< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Слово і словоформа

У мовознавстві донині не з'ясовано питання про визначення поняття "слово". Було запропоновано чимало визначень слова, однак кожне з них задовольняє лише частково, оскільки відповідає тільки певному його аспекту. Універсального визначення слова немає ще й тому, що в різних мовах світу слово має неоднаковий вигляд. Проте, безперечно, слово є реальною одиницею мови і тому має свої ознаки.

Слово - це основна, визначальна лексична одиниця мови й мовлення, найбільш численна й масова, звісно, якщо брати до уваги його індивідуальність та однора-зовість у використанні. За винятком службових слів, кількість яких в українській мові обмежується 200-250 одиницями, і генетичних (споконвічних) вигуків, що їх не більше кількох десятків, усі інші слова в українській мові - самостійні. За своєю сутністю слова виділяються як автономні одиниці, сформовані із фонем (звуків), які утворюють фонстико-фонологічну сутність слова; мають свою індивідуальну семантику, або лексичне значення; мають певну сукупність граматичних значень і певну систему граматичних форм (якщо слово морфологічно змінне).

Кожне повнозначне слово виступає носієм щонайменше двох граматичних значень, наприклад: слову зараз потенційно властиве прислівникове значення ознаки дії за часом і синтаксично обставинне значення часу; прикметникова словоформа тепліший виступає носієм таких морфологічних значень: чоловічого роду, називного (або знахідного) відмінка однини і значення вищого ступеня порівняння; іменникові сонце характерні такі морфологічні значення: віднесеність до середнього роду, одниність (не має форми множини, змінюється за відмінками).

Морфологічно незмінюване слово виступає тільки словом в одній формі - тільки в одному фонетичному й морфологічному варіанті. Інша річ, змінюване повнозначне слово, яке завжди морфологічно представлене певною системою словоформ, кожна з яких у реченні виконує якусь синтаксичну роль.

Змінне слово - це завжди певна, чітко визначена й диференційована система його словоформ.

Слово в своїх словоформах реалізує здатність сполучатися з іншими словами, словоформами, виражаючи комплекс відтінків думки, стилістичних і функціональних можливостей його.

Те, що є в слові й у словосполученні, зберігається й у реченні, але тільки реченню властиві ознаки принципово іншої сутності: предикативність, модальність, інтонація, смислова завершеність висловлення. Слова і словоформи відтворюються в мовленні; словосполучення й речення - будуються за певними структурними схемами (зразками).

Парадигма слова - системний ряд форм відмінювання чи дієвідмінювання окремого слова (або набір таких форм)..

Конструкція (словосполучення, речення) - словосполука, якій властиві певні граматичні зв'язки, певна граматична будова.

Член речення - це таке повнозначне слово чи словоформа, рідше - сполучення слів, яке виконує в ньому певну синтаксичну роль. Лексичне й граматичне значення члена речення завжди перебувають у конкретному реченні в певних відношеннях із лексичним і граматичними значеннями інших членів речення. Термін член речення поза конкретним реченням - це тільки своєрідне наукове поняття. Кожен із членів речення регулярно, закономірно ототожнюсться тільки в реченні, тільки в реченні заявляє про свою сутність, синтаксичну неповторність.

Структура речень формується зі слів і словоформ, які є будівельним матеріалом, а отже, і членами речення. Мінімальний обсяг речення - одне повнозначне слово, подекуди (з деякою умовністю) це може бути і службове слово. Порівняйте, наприклад: - У нас тут курінь... - Курінь? (Є. Гуцало); - Прослухаємо текст із музикою?-Без (Розмовне).

Речення, словосполучення, сполучення слів

Речення, словосполучення, сполучення слів

Речення, словосполучення, сполучення слів

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >