Навчальний план, навчальна програма і підручник у вищій школі

На основі освітньо-професійної програми вищі навчальні заклади розробляють навчальний план і робочі навчальні програми дисциплін, які є нормативними документами вищого навчального закладу.

Навчальний план – документ, складений вищим навчальним закладом освіти на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки, який визначає перелік і обсяг нормативних та вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та і'х обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби здійснення поточного й підсумкового контролю.

У навчальному плані відображено також обсяг часу, передбаченого на самостійну роботу. Його розробляють на весь період реалізації відповідної освітньо-професійної програми підготовки і затверджують у керівника вищого закладу освіти.

На основі навчального плану вищим навчальним закладом формується робочий навчальний план, тобто план на поточний навчальний рік. Він конкретизує форми проведення навчальних занять, їх обсяг, форми і засоби поточного та підсумкового контролю за семестрами. Декан факультету його затверджує.

З метою інтенсифікації навчального процесу у вищому навчальному закладі практикується складання студентами індивідуальних навчальних планів. Такий план є нормативним документом, за яким здійснюється навчання студента з огляду на вимоги освітньо-професійної програми відповідного рівня підготовки та його освітньо-професійних інтересів і потреб.

Навчальна програма нормативної дисципліни є складовою державного стандарту освіти.

Навчальна програма – документ, який визначає місце і значення навчальної дисципліни в реалізації освітньо-професійної програми підготовки, її зміст, послідовність і організаційні форми вивчення, вимоги до знань і вмінь студентів.

Компонентами навчальної програми є пояснювальна записка, тематичний виклад змісту навчальної дисципліни і список літератури. Навчальні програми нормативних дисциплін належать до документів державного стандарту освіти. Навчальні програми вибіркових дисциплін розробляються і затверджуються вищим закладом освіти.

У пояснювальній записці до навчальної програми вказано призначення навчального предмета, його місце в системі підготовки спеціаліста (провідну функцію) та мету (освітню – вимоги до знань, вмінь і навичок студентів; виховну – формування професійної спрямованості особистості; розвивальну – розвиток пізнавальних інтересів та здібностей, творчого професійного мислення, формування вмінь і навичок самостійної професійної праці). У ній також визначено послідовність вивчення навчального матеріалу (структуру предмета), форми і методи навчання з урахуванням специфіки змісту навчального матеріалу (лекції, семінари, практичні та лабораторні заняття, обов'язкові контрольні роботи), форми й методи контролю успішності навчання.

Відповідно до сучасних вимог у навчальній програмі повинні бути висвітлені такі аспекти (І. Булах, В. Пащенко і О. Чалий):

– формулювання призначення навчального предмета в системі підготовки спеціаліста (визначення провідної функції предмета);
– визначення освітньої, виховної й розвивальної мети, які потрібно реалізовувати в процесі навчання (з урахуванням призначення навчального предмета і вимог кваліфікаційної характеристики);
– визначення складу й структури предмета, розділів з урахуванням провідної функції предмета: основні теми навчального предмета; структурно-логічні зв'язки між предметами; послідовність вивчення навчальних тем на основі встановлених зв'язків;
– визначення вимог до знань і вмінь з кожної теми та рівня їх сформованості;
– планування лабораторних і практичних занять з урахуванням їх основної дидактичної мети – формування професійних і практичних навичок, передбачених навчальною програмою;
– добір змісту навчального матеріалу з кожної навчальної теми з огляду на дидактичні принципи науковості й доступності навчального матеріалу, системності й послідовності навчання, зв'язку навчання з професійною діяльністю тощо;
– визначення обсягу та змісту самостійної роботи студентів (збільшення кількості самостійних аудиторних та позааудиторних занять, формування навичок та вмінь самостійної роботи, підсилення професійної спрямованості завдань тощо);
– встановлення міжпредметних зв'язків і досягнення на їх основі інтеграції та координації змісту окремих навчальних предметів; доцільно скористатися структурно- логічною схемою предмета та обрати методику реалізації інтеграційних зв'язків у навчальному процесі;
– вироблення рекомендацій з організації навчального процесу;
– визначення та розроблення форм і методів контролю успішності навчання;
– оформлення навчальної програми відповідно до дидактичних нормативів.

Щодо змісту навчальної дисципліни, то С. Смирнов виокремлює такі її обов'язкові блоки:

а) основні терміни і поняття, без яких жодне положення науки неможливо зрозуміти і свідомо засвоїти;
б) наукові факти, без знання яких важко збагнути закони науки, сформувати переконання;
в) основні закони, положення, принципи, що розкривають сутність явищ, які розглядає певна наукова галузь, об'єктивні зв'язки між ними;
г) теорії, що вміщують систему наукових знань, методи пояснення й передбачення явищ галузі, що вивчається;

ґ) знання про об'єкт і предмет певної науки, методи пізнання й історію її розвитку.

Включення цих блоків у побудову змісту навчальної дисципліни сприяє ґрунтовному засвоєнню певної науки, виробленню власної позиції й ставлення до її проблем, спонукає студента до світоглядного осмислення здобутої інформації тощо.

Для кожної навчальної дисципліни, що входить до освітньо-професійної програми дисципліни та навчального плану, вищим навчальним закладом складається робоча навчальна програма дисципліни, яка є нормативним документом вищого навчального закладу. Вона містить виклад конкретного змісту навчальної дисципліни, послідовність, організаційні форми її вивчення, визначає форми та засоби поточного і підсумкового контролю. Складовими робочої програми є: тематичний план, пакет методичних матеріалів для здійснення поточного і підсумкового контролю, перелік навчально-методичної літератури, засобів наочності, технічних засобів навчання тощо.

Робочі навчальні програми нормативних і вибіркових навчальних дисциплін розробляють відповідні кафедри (предметні або циклові комісії). При їх підготовці дотримуються таких вимог: високий науковий рівень з урахуванням досягнень науково-технічного прогресу; виховний потенціал; генералізація навчального матеріалу на основі фундаментальних положень сучасної науки; групування його довкола провідних ідей і наукових теорій; розвантаження програм від надто ускладненого і другорядного матеріалу; реалізація міжпредметних зв'язків; реалізація ідеї взаємозв'язку науки, практики і виробництва тощо.

У США, наприклад, для здобуття ґрунтовних знань з навчальних предметів, необхідних для працевлаштування майбутніх спеціалістів, студентам пропонують обов'язкові навчальні програми та додаткові курси для поглибленого вивчення предмета, що відповідають їхнім індивідуальним потребам. Тому тут існує домовленість між університетами щодо направлення студентів з одного вищого навчального закладу до іншого з метою вивчення додаткових курсів, якими вони зацікавились. Це впливає на здобуття знань з навчального предмета та вироблення відповідних умінь і навичок. Позитивною ознакою міжвишівської організації навчання є її мобільність. Крім основних теоретичних дисциплін до програми навчання включені короткі спеціалізовані курси, які можна оперативно вдосконалювати відповідно до нових досягнень науки і техніки. За необхідності розробляють нові міжпредметні курси для організації підготовки спеціалістів за новими напрямами, враховуючи потреби науково-технічного прогресу.

Навчальні предмети в університетах США мають кілька рівнів складності. Рівень, який пропонують студенту, залежить від його результатів на вступних іспитах. Тому, хто має невисокі результати, рекомендують елементарний або нескладний курс. Однак для того щоб успішно завершити навчання у вищому навчальному закладі й отримати ступінь бакалавра, необхідно опанувати й складніші курси з певної спеціальності.

Зміст освіти, що визначається навчальними програмами, конкретизується в підручниках, навчальних посібниках та методичних вказівках.

Підручник – книга, яка містить основи знань з певної навчальної дисципліни, викладені на рівні сучасних досягнень науки згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики.

Підручник має забезпечити науковість матеріалу, точність, доступність його викладу, чіткість формулювань, правил, законів, ідей, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Основний матеріал повинен бути проілюстрований малюнками, схемами, діаграмами. Ілюстрації мають бути або рівнозначні тексту, доповнювати його, або бути об'єктом для запитань, завдань.

Складовими підручника є два компоненти: текстовий, який містить основний, додатковий і пояснювальний тексти, і позатекстовий, до якого належать: апарат організації засвоєння (запитання, завдання); інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки розв'язання задач і прикладів); ілюстративний матеріал (фотографії, малюнки, плани, карти тощо); апарат орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за генетичним (в історичній послідовності), логічним (відповідно до сучасної логічної структури конкретної науки), психологічним (з урахуванням пізнавальних можливостей студентів) принципами, пов'язаними між собою.

За основним методом викладу матеріалу розрізняють тексти: репродуктивні (високоінформативні, структуровані, зрозумілі студентам, які відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання); проблемні (переважно проблемний монолог, у якому для створення проблемних ситуацій висувають суперечності, розв'язують проблему, аргументують логіку розвитку думки); програмовані (подаються частинами, а засвоєння кожного "кроку" інформації перевіряється контрольними запитаннями); комплексні (містять певний обсяг інформації, необхідний студентам для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання).

Окрім основного тексту підручник містить додаткові тексти, які покликані розширити, поглибити знання студентів з важливих компонентів змісту навчального матеріалу (документи, історичні довідки тощо).

Запитання і завдання, вміщені в підручнику, можуть бути репродуктивними (сутність їх у відтворенні знань без змін) або продуктивними (передбачають трансформацію знань, зміни в структурі їх засвоєння, пошукові знання).

Останнім часом широкого застосування в навчальному процесі набули електронні підручники. Вони можуть бути доповненням до класичного підручника або замінити його цілком, тобто стати альтернативою друкованому підручнику. За схемою викладу матеріалу виділяють кілька типів електронного підручника: текстовий підручник (виклад у вигляді тексту); гіпертекстовий (виклад у вигляді "дерева"); довідковий (виклад матеріалу у вигляді довідника); ігровий (виклад матеріалу у вигляді ділової гри). Навчальний матеріал у них може мати вигляд статичний (змінюється під впливом управлінських команд студента) і динамічний (змінюється під впливом програмного налаштування), однокольоровий і багатокольоровий, без звукової підтримки, зі звуковою підтримкою.

За характером взаємодії студента і комп'ютера виокремлюють підручники: інформаційні (виклад у класичному навчальному вигляді); "запитання – відповідь* (виклад з акцентуванням на окремі запитання, проблеми і задачі); інформаційно-контролюючі (чергування навчального матеріалу і перевірочних запитань); зі зворот ним інформаційним зв'язком (інтерактивний підручник, що передбачає постійне оцінювання знань студента і рекомендації щодо подальшого "руху" матеріалами підручника); з пороговыми рівнями контролю (перехід до наступної частини матеріалу тільки після опрацювання контрольних запитань).

Основна проблема використання електронних підручників полягає у складності читання великих текстів з монітора. З метою її подолання у підручниках використано два режими навчання: текстовий і звуковий. Текстовий режим можна вважати вдосконаленим аналогом книги, а звуковий – аналогом добре проілюстрованої лекції або навчального відеофільму. У текстовому режимі матеріал запропоновано у вигляді гіпертексту, ілюстрованого графічною інформацією: схемами, графіками, діаграмами, картами, фотографіями, анімацією та відео. У звуковому режимі відтворюється дикторський текст, який супроводжується озвученими слайд-шоу. Поєднання візуальної та аудіоінформації значно поліпшує ефективність навчання.

У навчальному процесі широко використовуються навчальні посібники – навчальні видання, що доповнюють або частково (повністю) замінюють підручник, а також методичні вказівки – навчальні або виробничо-навчальні видання роз'яснень з певної теми, розділу або питань навчальної дисципліни, виду практичної діяльності.

Реалізація змісту освіти повинна допомогти випускникам вищого навчального закладу визначити своє місце в житті, ефективно освоїти свої професійні ролі, цілеспрямовано використовувати свій потенціал для професійної самореалізації.

Зміст освіти повинен бути спрямованим на розвиток творчих здібностей студентів. Ефективне стимулювання інтелектуального розвитку, самостійності, формування відповідних психологічних якостей необхідні людині в умовах інформаційного суспільства. Реалізація індивідуальних здібностей студента, надання йому можливості досягти високого рівня професіоналізму є основою розвитку фахівця. Професійна освіта передбачає забезпечення студентів не лише певними знаннями, які можуть бути з часом використані у практичній діяльності, а й методичною базою для вироблення власних уявлень і переконань, постійного самовдосконалення.

У нинішніх умовах постійної зміни соціальних, економічних і моральних орієнтирів найважливішим фактором динамічного розвитку суспільства є забезпечення високого рівня освіти. Сучасна система пріоритетів охоплює: можливість здобуття якісної вищої освіти кожною людиною, незалежно від становища, віку, статі, місця проживання та ін., відповідність вітчизняної освіти світовим стандартам; співпраця із закордонними освітніми закладами в галузі обміну студентами; надання знань, навичок, професійних компетенцій, необхідних для успішної економічної діяльності тощо.