< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Спадкові хвороби

Вплив геному та умов зовнішнього середовища на патогенез

Організм людини є інтегральною (цілісною) системою елементів, нерозривно пов'язаною із зовнішнім середовищем. Нормальні і патологічні ознаки особини виникають унаслідок взаємодії як генетичних (внутрішніх), так і середовищних (зовнішніх) чинників. Тому з'ясувати сутність патологічних процесів можна тільки з урахуванням результатів взаємодії спадковості та середовища.

Існують форми спадково обумовленої патології, прояви яких майже не залежать від впливу середовища. Однак не всі особливості людського організму зумовлені генетично. Визначальним чинником у реалізації патологічних генотипів часто стає соціальна природа людини. Збільшення частки хвороб неінфекційного походження (атеросклероз, ішемічна хвороба серця, онкологічні патології, психічні та інші захворювання) в сучасній структурі захворюваності, смертності та інвалідності це переконливо підтверджує.

Активні соціально-економічні перетворення істотно змінюють генетичну структуру людських популяцій. На спектр і поширення спадкових захворювань впливають зміни таких показників, як рівень кровної спорідненості, густота населення, інтенсивність і напрями міграції, система шлюбів, склад сім'ї тощо.

Соціально-економічна діяльність людей зумовлює появу в біосфері нових хімічних сполук, джерел випромінювання і фізичних чинників, що мають тератогенні (спричинюють народження дітей з вадами розвитку) та мутагенні властивості. Приблизно 7 млн синтетичних хімічних сполук розповсюджено в життєвому середовищі людини. Мешканець великого промислового міста протягом доби контактує майже з 50 тис. таких сполук. Незважаючи на відсутність прямих доказів взаємозв'язку ступеня забруднення середовища людини з частотою генетично детермінованих захворювань і вроджених аномалій, кількість народжених із вадами розвитку помітно зростає. Погіршення екологічної ситуації сприяє реалізації спадкової схильності до полігенних захворювань.

Деякі чинники зовнішнього середовища можуть зумовити захворювання за будь-якого генотипу. Однак і в цьому разі на характер ураження, інтенсивність і різноманітність симптомів та інші ознаки захворювання помітно впливає генетична конституція організму. Навіть за жорсткої генетичної визначеності патології умови зовнішнього середовища, біологічні особливості організму, його генотип загалом можуть модифікувати характер, частоту і ступінь вияву патологічного гена. Висока пластичність генотипу забезпечує можливості для лікування і профілактики спадкових патологій, розроблення ефективних медико-освітніх програм, реабілітації та адаптації хворих.

Класифікація спадкових захворювань

Відомо понад 10 тис. спадкових ознак і патологій, однак їх кількість постійно зростає. Дослідники виявляють все нові, раніше невідомі, спадкові хвороби. У межах уже відомих синдромів виокремлюють різні за механізмом виникнення патологічні форми. Це стосується таких неінфекційних захворювань, як атеросклероз, гіпертонічна хвороба, бронхіальна астма, виразка шлунка, злоякісні новоутворення, псоріаз, психічних та багатьох інших патологій. Сучасні методи генетичного аналізу допомагають серед захворювань, зумовлених спадковою схильністю, визначати моногенні форми, тобто аномалії, спричинені мутацією одного гена. Постала необхідність створення раціональної класифікації спадкових патологій.

Перші класифікації спадкових захворювань спиралися переважно на клінічні (описові) особливості певних груп патологій. Виокремлювали, наприклад, спадкові хвороби скелету, обміну речовин, шлунково-кишкового тракту тощо. Оскільки однією з особливостей спадкового захворювання є ураження багатьох органів і систем, використання клінічного підходу не дає змоги уникнути помилок у класифікації. Наприклад, ауто-сомно-домінантний синдром "рука-серце" (синдром Холта — Орама) залежно від провідного клінічного симптому можна діагностувати як променеву косорукість (дефект променевої кістки), а отже, згідно з клінічною класифікацією зарахувати до групи "ураження скелета". Однак в іншого хворого з ідентичною мутацією (наприклад, у брата описаного пацієнта) провідним у клінічній картині захворювання може бути ураження серця за мінімальної аномалії кісткової системи (у вигляді незначного недорозвинення великого пальця). Тому цей хворий потрапляє у групу спадкових захворювань "ураження серцево-судинної системи".

Найраціональнішим у класифікації спадкових патологій виявився генетичний підхід. Основою такої класифікації є генетичні відмінності, наприклад вид мутантних клітин (соматичні чи статеві) або тип успадкування (аутосомно-домінантний, аутосомно-рецесивний та ін.).

Натепер існує кілька класифікацій спадкових хвороб. Наприклад, основою класифікації академіка Н. П. Бочкова (нар. 1931) став критерій співвідношення генетичних та середовищних чинників у виникненні, перебігу та наслідках захворювань, за яким він виокремив чотири групи хвороб.

  • 1. Власне спадкові хвороби (моногенні та хромосомні), причиною яких є мутації. їх прояви не залежать від середовища, тобто хвороба або є, або ні. До цієї групи хвороб належать, наприклад, численні вроджені порушення обміну речовин (фенілкетонурія, галактоземія, мукополісахаридози) і синтезу структурних білків (хвороба Марфана, неповний остеогенез), спадкові порушення транспортних білків (гемоглобінопатії, хвороба Вестфаля — Вільсона — Коновалова), хромосомні хвороби (синдром Дауна, синдром Шерешевського — Тернера) тощо.
  • 2. Спадкові хвороби, зумовлені мутацією, яка проявиться лише у разі дії на організм специфічного для мутантного гена чинника зовнішнього середовища. До цієї групи належать такі хвороби, як печінкова порфірія, реакції на деякі ліки (наприклад, тривала зупинка дихання) та екогенетичні аномалії, що виникли у процесі еволюції внаслідок впливу середовища, фавізм — пучок волосся на попереково-крижовій ділянці шкіри).
  • 3. Хвороби, виникнення яких істотною мірою визначають чинники середовища. Вони об'єднують більшість поширених захворювань, особливо в осіб зрілого та похилого віку. Найчастіше і з найважчим перебігом ці захворювання розвиваються у схильних до них людей, наприклад гіпертонія, онкологічні і психічні хвороби.

Між другою і третьою групами немає чіткого розмежування, їх часто об'єднують у групу хвороб зі спадковою схильністю, розрізняючи моногенну чи полігенну природу.

4. Хвороби, зумовлені винятково чинниками зовнішнього середовища (травми, опіки, відмороження, особливо небезпечні інфекції та ін.). Однак особливості їх перебігу, ефективність терапії, спектр ускладнень, швидкість одужання, компенсаторні реакції організму, наслідки захворювання тощо визначаються генетичними чинниками.

У сучасній клінічній генетиці людини послуговуються класифікацією, що ґрунтується на характерних відмінностях первинного патогенетичного механізму виникнення хвороб. За цим критерієм усю спадкову патологію можна поділити на п'ять груп:

  • 1) генні хвороби, зумовлені генними мутаціями. Вони передаються від покоління до покоління і успадковуються за законами Менделя;
  • 2) хромосомні хвороби, спричинені порушенням структури та кількості хромосом;
  • 3) хвороби, зумовлені спадковою схильністю (множинними чинниками). Вони виникають на основі певної генетичної конституції (спадкової схильності) та наявності відповідних чинників зовнішнього середовища;
  • 4) генетичні аномалії, які з'являються унаслідок мутацій у соматичних клітинах (генетичні соматичні хвороби). До них належать деякі пухлини, вади розвитку, аутоімунні захворювання (нерозпізнавання імунною системою організму власних клітин);
  • 5) хвороби генетичної несумісності матері та плоду. Вони розвиваються внаслідок імунологічної реакції організму матері на антигени плоду.

Складність та різноманітність метаболічних процесів, численність ферментів та неповнота наукових даних про їх функції в організмі людини все ще не дають змоги створити цілісну класифікацію спадкових захворювань.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >