< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ДИХОТОМІЯ РИНКУ ПРАЦІ: ТІНЬОВА ТА ОФІЦІЙНА СКЛАДОВА

Соціально-економічний аспект кадрової політики тіньового й офіційного секторів економіки в інноваційних умовах господарювання

В різних економічних системах можна спостерігати таке явище, як тіньова зайнятість, що є наслідком існування тіньової економіки. Нелегальна зайнятість існує в усьому світі, але масштаби її поширення різняться. Її появу фахівці пояснюють різноманітними причинами, серед найсуттєвіших – лібералізація економіки, високе навантаження на фонд оплати праці, недосконалість нормативно-правової бази, що регулює стан ринку праці та зайнятості, стихійність міграції, особливості формування регіональних і глобальних ринків праці.

Країнами з найменшою питомою вагою тіньової економіки визнані Швейцарія, США, Австрія, де цей показник становить менше 10 % ВВП. Найгірші показники – від 60 % до 70 % ВВП – у Грузії, Болівії та Азербайджані. Небезпечним є й те, що процес тінізації в Україні постійно посилюється, і, за оцінками закордонних експертів та вітчизняних дослідників, коливається в межах 45-60 % ВВП.

Це, у свою чергу, свідчить про те, що заробітна плата бюджетників, у тому числі медиків і вчителів, повинна бути як мінімум вдвічі більшою. Вони ж одержують менше не тому, що неякісні фахівці, а тому, що не беруть участі в розподілі доходів, що залишились в держави. Тисячі бізнесменів, що не працюють над прибутковою частиною бюджету, у витратах беруть активну участь.

Такий стан справ в економіці країни викликає нагальну потребу у здійсненні глибоких наукових досліджень діючого феномена, яким є “тіньова зайнятість”. Крім того, вважається, що масштаби нелегальної зайнятості пов'язані із рівнем авторитету держави, ступенем довіри громадян до суспільного устрою та їх упевненості, що держава розсудливо та помірковано витрачає кошти платників податків. Ці моменти впливають на податкову мораль громадян та, як наслідок, на їх готовність працювати в тіньовій сфері.

Дослідження цього явища останніми роками набуло великої актуальності, коли масштабність тіньових процесів досягла межі, за якою вони почали становити реальну деструктивну силу, яка справляє досить значний негативний, за своїми наслідками, вплив на різні сфери суспільного життя. Пошук шляхів подолання цих процесів с найважливішим завданням та потребує як глибоких теоретичних узагальнень, так і конкретних практичних рішень.

На етапі становлення інноваційної економіки, з одного боку, тіньовий сектор вирішує проблему працевлаштування, а з іншого – наслідком нелегальної зайнятості є витіснення із сфери суспільнокорисної праці легальних працівників, що веде до підриву трудового потенціалу під впливом понаднормового робочого дня[1]. За оцінками роботодавців, на сьогодні “в тіні” працює близько 5-7 млн українців[2]. Загальний стан ринку праці та його показники поданні в таблиці 5.1. й на рисунках 5.1. і 5.2..

Економічно активне населення України у віці 15–70 років у 2000-2012 роках

Рис. 5.1. Економічно активне населення України у віці 15–70 років у 2000-2012 роках

Таблиця 5.1

Основні показники ринку праці (річні дані)

Економічно активне населення

у тому числі

у віці 15-70 років

працезда

віку

тного

зайняте населення

безробітне населення (за методологією МОГТ)

Роки

У

середньому, тис. осіб

у % до пасе• пніиг відповідної вікової групи

У

середньому, тис осіб

у% до населення відповідної вікової групи

у віці 15-70 років

працездатного віку

у віці 15-70 років

працездатного віку

у середньому, тис осіб

у % до насыення відповідної вікової групи

У

середньому, тис осіб

у % до населення відповідної вікової групи

у середньому,

тис осіб

у % до економічно

активного насаіеипя відповідної вікової

групи

у середньому,

тис осіб

у%до

економіч

но

активного насегіення відповідної вікової групи

2000

22 830.8

63,2

21 150,7

73,7

20 175,0

55,8

18 520,7

64.5

2 655.8

11,6

2 630.0

12,4

2001

22 426.5

62,3

20 893.6

72.6

19971,5

55.4

18 453,3

64,1

2 455,0

10.9

2 440,3

11,7

2002

22 231.9

61.9

20 669,5

71.7

20 091,2

56,0

18 540,9

64,4

2 140,7

9,6

2 128,6

10,3

2003

22 171.3

61,8

20 618,1

71.4

20 163,3

56,2

18 624,1

64.5

2 008,0

9,1

1 994.0

9,7

2004

22 202.4

62.0

20 582.5

71,1

20 295.7

56,7

18 694,3

64,6

1 906,7

8.6

1 888,2

9,2

2005

22 280.8

62,2

20 481.7

70.9

20 680.0

57,7

18 886,5

65,4

1 600.8

7.2

1 595,2

7.8

2006

22 245.4

62,2

20 545.9

71.2

20 730,4

57,9

19 032,2

65.9

1 515,0

6.8

1 513,7

7,4

2007

22 322.3

62,6

20 606,2

71,7

20 904,7

58,7

19 189,5

66,7

1 417,6

6,4

1 416.7

6,9

2008

22 397.4

63.3

20 675,7

72.3

20 972.3

59,3

19 251,7

67.3

1 425.1

6.4

1 424.0

6,9

2009

22 150.3

63,3

20 321.6

71.6

20 191,5

57.7

18 365,0

64.7

1 958.8

8.8

1 956.6

9,6

2010

22 051.6

63,7

20 220,7

72,0

20 266,0

58.5

18 436,5

65,6

1 785.6

8,1

1 784.2

8,8

2011

22 056.9

64,3

20 247,9

72.7

20 324,2

59.2

18 516.2

66.5

1 732,7

7.9

1 731,7

8,6

2012

22011.5

64,6

20 393.5

73.0

20 354,3

59,7

18 736.9

67.1 1 657,2

7,5

1 656,6

8,1

Нестабільність світового економічного розвитку призводить до значних коливань зовнішньої та внутрішньої кон'юнктури, що безпосередньо впливає на можливість забезпечення зайнятості. Завдяки стабілізаційним тенденціям у 2012 році загальна ситуація на ринку праці дещо поліпшилася. За 2012 рік чисельність зайнятого населення віком 15-70 років збільшилася порівняно з 2011 роком на 30,1 тис осіб і становила 20354,3 тис осіб.

Економічно активне населення України працездатного віку в 2000-2012 роках

Рис. 5.2. Економічно активне населення України працездатного віку в 2000-2012 роках

Рівень зайнятості населення зріс із 59,2 % до 59,7 %. Чисельність безробітних скоротилася за 2012 рік порівняно з 2011 роком у середньому на 75,5 тис осіб і становила 1657,2 тис осіб. Зниження рівня безробіття відбулося майже в усіх вікових групах, насамперед – серед молоді 15-24 років (з 18,6 % до 17,3 %). Деяке зростання рівня безробіття спостерігалося й серед осіб віком 25-29 років і 50-59 років.

Усього протягом 2012 року на обліку в службі зайнятості перебувало 1,83 млн незайнятих. Чисельність працевлаштованих громадян становила 764,4 тис осіб, а рівень працевлаштування зріс із 41,1 % у 2011 році до 41,9% у 2012 році.

Обсяги звільнених працівників з економічних причин нині не несуть загрози щодо скорочення зайнятості населення. Кількість працівників, вивільнених у зв'язку зі змінами в організації виробництва та військово-службовців, звільнених за скороченням чисельності або штату без права на пенсію, за 2012 рік становила 32,4 тис осіб або 6,4 % від загальної кількості безробітних (506,8 тис осіб) За даними Державної служби зайнятості України, у 2012 році загальна кількість вивільнених із зазначених причин порівняно з відповідним періодом 2011 року збільшилася на 5,6 % і становила 110,2 тис осіб.

Скорочуються обсяги вимушеної неповної зайнятості. Чисельність працівників, які перебували у відпустках без збереження заробітної плати, у 2012 році порівняно з відповідним періодом 2011 року зменшилася на 51,6 тис осіб і становила 137,9 тис осіб (1,3 % середньооблікової кількості штатних працівників). Кількість працюючих у режимі неповного робочого дня (тижня) скоротилася на 172,1 тис осіб і становила 736,8 тис осіб.

Водночас, ринок праці зберігає низку суттєвих системних вад, які перешкоджають ефективному поширенню позитивних соціальних ефектів економічного розвитку.

Зберігається значна частка неформальної зайнятості, переважно в сільському господарстві (64,8 %), а також у значній кількості в будівництві, торгівлі, ремонті автомобілів, діяльності готелів і ресторанів. Розвиток недержавного сектору відбувається не стільки в спосіб створення цивілізованої системи малого й середнього бізнесу, скільки за рахунок перерозподілу населення у неформальну зайнятість.

Відхід матеріальних інтересів значної частини населення (особливо молоді) в “тінь” спотворює трудову мотивацію, соціальні та професійні орієнтації, призводить до зміни системи особистих цінностей[3].

“Тіньова зайнятість” (використання праці найманих працівників без укладання трудових договорів і угод) та “тіньова заробітна плата” (так звана “зарплата в конвертах”) – явища, які, на жаль, міцно увійшли в наше життя й набули великих масштабів. Це не лише серйозна соціальна, але й економічна проблема. Легалізація зайнятості та заробітної плати сьогодні є одним із пріоритетів державної політики зайнятості.

Сьогодні досить легко влаштуватися на роботу без укладання трудового договору. Але через таку зайнятість, яку практикують в основному приватні підприємці в Україні, соціально незахищеними залишаються, в першу чергу, працівники. Ненормований робочий день, відсутність оплати лікарняного та відпустки, залежність розміру заробітної плати виключно від роботодавця, відсутність записів у трудовій книжці та несплата внесків до Пенсійного фонду України – це неповний перелік порушення вимог трудового законодавства роботодавцями. З цим пов'язана також можливість (наприклад, у випадку конфлікту з роботодавцем) невиплати заробітної плати працівникові.

Непоодинокими є випадки, коли найманого працівника, який працював без оформлення трудових відносин, звільняють з роботи не розрахувавшись з ним, за так звану “нестачу коштів, або цінностей”. В такому разі більшість юристів навіть не хочуть братися за трудові суперечки, оскільки знають, що практично безнадійно притягнути до відповідальності працедавця, який не заплатив своєму працівнику.

Слід зазначити, що більшість приватних підприємців, які використовують найману робочу силу ведуть недостовірний облік робочого часу, тобто працівники працюють по 10–12 год на добу, без вихідних, а заробітна плата в трудовому договорі встановлена на рівні 250-300 грн. Оплата роботи в понаднормовий час, у святкові й неробочі дні не проводиться.

Важливо щоб наймані працівники зрозуміли, що легальні трудові відносини для них вигідніші. Працюючи нелегально, працівник в подальшому отримуватиме мізерну пенсію та допомогу по безробіттю. Та й роботодавець, працюючи в “тіні”, почувається невпевнено, адже ризикує, що до нього завітають з перевіркою. Разом з тим, підприємцям вигідно не оформляти працівників – вони не платять за останніх податків та не проводять відрахувань до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, до пенсійного фонду.

Відносно неформальних ринків праці, XV Міжнародна конференція статистики праці (у січні 1993 року) прийняла, враховуючи глобалізаційні процеси, конвенційний підхід до визначення і статистичного виміру неофіційного сектора. В резолюції конференції вказується: “У широкому розумінні неформальний сектор – це сукупність одиниць, зайнятих виробництвом товарів і послуг з метою забезпечення працею і доходами осіб, які беруть у ньому участь. Як правило, ці виробничі одиниці мають низький рівень організації виробництва, зовсім або практично не мають розподілу праці і капіталу як фактора виробництва, відрізняються малим масштабом діяльності.

Трудові відносини, якщо вони існують, базуються переважно не на договорах з формальними гарантіями, а на випадковій зайнятості або родинних і особистих відносинах”[4].

В структурі тіньової зайнятості виокремлюють:

ü зайнятість в кримінальній економіці – повністю нелегальну діяльність як у сфері виробництва, так і в сфері обігу;

ü зайнятість у прихованій економіці – нелегальну діяльність в рамках легальної зайнятості.

Прихована зайнятість існує, насамперед, як неформальна зайнятість, тобто трудова діяльність, дозволена чинним законодавством, проте процедура її реєстрації не передбачена або обмежена, а результати (доходи) не враховуються офіційною статистикою (не декларуються) і не підлягають оподаткуванню. Така зайнятість працівників у багатьох країнах є вторинною. Масштаби виробництва й вид діяльності, в цьому випадку, до уваги не беруться.

Кримінальна зайнятість найчастіше функціонує поза правовим полем і тому завжди нелегальна. Вона означає економічну діяльність без реєстрації й ліцензування, часто випадкового характеру, з ухилянням від сплати податків і ризиком конфліктів із правоохоронними органами. На відміну від прихованої зайнятості, кримінальна зайнятість має первинний характер. Це – підпільна діяльність з виробництва, транспортування та реалізації продукції, а також фіктивна діяльність – спекуляція, корупція, шахрайство тощо.

Погодимося з Е. Лібановою в тому, що кримінальне ремесло є специфічним видом праці. Професійна злочинність має свою сферу реалізації (попит – пропозиція), робочу силу, кримінальний сектор ринку праці і реалізується шляхом кримінальної зайнятості.

Кримінальна робоча сила як соціальне явище поповнюється за рахунок осіб, які або раніше скоювали злочини, або за своїми особистими якостями, наприклад, стійкою антисоціальною спрямованістю, чи за інших обставин, готові перейти до групи професійних злочинців, зробити кримінальну діяльність своїм професійним заняттям[5].

І. Петрова вважає, що для України складовими тіньової зайнятості є:

ü зайнятість на підприємствах неформального сектора: самозайняті на підприємствах без реєстрації; на незареєстрованих підприємствах із найманими працівниками;

ü зайнятість поза підприємствами неформального сектора: зайняті на підприємствах формального сектора; випадково зайняті; зайняті в домашньому господарстві (виключаючи ті види діяльності, які переходять межі виробництва)[6].

На думку В. Міненка до осіб та суб'єктів неформальної зайнятості відносяться:

ü ті, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи та зайняті індивідуально (незалежні, вуличні продавці, водії таксі, майстри з ремонту побутової техніки), сільськогосподарські (фермерські) господарства, керівники яких зареєстровані як індивідуальні підприємці без створення юридичної особи;

ü ті, які займаються професіональними послугами (лікарі, нотаріуси, аудитори) незалежно від того чи є у них державна реєстрація як підприємця без створення юридичної особи;

ü ті, що займаються платними послугами вдома (охорона, водії, няні, гувернантки, домашні кухарі, секретарі).

Ми пропонуємо доповнити дану класифікацію четвертою групою – особи надомної праці, до якої належать розвиток ринку фрілансерів (віддалений працівник) та коверкінг-центрів (спільнопрацюючі).

Інші українські науковці виділяють ще одну групу осіб (робітників) неформальної зайнятості, яких підприємство виводить за штат (звільняє) і переводить до кадрового агентства, яке укладає з ними трудові договори (аутстафінг). Але фактично вони продовжують працювати у тій самій організації.

За ще однією класифікацією на тіньовому ринку праці України виділяють такі три основні групи:

ü зайняті одночасно і в офіційній, і в тіньовій економіці (друга робота після або паралельно з основною);

ü зайняті виключно в тіньовій економіці, тобто незареєстровані;

ü нелегальні іммігранти, які не мають права працювати офіційно і в яких немає вибору між офіційною та тіньовою зайнятістю.

Цікавим є той факт, що для тіньової економіки розвинених країн характерна тенденція найму “маргінальних робітників” (недавніх легальних і нелегальних іммігрантів, домогосподарок, відставників, студентів)[7],[8].

Серед особливостей неформального сектору слід зазначити його значне розшарування й поляризацію. На одному полюсі знаходяться зайняті з дуже високим рівнем доходів, що дозволяє їм перейти до більш великого бізнесу, на іншому – низькооплачувані, особи із зниженою працездатністю, люмпенізовані особи.

Для них, можливість знайти роботу у формальному секторі економіки обмежена і чим довше вони працюють в неформальному секторі, тим складніше їм вийти за його межі. Між цими полюсами знаходиться значна частка зайнятих, диференційованих за рівнями кваліфікації, доходів та зв'язку з неформальним сектором.

Отже, тіньова зайнятість охоплює всі форми оплачуваної роботи по найму і не по найму, які формально незареєстровані (невраховані державною статистикою, податковими органами і не підлягають регулюванню).

Наведені вище види неформальної зайнятості підтверджують загальновідомий факт, що атиповість зайнятості визначається як безробіття. А виходячу з проблеми, яку, ми досліджуємо в даному розділі, то в більшості випадків тіньова зайнятість сьогодні в Україні поробженна офіційним безробіттям.

Саме тому економічну категорію “дихотомія” було обрано для наукового розуміння проблемного стану на ринку праці, наголошуючи саме на логічному протиставленні його двох складових (із безлічіінших) зайнятості та безробітті. У відповідності до загальноприйнятого тлумачення, дихотомія (з грец. διχοτομία: διχο, “надвоє” + τομή, “ділення”) – це роздвоєння, поступове ділення на дві частини, що не пов'язанні між собою або розподілення будь-якого цілого поняття на дві окремі частки, що несхожі одна на одну та повністю вичерпують обсяг розподіленого[9].

На вибір особи щодо приховування чи декларування своїх доходів впливає можливість мінімізації втрат, які пов'язані з таким рішенням. У таблиці 5.2 наведено порівняльну характеристику щодо втрат за умов діяльності в офіційному і тіньовому секторах, яка підготовлена в рамках проекту “Позиція громадськості щодо урядових пріоритетів та інституцюналізація урядових консультацій з громадськістю”[10]

Таблиця 5.2

Втрати, пов'язані з перебуванням в офіційному і тіньовому секторах економіки[11]

Втрати, пов'юані з перебуванням в офіційному секторі

Втрати, пов язані з перебуванням у тіньовому секторі

І.Сума сплачених податків.

  • 2.Час, витрачений на з'ясування, як саме декларувати свій дохід.
  • 3. Внески до Пенсійного фонду та інших фондів соціального страхування.
  • 4. Відчуття невідповідності сплачених податків і внесків та наданих державою послуг.
  • 5. Ризик, що навіть сумлінний платник податків буде покараний через якийсь свій “недогляд”.
  • 6. Втрати деяких пільг, на які особа могла б претендувати, якби приховала частину свого доходу.
  • 1. Ризик бути покараними за приховування доходів.
  • 2. Позбавлення участі в соціальній системі за умови, якщо громадянин не знаходить спосіб користуватися благами системи, не сплачуючи внесків до цієї системи.

З огляду на викладене вище, основні напрями регулювання економіки, спрямовані на скорочення неформальної (тіньової) зайнятості, можуть бути сформульовані наступним чином:

ü включити до проекту Трудового кодексу України статті, в яких би порушувалося питання нелегальної зайнятості та державного нагляду за нею. В цьому контексті слід зазначити те, що викликає певний сумнів норма проекту Трудового кодексу України (ст. 41) щодо необов'язковості укладення трудових договорів у письмовій формі, а саме: “Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли працівника за розпорядженням чи з дозволу роботодавця фактично було допущено до роботи без укладення трудового договору”. Адже в такому випадку це провокує роботодавця на впровадження неформальної зайнятості, що призводить до фактичного свавілля роботодавця та відсутності соціального захисту працівника;

ü з метою легалізації тіньової зайнятості необхідно значно збільшити кількість перевірок, у першу чергу, “працюючих непрозоро” суб'єктів підприємницької діяльності. Результатами таких заходів має бути реєстрація трудових договорів між підприємцями- фізичними особами та найманими працівниками, застосування існуючих важелів впливу на порушників трудового законодавства, зокрема, притягнення осіб до відповідальності за тіньову діяльність, поповнення бюджету за рахунок донарахованих податків;

ü розроблення та прийняття законопроекту про боротьбу з нелегальною зайнятістю. В ньому має бути чітко прописано всі форми нелегальної зайнятості. Згідно із цим законопроектом, до відповідальності повинні притягуватися громадяни, що замовляють “ліву” роботу за кордоном. Протизаконним має визнаватися навіть оголошення в газеті, за допомогою якого роботодавець-нелегал хоче притягнути клієнтів для роботи за кордоном.

Підприємства, що наймають тіньових працівників (у тому числі іммігрантів) або порушують закон про відряджання працівників, можуть бути не тільки покарані грошовими штрафами, а їх керівники – усунені на певний строк від виконання державних замовлень, але й позбавленні волі. Закон має регулювати співпрацю між службою зайнятості, митними органами, пенсійними фондами, фондами соціального страхування та іншими організаціями в боротьбі з нелегальною зайнятістю;

ü розширення попиту на робочу силу в офіційній економіці, створення нових робочих місць, розширення можливості працевлаштування у сфері формальної зайнятості, а також зростання оплати праці й прибутків у всіх сферах і видах офіційної економічної діяльності. Розроблення такої програми щодо створення нових робочих місць, яка б відбивала об'єктивний, фактичний стан справ, тобто без “приписок” працевлаштування осіб на вільні робочі місця чи виведення робочих місць із неформального сектору;

ü розробка й реалізація дієвих заходів захисту населення з боку держави від фінансових шахрайств, забезпечення гарантії захищеності заощаджень та капіталів (як, зрозуміло, і самого інституту приватної власності).

Таким чином, основним принципом реалізації заходів щодо детінізацїї ринку праці в інноваційних умовах господарювання має стати непогіршення умов ведення бізнесу та оплати праці сумлінних платників податків.

Серед основних напрямів детінізації ринку праці мають бути: зменшення навантаження на оплату праці податками та страховими внесками, посилення зв'язку між фактично сплаченими страховими внесками та розміром пенсійного забезпечення, перерозподіл розмірів страхових внесків між працюючим та роботодавцем, посилення відповідальності за ухилення від сплати податків і страхових внесків, покращення адміністрування податків, запровадження індикативних заробітних плат, підвищення якості соціальних послуг[12],[13].

  • [1] Шарікова О. В. Податкова політика як фактор легалізації “тіньової” заробітної плати / О. В. Шарікова // Економіка та держава. – 2010. – № 10. – С. 49.
  • [2] До 7 мільйонів українців працюють в тіні”. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: tsn.ua/groshi/do-7-milyoniv-ukrayinciv-pracyuyut-v-tini.html. – Назва з екрану.
  • [3] Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2013 році: Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України. – К.: НІСД, 2013. – С. 95.
  • [4] Міненко В. Л. Зайнятість населення у неформальному секторі економіки: сутність та методи вимірювання / В. Л. Міненко // Економіка та держава. – 2010. – № 4. – С. 111.
  • [5] Лібанова Е. Ринок праці та соціальний захист. Навч. посібник із соціальної політики / Е. Лібанова, О. Палій. – К. : Вид-во Соломії Павличко “Основи”, 2004. – С. 273-274.
  • [6] Петрова 1. Л. Заходи економічної та соціальної політики в сегменті неформальної зайнятості /1. Л. Петрова // Україна: аспекти праці. – 2006. – № 3. – С. 4.
  • [7] Основные подходы к анализу российской неформальной экономики (Ш. Лейтер, Д. Тедстром) [Електронний ресурс] // Экономическая теория преступлений и наказаний. – 2002. – № 4. – Режим доступу: cormption.rsuh.ru/magazine/4-l/n4-13.shtml. – Назва з екрану.
  • [8] Ретунських В. В. Теоретичні підходи до дослідження тіньового сектора економіки: регіональний аспект / В. В. Ретунських // Науковий вісник ЧДІЕУ. – 2010. – № 2 (б). – С. 60.
  • [9] Режим доступу: ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B8%D1 %85%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%BC%D0%B8%D1%8F/. – Назва з екрану.
  • [10] Шарікова О. В. Податкова політика як фактор легалізації “тіньової” заробітної плати /О. В. Шарікова//Економіка та держава. -2010. – № 10. – С. 52.
  • [11] Там само.
  • [12] Тіньова економіка в Україні: масштаби та напрямки подолання. – К.: НІСД. – 2011. – С. 27, 31.
  • [13] Краус Η. М. Вплив податкової політики на тіньову зайнятість ринку праці в інноваційній економіці / И. М. Краус // Бізнес та умови його розвитку: національний та міжнародний дискурси : матер, міжнар. иаук.-практ. Інтернет конф., 15-17 травня 2012 р. (м. Донецьк) / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Донец, нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, Акад. готел. менедж. та харчування; редкол.: Шубін О. О. (гол. ред.) [та ін.]. – Донецьк: [ДонНУЕТ], 2012. – С. 125-127.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >