< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Основні вимоги до фонетичної транскрипції

  • • кожен звук повинен мати свій особливий знак, який позначається літерами алфавіту української мови з використанням додаткових знаків;
  • • кожен знак-повинен завжди вживатися тільки в одному значенні, тобто завжди означати тільки один який-небудь звук;
  • • система повинна давати можливість позначати якимось одним спільним додатковим знаком цілий ряд звуків, що мають одну спільну додаткову ознаку, тобто вживати єдині додаткові позначки.

Діакритичні знаки, що використовуються у фонетичній транскрипції

  • • вертикальна риска (акут) - ['] - після голосного або над голосним позначає головний наголос: [лупа];
  • • скісна риска - [' ] - після приголосного - м'якість приголосного: [с'іл'];
  • • апостроф - [' ] — після приголосного - напівпом'якшену вимову приголосного, що позначається також крапкою над буквою [ * ]: [ч'іп];
  • • двокрапка - [:] - після приголосного - подовжену вимову приголосного: [жи-т' :а], що позначається також рискою [ ] над буквою, наприклад [зна-иа];
  • • дужка - [ ~ ] - над у або і чи під ними - нескладотворчу вимову голосних: [леу], [краї], [уки-ну-ти], рде];
  • • крапка - ['] - перед знаками голосних - і-подібний призвук після м'яких приголосних: [л'у-ди];
  • • крапка - ['] - після знаків голосних - і-подібний призвук перед м'яким приголосним: [лан'];
  • • дві крапки - ["] - над знаками голосних - f-подібний призвук на початку і в кінці голосних між м'якими приголосними: [л'у-т'іс'т'];
  • • коло - [°] - під літерою або над нею - складотворний характер приголосного: , [кадр], [сеи-местр];
  • • коло - [°] - після літери вгорі - лабіалізація: [д°6-за], [к°у-ри];
  • • пташечка - [л] - над літерою - закрита вимова звука: [сб-б'і];
  • • пташечка - [л] — під літерою — часткове оглушення сонорних або дзвінких приголосних: [адстй-ти], [беи-зпе-чниі];
  • • пташечка - [v] - після знаків носових приголосних - часткова назалізація: [Hva-a/i-ja];
  • • дві пташечки — [vv] - після і перед носовим приголосним - назалізація: [HvavM];
  • • скісна риска (нахил уліво) — ["] — над голосним - побічний наголос: [сіил'с'когосподарс'киї];
  • • вертикальна риска - [1 ] - перед наголошеним складом - наголос акцентної групи: [поп'ід'лісом];
  • • дві вертикальні риски -["]"" перед наголошеним складом - синтагматичний наголос: [еонцеи|пеиче неи"стерпно];
  • • дві скісні риски - ["] - над наголошеним складом - логічний наголос: [вислухаї Mojy думку];
  • • вертикальна лінія - [ | ] - звичайна пауза: [реиве та стогне | д'н'іпр шисрокиі];
  • • дві вертикальні лінії - [ || ] - тривала пауза: [Gyf пйшниї трауневиГ веч'ір || ].

Додаткові букви, що використовуються у фонетичній транскрипції

Злиті звуки (африкати) позначаються двома з'єднаними дужкою літерами, що відповідають частинам складних звуків: [дж], [дз], [дз']. Для позначення африкат [дж], [дз] існують також спеціальні лігатури - [дк], [$] і [^[джи-гЧт], [дзен'к], [д?об], [4и-га], [бдисо-ла].

Губно-зубний [в] передасться латинською [v]: [у'і-тенр]; а губно-губний - латинською літерою [w]: [wa-за].

Щілинний звук [г] - літерою г, а зімкнений [г] - г.

Звук [й] - літерою j (перед голосними) і літерою Г (після голосного): [ja], [гаГ].

Нечітку вимову ненаголошеного [е] - знаком [е11]: [ке"наф]; нечітку вимову нснаго-лошеного [и] - знаком [ие]: [зиемовйк]; нечітку вимову ненаголошеного [о] •- знаком [0у]: [зоУзул'а].

Фонетична транскрипція

Щоб якнайточніше передати всі відтінки вимови у записуваному тексті, використовують фонетичну транскрипцію, так зване звукове письмо. Фонетична транскрипція відома ще з XVI ст. Зародилася вона у Франції, де її автором був учений Метре (1545), а пізніше й англійські вчені Сміт (1568), Гарт (1569), Пуллокар (1580) запропонували свої системи звукового письма.

В основі фонетичної транскрипції був латинський алфавіт і система діакритичних (розрізнювальних) знаків.

У другій половині XIX - на початку XX ст. з'являється цілий ряд систем наукових транскрипцій, запропонованих ученими різних країн. Так, у 1855 р. археолог та історик Ріхард Лепсіус, вивчаючи старовинні тексти, склав систему фонетичної транскрипції, у якій за допомогою різних діакритичних знаків виражались такі відтінки у вимові звуків, як довгота, огублення, пом'якшення тощо.

У 1881 р. було створено Міжнародну фонетичну асоціацію, яка до 1888 р. виробила міжнародний фонетичний алфавіт (МФА) на основі латинського. Українські вчені О. Проп та І. Зілинськнй застосували цей алфавіт з деякими додатками грецьких та слов'янських літер для опису українських приголосних.

На основі українського алфавіту систему фонетичної транскрипції спочатку побудував мовознавець М. Наконечний, пізніше В. Кулик та М. Івченко внесли свої доповнення.

У 1962 р. при Інституті мовознавства АН УРСР була створена спеціальна комісія у справі транскрипції. Вона виробила конкретні рекомендації щодо фонетичної і фонематичної транскрипцій.

Запис будь-якого слова за допомогою фонетичного алфавіту на основі звукового принципу зветься транскрипцією.

Спосіб запису живої мови, при якому з можливою точністю передається кожен звук з усіма його відтінками, називається фонетичною транскрипцією.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >