< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Передньоязикові верхньозубні приголосні

Артикуляційні норми для [р], [р']

Під час вимови дрижачого передньоязикового [р] кінчик язика напружений і загнутий до альвеол. Під тиском повітряного струменя вібрує.

Під час вимови [р'] артикуляційний фокус пом'якшеного [р'] порівняно з [р] просунений уперед. При його вимові змикається з ділянкою твердого піднебіння не тільки верхня частина кінчика язика, а й передня ділянка спинки, що й надає йому м'якості.

Артикуляційні норми для [л], [л']

Щілинні передньоязикові сонорні [л], [л'] належать до групи так званих бокових, тому що при їх вимові повітряний струмінь, який створює дуже незначне тертя, проходить по боках язика.

Під час утворення [л] кінчик язика впирається в передні верхні зуби й ділянку піднебіння над ними, що й є фокусом утворення перепони приблизно в тому місці, що й зімкнені [д], [т].

На відміну від [д], [т], краї язика при вимові звука [л] з одного або з двох боків опущені й утворюють щілини для виходу повітряного струму. При вимові [л'] зімкнення з зубів переміщується на альвеоли.

Артикуляційні норми для передньоязикових [д], [д'] і [т], [т']

Під час вимови звуків [д], [т] губи пасивні, передня спинка разом з кінчиком язика притискається до верхніх зубів із внутрішнього боку та початку альвеол і різко відштовхується від них. Чим швидше відтягнути язик, тим чіткіше звучатимуть звуки [д]> [т]. Внаслідок послаблення напруженості мовних органів під час вимови звука [д] крім шуму з'являється голос.

Передньоязикові палаталізовані зімкнені глухий [т'] і дзвінкий [д'] — м'які звуки. Утворюються завдяки підйому середньої частини спинки язика до твердого піднебіння. Артикуляція палаталізованих [д'], [т'] ускладнюється і подібною артикуляцією. Слід пам'ятати, що дотик має бути щільний, інакше звуки спотворюватимуться.

Артикуляційні норми для утворення зімкнених носових [н], [н']

Зімкнеш носові [н], [н'] артикулюються тим же активним мовним органом і таким же способом, як і шумні дзвінкі приголосні [д], [д'].

Передня частина язика притиснута до верхніх зубів і різко відштовхується від них. Рот трохи розтулений. Відмінним є те, що при вимові [н] м'яке піднебіння опускається й відкриває прохід одночасно в носову й ротову порожнини. Під час вимови [н'] середня частина язика наближається до твердого піднебіння.

Передньоязикові нижньозубні приголосні

Артикуляційні норми утворення свистячих приголосних [з], [с], [з'], [с']

Передньоязикові нижньозубні щілинні [з], [с], [з'], [с'] утворюються внаслідок того, що широкий кінчик язика впирається в основу нижніх зубів, передня частина спинки язика зближується з передніми зубами й альвеолами, при цьому посередині язика утворюється вузька щілина у формі жолобка. Краї язика притискуються до бокових зубів і до частини твердого піднебіння. Зуби ледь розтулені. Повітряний струмінь протискується крізь щілину, вдаряється об верхні різці, і внаслідок цього утворюється різкий шум, що нагадує свист. За цією акустичною ознакою приголосні М" [с], [з'], [с'] називаються свистячими. Без участі голосу утворюється глухий [с], аз участю голосу - дзвінкий [з]. При вимові палаталізованих [з'], [с'] основна артикуляція, властива [з], [с], але ускладнюється додатковим підняттям передньої і середньої частини язика до твердого піднебіння. Язик та губи більш напружені.

Артикуляційні норми зімкнено-щілинних [дз], [дз'], [ц], [ц']

Під час утворення передньоязикових африкат [ц], [ц'], [дз], [дз'] кінчик язика спочатку утворює зімкнення з ділянкою біля верхніх різців і альвеол, а потім це зімкнення поступово переходить у коротку щілину, тому не відбувається вибуху, як при вимові [т] і [д]. Артикуляція [ц], [дз] значною мірою подібна до [з], [с], оскільки і при вимові [ц], [дз] з'являється характерний свист, за яким приголосні називаються свистячими. Палаталізовані африкати [ц'], [дз'] відрізняються від своїх твердих відповідників тим, що середня спинка язика більшою мірою піднімається до твердого піднебіння.

Артикуляційні норми африкат [дж], [ч]

При вимові африката [дж], [ч] широкий кінчик язика спочатку змикається з переднім краєм твердого піднебіння, а потім зімкнення поступово переходить у щілину. Одночасно до переднього краю м'якого піднебіння наближається задня частина спинки язика. Проходячи крізь дві щілини (перша - між широким кінчиком язика й переднім краєм твердого піднебіння навпроти альвеол, друга - між задньою частиною спинки й переднім краєм м'якого піднебіння), повітряний струмінь утворює характерний шум, що нагадує шипіння. За цією акустичною ознакою приголосні передньоязикові ясенні африкати називаються шиплячими. Глухий [ч] утворюється без участі голосу, дзвінкий [дж] — з участю голосу й шуму.

Артикуляційні норми шиплячих [ж], [ш]

При вимові передньоязикових шиплячих щілинних [ж], [ш] широкий кінчик язика не торкається зубів. Губи розкриті, щелепи зближені, зуби видно. При вимові звука [ш] широкий кінчик язика піднятий до піднебіння, але не торкається його і не вібрує. При вимові звука [ж] язик піднятий вище порівняно з [ш]. Пам'ятайте, що за орфоепічними нормами вони завжди тверді, а перед [і] напівпом'якшені: біжить -

біжіть; души - душі; кажи, де ножі.

Середньоязикові приголосні

Артикуляційні норми середньоязикового приголосного [й]

Приголосна сонорна фонема [й] функціонує в українській мові у двох основних алофонах: [і], Ц].

Обидва алофони [і], [j] вимовляються при такому положенні мовних органів: середня частина язикової спинки піднімається до твердого піднебіння боковими краями, утворюючи посередині досить вузьку щілину, крізь яку проходить звучний струмінь повітря.

Коли спинка язика максимально піднята до твердого піднебіння із збереженням щілини, з'являється звук [j]. Звук Ц] виступає у таких позиціях: 1) на початку складу (яма, юність, єдність, її); 2) у середині чи у кінці слова після приголосного (в'язати, в 'юн, в 'є, пір 'я).

Коли спинка язика піднята до твердого піднебіння не найвище із збереженням більшої щілини з'являється звук [і], який зближений із голосним [і]. Звук [і] виступає у таких позиціях: 1) на початку слова перед приголосним (ймовірно, йшов, йти); 2) у кінці слова або складу після голосного (гай, гайка, знай, байка).

Задньоязикові приголосні

Артикуляційні норми задньоязикових приголосних [ґ], [к], [х]

Під час вимови задньоязикових зімкнених [ґ], [к] задня частина язика змикається з м'яким піднебінням. Унаслідок раптового прориву цього зімкнення струменем повітря утворюється специфічний шум для глухого [к] та шум і голос для дзвінкого [ґ].

Задньоязиковий щілинний [х] має відмінності у вимові: задня частина спинки язика зближується з заднім краєм твердого піднебіння і суміжною з ним частиною м'якого піднебіння, внаслідок чого утворюється щілина, через яку проходить струмінь повітря, який утворює характерний шум.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >