< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Фонетичне подовження приголосних

Фонетичне подовження приголосних у результаті уподібнення в групі приголосних є зміною історичного характеру, що послідовно зберігається сучасною українською літературною мовою та більшістю українських діалектів.

Подовжилися звуки [д'], [т*], [з'], [с'], [ц'], [л'], [н'], [ж'], [ч'], [ш*].

Історична довідка. У давньоруській мові після названих приголосних вживається слабкий редукований переднього ряду (ь чи и), а в наступному складі початковим виступав приголосний [)]: знаніє (знаньіс), ночию (ночью). Після занепаду слабкого редукованого утворилися нові групи "м'який приголосний плюс (]]", у яких уже в давньоукраїнській мові відбулася повна прогресивна асиміляція за способом творення: [нг] -> [н':]; [ті'] [т':]; [ч}'] [ч':]; статьа -> [статна] -> [стат'іа1]; лью [лцу] [л'іу] -> [л':у].

Ця зміна властива українській мові; в російській - приголосний зберіг пом'якшення, але з Ц] не асимілювався (статья, ночью, лью). В українській мові не відбулася асиміляція у групах [вД, [рД, оскільки губні та [р] рано стверділи: [ма'т'іріу] "-матерью, [л'убо^у] <- любовию (любовью). У таких словах вимовляється давній Ц], а на письмі після букв на позначення губних приголосних та р перед я, ю ставиться апостроф: любов То, матір'ю, пір'я.

Асиміляція відбувалася і в сполученнях приголосних з [}] (найчастіше [с'т/І], але подовжений [т*:] під впливом уже наявного [с'] піддався стягненню: встию, вгкстью [в'ес'т'ьіу] -> [в'ес'т'іу] -" [в'ес'т'т'у] -> [в'ес'т'у]. Тому в словах типу молодістю, радістю в сучасній українській мові вимовляється один [т'] і пишеться одна буква т.

Подовження приголосних звуків

В українській мові за певних фонетичних умов приголосні звуки подовжуються. Оскільки у вимові їх витримка вдвічі довша, вони називаються подовженими, або здвоєними.

Подовжені приголосні є результатом двох основних змін: повної прогресивної асиміляції м'яким приголосним наступного й] (явище фонетичне) і збігу приголосних при словотворенні (явище морфологічне).

Звичайно при нормальному і швидкому темпі мовлення якоі відмінності у вимові подовжених звуків, що виникли різними шляхами, немає. Знак специфіка фонетичного подовження і морфологічного збігу приголосних подовжується.

Здвоєння приголосних у результаті збігу приголосних характеризується тим, що вимовлятися подовжено можуть такі приголосні, які ніколи не подовжуються фонетичним шляхом, зокрема губний [б]: о[6:]ити; тверді передньоязикові: бе[у.]убий,

[з:]аду, ві[л:]ати, к/[н:]мм; задньоязиковий [к]: страйкком. -ф

Подовження приголосних внаслідок уподібнення

Подовжені в результаті уподібнення [д':], [т':], [з':], [с':], [ц':], [л':Мн#:], [ж*:], [ч*:], [ш':] вимовляються і передаються на письмі двома однаковими буквами тільки між голосними.

У сучасній українській літературній мові подовжені приголосну звуки вимовляються у таких розрядах слів:

  • а) в усіх відмінкових формах (крім родового множини) іменників середнього роду II відміни перед кінцевим -я': завдання [завда'нЧа], волосся [воло'се^а], бездоріжжя [беиздор'і'ж'а], обличчя [обли'ч':а]; завданням, волоссям, (по): бездоріжжю, обличчями, але завдань [зауда'н'], облич [обли'ч] і под.;
  • б) в усіх відмінкових формах кількісно невеликої групи іменників чоловічого і жіночого роду І відміни: стаття [стат':а'], статтями [стат':а'мис];,/нлля [р'іл'іа1], ріллі [р'іл':і'], суддя [суд':а'] але статей. У формі орудного відмінка однини перед голосним [е] подовжений раніше м'який приголосний ствердів: [статку], [р'іл:е^у], [суд:е'іу].
  • в) в орудному відмінку однини іменників жіночого роду на приголосний перед [у] (крім тих, у яких кінцевим виступає губний або [р]): миттю [ми'т':у], сіллю [с'і'л':у], маззю [ма'з':у],річчю [р'і'ч':у] і под.;
  • г) у деяких прислівниках типу спросоння [спросо'н':а], зрання [зра'н':а];
  • д) у деяких особових формах дієслова лити: ллю (л'.у), ллеш [л'.еш], ллють [л':ут'].

Названі подовження приголосних звуків, як тих, що подовжуються в результаті збігу, так і подовжених фонетичним шляхом, закріплені українською орфографією.

Увага! Закінчення в українських іменниках середнього роду типу знання, життя, колосся нове. Воно витворилося на місці давнього -е (знаниє, житис, колосье) за аналогією форм непрямих відмінків, які в закінченні мали -а, і під впливом інших іменників середнього роду (теля, лоша, каченя.і под.).

У північних і південно-західних говорах трапляються випадки вживання іменників аналізованого типу на -е: [з'і'л':е], [жиЧ^'.е1], [кло'ч':е] тощо.

Асиміляційні подовження

В українському літературному мовленні трапляються (і досить часто) такі асиміляційні подовження приголосних звуків, що на письмі не закріплюються. Найчастіше подовжено вимовляються:

[ц':] наЖці -тьс(я): робиться [ро'биец,:а], сниться [сни'ц':а];

Іц':] на місці -чи-, ручні [ру'ц'і:], (у) річці [р'і'ц':і];

[ц:] на місці чпц-: коритце [кори'ц:еи];

[ч:] на місці -тч-: заквітчана [закв'і'ч:ана];

[ч:] на місці -тш- через [чш]: коротший [коро*ч;иї];

[ш:] на місці -сш-: принісши [присн'і'ш:и];

[ш:] на місці -зш- через [жш]: без шуму [беиш:у'му];

[ж:] на місці -зж-: зжити [жінЧи6];

[с':] на місці -шс- смієшся [с'м*уіе'с':а];

[с:] на місці зс-: з салом [с:а'лом].

Крім того, сучасна українська мова зберігає подовження приголосних (у результаті подовження і збігу) у словах іншомовного походження. Проте таких слів небагато: ванна, манна, мірра, пенні, нетто, тонна, Марокко, Уатт, імміграція і под., але грип, клас, каса, колектив, сума, асиміляція.

Спрощення в групах приголосних

Спрощення в групах приголосних також зумовлюється характером звукосполучень приголосних, темпом мовлення та іншими чинниками. Одна з особливостей спрощення в українській мові полягає в тому, що, на відміну від російської мови, спрощений в усному мовленні приголосний не передається і на письмі: [п'і'зно] -пізно - [ти^не'виї] - тижневий, [ви^ізни'ї] - виїзний і под.

До першої групи спрощень, що закріплюються правописом, у сучасній українській літературній мові належать:

[жн] <— [жди]: кожний (із кождьныи), тижня;

[зн] 4- [здн]: пізно (із поздьно), виїзний;

[сн] <— [слн]: масний (із масльний), ремісник, навмисне;

[сн] <- [скн]: тиснути (із тискнути);

[сц] <- [стц]: місце (із лскстьце);

[нц] "- [лнц]: сонце (із сълньцё);

[рц]"- [рдц]: серце (із сьрдьце);

[нч] <- [рнч]: гончар (із гьрньчарь);

[сжл] <- [сткл]: скло (із стькло).

Другу групу спрощень становлять такі, що охоплюють в усному мовленні всі випадки, а на письмі в деяких словах не передаються: [сн] <— [стн]: чесний (із чьстьний), корисний, якісний, вісник, але в словах іншомовного походження типу компостний, баластний, контрастний, форпостний, аванпостний і под. всупереч вимові пишуться неспрощені групи приголосних. Наявне спрощення [стн] —> [сн] і в слові шістнадцять [ш'існа'дц'ат'], але орфографією воно не закріплюється;

[сл] "— [стл]: щасливий (із счастьливьи), слати (із стьлати), улесливий, але в словах кістлявий, пестливий, хвастливий і под. [т] зберігається на письмі;

[с'к] "- [стс'к]: міський (із мгкстьскый), але туристський, хоч вимовляється [тури'с'киї].

Третю групу становлять слова, утворені за допомогою суфіксів -ськ-, -ств- віл іншомовних твірних основ із кінцевими групами приголосних. У таких новотворах склалися багаточленні звукосполучення, які, як правило, в усному мовленні спрощуються, а на письмі передаються повністю і без будь-яких винятків: [студе'н'с'киі] -студентський, студентство; [аге'нство] - агентство і под.

Чергування звуків

Чергування - це постійні закономірні зміни в тих самих частинах слів.

У коренях: солі—сіль, ношу—ніс—несу, ломити - ламати, жати - зажим -жму,

У суфіксах: палець - пальця, ріжок - ріжка, пастушок - пастушка.

У закінченні: на зеленому - на зеленім.

У префіксах: зігнути - зогнути, обійди - відійди.

Типи чергувань

Живі (позиційні) залежать від позиції звука у слові і є варіантами однієї фонеми: [вс"сна] - [весни]; [роуз°умна] - [роз°ум].

Історичні зумовлені причинами, відсутніми в сучасній мові (діють при словотворенні і словозміні): [в'йазати] - [вузол]; [збори] - [зб'ір]; [веизти] - [в°озйти].

Історичні поділяються на давні і найдавніші.

Найдавніші виникли ще в дослов'янський період, є наслідком фонетичних змін, що відбулися в індоєвропейській мові, наявні в багатьох слов'янських мовах: [е] - [о]: брести - бродити; [і] - [а]: сідати - садити; [е] - [і]: мести - вимітати; [о] - [а]: гонити - ганяти; [и] - [і]: сито - сіяти;

[е] - [и] - 0 (нуль звука): беру - збирати - брати; [и] — [ов]: рити—рови; [у] ~ [ов1: кузня — коваль.

Давні відбулися лише в українській мові, причини їх пояснює історична фонетика:

[о], [е] з [і] у відкритих/закритих складах: воля ~ вільний, село - сіл, року -рік;

[о], [е] з 0 (нулем звука): шов - швачка; швець - шевця;

[о] з [и] у сполученнях ри, ли, ро, ло: глотка - глитати, кров - кривавий;

[е] з [о] - після шиплячих та [й]: вечеря - вечори, копієчка - копійок.

Увага!

  • 1. У деяких випадках чергування [о], [е] з [і] не відбувається:
    • а) у звукосполученнях -оро-, -оло-, -єре-, -еле-: город, перед, шелест;
    • б) у звукосполученнях -ор-, -ер-, -ов-: морква, жертва, вовк;
    • в) у словотворчих частинах: -вод, -воз, -нос, -роб, -ход: водовоз, водонос, землероб;
    • г) у суфіксах -енк-, -еньк-, -есеньк-, -ечк-, -тель-, -ер-, -ор-: річечка, маленька, Вітренко, учитель, оператор.
  • 2. Після шиплячих та [й] в окремих словах може виступати [о] перед м'яким приголосним, а [е] - перед твердим приголосним: радості, на щоці, безкрайої; жену, чекаю, краєчок, Бугаєнко, щем, черга.

Чергування приголосних

[г] - [ж] - [з]: нога - ніженька - нозі; [к] — [ч] - [ц]: юнак — юначе - юнацький; [х] - [ш] - [с]: рухає - рушати - в русі.

Винятки: рушник, рушниця, дворушник, соняшник, мірошник, торішній, сердешний, які походять від слів: рука, сонце, мірка, торік, серце, бо в них відбулася дисиміляція (-чи- змінилося на -шн-: ручник —> рушник, мірочник —> мірошник та ін.).

Чергування [г], [к], [х] із [ж], [ч], [ш] дуже давнє. Воно властиве всім слов'янським мовам. Приголосні [г], [к], [х] колись були твердими і не могли пом'якшуватися, тому вони могли стояти тільки перед голосними заднього ряду [а], [о], [у], [ъ] (йор). Коли ж ці приголосні потрапляли в позицію перед голосними переднього ряду [е], [и], [і], [ь] (єрь), які вимагали пом'якшення попередніх приголосних, то вони відповідно змінювалися на [ж'], [ч'], [ш'], які на українському грунті стверділи і перейшли в [ж], [ч], [ш]. Так виникло чергування [г], [к], [х] із [ж], [ч], [ш].

Зміни [г], [к], [х] на [ж], [ч], [ш] перед голосними переднього ряду називають першим перехідним пом'якшенням.

Зміна [г], [к], [х] на [з'], [ц'], [с'] відбулася також у спільнослов'янський період, але пізніше. Це чергування зветься другим перехідним пом'якшенням, оскільки воно пов'язане з пом'якшенням приголосних перед [й].

Зміни приголосних звуків

Зміни приголосних звуків

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >