АНТРОПОГЕННІ ФАКТОРИ: ВПЛИВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА РОСЛИННІ УГРУПОВАННЯ

Жоден з екологічних факторів, за виключенням тих чи інших природних катастроф, не може спричинити такого руйнівного впливу на рослинні угруповання, як діяльність людини. З іншого боку, саме людина сприяла розселенню багатьох рослин, збереженню зникаючих видів, створенню нових сортів. Нині практично неможливо знайти жодне рослинне угруповання на Землі, яке б не зазнало, в тій чи іншій мірі, впливу людської діяльності. Розрізняють два основні види впливу людини на рослинність – прямий вплив, пов'язаний з фізичним знищенням рослин, та опосередкований, який створює умови для зміни угруповань. До першого належать:

• • пожежі;
• • вирубування лісу;
• • викошування травостану та випас худоби;
• • розорювання ґрунту;
• • збирання рослин;
• • рекреаційні навантаження;
• • вилучення ґрунту (кар'єри, будівництво, озеленення тощо);
• • вилучення площ (під будівництво, гірничі підприємства, дороги тощо).

Опосередкований вплив діяльності людини на фітоценози проявляється у зміні умов існування рослин, а саме:

• • осушення територій або підтоплення територій;
• • засолення ґрунту;
• • ерозія, абразія та інші модифікації місцезростань;
• • хімічне та фізичне забруднення навколишнього середовища;
• • біологічне забруднення навколишнього середовища, пов'язане з завезенням рослин та інших живих організмів, їх спонтанним проникнення, генетична модифікація рослин тощо.

Загальна характеристика антропогенного впливу на фітоценози

Ще з незапам'ятних часів людина, як представник гетеротрофної ланки екосистем, впливала на рослинний покрив. З часом чисельність населення планети збільшилась, одночасно зросла кількість засобів і способів впливу на рослинність. Людство перейшло від безпосереднього впливу на рослини чи їх угруповання, до впливу на середовище, в якому вони знаходиться. Доки людина харчувалася шляхом збирання та мисливства, вона не мала істотного впливу на рослинність, але після переходу до осілого способу життя та по мірі розвитку рослинництва, цей вплив почав зростати. Найпростішим агротехнічним прийомом було спалювання лісі. Досить часто ліс вигорав на значно більшій території, ніж це було необхідно. Якщо пали проводилися на схилах пагорбів і гір, то починала прогресувати водна ерозія, яка, в свою чергу, впливала на видовий склад і стан рослинності як на схилах, так і біля їх підніжжя. Збідніння ґрунту вимагало освоєння нових площ, також за рахунок спалювання нових лісових масивів. Таким чином, з одного боку, знищувалась лісова рослинність, з іншого – створювались умови для проникнення на звільнені території рудеральних та сегетальних видів. Людина почали втручатися в природний хід сукцесій.

Рудеральні рослини (від лат. rudus – щебень, сміття) – бур'яни, що ростуть навколо будівель, доріг, на пустках та інших подібних місцезростаннях.

Сегетальні рослини (від лат. segetalis – той, що росте серед хлібів) – бур'яни, пристосовані до зростання в посівах сільськогосподарських рослин.

По мірі розвитку землеробства та інших видів господарської діяльності, вплив на рослинні угруповання ставав більш потужним та цілеспрямованим. Так, інтенсивне вирощування свиней у Центральній Європі призвело до збільшення площ дубових насаджень, порівняно з буковими. Дуби почали охороняти, підсівати жолуді, адже плоди дуба використовувалися для їх годівлі. В подальшому, дубові насадження втратили значення кормових у зв'язку з вирощуванням картоплі. Це призвело до їх інтенсивного вирубування, що, в свою чергу, було пов'язане з розвитком кораблебудування. Вирубані дубові насадження частіше відновлювалися вегетативним шляхом, що спричиняло або утворення низькостовбурних деревостанів, або заміну дуба іншими деревними породами. Одночасно зросло значення букової деревини для палива, враховуючи добре природне поновлення бука, яке не потребувало зусиль на його відновлення. Використання камінного вугілля призвело до втрати стратегічного значення букової деревини як палива. Товарної цінності набула деревина хвойних порід, яку використовували у будівництві. Внаслідок цього, хвойні деревні породи значно потіснили листяні. Як приклад, можна прослідкувати понад сторічну динаміку площ хвойних порід навколо м. Гейдельберг (рис. 10. 1). Інтенсивному поширенню хвойних порід сприяла також здатність до поширення насіння за допомогою вітру, регулярне повторення врожайних років, менша вибагливість хвойних порід до грунтових умов, зростання кислотності грунтів. До того ж, саме для хвойних порід були досить добре розроблені як складні, так і спрощені технології лісовирощування. Оскільки саме деревні породи найчастіше є едифікаторами, то, безумовно, з їх зміною відбувалися зміни у всіх ярусах лісових фітоценозів.

Едифікатори (від лат. aedifikator – будівельник) – види рослин, які переважають в фітоценозі та мають сильно виражену здатність формувати середовище. Вони визначають в основному властивості фітоценозів – склад, структуру, фітосередовище, продуктивність тощо.

Рис. 10.1. Динаміка частки листяних і хвойних порід на заліснених територіях навколо м. Гейдельберг

Наведений приклад е типовим не лише для такого давно і густо заселеного регіону, як Центральна Європа. Вирубування лісів і розорювання земель змінили на більш посушливі природно- кліматичні умови навколо Середземного моря, у Малій Азії, Месопотамії. Вирубування тропічних лісів у Індії та Африці призвело до утворення саван, а у Середній Азії на місцях випасу домашніх тварин утворилися бархани. Інтенсивне вирубування лісів і розорювання прерій у Північній Америці призвело до знищення природної рослинності, що, в свою чергу, стало причиною утворення пилових бур. Це, в свою чергу, знизило родючість грунтів. Класичним є приклад знищення рослинності у горах Греції в наслідок випасання великої кількості кіз і овець. Тварини не лише інтенсивно поїдали рослинність, але і руйнували верхні горизонти, і так недостатньо потужних, гірських грунтів. Не оминули зміни лісистості й територію України (табл. 10.1). За період з кінця XVIII до початку XX століття площі, зайняті лісами, зменшилася в середньому на 6,4 %. До тепер ситуація принципово не покращилася. Лісистість території України становить 15,7 %, що не відповідає оптимальній для даних природних умов.

Таблиця 10.1

Зміна лісистості території України за період від XVII до початку XX століття, %

(за О. Б. Цветковою, 1957)

Розвиток мореплавства дозволив цілеспрямовано або випадково завозити різноманітні види рослин на інші континенти. В наш час мало хто замислюється, що звичайні для нас томати або картопля були завезені з далекої Америки. Вони так міцно ввійшли в наше життя, що більшість необізнаних людей вважає їх аборигенними видами. Це стосується не лише культурних рослин. На сільськогосподарських площах, вздовж доріг, поблизу садиб у Європі, в тому числі і в Україні, поширена дуже невибаглива рослина з родини складноцвітих – злинка канадська (Erigeron canadensis). Вона дуже помітна, оскільки часто створює суцільний покрив. Цей представник північноамериканської флори був завезений до Старого світу випадково, але зумів, завдяки швидкому поширенню насіння вітром, розповсюдитися на великих площах і зайняти певні екологічні ніші, витіснивши менш конкурентоздатні аборигенні види. У внутрішніх водоймах Європи та Азії часто зустрічається інший представник Нового світу – елодея канадська (Еlodea canadensis).

Розмноження цього виду було таким швидким, неконтрольованим і, навіть, агресивним, що друга ботанічна назва елодеї – водяна чума. Через забруднення цією рослиною водойм виникають проблеми з водокористуванням і місцевим судноплавством.

Таким чином, по мірі розвитку цивілізації, відбувалося постійне втручання людини у природні процеси, в тому числі в ті, що відбуваються у фітоценозах. Незалежно від природи таких втручань, з часом вони набули настільки широкого розмаху, що не помітити їх стало неможливо.

Для підтримки життя, як стійкого планетарного явища, наймогутнішої геохімічної сили, найважливіше значення має різноманіття форм живих організмів, які відрізняються набором речовин, що споживаються ними та виділяються у довкілля в процесі життєдіяльності. За визначенням В. І. Вернадського, жива речовина є сукупністю різноякісних форм організмів, завдяки яким забезпечується безперервний біогенний кругообіг речовин. Підтримка цього кругообігу є провідною функцією природних екосистем. Вона здійснюється на основі закономірної взаємодії популяцій, що їх складають. Чисельність і різноманіття видів, складність зв'язків, які між ними виникають, потоки речовини та енергії, що їх об'єднують – все це лежить в основі здатності природних екосистем зберігати свою цілісність та є необхідною умовою їх стійкості. Оскільки в наш час немає способів відтворення видів, що зникли, збіднення біологічного різноманіття – це незворотний процес. Турбота міжнародної спільноти про майбутнє довкілля знайшла своє вираження на Конференції ООН по навколишньому середовищу та розвитку, яка відбулася в Ріо-де- Жанейро в 1992. На цьому авторитетному міжнародному форумі була вироблена нова парадигма виживання біоти (в тому числі людства) – концепція сталого розвитку. В ній зазначається, що для забезпечення сталого розвитку планети соціально-економічний розвиток кожної нації не повинен виходити за межі екологічних можливостей біосфери задля забезпечення збереження та відновлення навколишнього природного середовища та здоров'я населення як сьогодні, так і в майбутньому. Конвенцію про охорону біологічного різноманіття було закріплено Законом України № 257/94-ВР від 29 листопада 1994 року. Всеєвропейську стратегію збереження ландшафтного і біологічного різноманіття схвалено у 1995 році у Софії в рамках процесу “Довкілля для Європи”. Для реалізації Україною цих міжнародних угод у 1997 році Кабінетом Міністрів України прийнято постанову “Про концепцію збереження біологічного різноманіття України”, а у 2000 році було прийнято спеціальний Закон “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки”.