішніх потреб України у природному газі. Це потребуватиме розв'язання ряду проблем, які характерні також для нафтовидобувної промисловості (інтенсифікація геологорозвідувальних робіт із застосуванням технічних засобів, упровадження ефективних технологій буріння і розробки родовищ, зокрема на шельфі морів тощо).

Найбільш нагальними проблемами подальшого розвитку вугільної промисловості, цієї особливо масштабної галузі, є її реструктуризація та поновлення шахтного фонду. В разі їх розв'язання створяться умови для поступового нарощування вуглевидобутку: за прогнозом – до 100–105 млн т у 2015 р. (у 1997 р. – 75,9 млн т).

Створений у вугільній промисловості резервний фонд ділянок для нового будівництва та реконструкції діючих шахт (більше 120 дільниць із запасами до 13 млрд т) повністю знімає питання про ресурсне забезпечення галузі на весь прогнозний період. При цьому нові об'єкти освоєння забезпечать сприятливі гірничо-геологічні умови ведення робіт.

Стан сировинної бази чорної металургії, а саме – виснаженість найбагатшої частини запасів не створює передумов для суттєвого розширення її потужностей, обмежує експортний потенціал і орієнтує галузь на внутрішній ринок.

Із кінцем прогнозного періоду збігається значне виснаження родовищ титану, що визначить початок (приблизно 2020 р.) переробки його корінних руд. Об'єктами освоєння мають стати також родовища рідкісноземельних металів, золота.

За останні роки підтвердилися реальні можливості подальшого приросту не лише вуглеводнів, а й також відкриття і розвідки нових для країни корисних копалин – золота, міді, хрому, свинцю, цинку, молібдену, рідкісноземельних металів, фосфоритів, флюориту, каменесамоцвітної руди та ін.

На прогнозний період припадає початок і завершення реформування геологічної служби України, що полягатиме у передачі всього комплексу робіт розвідувального циклу користувачам надр. Це дасть змогу скоротити обсяги бюджетного фінансування і впорядкувати його відповідно до державних програм розвитку мінерально-сировинної бази.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >