Завезення та інтродукція рослин

Повертаючись з далеких мандрів, люди свідомо чи несвідомо завозили численні види рослин з одних регіонів планети в інші. Ці рослини адаптувалися до нових природно-кліматичних умов, заселяючи нові території. Розселяючись на нових ділянках, такі “гості” не могли не впливати на аборигенну рослинність.

Метою свідомого завезення рослин є отримання нових кормових, харчових, технічних видів, а також тих, що використовуються для озеленення населених пунктів, меліорації, підвищення продуктивності лісів. Несвідоме завезення – це результат випадкового біологічного забруднення.

Загальновідомим прикладом цілеспрямованого відбору та завезення рослин сільськогосподарського призначення є картопля, кукурудза, томати, завезені з Америки в Європу. До складу лісових насаджень в Україні були введені клен ясенелистий (Acer negundo), сосна Банкса (Pinus banksiana), різні види роду ясен (Fraxinus), дуб червоний (Quercus rubra) і багато інших деревний порід та чагарників.

Рослини, не властиві для даного регіону, раніше називались синантропними, а проникнення нових видів до місцевої флори – синантропізацісю флори. Нині ці терміни застосовують до рудеральних видів та бур'янів, занесені рослини називають адвентивними, а відповідний процес – інтродукцією.

Адвентивні рослини – рослини, які з'явилися в певному регіоні, що лежить за межами їх природних ареалів, внаслідок навмисного або випадкового занесення людиною.

Інтродукція (від лат. introductio – введення) – переселення деяких видів за межі їх природних ареалів, здійснюване людиною цілеспрямовано або випадково.

Переселення адвентивних рослин – це складний і далеко не однозначний з екологічної точки зору процес, який потребує наукового обгрунтування та контролю. Вид, новий для даного регіону, називається інтродуцентом. Інтродукція – явище не нове в історії людства. Будь-які міграції людей супроводжувалися розселенням рослин на нові для них території, тому адвентивні рослини поділяють на:

• • археофіти – рослини, які були переселені за межі природних ареалів у прадавні часи;
• • неофіти – рослини, які з'явилися у місцевій флорі відносно недавно.

Археофіти у флору України проникли так давно, що стали для нас звичними видами. В кам'яному віці з'явилися пирій повзучий (Elytrigia repens), зірочник середній (Stellaria media), лобода біла (Chenopodium album), мак дикий (Papaver rhoeas), глуха кропива пурпурова (Lamium purpureum). В бронзовому – мильнянка лікарська (Saponaria officinalis), гірчиця польова (Sinapis arvensis), люцерна хмелевидна (Medicago lupulina), молочай кипарисовидний (Euphorbia cyparissias), фіалка триколірна (Viola tricolor). У гало-римські часи до нас проникли чистотіл великий (Chelidonium majus), портулак городній (Portulaca oleracea), м'яточник північний (Ballota borealis). Неофітів також досить багато, а історія їх проникнення та поширення у більшості випадків відома. Скажімо, поширені у Європі елодея канадська (Elodea canadensis) та ситник тонкий (Juncus tenuis) потрапили з Північної Америки, відповідно, до Ірландії у 1859 р. та до Бельгії та Голландії у 1822 р. З того ж континенту проникли до Європи енотера дворічна (Enotera biennis) і злинка канадська (Erigeron canadensis), які відомі у Європі з XVII століття. Останній вид настільки добре пристосувався на новому місці, що значно потіснив аборигенні види, створюючи суцільні покриви завдяки легкому насінню, що добре переноситься вітром. З Європейського континенту на інші також було завезено, або потрапило випадково багато видів рослин. Так, завдяки діяльності людини, пасовища Нової Зеландії практично не відрізняються за видовим складом від тих, що ми зустрічаємо у Європі. До появи європейців на цьому острові не було тваринництва і трав'янисті рослини, які там зростали, не були так пристосовані до поїдання та витоптування, як завезені європейські види. Внаслідок цього, аборигенні види виявились менш конкурентноздатними по відношенню до завезених і були поступово витіснені інтродуцентами.

З розвитком техніки і становленням світового господарства, завдяки транспортним потокам, відбувається інтенсивніше та більш швидке переміщення рослин з одного регіону до іншого. Свідоме вирощування культурних рослин набуло міжнародного значення. Вирощування культурних видів там, де екологічні умови сприятливі і де гарантований значний врожай, розпочинається майже миттєво. Одночасно відбувається несвідоме переміщення значної кількості рослин. Воно проходить шляхом перевезення насіння чи вегетативних органів з одежею, речами, як домішки до посівного матеріалу, на тілі свійських та диких тварин, з будь-якими предметами, обладнанням, машинами, за допомогою автотранспорту, кораблів, літаків і залізниці. На шляху природного поширення рослин стояли високі гори, моря, океани, але люди допомагають їм долати ці перешкоди.

Зрозуміло, що далеко не всі види, які потрапляють на інші території, приживаються і поширюються. Безумовно, важко припустити, що рослини, які зростають у тропіках і які потрапили хоча б у помірну зону, можуть акліматизуватися і поширитися у природних умовах. Види мають свої, властиві їм екологічні особливості, а території на які вони потрапляють також характеризуються своїми екологічними умовами. Не завжди особливості і умови співпадають, а тому не всі види спроможні прижитися на новому місці. Крім того, не всі інтродуценти здатні конкурувати з аборигенними видами. Лише завдяки екологічній пластичності, властивості давати велику кількість насіння (краще якщо воно легко поширюється) та конкурентній потужності певний вид здатний закріпитися і поширитися на нових територіях і континентах. Ось чому, серед натуралізованих видів так багато терофітів, які переносять несприятливі пори року у вигляді насіння (подорожник великий, тонконіг однорічний, медова трава шерстиста), рослин зі значною кількістю насіння, що легко переноситься вітром (жовтий осот городній, злинка канадська), водних рослин, які швидко поширюються водними потоками (елодея канадська, гіацинт водний). Не залежно від шляхів, причин та методів проникнення, рослин найчастіше закріплюються на площах, порушених внаслідок господарської діяльності людини. У природні фітоценози їм проникнути значно важче. Це відбувається тоді, коли певна природна екологічна ніша зайнята аборигенними видами, що легко витісняються. В будь-якому випадку, введення інтродуцента у природні фітоценози або створення культурних фітоценозів з їх участю, потребує тривалих спостережень на дослідних ділянках, а також контролю за їх поширенням.