< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Складносурядні багатокомпонентні конструкції

У сучасній українській мові поширені і складносурядні речення, що складаються з трьох і більше предикативних частин, їх здебільшого розглядають разом з елементарними складносурядними реченнями. Однак вони мають структурно-семантичні ознаки, не властиві реченням мінімальної будови.

Багатокомпонентні структури, частини яких поєднуються сурядними сполучниками, можуть являти собою не одне складне речення, а сполучення речень, кожне з яких окремо виконує комунікативну функцію. У таких об'єднаннях речень переважно функціонують однакові сполучники, передусім єднальні (приєднувальні), наприклад: Ми збирали з сином жолуді дубові, і про день майбутній я казав синкові, і пливли багрові хмари в вишині, і співала осінь весняні пісні (М. Рильський). Не випадково сурядний зв'язок усе частіше трактують як міжреченнєвий, текстуальний. У таких структурах наявне своєрідне "нанизування" речень, єднальні і деякі інші сполучники набувають приєднувального характеру, наприклад: Ти глянула поглядам владним, безжалісна музо, і серце моє затремтіло, і пісня моя залунала, а ти, владарко горда, втішалася піснею бранки, і очі твої променіли вогнем переможним, і вабив мене той огонь, і про все заставляв забувати (Леся Українка). Можна погодитися із С. Єрмоленко, яка зазначає, що повторюваний сполучник / перетворюється на частку, завдяки чому формується градаційна структура неперервного потоку мовлення.

Підтвердженням цього є оформлені в одне складносурядне речення кілька номінативних речень, наприклад: Учителю, уже ми вдвох з тобою... Немолодість твоя і молодість моя... І ріки з водами, і вечір за горою, іранку під горою течія... (М. Він-грановський).

У відкритих структурах, крім сполучника і, використовуються і поєднання інших сурядних сполучників (то..., то; а..., а; чи..., чи; та..., та тощо), наприклад: Лише вози новобранців невпинно клекотіли виметеними трактами на Каховку, та бився десь у хмаровищах проти вітру самотній Мурашко, та дзвеніли в багатотисячнім селянськім натовпі біля станового колодязя юні, чисті альти й дисканти, посилаючи свої бунтівливі псалми високому, безсяйному сонцю (О. Гончар).

Однак у багатьох складносурядних багатокомпонентних конструкціях наявні більш складні семантико-структурні зв'язки між частинами, ніж в елементарних складносурядних реченнях та сполученнях речень із трьох і більше компонентів, їм властиві зовнішній (логіко-синтаксичний) і внутрішній (структурний) рівні членування. Наприклад, у реченні Прилинув вітер, і в тісній хатині він про весняну волю заспівав, а з ним прилинули пісні пташині, і любий гай свій відгук з ним прислав (Леся Українка) сполучником а на зовнішньому рівні поєднуються два елементарні складносурядні єднальні речення з внутрішніми темпоральними есмантико-синтак-сичними відношеннями. За наявності у складносурядному багатокомпонентному реченні зіставно-протиставних відношень саме ці відношення стають домінуючими, що, очевидно, пов'язане з тим, що вони властиві зв'язаним, бінарним конструкціям. Тому в складних багатокомпонентних реченнях цього різновиду зовнішній рівень членування проходить на межі зіставлення чи протиставлення. Це цілком закономірно, оскільки зіставно-лротиставні складносурядні речення являють собою замкнуті структури.

Найчастіше вживаними є трикомпонентні складносурядні речення, у яких використовуються такі поєднання сполучників: але..., і; але; а..., і; та..., і; І і.., та; але..., а; проте..., і.

Одним із найпоширеніших є поєднання сполучників але..., і (й), за допомогою якого виражаються протиставне (зіставне) - причиново-наслідкові відношення між частинами і компонентами складносурядних конструкцій, наприклад: Виразніше чулися звуки музики, /але враз вони стихли, і у вухах шумів лише вітер (М. Трублаїні); Я спробував повзти, / але кулі віялом лягли переді мною, і я знову припав до снігу (І. Багмут). У таких структурах перше речення просте, а друге - складне, між компонентами якого існують виуфішні причиново-наслідкові відношення.

Регулярними є і протиставно-єднальні речення з домінуючим протиставним сполучником проте, на внутрішньому рівні членування яких виділяються причиново-наслідкові відношення, наприклад: На Вкраїні теж другий рік був недорід, /проте в деяких губерніях ще водився хліб, і його вільно продавали на базарах (Петро Панч); Малих почали відправляти додому, /проте до Лесі й Михайлика, мабуть як до чужих, нікому не було діла, і вони вільно могли все спостерігати (М. Олійник). Це ж стосується і трикомпонентних структур із протиставним сполучником та в ролі домінуючого, наприклад: Петрик пишався з того, / та скоро розкрилася мамина "таємниця", і в сім 'ю прийшла трагедія (І. Цюпа).

Зіставили (протиставний) сполучника у функції домінуючого часто поєднується з єднальним сполучником і, що функціонує на внутрішньому рівні членування, наприклад: В університеті захоплювався хімією та біологією, /а після війни зацікавила його геологія, і він став геохіміком (М. Трублаїні); Погнали худобу, /ая лежу один посеред степу, і тільки сира земля мені рани студить (Г. Тютюнник). Сполучник а в таких випадках здебільшого поєднує просте і складносурядне речення, тобто і перебуває в постпозиції. Зрідка а виконує домінуючу роль, перебуваючи в постпозиції до і, об'єднуючи складносурядне і просте речення, наприклад: П'янить ромашкою трава, і він неначе у жнива приліг спочить, сказати слово, / а тільки рана випадково йому дихання забива (А. Малишко).

Конструкції, в яких зовнішні протиставні сполучники вживаються після внутрішніх єднальних, використовуються в мові значно рідше, наприклад: Конюшня була закрита, і він постукав кулаком у двері, / але ніхто не відзивався (Г. Тютюнник); Ясочкою її називала померла дружина Ковальчука^ і вона вважала це за своє справжнє ім'я, / але інспектор та й усі на острові завжди називали її Знайдою (М. Трублаїні). Ведучі протиставні семантико-синтаксичні відношення "пригашують" причиново-наслідкові, що виявляються на внутрішньому рівні членування.

Широковживані в сучасній українській мові такі трикомпонентні єднально-зістав-ні (протиставні) структури, у яких єднальні сполучники, що йдуть першими, є зовнішніми, а зіставно-протиставні виділяються на внутрішньому рівні членування. Це дає підстави стверджувати, що порядок засобів зв'язку в протиставно (зіставно)-єд-нальних і єднально-протиставних (зіставних) складносурядних структурах здебільшого відіграє конструктивну роль в ієрархії сполучників і семантико-синтаксичиих відношень між частинами і компонентами цих речень. Таке членування зумовлене й тим, що складносурядні зіставно-протиставні речення, які виділяються в окремий блок, являють собою тісну структурно-семантичну єдність, компоненти якої не можуть бути розірвані на зовнішньому рівні членування. Найчастіше в таких структурах поєднуються сполучники а, наприклад: Сонце спускалось на другий кінець шляху, І і ліс на Кузьмівці ставав сизим, а на Кирйковій Січці вершки дерев ніби тліли на вогні (Петро Панч); 3 такого потужного тіла мав би видобуватися й відповідний голос, / і справді, басюра в голови комісії виявився знаменитий, а слова — просто вбивчі (П. Загребельний).

Поширені й трикомпонентні структури протиставно-зіставного значення, в яких протиставний сполучник але поєднується із зіставним я, наприклад: Левко один час починав цікавитися врятованою дівчиною, / але вона перший рік не ходила й не розмовляла, а лайливий інспектор кого завгодно міг віднадити від своєї хати (М. Трублаїні).

Розділово-єднальні і розділово-протиставні конструкції, у яких здебільшого фіксований порядок частин, використовуються рідко, наприклад: Чи то наші обличчя були не надто скорботні, чи існувала ще якась причина, /але на нас почали озиратись (Петро Панч).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >