< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ПОЛІТИКА ТРАНСФЕРТНИХ ПЛАТЕЖІВ: ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ І НАПРЯМИ ЗДІЙСНЕННЯ

Вплив дотацій та субсидій на формування попиту і пропозиції в країні

В тих випадках, коли ринкова рівновага не забезпечує достатній, з точки зору уряду, обсяг пропозиції якогось товару, уряд може стимулювати збільшення його пропозиції шляхом грошових дотацій, що виплачуються виробникам за виготовлений товар. Один із видів дотацій виробникам – це відшкодування частини витрат у вигляді покриття частини ціни виробників урядом. Це позначається на ринку дотаційного товару, спричиняючи зміни в ринковій рівновазі.

Поряд із застосуванням дотацій, уряд може впливати на ринок якогось товару чи послуги шляхом виділення цільових субсидій споживачам. Це стимулюватиме збільшення попиту на даний товар, а отже, вплине, за інших рівних умов, на його рівноважну ціну та величину.

Порівняно з дотаціями, механізм застосування субсидій має деякі особливості. Прагнучи, щоб субсидії були спрямовані на розширення попиту лише на конкретний товар чи групу товарів, уряд може виділяти їх не у вигляді грошових сум, а у формі спеціальних талонів або інших розроблених механізмів.

Наприклад, в США використовуються так звані продуктові талони для малозабезпечених сімей. На такі талони можна придбати деякий товар, сплативши ними частину його вартості. В результаті, для споживачів ціна купівлі їжі менша від роздрібної ціни, тобто від ціни продажу. Це рівнозначно тому, що споживчий бюджет власників продуктових талонів зростає на величину їх вартості.

В Україні застосовувалися своєрідні талони на засоби для миття, масло, сірники, горілку та цукор. Вони давали право придбати нормовану кількість цих товарів кожному громадянину за ціною значно нижчою, ніж та, що складалася у комерційній торгівлі та на “чорному” ринку.

Ці талони чи списки громадян, як це було при нормуванні розподілу цукру в Україні, мали сенс лише до тих пір, поки ціни на ці товари у державних крамницях були нижчі від цін на дану групу товарів у комерційній торгівлі та на “чорному” ринку. Нині прикладом надання субсидій споживачам в Україні є система житлових субсидій для сімей з низьким рівнем сукупного доходу.

Інколи так буває, коли всі виробники і споживачі отримують зазначені форми допомоги від уряду. Наприклад, в Україні впродовж 90-х років дотаціювалися виробництво електроенергії атомними електростанціями та вуглевидобувна галузь.

Система надання житлових субсидій, започаткована в 1995 році, покликана підтримувати малозабезпечені сім'ї. Водночас, у 1995-2000 роках населення покривало лише 40-80 % повної вартості комунальних послуг, а решту їхньої вартості оплачувала держава за рахунок бюджету. Розмір субсидій в Україні з 2000 року подано в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1

Розмір субсидії в Україні в 2000-2011 роках[1]

(у фактичних цінах, млн грн)

Види

субсидій

Роки

2000

2002

2004

2006

2008

2010

2011

Субсидії на продукти

-1530

-868

-1055

-1588

-2545

-2547

-1917

Субсидії на виробництво та імпорт

-3184

-3125

-4855

-8891

-25817

-18263

-17562

Наведені приклади характеризують практику застосування дотацій і субсидій у вітчизняній економіці, яка здійснювала перехід до ринкової економіки. В умовах ринкової економіки, яка функціонує нормально, як правило, дотації отримують лише збиткові виробники якогось блага, а субсидії – виключно малозабезпечені споживачі.

Ринковий попит і ринкова пропозиція будь-якого товару у вільному ринку, формуються як суми індивідуального попиту й індивідуальної пропозиції усіх споживачів та виробників цього товару. Тому, вплив дотацій і субсидій на ринкову рівновагу відбувається на фоні достатньо потужної пропозиції прибуткових виробників та попиту заможних споживачів.

Однак, у випадку дотацій, рівноважна ціна товару зменшується, а у випадку субсидій – зростає. В першому випадку, прибуток рентабельних виробників, що не отримують дотацій, зменшується, а в другому – ціна товару для заможних споживачів, котрі не отримують субсидії на нього – зростає. Це означає, що і дотації, і субсидії виплачуються не лише за рахунок уряду, а й за рахунок рентабельних виробників та високозабезпечених споживачів.

Для того щоб зрозумілішою на практиці була дія вище зазначених категорій, з'ясуємо їх економічний зміст.

Згідно з міжнародною термінологією, бюджетні дотації, субсидії та субвенції – це три види прямих бюджетних трансфертів. Трансфертні платежі являють собою невідплатні та безповоротні платежі, які не є придбанням товарів чи послуг, наданням кредиту або виплатою непогашеного боргу. Таке визначення дають роз'яснення щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затверджені наказом Держказначейства України від 04.11.2004 року № 194.

Субвенція – це певна сума коштів, що видається з бюджету нижчого рівня з чітко обумовленим цільовим призначенням, як допомога на програми і заходи соціального розвитку.

Субсидія – це фінансова або інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту, споживання подібного товару, завдяки якій суб'єкт господарсько- правових відносин країни експорту одержує пільги (прибутки).

Тобто, субсидія – це грошова допомога, що надається державою за рахунок коштів бюджету, а також спеціальних фондів юридичним особам, місцевим державним органам, іншим державам. Також це вид цільової допомоги зазначеним особам, що надається за рахунок коштів бюджетів або цільових фондів.

Субсидія застосовується з метою збалансування регіональних і місцевих бюджетів, зміцнення їх доходної бази та завжди передається безповоротно й безвідплатно з вищих ланок бюджетної системи нижчим ланкам для фінансування конкретних заходів та установ, тобто мають цільовий характер. Третя група – це методи використання грошових коштів.

Субсидії подовжують життя неефективних підприємств за рахунок ефективних, спотворюють структуру виробництва та зменшують мобільність факторів виробництва від менш до більш ефективних застосувань. Вони завдають істотної шкоди ринку та перешкоджають повному задоволенню потреб споживачів.

Чим більший обсяг державних субсидій в економіці, тим більше стоїть перешкод для роботи ринку, тим більш неефективним буде ринок у задоволенні потреб споживачів. Звідси – чим більше субсидій, тим нижчий рівень життя.

Розрізняють два різновиди субсидій: легітимна і нелегітимна. Субсидія легітимна – це субсидія, що не дає підстав для застосування компенсаційних заходів, а нелегітимна – дає підстави для застосування таких заходів.

Дотація (від лат. dotatio – “дар”, “пожертва”) – це доплата з державного бюджету задля збалансування бюджетів нижчих рівнів; різновид субсидії. Дотація – це безвідплатна, безповоротна допомога з бюджету вищого рівня бюджету нижчому, яка не має цільового характеру та надається у випадку перевищення видатків над доходами.

У бюджетній діяльності застосовується дотація вирівнювання, що являє собою міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної спроможності бюджету, який його отримує. Ці кошти надаються на безвідплатній і безповоротній основі без встановлення напрямів та (або) умов їх використання.

Вони виділяються з державного і місцевих бюджетів для надання фінансової підтримки збитковим підприємствам, у яких грошова виручка від продажу виробленого продукту менша витрат на виробництво і продаж продукту, нижчим за рівнем бюджетам для покриття розриву між їх доходами й витратами.

Дотація компенсує підвищені витрати, покриває збитки. Надання дотацій підприємствам дозволяє, а з одного боку, запобігти їх банкрутству, з іншого – не допустити перевищення роздрібних цін на окремі споживчі товари і послуги, оскільки частина ціни на ці товари оплачується з бюджетних коштів за рахунок дотацій.

Дотація вирівнювання – це міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує. Іншими словами дотація вирівнювання – це кошти, що безоплатно й безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

В Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні трансферти: місцевому бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам і бюджетам міст Автономної Республіки Крим та обласного значення.

Дотація вирівнювання розподіляється на основі формули вирівнювання, яка враховує податковий потенціал громад і використовується з метою зближення фінансових можливостей територіальних колективів. Обсяг дотації вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам, або коштів, що передаються до державного бюджету з місцевих, визначається як різниця між розрахунковим показником обсягу видатків, прогнозним показником обсягу доходів (кошика доходів), що акумулюються на певній адміністративно-територіальній одиниці, помножена на коефіцієнт вирівнювання.

Дотація вирівнювання не має цільового призначення й використовується в бюджеті нижчого рівня для збалансування доходів і видатків. Міські (міста Київ та Севастополь, Автономної Республіки Крим, обласного значення) й районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об'єднані, а також кошти, що передаються з цих бюджетів[2].

Ми пропонуємо розуміти під дотацією надання коштів з бюджету вищого рівня бюджету нижчого рівня для збалансування доходів і витрат (щоб зменшити дефіцит). Субсидія ж – це надання коштів з бюджету вищого рівня бюджету нижчого рівня на певні цілі (в основному за поточним бюджетом – на соціальну сферу, управління, стандартні економічні проблеми і т.д.).

Таким чином, відмінності між дотацією та субсидією полягають в тому, що дотація не має чіткого цільового призначення, а субсидія має. За нормативами ж, іноді розмежовують на що можна чи не можна давати певні види трансфертів. В результаті на практиці суть дотації, субсидії та субвенції часто перепутана в поясненнях та інструкціях.

Стосовно підприємств, слід відзначити, що ті, які одержують кошти за бюджетними трансфертами, будуть рахуватися одержувачами бюджетних коштів. Ці одержувачі підпадатимуть під відповідний контроль з боку держави щодо витрачання бюджетних коштів, а також на них покладається обов'язок звітуватися за одержані бюджетні кошти.

Такими підприємствами є підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують безпосередньо через розпорядників кошти з бюджету як фінансову підтримку, або уповноважені органами державної влади на виконання державних цільових програм та надання послуг. Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання, незалежно від форм власності.

За ст. 16 Господарського кодексу України такі дотації можуть бути: на підтримку виробництва життєвоважливих продуктів харчування; на виробництво життєвоважливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів; на імпортні закупівлі окремих товарів; послуги транспорту, що забезпечують соціальноважливі перевезення; суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально- економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект; в інших випадках, передбачених законом.

У випадку надання державою всіляких пільг та субсидій населенню з оплати житлово-комунальних послуг (надалі – ЖКП) або регулювання цін і тарифів на ці послуги з боку держави, підприємства, які надають ЖКП, мають отримувати від держави виплати на покриття таких витрат.

Тобто, на таких підприємствах чітко слід розрізняти надання послуг з пільгами, з субсидіями, одержання дотацій на покриття від'ємної різниці, яка склалася між витратами на виготовлення (придбання) комунальних послуг, і доходами від їх продажу населенню за встановленими тарифами. Це можливо за допомогою відкриття додаткових субрахунків з обліку надання вищезазначених послуг.

Для таких підприємств звільняються від оподаткування доходи, отримані у вигляді дотацій або субсидій, отриманих з державного або місцевого бюджетів, державних цільових фондів або в межах благодійної, у тому числі, гуманітарної чи технічної, допомоги, що надаються таким неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, крім дотацій на регулювання цін на платні послуги, які надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх отримувачам згідно із законодавством з метою зниження рівня таких цін[3].

Сільгосподарські підприємства реалізують продукцію власного виробництва за нульовою ставкою, отримуючи при цьому 100 % відшкодування ПДВ з бюджету. Крім того, переробні підприємства молочної і м'ясної промисловості, продаючи готову продукцію, вже з свого ПДВ платили постачальникам сировини дотації.

З початку безпосередньо виробникам, згодом – через казначейські рахунки економічно обгрунтованої системи оподаткування, яка на тлі діючої наочно демонструє свої незаперечні переваги, вселяє віру в те, і що буде краще, а не гірше. Не будемо забувати, що будь-які маніпуляції з ПДВ неодмінно екстраполюються на вартість кінцевої продукції – продовольства. І чутливим барометром виступить і гаманець споживача.

По-перше, акцентуючи увагу на необхідність реформувати систему оподаткування в АПК, зміни слід розгладати з точки зору інтересів держави, виробника та споживача, у якого є гарантоване право отримати доступні та якісні харчові продукти.

По-друге, потрібно враховувати реальний стан справ в агропромисловому комплексі і те які в ньому відбуваються процеси. Якщо, за оцінкою економічних екпертів, в галузі створили і “податковий рай”, то, зрозуміло, вона повинна “захлинатися” від припливу інвестицій. А їх немає. Відчути смак “райських яблук” заважають адміністративний тиск, численні побори-збори, корупція. Чи не простіше інвесторам і вітчизняним сільгоспвиробникам платити прийнятний легальний податок, ніж бути втягнутими в незаконні фінансові махінації?

В переважній більшості, у країнах із розвиненим аграрним сектором податкове навантаження в рази більше, ніж у нас. Але бізнес ] там не вимирає, оскільки проводиться збалансована державна політика підтримки АПК.

Коли вводили спеціальний режим оподаткування, то пропонували варіанти розрахунків за різними ставками – 7 %, 9 % або 13 %. Врешті-решт, після численних дискусій зупинилися на 17 % ПДВ. Виходили з того, щоб селяни не були винні державі, а вона – їм.

У тваринництві ПДВ досить різноманітний і багатогранний. Сільські двори – фізичні особи, які виробляють і постачають 70 % молока і 50 % м'яса, не є платниками ПДВ. При цьому, за здану продукцію вони отримують дотації за рахунок ПДВ.

Сільськогосподарські підприємства за реалізацію продукції тваринництва не платять ПДВ до бюджету, а залишають ці кошти у власному розпорядженні. До того ж ця категорія господарств отримує ще й дотацію від держави – від переробних підприємств. їх сума ПДВ в 2013 році розподіляється в наступній пропорції: 60 % – на дотації, 40 % – до спецфонду бюджету.

В 2014 році половина коштів ПДВ буде надходити в казну, а половина – на дотації. Цей режим тимчасовий і буде діяти до 1 січня 2015 року. Тобто, сільгосппідприємства порівняно з фізичними особами, мають подвійну вигоду від ПДВ. Слід зауважити, що сьогодні кошти зі спецфонду бюджету розподіляють в ручному режимі і саме тим кому “найбільше треба”, тобто незавжди за потребами та чесно і прозоро. Розмір бюджетної тваринницької дотації в Україні наведено в таблиці 4.2.

Таблиця 4.2

Розміри бюджетної тваринницької дотації в Україні[4]

Найменування дотації

Розмір дотації

Спеціальна бюджетна дотація за поголів'я корів м'ясного напряму продуктивності:

племінним заводам

до 1900 гривень за одну голову

племінним репродукторам

до 1000 гривень за одну голову

іншим сільськогосподарським підприємствам

до 600 гривень за одну голову

Спеціальна бюджетна дотація за поголів'я телиць, закуплених у фізичних осіб (населення) для вирощування

до 7 гривень за 1 кілограм живої ваги

Бюджетна дотація за екологічно чисте молоко власного виробництва, продане молокопереробним підприємствам для виготовлення продуктів дитячого харчування на молочній основі

750 гривень за 1 тонну

Спеціальна бюджетна дотація за приріст поголів'я корів молочного та комбінованого напряму продуктивності власного відтворення за умови середнього надою на одну корову, яка наявна на 1 січня поточного року, не менш як 4300 кілограмів молока

до 5000 гривень за одну голову

Підтримка сільськогосподарських товаровиробників незалежно від виду та обсягу продукції, яку вони виробляють, може надаватися шляхом:

S виділення бюджетних субсидій з розрахунку на одиницю оброблюваних угідь; 108

ü часткового бюджетного відшкодування вартості висіяного високорепродукційного насіння сільськогосподарських культур;

ü виконання цільових державних програм, спрямованих на підвищення родючості Грунтів, боротьбу зі шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин і тварин, ведення сільського господарства на радіаційно забруднених територіях.

Вперше в 2012 році запроваджено програми державної підтримки не лише сільськогосподарських підприємств, а й селянських господарств. Так, у межах програми “Державна підтримка галузі тваринництва” Міністерством аграрної політики та продовольства України в регіони спрямовано кошти в розмірі 304,6 млн грн на дотації селянам за утримання та збереження молодняка великої рогатої худоби, а також запроваджено компенсацію вартості і установок індивідуального доїння (нараховано 15 млн грн)[5].

Держава сільськогосподарським товаровиробникам відшкодовує в обсязі до 50 % вартість будівництва та реконструкції тваринницьких ферм і комплексів з кількістю великої рогатої худоби не менше 500 голів, свиноматок – не менше 1200 голів та птиці – не менше 1 млн голів, а також в обсязі до 30 % відшкодовує вартість закупівлі техніки й обладнання для сільськогосподарського виробництва, будівництва і реконструкції підсобних підприємств з переробки та зберігання сільськогосподарської продукції[6].

При ввезенні на митну територію України безпосередньо І сільськогосподарськими товаровиробниками, виключно для власних потреб техніки та обладнання для сільськогосподарського виробництва (тракторів, комбайнів, сільськогосподарських машин, вантажних автомобілів, причепів, обладнання для тваринництва і птахівництва, забою худоби та птиці, виробництва продуктів харчування, зберігання і подальшої переробки зерна, овочів, фруктів, м'яса, молока, відходів виробництва, для виробництва біопалива та інших альтернативних видів енергії), аналоги яких не виробляються в Україні, з цих товарів не стягується ввізне мито (застосовується нульова ставка ввізного мита згідно із Законом України “Про Митний тариф України” (втрата чинності якого 01.01.2014 р.))[7].

Що стосується запропонованої Міндоходів ставки ПДВ до 7 % винятково для сільгоспвиробників, а не по всьому ланцюжку “сировина – готовий продукт”, то вона не вирішить застарілих проблем. Більше того, це на нашу думку, призведе до збільшення податкового навантаження на харчову та переробну промисловість, а в результаті – до зростання роздрібних цін на продовольство.

У світі, в тому числі і в країнах ЄС, досить поширена практика застосування диференційованих ставок ПДВ: завищені – на предмети розкоші, занижені – на продовольство. Наприклад, у північного сусіда – Росії в ланцюзі “зерно – борошно – хліб” – 10 % при загальній ставці 17%.

Диференційовані ставки ПДВ, на нашу думку, це найбільш прийнятний варіант. Він дозволить зменшити податкове навантаження насамперед на споживачів, зробить неможливими спекуляції з ПДВ і буде сприяти поліпшенню конкурентного середовища.

Щодо розміру ставок, то вони повинні стати предметом прискіплиних розрахунків, прогнозування впливу на фінансово- економічний стан як сільського господарства, так і підприємств харчової й переробної промисловості, на ціну харчових продуктів. Тут Міндоходів має рацію: це саме той випадок, коли треба як мінімум сім разів відміряти, перш ніж відрізати.

Звільнення від базових податків, можливість легалізувати “тіньовий” капітал і створили мегаструктури типу агрохолдингів для консолідації чималих земельних масивів. Ця схема працює слідуючим чином: за певну суму в портфелі (не підлягає оподаткуванню) купується так звана суборенда – 100-300 тис га, отримується реальне підприємство, наймається менеджер, створюється інвестиційний фонд, легальну частину коштів накопичують якщо не у власному банку, то в довіреному. І механізм запущено.

Враховуючи активність сировинних ринків, пріоритет віддається культурам, які мають попит за кордоном, – пшениці, ячменю, кукурудзі, ріпаку, сої. За рахунок коротких сівозмін гарантований прибуток у кишені. А далі – капіталізація, дешеве зовнішнє кредитне запозичення, ІРО, тощо. Як наслідок, ми отримуємо “гримучу суміш” з виробничих і соціальних проблем, близько 100 тис власників земельних паїв, кинутих напризволяще орендарями. Це ще одне застереження, що в системі оподаткування похибок бути не повинно[8].

В рамках досліджуваної проблеми та з метою подальшого аналізу дотаційної тіньової діяльності, розглянемо яким чином в Україні формується ціна на хліб та його соціальні види.

Нагадаємо, що в складі собівартості виробництва хліба та хлібобулочних виробів половину витрат формує борошно, крім цього значними є витрати на оплату праці (30 %), витрати на газ для випікання (10 %), а також інші витрати – олія, дріжджі, сіль, бензин тощо. В 2007 році велика кількість хлібзаводів, внаслідок зростання собівартості виробництва, почала підвищувати ціни на продукцію. Як наслідок, з метою регулювання галузі, Постановою від 20.06.2007 року Уряд надав органам виконавчої влади повноваження встановлювати граничні рівні рентабельності для виробництва борошна пшеничного 1-го та ІІ-го гатунку, борошна житнього та окремих сортів соціального хліба, виробленого з нього.

В Україні немає єдиного механізму формування ціни на хліб, тому в різних регіонах ціна може значно відрізнятися. У більшості областей виробники не отримують дотацій від муніципалітетів, але підписали меморандум про непідвищення цін на “соціальні” сорти хліба, притаманні для кожного регіону.

В 2010 році відбулося суттєве підвищення цін на хліб та хлібобулочні вироби – загалом за підсумками року на 27,6 %, що, насамперед, викликано збільшенням собівартості продукції, а також внаслідок зростання цін на енергоносії. Також суттєво зросли фінансові витрати та збільшилася заборгованість за валютними кредитами, що залучалися для придбання імпортного обладнання, в результаті девальвації національної валюти.

У 2011 році ціни підвищували окремі виробники, які не переглядали ціни наприкінці 2010 року. В 2012 році ціни на хлібобулочні вироби зростали більш помірно, ніж у попередніх роках. У 1-му кварталі 2012 року середній рівень роздрібної ціни на хліб пшенично-житній становив 3,42 грн/кг (на 6,9 % вище, ніж 2011 р.), на пшеничний – 3,49 грн/кг (на 9,0 % більше, ніж 2011 р.), у ІІ-му кварталі відповідно 3,50 грн/кг (+6,1 %) та 3,56 грн/кг (+7,9 %).

Сьогодні на ринку хліба та хлібобулочних виробів присутня продукція великих промислових підприємств (стаціонарних хлібокомбінатів та хлібозаводів), підприємств середньої потужності, малих підприємств, пекарень та цехів.

За оперативними даними Держкомстату України, хлібопекарськими підприємствами всіх форм власності, які звітують перед статистичними органами, у 2011 році вироблено 1,755 тис тонн хліба та хлібобулочних виробів, що на 7,9 % менше ніж у 2009 році. За 4 місяці 2012 року вироблено 538,6 тис тонн хліба та хлібобулочних виробів. Спад темпів виробництва склав 4,2 %. В тому числі, за 4 місяці 2012 року на підприємствах Укрхлібпрому вироблено 302,8 тис тонн хліба та хлібобулочних виробів. Спад темпів виробництва склав 3,1 %. За 7 місяців 2012 року обсяг виробництва хліба становив 975 тис тонн.

Хлібопекарськими підприємствами системи Укрхлібпрому в 2010 році (за уточненими даними) було вироблено та реалізовано 929,7 тис тонн хліба та хлібобулочної продукції, питома вага якої від загального обсягу виробництва в Україні за 2009 рік, становить 53 %. Впродовж січня-грудня 2010 року підприємства зменшили виробництво хліба та хлібобулочних виробів на 6,4 % пункти.

Отже, протягом останніх років стан хлібопекарської галузі характеризується спадом обсягів виробництва хліба та хлібобулочних виробів, що пов'язано зі скороченням споживання, демографічною ситуацією в країні та збільшенням обсягів випікання хліба невеликими пекарнями, супер- та гіпермаркетами, а також домашніми господарствами (ці обсяги не обліковуються офіційними статистичними даними).

Щодо цінової ситуації, то слід зазначити, що на ринку хліба ціни мають сталу тенденцію до зростання, оскільки збільшується вартість усіх складових витрат на виробництво.

  • [1] Статистична інформація [Електронний ресурс] / Державний комітет статистики України. – Режим доступу: ukrstat.gov.ua. – Назва з екрану.
  • [2] Режим доступу: uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F. – Назва з екрану.
  • [3] Субсидії, дотації, субвенції [Електронний ресурс]. – Режим доступу: dtkt.com.ua/show/3cid01789.html. – Назва з екрану.
  • [4] Постанова Кабінету Міністрів України від 2 березня 2011 р. № 182 Про затвердження розмірів бюджетної тваринницької дотації на 2011 рік (Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 899 (899-2011-п) від 01.08.2011) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: smi.liga.net/articles/2013-04-l7/9156723-nalogovaya_strizhka_dlya_agrariev.htm. – Назва з екрану.
  • [5] Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2013 році: Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К.: НІСД, 2013. – С. 44.
  • [6] Закон України Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення механізмів державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2009, № 43, ст. 638 ) (Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2756-VI (2756-17) від 02.12.2010, ВВР, 2011, Ха 23, ст. 160), стаття 17-2.
  • [7] Закон України Про Митний тариф України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 24, ст.125) (Із змінами, внесеними згідно із Законами N 4234-VI (4234-17) від 22.12.2011, ВВР, 2012, № 38, ст.455 № 5476-VI (5476-17) від 06.11.2012) Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2371-14. – Назва з екрану.
  • [8] Чопенко В. Податкова стрижка для аграріїв. Дзеркало тижня. Україна” №14 /12 квітня 2013. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: news-on.com.ua/finansovi-novyny/1589-podatkova-strijka-dlia-agrarijiv.html. – Назва з екрану.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >