< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Необхідні ресурси хімічної промисловості

Основна хімія. Валова продукція – до 40% хімічного комплексу. Содове виробництво є одним із найдавніших хімічних виробництв в Україні. Через те, що воно матеріалоємне (для виробництва 1 т кальцинованої соди використовують 1,5 т кухонної солі, 1,5 т вапняку, 1,7 т умовного палива), його виробництва розміщені в районах видобутку сировини – вапняків та кухонної солі.

Виробництво кислот. Сульфатну кислоту використовують у процесі виробництва мінеральних добрив, у металургії, нафтопереробній, текстильній, харчовій промисловості. У 1940 р. було вироблено 407 тис. т сірчаної кислоти в моногідриді, у I960–1311, у 1970–2223, у 1980–4507, у 1990–5011, у 1993–1843 тис. т.

Мінеральні добрива. Виробництво мінеральних добрив у перерахуванні на 100% поживних речовин виросло з 11 тис. т у 1928 р. до 4200 тис. ту 1991 р. або в 382 рази. І з ним виросла також кількість ресурсів, що витрачається на їх виробництво.

Промисловість хімічних волокон і ниток. У 1990 р. підприємства цієї галузі виробили продукції на 19% більше, ніж у 1983 р. Випуск продукції у 1991 р. був у 1,24 разу більший ніж у 1980 р.

Сировиною для цього виробництва є органічні сполуки, одержані в результаті переробки нафти, газу, кам'яного вугілля.

У 1991 р. вироблено 826,4 тис. т синтетичних смол і пластмас (у 1980–509,9 тис. т), а в 1993 р. вивезено 376,0 тис. т при імпорті 228,9 тис. т. Сальдо імпорту-експорту становить + 147,1 тис. т.

Спостерігається велика кількість витрат на виробництво продукції – сировини, умовного палива, а також на перевезення продукції з одного місця в інше.

Лакофарбова промисловість. Сировиною можуть бути матеріали і відходи лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості, продукція паливно-енергетичного комплексу та ін.

Шинна промисловість. Сировина – штучний та природний каучук, різні кислоти, ряд видів необхідного палива. Темп розвитку цієї промисловості у другій половині 1980-х років був достатньо високим: у 1990 р. випуск продукції був на 10% більший ніж у 1985 р., але з початку 1990-х років спостерігається зниження виробництва.

Гумоазбестова промисловість. Випускає більше 30 тис. найменувань продукції. Для виробництва потрібна така сировина: сажа, синтетичний і природний каучук, різноманітні кислоти, барвники, певна кількість умовного палива.

Хіміко-фармацевтична промисловість. Виробляє велику кількість хімічних речовин, які належать до ліків та засобів особистої гігієни. Як сировину використовують велику кількість хімічних сполук, які конкретно належать до кожного виду продукції галузі. Наприклад, Н2О2 виробляють за допомогою сірчаної кислоти, великої кількості електроенергії та умовного палива.

Характеристика впливу на довкілля

В останні десятиріччя світ став свідком частих катастроф, які виникають унаслідок технологічних аварій, руйнування підприємств хімічної промисловості або зберігання сильнодійних отруйних речовин (СДОР), а також порушень на транспорті. За даними міжнародної організації "Європейський союз хімічних речовин", тільки у 1987 р. зареєстровано виробництво 11 тис. хімічних речовин, з яких 25% належать до СДОР і становлять серйозну загрозу житло людини. Масові отруєння, що трапляються на виробництві, мають певні особливості, які залежать від характеру виробництва. Передусім це важкі ураження значної кількості людей, які перебувають у безпосередній близькості до осередку ураження, у закритому приміщенні та навколо нього. Через відсутність вентиляції забруднених приміщень створюються так звані невентильовані зони, в яких концентрація токсичних речовин найбільша і люди дуже сильно отруюються.

Винесення токсичних речовин у навколишнє середовище призводить до масових уражень населення та біологічного (тваринного) світу.

Варто пригадати декілька великих хімічних катастроф, які супроводжувалися масовим ураженням населення з важкими екологічними наслідками.

У Бхопал і (Індія) у 1984 р. на хімічному підприємстві стався вибух 50-тонного резервуара з технічним метилізоціанатом, унаслідок якого постраждало понад 50 тис. людей, причому близько 3 тис. загинуло у перші години після аварії. Цей же рік став трагічним для Мексики (Іонава), де вибух сховища зріджених вуглеводів призвів до загибелі 500 та ураження понад 5000 людей. Однією з найбільших хімічних катастроф була катастрофа на виробничому підприємстві "Азот" у Литві у 1989 р. Зруйнування ємкості ізотермічного сховища призвело до викиду в атмосферу понад 7000 т аміаку та пожежі на складі нітрофоски, де містилося понад 15000 т цієї речовини. В момент аварії загинуло 7 осіб, 15 – дістали ураження органів дихання та хімічні опіки.

Слід зауважити, що кожна аварійна ситуація унікальна, оскільки велика кількість хімічних підприємств має різні технологічні процеси, цикли і виробляє різноманітні хімічні речовини. При цьому внаслідок вторинних реакцій можливе виділення в атмосферу проміжних продуктів додаткових СДОР. Так, в Іонаві при розпаді нітрофоски відбулося виділення оксиду азоту, хлору, фториду водню та низки інших СДОР у радіусі 30 км від епіцентру аварії, де надзвичайно гостро постало питання про евакуацію понад 34 тис. людей.

Цей чинник разом з іншими характерними особливостями хімічних катастроф (руйнування, пожежі, вибухи тощо) зумовлює ймовірність розвитку у потерпілих комбінованих (отруєння та опіки) та поєднаних (отруєння різними СДОР) уражень.

Аналіз роботи Всесвітнього центру лікування отруєнь показав, що найчастіше трапляються випадки масових отруєнь хлором, аміаком, чадним газом та іншими типовими токсичними реагентами подразнювальної, задушливої (пари різних кислот) та загальнотоксичної дії (сірководень, суміш вуглеводню, меркаптантів та ін.). Переважна частина хімічних речовин широко використовується в народному господарстві (понад 1300). Вони мають тривалий латентний період дії, що негативно впливає на раннє розпізнавання отруєння та надання невідкладної медичної допомоги. Для СДОР подразливої дії (хлор, аміак, фосин) характерний розвиток хімічного вогнища з вираженим больовим синдромом, подразненням дихальних шляхів з обструктивним порушенням, токсичний набряк легень, а також можливе рефлекторне аплое. Після ураження СДОР іншої групи (ФОС, оксид вуглецю, синильна кислота) з'являються порушення функцій нервової та серцево-судинної систем, ураження нирок, печінки, порушення дихання, екзотоксичний шок. Отруєння мають такі основні три групи з погляду екології.

Отруєння пестицидами і гербіцидами:

  • – фосфорорганічними сполуками (ФОС);
  • – хлороорганічними сполуками (ХОС);
  • – ртуть-органічними сполуками (РОС);
  • – карбонатами;
  • – нітрофенольними сполуками;
  • – препаратами, які містять мідь.

Отруєння нітритами.

Отруєння металами:

  • – плюмбумом та його сполуками;
  • – тетраетилплюмбумом;
  • – арином та його сполуками.

До важливих промислових отрут належать:

  • – свинець, тетраетилсвинець, ртуть, марганець, берилій;
  • – подразнювальні гази – хлор, хлорид водню, сірчаний газ, сірководень, оксиди нітрогену, аміак, окис вуглецю;
  • – органічні розчини – бензин, метиловий спирт, сірковуглець, бензол, чотирихлористий вуглець, дихлоретан, амідо- та нітросполуки бензолу та інших циклічних сполук;
  • – анілін, нітробензол, тринітротолуол, двоядерні амідосполуки та поліциклічні вуглеці.

Розглянемо декілька основних токсичних речовин у плані впливу на довкілля та стан здоров'я людини – отруєння хлором, аміаком, чадним газом.

Отруєння хлором. Хлор та ХОС – отрути, що уражають нервову систему і паренхіматозні органи, вони також мають подразнювальну й облікову дію. Клінічна симптоматика отруєнь сполуками хлору різноманітна. Можливі гострі та хронічні отруєння. Внаслідок гострого отруєння ХОС у потерпілих з'являються нудота, блювання, запаморочення, головний біль, біль під грудьми, різко виражений кон'юнктивіт, парестезії, а у важких випадках – тремор, судоми, коматозний стан. Потім виникають дегенеративні зміни в печінці, нирках, селезінці, надниркових залозах. Можливі бронхопневмонії, міокардіодистрофїї та набряк легень. У разі хронічного отруєння хлором та сполуками виникають кашель, подразнення у горлі, відчуття важкості, біль за грудиною, часті або хронічні захворювання легень. Хлор є алергеном. Повторні дії призводять до захворювань шкірних покривів у вигляді дерматиту, який супроводжується свербінням і дрібним висипом, а також екземою.

Отруєння аміаком. Аміак являє собою газ без кольору з різким задушливим запахом. В організм потрапляє через дихальні шляхи або через травний канал у вигляді нашатирного спирту.

У легких випадках отруєння аміаком спостерігають подразнення слизових оболонок носоглотки, очей. При цьому з'являються нестерпний кашель, відчуття, що дере в горлі, захриплість голосу, важкість та біль за грудиною, біль та печія в очах, солевація, сльозотеча.

У тяжких випадках отруєння, коли потерпілий вдихав отруту особливо високих концентрацій, розвивається рефлекторний ларингоспазм або набряк голосової щілини, що може призвести до миттєвої смерті людини чи тварини.

Отруєння чадним газом. Оксид вуглецю – це газ без кольору і без запаху. В умовах виробництва оксид вуглецю утворюється внаслідок процесів відтворення та згоряння. Найчастіше він утворюється у ливарних цехах, термічних цехах, у місцях розташування реакторів. Оксид вуглецю є складником вихлопних газів. В організм людини потрапляє за законом дифузії газів. Він проходить до крові через легені внаслідок різниці парціального тиску крові та альвеолярного повітря. Чим більша ця різниця, тим більше насичується кров оксидом вуглецю.

Оксид вуглецю отруйний, він чинить вибіркову нейротоксичну (гіпосичну) дію. Потрапляючи до організму, зв'язується з гемоглобіном, утворюючи карбоксигемоглобін, який не здатний транспортувати кисень. Унаслідок цього настає гіпоксія, а у важких випадках – аноксія (повна відсутність кисню). Однак механізм дії оксиду вуглецю не вичерпується порушенням транспорту кисню. У присутності карбоксигемоглобіну неблокований кисень у крові посилює свою спорідненість до гемоглобіну, внаслідок чого ускладнюється відщеплення кисню від оксигемоглобіну і його віддача тканинам. Таким чином збільшується гіпоксія, зумовлена утворенням карбоксигемоглобіну.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >