< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних

Класифікаційна таблиця за місцем творення приголосних

Характеристика передньоязикових приголосних звуків за пасивним артикулятором

За пасивним артикулятором передньоязикові приголосні звуки в українській мові поділяються на три підгрупи: 1) апікальні; 2) дорсальні; 3) какумінальні, або церебральні.

Апікальні (лат. арех - верхівка, кінцівка) звуки артикулюються кінчиком язика, який торкається верхніх зубів, ясен, піднебіння. До апікальних належать: [д], [д'], [т], [т'],[л],[л'],[н],[н'], [дз], [дз'], [дж].

Дорсальні (лат. dorsalis від dorsum - спина) звуки артикул юються кінчиком язика, який може торкатися нижніх зубів, а середня частина при вимові м'яких дорсальних додатково піднімається до твердого піднебіння. До дорсальних належать: [з], [з'], [с], [с'],[ц], [ц'].

Какумінальні (лат. сасшпеп - вершина), або церебральні (лат. cerebrum - мозок), звуки артикул юються, коли піднятий угору край передньої частини язика притискується до піднебіння, а спинка язика при цьому опущена. До какумінальних (церебральних), або піднебінних (ясенних) належать: [ж], [ч], [ш], [р], [р'].

За способом творення шуму всі приголосні звуки сучасної української літературної мови поділяються натри головні групи: зімкнені, щілинні, дрижачі.

Зімкненими називають приголосні звуки, що творяться в момент прориву струменем повітря повного зімкнення між активним і пасивним мовними органами. Такими є українські [б], [п], [д], [т'], [ґ], [к], [м], [н]; [д'], [т'], [н']. Внаслідок того, що повітря при цьому прориває зімкнення раптово, ці звуки ще називаються вибуховими, або проривними.

Оскільки артикуляція вибухових здійснюється з надзвичайно малою витримкою, більшість зімкнених приголосних є миттєвими (моментальними). До вибухових (миттєвих) належать [б], [п], [д], [т], [ґ], [к]; [д'], [т']. Приголосні [м], [н], [н'] творяться дещо по-іншому: струмінь повітря частково проривається назовні через ротову порожнину, частково - через носову. Тому вони є носовими. Носові приголосні іноді розглядають як зімкнено-прохідні.

Особливу групу в межах зімкнених приголосних становлять зімкнено-щілинні приголосні, або африкати: [дюз], [ц], [дж], [ч], [дз'], [ц']. Вони починають творитися в момент проривання повітряним струменем зімкнення (як і при вимові приголосних ([д],[т]), однак зімкнення не руйнується повністю, а переходить поступово в щілину, отже вибуху при їх утворенні немає.

У сучасній українській літературній мові африкати вимовляються злито і не є об'єднанням звуків [д + з], [т + с], [д + ж], [т + ш].

Група щілинних, або фрикативних (від лгг. fricare - терти), приголосних об'єднує звуки, що складаються із голосу й шуму або тільки шуму, який твориться при проходженні струменем повітря щілини, що виникає при наближенні активного мовного органа до пасивного. Так творяться українські приголосні [в], [ф], [з], [с], [ж], [ш],[г],[х];[л];[й],[з'],[с,],[л].

Щілинні приголосні [л], [л'] ще називають боковими, або латеральними (лат. latus - бік, lateralis - боковий), бо під час їх утворювання виникає перепона в результаті наближення кінчика язика до ясен. Язик при цьому опускається і повітря проходить з обох його боків.

З-поміж щілинних приголосних виділяють за слуховим сприйняттям: а) шиплячі ([ж], [ч], [ш], [дж]) та б) свистячі ([з], [с], [ц], [дз], [з'], [ц], [с'], [дз'].)

Дрижачі [р], [р']. При вимові [р] кінчик язика, напружений і загнутий до альвеол, під тиском повітряного струменя вібрує, при цьому з'являється характерний шум. За пасивним і активним органом приголосний [р] належить до альвеолярних.

При вимові пом'якшеного [р'] з ділянкою твердого піднебіння змикається не тільки верхня поверхня кінчика язика, а й передня ділянка спинки, що надає йому м'якості. Артикуляційний фокус пом'якшеного [р'] порівняно з непом'якшеним просунений уперед.

Дрижачі ще називають вібрантами (від лат. vibrans - дрижачий), при творенні яких кінчик язика періодично або притискується до альвеол (альвеоли - ямки в щелепах, де містяться корені зубів), або відходить від них, утворюючи своєрідне дрижання чи вібрацію.

Приголосні розрізняють наявністю або відсутністю палаталізації (або за твердістю і м'якістю). Палаталізація звуків, або пом'якшення (лат. palatum - тверде піднебіння), виникає внаслідок додаткового підняття передньої і середньої спинки язика в напрямку до твердого піднебіння. Ця додаткова артикуляція наближається до артикуляції голосного [і]. Коли до основної артикуляції приголосних приєднується додаткова і-подібна артикуляція, то об'єм ротового резонатора помітно зменшується і власний тон приголосного підвищується.

Залежно від наявності чи відсутності роботи передньо-середньої спинки язика приголосні поділяються на тверді й м'які. Окремі тверді й м'які приголосні утворюють співвідносні пари.

Класифікаційна таблиця приголосних звуків за способом творення

Класифікаційна таблиця приголосних звуків за способом творення

Класифікаційна таблиця приголосних за наявністю або відсутністю палаталізації

Класифікаційна таблиця приголосних за наявністю або відсутністю палаталізації

Приголосні за ступенем вияву м'якості, у свою чергу, поділяються на: 1) власне м'який приголосний [й], при вимові якого середня спинка язика торкається твердого піднебіння. У зв'язку з цим і-подібна артикуляція є не додатковою, а основною, органічно властивою цьому приголосному; 2) пом'якшені, або палаталізовані: [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [л'], [н'], [р'], [дз'], при утворенні яких І-подібна артикуляція є не основною, а додатковою; 3) напівпом'якшені, або напівпалаталізовані: а) губні: [б], [п], [в], [м], [ф]; б) шиплячі: [ж], [ч], [ш], [дж]; в) задньоязикові: [г], [к], [х]; г) глотковий: [г], при вимові яких перед голосним [і] додаткова і-подібна артикуляція ослаблена.

Зведена класифікаційна таблиця приголосних звуків

Зведена класифікаційна таблиця приголосних звуків

Основні ознаки приголосних

В українській мові дуже багатий консонантизм. У ній розрізняються: сонорні (сонанти), шумні (дзвінкі й глухі - чітко локалізовані); губні (лабіальні), губно-губні (білабіальні), губно-зубні (лабіо-дентальні); язикові: а) передньоязикові (апікальні), нижньозубні (дорсальні)) піднебінні, або ясенні (какумінальні, або церебральні)', б) середньоязикові; в) задньоязикові; глотковий (фарингальний), зімкнені, або зімкне-но-проривні чи зімкнено-вибухові; які, крім носових (назальних) зімкнено-прохідних, є ще миттєвими, або моментальними, ротовими, тобто чистими (неносовими); зімк-нено-щілинні (африкати)', щілинні (фрикативні), серед щілинних є два звуки бокові (латеральні), два звуки серединні; два звуки дрижачі (вібранти); тверді (непалата-лізовані), м'які (палаталізовані), свистячі, шиплячі: однофокусні й двофокусні.

Напружені й ненапружені приголосні

Дзвінкі і глухі приголосні розрізняються артикуляційно — ступенем напруження мовних органів: губ, язика, глотки, гортані, стінок ротової порожнини. Вважають, що глухі - напружені звуки, дзвінкі - ненапружені. Ця різниця особливо помітна в шепітному мовленні, без голосу, коли, наприклад, [б] і [п] або [д] і [т] розрізняються саме завдяки неоднаковій напруженості (За Л. Шевченко).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >