< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ

(від лат. interpretatio — роз'яснення, тлумачення) — витлумачення текстів, спрямоване на розуміння їхнього сенсу, а також (у математичній логіці, логічній семантиці, філософії науки) - встановлення значень виразів формальної мови. Початкові спроби створити теорію І. пов'язані зі становленням герменевтики як загального вчення про мистецтво розуміння (Шляйєрмахер, Дільтей). Крім герменевтичного різновиду І., існує ще позитивістський її різновид, відмінність між якими виникає в 60-і pp., - йдеться про екзистенційно-герменевтичний та структурно-семіотичний підходи.

І. В. Бичко

ІНТЕРСУБ'ЄКТИВНІСТЬ

Властивість індивідуального досвіду суб'єкта "узгоджуватися" з досвідом інших суб'єктів, набуваючи в такий спосіб рис об'єктивності свого змісту. Проблема І. є характерною для моністичних версій трансценденталізму (напр., у філософії Фіхте). У феноменології досвід іншого може бути презентований у сфері мого досвіду завдяки фантазії перенесення мого тілесного досвіду в тіло іншого. І. тут стає можливою завдяки часовій структурі буття-свідомості. Інший в моєму досвіді набуває значимості через мої пригадування самого себе (внутрішня свідомість-час). Інтенційний предмет І. інтегрується в "життєвому світі", що є опосередковуючою базою зв'язків між індивідами. У філософії екзистенціалізму І. мислиться як конфлікт несумірних свобод окремих свідомостей (Сартр), або через мову та історію, як інтерсуб'єктивні феномени свідомості, "втягнутої" у світ (Мерло-Понті). І. використовується і у зв'язку з питанням об'єктивних значень мовних і логічних форм.

І. В. Бичко

ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ

Термін, введений Ю. Крістєвою в 1969 для визначення спектра міжтекстуальних відносин. Є результатом семіотичного розуміння реальності постструктуралізмом й уваги до Тексту як до соціально-культурного поля. Будь-який текст є завжди складовою частиною широкого культурного тексту. Концентруючи свою увагу на мові як на визначальній точці мислення про суб'єкта, Крістєва розробляє проблематику діалогічного розуміння Бахтіна і пропонує розглядати будь-який текст як відкриту структуру. У тексті завжди присутні посилання, цитати, він існує за рахунок багатьох інших попередніх текстів, не є самостійним. Тут правомірно вести мову не про нівелювання автора як такого, а про зміну якості авторської свідомості. Автор позбавляється автентичної прерогативи і частину своєї авторської істини розчиняє в багаторівневому діалозі "письмен" і, в тому числі, інтерпретаторів його власного слова.

І. П. Дедяєва

ІНТРАІСТОРІЯ

Поняття, запропоноване ісп. філософом-екзистенціалістом М. де Унамуно. Випливає з розуміння історії як реальності, що має два щаблі. Зовнішній щабель - це власне історія, об'єктивна плинність історичних явищ, які можуть бути пізнані. І. - внутрішній сенс історії, що розкривається зсередини - глибинна реальність, непізнавана і "мовчазна". Це те, що на внутрішньому, ірраціональному рівні органічно поєднує людей (мова, культура); І. знімає партикулярність самої історії.

Н. А. Аверкіна

ІППОЛІТ ЖАН

(1907-1968) - франц. філософ-ідеаліст, екзистенціаліст неогеґельянського спрямування. Проф. філософії у Сорбонні, директор Еколь Нормаль. Філософські погляди І. формувалися під впливом нім. неогегельянства . Переклав франц. мовою "Феноменологію духу" Геґеля (1939) і надрукував ряд праць, присвячених Геґелевій філософії ("Генезис і структура феноменології духу", 1947; "Вступ до „Філософії історії Гегеля"", 1948, "Логіка і існування", 1952). Надавав перевагу раннім творам Геґеля, вважаючи їх ключем до розуміння гегелівської філософії взагалі. У них І. віднаходив і витоки основних екзистенційних принципів (проблема існування небуття, абсолютної свободи, трагізму людського буття та ш.). Разом з тим І. виявляє у філософії Геґеля і суперечливі тенденції, тому ставить питання про те, як примирити гегелівську філософію історії (котра є власне філософією людської історії) і абсолютне знання логіки.

Аналізуючи "Капітал" Маркса, І. стверджує, що марксистське вчення про капіталістичну формацію засновується не стільки на економізмі, скільки на гегелівських ідеях "відчуження" та "пана і раба", а також етичних передумовах (вимога справедливості). Оскільки філософські й етичні положення Маркса, за І., не є об'єктивними науковими знаннями, остільки провіденції щодо майбутнього розвитку суспільства можна віднести до різновиду релігійного пророцтва. Цим зумовлена потреба "подолання марксизму".

Праці І. користуються великою популярність серед сучасних філософів, зокрема тих, хто спеціалізується на критиці марксизму (Біго, Кальвез, Шамбр). Але є і критичне ставлення до нього серед тих філософів, хто дотримуються марксистських поглядів (Р. Гароді, Л. Сева, А. Дені).

А. І. Трубенко

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >