< Попер   ЗМІСТ   Наст >

АГРОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС

Україна – країна з інтенсивним сільським господарством. Більше половини її території займають орні землі. Набутий спадок від минулої практики управління сільським господарством усе ще має негативний вплив на природу, такий як зміна гідрографічного режиму рік, висушування боліт, вирубка кущів, викоси трав уздовж водойм, надлишкове використання пестицидів та розорення степів. Усе викликає морфологічні зміни (вітрова та водна ерозія ґрунтів, зсуви, засолення, зниження плідності ґрунтів), зменшення біорізноманіття та змінювання екосистем [2].

Україна вже давно усвідомила негативний вплив сільського господарства на її природу. Постійно засаджувалися нові захисні зелені смуги. Сьогодні як захисний захід заборонено сільськогосподарське використання S млн га земель. У 1997 р. була завершена розробка проекту Національної програми захисту ґрунтів до 2000 р. Програма містить заходи зі збереження, раціонального використання та відновлення земель незалежно від форми власності та характеру їх використання. Мають бути розширені на 2% лісові зони, заповідні зони будуть збільшені до 6% території, близько 6 млн га земель будуть триматись у резервному фонді. До того ж, незважаючи на сучасні труднощі, держава намагається розвивати стале сільське господарство та впроваджувати ефективні сільськогосподарські практики. У співпраці з IUCN був розроблений Проект: Стале сільське господарство та збереження біорізноманіття в степовій зоні України та Росії (1996–1998). Інший проект – Стале сільське господарство, спрямований на розробку закону про ефективну сільськогосподарську практику, був розроблений USA1D та міжвідомчою робочою групою. Ним також передбачені система екологічного управління та інші заходи, такі як класифікація земель відповідно до характеру їх використання та агрохімічна "паспортизація" земель.

Сільське господарство

Сільське господарство – одна з основних і життєво важливих галузей виробництва України. Сільськогосподарське виробництво – складна, цілісна, насамперед біологічна, система репродукції енергії за участі природних, соціальних, економічних і технічних чинників.

Галузь сільськогосподарського виробництва, в якій відбувається накопичення органічної речовини через вирощування культурних рослин, називається рослинництвом. Рослинництво своєю чергою поділяється на ряд самостійних галузей: вирощування польових культур, овочівництво, плодівництво, квітникарство, луківництво, лісівництво та ін. Важливою особливістю рослинництва є його сезонність, пов'язана з тим, що у звичайних умовах культурні рослини здатні давати врожай лише у безморозний період. Займаючись рослинництвом, людина зіштовхується з багатьма умовами, що постійно змінюються. Щоб забезпечити рослину необхідними факторами життєдіяльності, треба створити сприятливі умови через своєчасне і високоякісне виконання всіх польових робіт. Сільськогосподарські угіддя України – 40,8 млн га. З них рілля становить 79,7%, 6,7 млн га – сінокоси і пасовища. Сільськогосподарське освоєння території країни перевищило допустимі норми, а рівень розораності сільськогосподарських угідь найвищий у світі (у Вінницькій, Тернопільській, Кіровоградській, Черкаській та ін. областях понад 90%, а в Одеській, Херсонській, Миколаївській – навіть 95%). Разом із тим, для різних видів будівництва щороку відводиться 12–14 тис. га сільськогосподарських угідь. Так, якщо у 1950 р. на душу населення в Україні припадало 1 га ріллі, то в 2009 р. – лише 0,64 га. Вартість рослинницької продукції становить 51,7% від продукції сільського господарства.

Приріст сільськогосподарської продукції в майбутньому можливий лише за рахунок підвищення родючості ґрунтів. Продуктивність орних земель територіально диференційована, тому для їх оцінки використовують земельний кадастр.

Найбільш дійовим способом поліпшення родючості землі і збільшення виробництва сільськогосподарської продукції є меліорація. Нині площа меліорованих земель – 5,9 млн га (14% площі с/г угідь), на них виробляють понад 20% продукції землеробства. В Україні вже сформувалися Поліський гідромеліоративний комплекс, основне завдання якого полягає у ліквідації надмірного заболочення і перезволоження земель, і Степовий, що має забезпечити посушливі райони водою завдяки зрошувальній меліорації земель.

Рослинництво тісно пов'язано з іншою важливою галуззю сільськогосподарського виробництва – тваринництвом. Якщо рослинництво забезпечує тваринництво кормами, то від тваринництва воно своєю чергою одержує органічні добрива. Воно забезпечує населення продуктами харчування (молоко, масло, м'ясо, яйця, мед та ін.), а переробну промисловість – сировиною (вовна, пух, хутро, шкіра тощо). Тваринницво поділяється на галузі: скотарство, свинарство, вівчарство, конярство, крільництво, птахівництво, рибництво, бджолярство, шовківництво та розведення пушних звірів.

На сільськогосподарське виробництво впливають кількість опадів, водозабезпечення території, обсяг і якість води в різних природних зонах. Для України характерний низький рівень водозабезпечення, нерівномірне розміщення водних ресурсів. Найбільш сприятливими для розвитку рослинництва є степова і лісостепова зони.

Посівні площі в Україні в 2009 р. становили 30,9 млн га, в тому числі під зерновими культурами – 14,1, технічними – 3,7, картоплею і овочебаштанними – 2,1, кормовими культурами – 10,9 млн га. Площа чистих парів становила 1,6 млн га.

Зернові культури займали останніми роками 42-47% посівних площ. Основними зонами виробницва зерна є Степ і Лісостеп, де виробляють по 45 і 40% відповідно його загального обсягу.

Озима пшениця – основна продовольча зернова культура, посіви якої займають до половини зернового клину. Найвища концентрація їх у степовій (понад половину посівів) і лісостеповій зонах (понад третину). Значно менше посівних площ під озимою пшеницею на Поліссі.

Озиме жито вирощують в основному на Поліссі (понад 60% усіх його посівів), в районах Карпат і деяких лісостепових районах.

Ярий ячмінь – друга зернова культура за площею посівів (після пшениці) і валовими зборами зерна. Посіви розміщені переважно в північному Степу і Лісостепу, а також у передгірських та гірських районах Карпат. Озимий ячмінь вирощують у південному Степу та у передгірських і гірських районах Криму.

Овес як фуражна культура найбільшу частку в структурі посівних площ займає на Поліссі і в районах Карпат.

Основні посіви кукурудзи зосереджені в Степу і південній частині Лісостепу.

Просо, гречка, рис, сорго – цінні круп'яні культури. Просо, завдяки його посухостійкості, вирощують переважно у степових областях, хоча найбільші врожаї одержують у лісостепових. Гречку вирощують у лісостепових і поліських областях, менше – у степових. Рис в Україні почали сіяти з 1930-х років. У 1933 р. посіви рису запровадили у Херсонській, Миколаївській, Одеській областях та Криму.

Серед зернобобових культур в Україні найбільш поширені горох, люпин, вика, менше – соя, сочевиця, квасоля, боби, чина та ін.

Середня врожайність зернових у 2009 р. становила 31,2 ц/га.

Частка технічних культур становить 12,1% посівних площ.

Цукровий буряк – основна технічна культура України. Під ним зайнято 39,3% посівних площ технічних культур. У лісостеповій зоні зосереджено більшість посівів цукрових буряків. Найбільшою концентрацією посівів характеризуються Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Черкаська та Чернівецька області. Решта посівів знаходиться в північному Степу, південному Поліссі та Передкарпатті. Україна – найбільш бурякосійний регіон у світі. Валовий збір цукрових буряків у 1995 р. становив 29,6 млн т.

Посівні площі соняшнику, основної олійної культури країни (53,9%), розміщені в північному і центральному Степу. Крім сонячника вирощуються рицина, рапс.

Основними причинами зниження економічної ефективності виробництва є:

  • – зменшення мінеральних добрив, зокрема фосфорних, унаслідок відсутності сировини для їх виробництва;
  • – невикористання органічних добрив при вапнуванні кислих та гіпсування засолених земель через енергетичну кризу;
  • – зниження платоспроможного попиту сільського господарства через диспаритет цін для закупівлі техніки, пального, мастильних та інших матеріалів, що зумовлює порушення агротехнічних термінів виконання технологічних операцій;
  • – переважно нетоварний характер сектору селянських та особистих підсобних господарств населення, питома вага яких у виробництві сільськогосподарської продукції наблизилася до 40%, а в перспективі буде збільшуватися.

Відомо, що прогнозні оцінки розвитку сільського господарства України враховують тенденцію до скорочення громадського та розширення приватного секторів економіки в АПК. Завершальним етапом цього процесу очікується формування системи спеціалізованих господарств товарного землеробства та тваринництва на засадах приватної власності на землю і майно. Створення приватних (приватно-арендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів та інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

Альтернативним варіантом буде функціонування великих та багатогалузевих господарств, більшість з яких працюють недостатньо ефективно стосовно суспільних вимог.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >