< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Фізіологічний аспект у вивченні звуків

Матеріальною основою мовлення с звуки людської мови. Звуки мови утворюються внаслідок роботи органів мовленнєвого апарату людини. Природа не дала людині відповідного окремого органа для творення звуків мови - для цього в процесі еволюції пристосувалися органи дихання та органи приймання їжі. Творення звуків життєво важливими органами - це, так би мовити, їхнє додаткове навантаження. Терміни органи мовлення, мовленнєвий апарат є умовними.

Органи мовлення складаються з органів дихання й органів, які безпосередньо беруть участь у творенні звуків. Умовно можна виділити "три поверхи" мовленнєвого апарату: нижній, середній і верхній.

Поверхи мовленнєвого апарату

1. Нижній поверх мовленнєвого апарату. Діафрагма. Легені. Бронхи. Трахея.

Дихальний апарат складається з легень, бронхів і трахеї (дихального горла) (див. рисунок). Процес дихання здійснюється за допомогою м'язів діафрагми та ребер. Коли легені розширюються, відбувається вдих, коли стискуються - видих. Видихуваний струмінь повітря, за допомогою якого створюються коливання, слугує матеріалом для творення звуків мови у верхньому поверсі мовленнєвого апарату.

2. Середній поверх мовленнєвого апарату.

Струмінь повітря з легенів через трахею (дихальне горло) потрапляє в гортань. Гортань становить верхню частину трахеї і містить голосовий апарат: перснеподібний, щитоподібний і черпалоподібні хрящі та, що найважливіше, голосові зв'язки. Під час дихання голосові зв'язки розслаблені й розсунуті. У процесі мовлення вони напружуються й зближуються, натягуючись, як струни. Повітряний струмінь, проходячи крізь щілину між голосовими зв'язками, змушує їх дрижати - утворюється нечленороздільний звук, з якого частково ще в гортані і цілком у надгортанних порожнинах формуються окремі звуки мови.

Середній поверх мовленнєвого апарату виконує голосоутворювальну функцію.

3. Верхній поверх мовленнєвого апарату.

Із середнього поверху мовленнєвого апарату голос разом із шумом потрапляє у надгортанні порожнини, в яких утворюються звуки мови.

Три надгортанні порожнини:

  • глотка, або фарингальна порожнина;
  • ротова порожнина',
  • носова порожнина.

Сюди також належать усі органи мовлення, розміщені над гортанню: губи, щелепи, верхні й нижні зуби-різці, м'яке й тверде піднебіння, язик і язичок.

Дихальний апарат безпосередньої участі у звукоутворенні не бере.

У нижньому поверсі мовленнєвого апарату виникає повітряний струмінь. За його допомогою створюються коливання, необхідні для звукоутворення. У момент мовлення людина від звичайного дихання переходить на так зване мовленнєве. Струмінь повітря із легенів через бронхи потрапляє в трахею, далі - в гортань, тобто в середній поверх мовленнєвого апарату. Подається повітряний струмінь у гортань поштовхами, кількість яких співвідносна з кількістю складів. Гортань - верхня частина дихального горла, у якій містяться голосові зв'язки, прикріплені горизонтально поперек гортані.

Мовленнєвий апарат

Мовленнєвий апарат

До дихального апарату належать

До дихального апарату належать: 1 -діафрагма (грудочеревна перепона, то відмежовує грудну порожнину від черевної); 2 - легені (орган дихання); 3 - бронхи (трубки, які з'єднують легені з дихальним горлом); 4 - трахея (дихальне горло)

Голосові зв'язки - два невеликі тісно зімкнені м'язи, прикріплені до хрящів (перснеподібний, пірамідальний, або щитоподібний) і черпалоподібні. Голосові зв'язки еластичні, можуть скорочуватися й розтягуватися, розслаблюватися й напружуватися, мають краї, вкриті слизовими оболонками. Утворюваний голосовими зв'язками простір (отвір між голосовими зв'язками) називається голосовою щілиною.

Напружені голосові зв'язки подібно до натягнутих струн, під великим тиском повітря вібрують і відіграють вирішальну роль в утворенні голосу різної висоти і сили. Якщо струмінь повітря проходить з меншою силою, тоді голосові зв'язки можуть утворювати не лише голос або голос і шум, а й шум, шепіт.

Голос відіграє вирішальну роль при творенні: а) голосних і б) приголосних: сонорних та шумних (дзвінких, глухих) звуків. З гортані струмінь повітря разом з голосом, голосом і шумом або тільки шумом потрапляє у верхній поверх мовленнєвого апарату.

Увага! Важливою частиною органів мовлення є також голосові органи (голосові зв'язки). Датський фонетист Й. Єсперсен писав: "Гортань без будь-якого перебільшення можна назвати найдивовижнішим із музичних інструментів, що взагалі існують, бо вона дає можливість непомітними й порівняно простими засобами утворювати дивовижну різноманітність музикальних звуків, які своєю музикальною красою можуть виразити далеко більше, ніж будь-яка інструментальна музика, не говорячи вже про багато інших звуків, що також утворюються в гортані людини".

З гортані струмінь повітря разом з голосом чи шумом потрапляє на верхній поверх мовленнєвого апарату- в надгортанні порожнини, до яких належать глотка*ротова та носова порожнини.

Глоткова порожнина.

Глотка (лат. pharynx) виконує насамперед функцію резонатора і надає звукам, утвореним у гортані, того чи іншого забарвлення. Завдяки м'язам, що містяться в задній стінці глотки і внаслідок скорочення звужують її, можуть утворюватися шуми. Так, саме глотка є місцем артикуляції звука [г].

Носова порожнина.

Носова порожнина відокремлюється від ротової твердим піднебінням. Коли язичок опускається, між ним і задньою стінкою глотки утворюється прохід у носову порожнину. Повітряний струмінь частково або повністю проходить з гортані через ніс.

Як нерухомий резонатор, носова порожнина бере участь в утворенні носових звуків. При цьому піднебінна завіса опущена й вільно пропускає повітря в носову порожнину. Якщо ж піднебінна завіса напіввідкрита, утворюється незначний носовий призвук. В українській мові носова порожнина є місцем артикуляції звуків [м], [н], [ні].

Ротова порожнина.

Найважливішим органом для утворення звуків є ротова порожнина. Вона є резонатором, обсяг і форма якого змінюються завдяки рухові і зміні позиції відповідних органів мовлення. Зверху ротова порожнина обмежена піднебінням, що відокремлює її від носової порожнини. Передня й середня частини піднебіння тверді, нерухомі. Вони утворюють тверде піднебіння. Задня частина піднебіння - м'яка, рухома. Вона називається м'яким піднебінням, а виступ на краю піднебіння утворює язичок. Коли язичок відтягується назад і притискається до задньої стінки глотки, сполучення між глоткою й носовою порожниною перекривається, а повітряний струмінь спрямовується в ротову порожнину. Видихуваний повітряний струмінь потрапляє або в ротову, або в носову порожнину, залежно від того, у якому положенні перебуває м'яке піднебіння.

Найактивнішим органом у ротовій порожнині є язик. Умовно на язиці виділяють кінчик, спинку і корінь. Спинку язика поділяють на передню, середню і задню.

Артикуляційна функція язика полягає в утворенні повних або часткових зімкнень у різних місцях ротової порожнини шляхом змикання або зближення з твердим піднебінням.

Нижня щелепа має одну мовну функцію: розширювати або звужувати ротовий резонатор внаслідок опускання або піднімання.

Спереду ротова порожнина обмежена губами та зубами. Г^би належать до активних мовних органів. Унаслідок зімкнення верхньої і нижньої губ утворюється ряд приголосних звуків. Різні положення губ впливають на вимову і голосних, і приголосних. Звуки, утворені за активною участю губ, називаються лабіалізованими (лат. labium— губа).

Твердою межею ротової порожнини є нижні й верхні зуби, над якими розміщені альвеоли.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >