< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Спадкові хвороби з некласичним типом успадкування

Розвиток молекулярної генетики останнім часом дав змогу відкрити нові групи спадкових хвороб, причини та перебіг яких суттєво відрізняються від розглянутих вище. Серед них виокремлюють захворювання, пов'язані з особливостями батьківського походження мутацій: геномний імпринтинг, однобатьківську дисомію, хвороби експансії, соматичні рекомбінації тощо.

Хвороби імпринтингу

Деякі гени, передані потомству, несуть специфічний "відбиток" статі одного з батьків, тобто певні гени батька та матері виявляються у нащадків по-різному. Це явище називають геномним імпринтингом (залишання сліду).

Дитина одержує один набір хромосом із батьківським "позначенням" деяких генів, інший набір — із материнським "позначенням". Під час утворення у нащадка статевих клітин попереднє "позначення" стирається, а гени визначаються заново відповідно до статі нового організму. Унаслідок цього деякі гени, отримані від одного з батьків, перебувають у неактивному (імпринтинговому) стані.

У людини вже знайдено до 30 генів, які по-різному виявляються в чоловічому та жіночому організмі. Очікують, що геном людини може містити до 200 подібних генів.

Класичним прикладом хвороб імпринтингу є спадкові синдроми Прадера — Віллі та Ангельмана, основними клінічними проявами яких є розумова відсталість різного ступеня тяжкості у поєднанні з глибокими неврологічними розладами.

Найчастішою причиною виникнення цих захворювань є мікроделеція критичного регіону хромосоми 15 (15(?11-<7ІЗ), що виявляється у 2/3 хворих. Синдром Прадера — Віллі розвивається, коли дитина успадковує делецію від батька, а причиною синдрому Ангельмана стає така сама делеція, одержана від матері. Отже, виникнення цих двох спадкових синдромів, що клінічно розрізняються, визначається тим, від кого з батьків було отримано хромосомне ушкодження.

Синдром Прадера — Віллі.

Основними клінічними проявами хвороби є низький тонус м'язів, недорозвиненість статевих органів, ожиріння, розумова відсталість, зменшені розміри кистей і стоп, а також множинні вади розвитку частин тіла. Частота захворювання становить 1:10 000—120 000 новонароджених незалежно від статі.

Нездужання починає проявлятися з перших днів життя дитини проблемами з годуванням через слабкість смоктального та ковтального рефлексів. Тримати голову хворе немовля починає після шести місяців, сидіти — після року, а ходити — на третьому-четвертому році життя.

По досягненні півтора-двох років м'язовий тонус міцніє, розвивається відчуття постійного голоду — хворий може їсти практично безперервно, внаслідок чого швидко розвивається тяжке ожиріння. Серед вад морфогенезу часто спостерігається видовжена голова, збільшена відстань між симетричними органами, епікант, мигдалеподібний розріз очей, "риб'ячий" рот (рис. 5.16).

Синдром Прадера — Віллі

Рис. 5.16. Синдром Прадера — Віллі

Майже всі хворі на синдром Прадера — Віллі відзначаються розумовою відсталістю різного ступеня аж до крайньої імбецильності.

Лікування симптоматичне: дієта з обмеженням жирів та вуглеводів, гормональні препарати.

Тривалість життя хворих у середньому становить 25—30 років.

Синдром Ангельмана.

Початкова назва цієї хвороби — синдром "щасливої ляльки" — виникла через характерні клінічні прояви: напади неконтрольованого сміху, різкі судомні рухи рук, незвичайну ходу, плескання долонями і специфічний вираз обличчя. До основних клінічних проявів синдрому Ангельмана належать також затримка розумового та фізичного розвитку (мала голова, пласка потилиця, велика нижня щелепа, надто широкий рот, рідкі зуби, часте висовування язика, недостатня пігментація шкірних покривів та волосся (рис 5,17), Частота хвороби становить 1: 20 000 новонароджених.

Синдром Ангельмана

Рис. 5.17. Синдром Ангельмана

Із віком у дитини більш помітними стають мовні вади, нервові розлади і розумова відсталість, яка може досягти рівня ідіотії.

Лікування симптоматичне.

Хвороби експансії

Різке збільшення кількості копій певних ділянок молекули ДНК (повтори) в наступних поколіннях родоводу в генетиці називають експансією. До хвороб експансії належать синдром Мартіна — Белла, хорея Гентингтона, міотонічна дистрофія та ін.

Синдром Мартіна — Белла (синдром ламкої Х-хромосоми).

Ламкість Х-хромосоми спричинена значним збільшенням в її молекулі ДНК (ген РМЯ-1; локалізація Хд27.3) кількості триплетних повторів ЦГГ (ССЮ). У здорових людей число цих повторів коливається від 5 до 50, а їх збільшення понад 200 призводить до пошкодження Х-хромосоми та розвитку захворювання. Експансія тринуклеотидних повторів відбувається під час овогенезу, тому розвиток хвороби можливий лише при передаванні аномального гена від матері.

Ця патологія успадковується за Х-зчепленим рецесивним типом і трапляється переважно у хлопчиків, хоча виявляється також у третини жінок — носіїв аномального гена. Частота його становить 1:1250 — 1: 5000 осіб чоловічої статі.

Зовнішніми ознаками хвороби є видовжена голова, великі відстовбурчені вушні раковини, виступаючий лоб, великий ніс, товсті губи, масивне підборіддя, збільшені яєчка, кисті та стопи (рис. 5.18).

Синдром Мартіна — Белла

Рис. 5.18. Синдром Мартіна — Белла

Неврологічні порушення найчастіше виявляються низьким м'язовим тонусом, водянкою головного мозку, порушеннями довільної моторики губ та язика. У всіх випадках спостерігаються розумова відсталість і мовні вади різного рівня.

Лікування симптоматичне. Непогані результати забезпечує поетапна педагогічна корекція.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >