< Попер   ЗМІСТ   Наст >

АГРАРНОПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС (АПК)

  • 9.1. Загальна характеристика АПК
  • 9.2. Використовувані АПК ресурси
  • 9.3. Вплив АПК на довкілля
  • 9.4. Заходи зі зниження рівня негативного впливу агропромислового комплексу на навколишнє середовище та його попередження
  • 9.5. Нові екологічно безпечні агротехнології

Загальна характеристика АПК

Склад та особливості. Агропромисловий комплекс – це складова частина національного господарства, що об'єднує ряд сільськогосподарських, промислових, науково-виробничих, навчальних та інших підприємств. Діяльність АПК спрямована на одержання, транспортування, зберігання, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції.

До складу АПК входять три взаємопов'язані ланки:

  • • галузі, що виготовляють засоби виробництва для АПК;
  • • сільське господарство (рослинництво і тваринництво);
  • • переробні галузі, які здійснюють збереження, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції (рис. 9.1).

Лише за умов збалансованої взаємодії всіх трьох ланок досягається позитивний кінцевий результат роботи АПК – його продукція буде задовольняти потреби споживачів і може бути конкурентоспроможною.

Структура АПК

Рис. 9.1. Структура АПК.

Роль агропромислового комплексу (АПК) в економіці важко переоцінити, адже від рівня розвитку його сфер та збалансованого функціонування залежить забезпеченість потреб населення у основних видах продуктів харчування відповідно до фізіологічних норм споживання, добробуту населення, а також обсяг поставок на ринок. Сучасний стан АПК України характеризується глибокою кризою, зумовленою як факторами загальноекономічного характеру, так і недоліками аграрної політики.

Функціональна структура АПК України має ряд диспропорцій:

  • • низький рівень механізації;
  • • висока частка малопродуктивної ручної праці;
  • • монополія держави щодо забезпечення сільськогосподарських підприємств технікою та мінеральними добривами;
  • • незначна державна підтримка у фінансуванні і кредитуванні основних технологічних операцій, формуванні закупівельних цін тощо;
  • • значні втрати при збиранні, транспортуванні та зберіганні продукції;
  • • несприйнятливість до науково-технічного прогресу і сучасних екологічно-безпечних технологій.

У таблиці 9.1 наведені дані виробництва найважливіших видів продукції галузей сільського господарства за 1990-2011 роки та перспектива і прогноз на 2013 рік.

Таблиця 9.1

Виробництва найважливіших видів продукції галузей сільського господарства, тис. тонн

Види сільськогосподарської продукції

1990

2000

2010

2011

2013- прогноз

Зерно, всього

50963

35339

39 300

56700

45000

Цукровий буряк

44262

13199

14700

18000

15600

Соняшник

2569

2800

7020

8670

9400

Картопля

16732

17300

18000

24300

19400

Овочі

6666

5142

5880

6400

6200

Плоди і ягоди

2903

1153

1897

1700

2150

Виноград

837

394

457

440

490

М'ясо ВРХ

2800

2367

2219

2300

2180

Свинина

1536

1104

1002

1500

1300

Баранина

96

76

61

50

55

Птиця

782

337

275

700

820

Яйця, млн. шт

16287

15400

16900

18700

19500

Молоко

24511

18138

17274

11100

12000

В цілому АПК України має значні можливості для збільшення виробництва рослинницької та тваринницької продукції. Слід звернути особливу увагу на впровадження нових форм господарювання на селі та поширення сучасних технологій зберігання та переробки сільгосппродукції. Оновлення потребують також засоби виробництва, що обслуговують АПК.

У зв'язку з багатими земельними ресурсами та сприятливими агрокліматичними умовами сільське господарство є однією з провідних галузей матеріального виробництва України. Це одна з найстаріших галузей виробництва – в ній зайнято майже 22% працюючого населення України. Сільське господарство включає дві взаємопов'язані галузі:

  • 1. Рослинництво (землеробство) – займається вирощуванням сільськогосподарських культур.
  • 2. Тваринництво – вирощування свійських тварин для одержання продуктів харчування та сировини для харчової та легкої промисловості.

Під час економічних реформ з'явились нові форми власності на селі та нові типи сільськогосподарських підприємств:

  • фермерство засноване на приватній власності;
  • агрофірми та агрокомбінати – на приватно-кооперативній;
  • орендні підприємства.

За умов будь-якої форми власності можна говорити про два шляхи розвитку сільськогосподарського виробництва: екстенсивний та інтенсивний.

Для екстенсивного виробництва характерне кількісне збільшення продукції за незмінної (часто низької) якості за рахунок розширення посівних площ та залучення додаткових трудових ресурсів.

Інтенсивне ведення сільського господарства дозволяє за умов сталої кількості трудових ресурсів та площ угідь підвищувати як кількість, так і якість продукції. Сприяти цьому повинні значні капіталовкладення у механізацію, електрифікацію та хімізацію сільського господарства, широке залучення досягнень науки, що дозволить створювати нові, більш урожайні сорти рослин та вирощувати нові, більш продуктивні породи тварин. Однією з умов виходу сільського господарства України з кризи є його переведення на інтенсивний шлях розвитку.

Сільське господарство України має цілий ряд проблем, що потребують негайного вирішення. Основними з них є низький рівень механізації виробництва, застаріла техніка, яка є матеріаломісткою та енергозатратною; висока частка ручної праці (до 70% всіх технологічних процесів) та ін.

Рослинництво включає в себе такі галузі, як рільництво (вирощування переважно однорічних культур); садівництво та виноградарство, де культивують багаторічні рослини (рис. 9.2). У рільництві вирощують зернові, технічні, бульбоплідні, овоче- баштанні та кормові культури.

В останні роки в України дещо скоротилися площі під зерновими та овоче-баштанними культурами, у той час як зросли під кормовими та технічними. Частка ріллі в загальній площі сільськогосподарських угідь складає 79%., що є одним з найвищих показників у світі.

Розміщення на певній території культурних рослин залежить від їх екологічних особливостей: потреби у теплі, волозі та якісних ґрунтах. Рослини, що невибагливі до фунтів та тепла, але пофебують багато вологи, вирощують на Поліссі. Посухостійкі та теплолюбні культури, що, пофебують родючих фунтів – у зоні Степу та Лісостепу.

Спрощена структура рослинництва

Рис. 9.2. Спрощена структура рослинництва

Головною зерновою культурою України є озима пшениця, що має середню врожайність 35 ц/га (у країнах ЄС середня врожайність пшениці близько 60 ц/га). Головними районами зернового господарства в Україні є Лісостеп та Степ. Тут вирощують озиму пшеницю, ячмінь, сою, кукурудзу, просо, квасолю. На зрошених землях, у степовій частині України, росте рис та соя. На Поліссі серед зернових поширені озиме жито, гречка, горох та віка.

Технічні культури України є досить різноманітними. Це і цукристі (цукрові буряки), олійні (соняшник), ефіроолійні (м'ята, лаванда, троянда), волокнисті (льон-довгунець), тонізуючі (хміль), лікарські та інші групи культур. Україна відзначається найбільшими у Європі площами під цукровими буряками і є одним із провідних експортерів цукру на світовому ринку. Також Україна відома в Європі найбільшими площами, відведеними під хміль, що використовується у пивоварній промисловості.

Льон-довгунець та хміль культивують на Поліссі. Найбільші площі під цукровими буряками зайняті у Вінницькій, Тернопільській, Черкаській та Хмельницькій областях. Основною олійною культурою в Україні є соняшник, район вирощування – степова зона. Тютюн та махорку здебільшого вирощують у степовій та лісостеповій зонах. Серед ефіроолійних, м'яту та фенхель вирощують у лісостепах, а олійну троянду та лаванду – у Криму. Картопля є невибагливою до умов вирощування культурою, тому в Україні її вирощують скрізь. Але найбільші площі під картоплею знаходяться на Поліссі та Лісостеповій зоні. В Україні культивують понад 40 видів овочевих культур: огірки, томати, цибуля, морква, капуста та інші. Ця продукція є нетранспортабельною, тому вирощується поблизу споживача, у приміських господарствах. Тут значно поширене тепличне господарство, яке дає ранні овочі. З баштанних культур на півдні вирощують кавуни та дині. Гарбузи, кабачки, патисони ростуть у різних ґрунтово-кліматичних зонах.

Садівництво поширене в усіх природних зонах України. Але окремі регіони спеціалізуються на вирощуванні різних плодових рослин. Розрізняють такі групи садових культур:

  • • насіневі (яблуні, груші, айва);
  • • кісточкові (слива, вишня, черешня, абрикос, персик);
  • • горіхоплідні (волоський горіх, ліщина, мигдаль).

Основні масиви яблунь та груш поширені на Поліссі та у лісостепу. Теплолюбну айву вирощують у степовій зоні. Волоський горіх культивують у степовій та лісостепових зонах, ліщину на Поліссі, мигдаль в Криму.

Виноградарство поширене переважно на півдні та заході України. Більш 90% товарного винограду вирощують в Криму та Одеській, Миколаївській, Херсонській, Закарпатській областях. У 80-х роках XX ст. на півдні України було знищено великі площі виноградників – загальна площа їх скоротилася майже в 5 разів. У теперішній час відбувається їх інтенсивне відновлення на старих територіях. Виноград використовується для виробництва соків, родзинок та вин.

Промислові ягідні насадження зосереджені переважно навколо великих міст. Ця продукція швидко псується, тому зорієнтована на споживача.

До основних технологічних процесів у рослинництві відносяться; обробіток ґрунту, удобрення сільгоспкультур, боротьба з бур'янами, меліорація, осушення, збір врожаю.

Обробіток ґрунту здійснюють робочими органами ґрунтообробних машин та відповідних знарядь для забезпечення оптимальних умов для вирощування сільгоспкультур.

Розпушування ґрунту змінює загальну рихлість, збільшує пористість та аерацію, покращує водо- та повітропроникність, посилює мікробіологічну діяльність. Виконується під час технологічних операцій оранки, дискування, фрезерування і культивування відповідними машинно-тракторними агрегатами. Ґрунт обробляють плугами, фрезами, боронами та плоскорізами.

Технологічне ущільнення ґрунту здійснюють для збереження вологи і руйнування брил, що у свою чергу приводить до більш тісного розміщення ґрунтових агрегатів, збільшується капілярна пористість, ґрунт швидше прогрівається. Передпосівне ущільнення сприяє рівномірному розподілу насіння по глибині, післяпосівне – кращому контакту його з ґрунтовими частинками, внаслідок чого насіння дає дружні, більш ранні сходи. Покращуються умови догляду за посівами, обробіток у боротьбі з бур'янами та збирання врожаю.

Для усунення надмірної вологи, покращення режиму на поверхні ґрунту грядостворювачами роблять гряди. Після основного обробітку на поверхні ґрунту нарізають борозни.

Сучасні технології, передбачають мінімальний обробіток ґрунту:

  • • заміна оранки лущенням чи плоскорізйим розпушуванням;
  • • зменшення глибини основного обробітку ґрунту;
  • • зменшення інтенсивності передпосівного обробітку;
  • • скорочення числа та глибини обробітків міжрядь для просапних культур і навіть відмова від них;
  • • поєднання технологій шляхом застосування комбінованих машин.

Ефект від поєднання технологічних операцій полягає в тому, що ґрунт менше ущільнюється та розпилюється; підвищується його стійкість до ерозії; оптимально використовується час; поєднуються агротехнічні прийоми для боротьби з втратами ґрунтової вологи; скорочується споживання паливно-мастильних матеріалів, техніки, коштів, значно заощаджується робоча сила.

Існує два способи внесення добрив: поверхневий та місцевий. Внесення добрив поділяють на основне (допосівне), припосівне та післяпосівне (підживлення). Поверхневе внесення добрив передбачає розкидання добрив на поверхні поля, у випадку локального внесення добрива розміщують в шарі ґрунту, де розміщується коренева система сільськогосподарських культур. Основне внесення добрив – добрива вносять до посіву з розрахунку 0,6 – 0,75 загальної дози. Воно забезпечує рослини елементами живлення протягом всього вегетаційного періоду і покращує фізико-хімічні властивості ґрунту. Припосівне внесення добрив забезпечує рослини елементами живлення у початкові фази розвитку. Вносять його під час посадки у рядки чи стрічковим методом. Легкозасвоювані добрива вносять в період максимального споживання певного елементу живлення (післяпосівне внесення добрив), щоб посилити живлення в критичні фази розвитку рослин та покращити якість сільськогосподарської продукції. Підвищені дози добрив, порушення технології їх внесення негативно впливають на навколишнє середовище.

Бур'яни сприяють посиленому розмноженню багатьох шкідників та розвитку хвороб. Прикладом можуть бути хрестоцвіті блішки, капустяна попелиця, злакові мухи, озима совка, лучний метелик. Бур'яни знижують врожайність сільськогосподарських культур на 45 – 66%. Основними методами боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур є застосування відповідних режимів обробки ґрунту та застосування пестицидів (гербіцидів, фунгіцидів та акарофунгіцидів). Найважливішою ланкою проблем різкого зменшення обсягів застосування гербіцидів на просапних культурах є відповідне дотримання технології обробітку ґрунту після попередньої культури залежно від типу забур'яненості ґрунту, по типу напівпару.

Хімічна меліорація ґрунту. Вапнування – прийом докорінного покращення кислих ґрунтів у результаті збагачення кальцієм. Вапнування потребують рілля, сінокоси та пасовища підзолистих і червоноземних ґрунтів. Його проводять один різ в 5 років. Гіпсування (внесення гіпсу) – використовують для солонцюватих ґрунтів, які характеризуються великою кількістю натрію та лужною реакцією ґрунтового розчину.

Гідромеліорація. Застосовують три основних способи зрошення: поверхневий, дощування, підґрунтовий. Поверхневе зрошення – це розподіл води поверхнею поля та надходження її в ґрунт. Розрізняють поливи борознами, пуск смугами та затоплення чеків. Зрошування дощуванням проводять за допомогою спеціальних машин та установок, що розпилюють поливну воду у вигляді дощу. Порівняно з поверхневим зрошенням воно має такі переваги: збільшує коефіцієнт земельного використання на 3 – 5%; забезпечує механізацію всіх сільськогосподарських робіт, виконання їх у стислі строки; створює умови для регулювання поливної норми; дає можливість поливати ділянки з великими ухилами та складним мікрорельєфом; покращує мікроклімат, підвищує родючість ґрунту і врожай сільськогосподарських культур за менших (на 15 – 30%) затрат води. У випадку підґрунтового зрошення воду трубами- зволожувачами подають безпосередньо у шар ґрунту, де знаходяться корені рослин. Таке зрошення можливе лише на ґрунтах з добрими капілярними властивостями. У результаті підґрунтового зрошення безперервно підтримується вологість ґрунту; зростає врожайність культур, зберігається структура ґрунту, відсутня ґрунтова кірка.

Осушення. Якщо вода займає більшу частину пор ґрунту і вміст повітря складає менше 20% від їх об'єму, то в ґрунті створюються анаеробні умови, що знижують його родючість. Для відведення надлишку поверхневих та атмосферних вод, які надходять з водозбору, застосовують відкриту осушувальну систему. Вона складається з каналів та водоприймача. Канали займають до 15-20% відкритої площі і ускладнюють роботу техніки. Вони швидко руйнуються, заростають бур'янами і тому вимагають дуже великих експлуатаційних затрат. Дренаж, або закрита осушувальна система здійснюється за допомогою керамічних чи пластмасових труб. Вода в дрену надходить крізь стінки, які мають водоприймальний отвір, захищений фільтром. Дрени закладають на глибину 1-1,1 м.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >