< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Екологічний ризик

Поняття "екологічний ризик" нині трактують по- різному. Багато авторів його складовими вважають не тільки ризик для здоров'я населення, а й інші види ризику, наприклад: ризики руйнування природних систем, здоров'я населення, збоїв техногенних систем на конкретних підприємствах, керування природними ресурсами, природних катастроф, впливу регіональних військових конфліктів, ризик екологічного тероризму (С. Пирожков).

У межах медико-екологічних досліджень також наявне неоднакове розуміння оцінювання ризику. Одні вчені пов'язують екологічний ризик із певними чинниками навколишнього середовища і досліджують ризик для здоров'я окремої людини (імовірність реалізації конкретних несприятливих дій з боку навколишнього середовища), інші – розглядають ризик як поняття, визначене на популяційному рівні.

Екологічний ризик – імовірність негативних змін у навколишньому середовищі, спричинених антропогенним чи іншим впливом; заподіяння шкоди природному середовищу у вигляді можливих втрат за визначений час.

Будь-які господарські чи інші рішення слід приймати з таким розрахунком, щоб не перевищувати межі шкідливого впливу на навколишнє середовище. Встановити їх іноді складно, бо пороги впливу багатьох антропогенних і природних чинників невідомі.

Стратегія управління екологічним ризиком може ґрунтуватися на виборі рівня ризику в межах від мінімального до максимально допустимого. Так, у Нідерландах при плануванні промислової діяльності, яка впливає на довкілля, разом із географічними, економічними та політичними картами використовують карти ризику для території країни. Перед будівництвом промислового підприємства та введенням його в експлуатацію конструктори кількісно визначають рівень ризику експлуатації цього підприємства та обґрунтовують його прийнятність. При ліцензуванні нового підприємства додатково потрібна карта ризику регіону, у якому воно розташоване.

Основою для побудови карт ризику має бути аналіз спільного вияву в просторі та часі екзо- чи ендогенних катастрофічних процесів і картографування різних видів небезпек. Природні та антропогенні чинники ризику вивчають з урахуванням стійкості територій, поєднуючи геологічні та екологічні карти. З накопиченням інформації застосовані в перших варіантах карт ризику якісні характеристики перетворюють на кількісні. Кінцевим результатом побудови карт ризику є його оцінювання та зазначення на картах природного потенціалу – здатності ландшафту території до само- відновлення після антропогенного чи стихійного лиха.

Розроблено кілька стратегій управління екологічною безпекою:

  • – запобігання виникненню катастроф аж до відмови від продукції небезпечних виробництв, закриття аварійних об'єктів;
  • – недопущення надзвичайних ситуацій, коли неможливо відвернути заподіяну катастрофу (будівництво захисних споруд, дамб, створення підземної інфраструктури, завчасна евакуація населення);
  • – пом'якшення наслідків катастроф, упровадження стабілізаційних компенсаційних заходів.

Стратегія управління екологічною безпекою має спиратися на концепцію прийнятного (ненульового) ризику. Згідно з нею не тільки вивчають чинники і джерела підвищеного ризику, а й передбачають перебіг подій, оцінювання наслідків природних і техногенних катастроф. У багатьох випадках це дає змогу уникнути значних катастроф, знайшовши альтернативні рішення.

Оцінювання екологічного ризику передбачає:

  • – вивчення сценаріїв можливих аварій і їхніх наслідків для навколишнього середовища і населення;
  • – аналіз заходів запобігання наслідкам аварій та їх обмеження;
  • – обчислення ймовірних збитків, завданих діяльністю підприємства;
  • – деталізацію засобів зменшення збитків;
  • – оцінювання впливу на середовище залишкового забруднення;
  • – систему інформування наглядових організацій і громадян про можливу аварію.

Для оцінювання екологічного ризику використовують такі основні підходи:

  • 1) інженерний. Основні зусилля зосереджують на збиранні статистичних даних про аварії та пов'язані з ними викиди токсичних речовин у навколишнє середовище з метою розрахунку ймовірності аварій;
  • 2) модельний. Розробляють математичні моделі процесів, які призводять до появи небезпек для людини та довкілля внаслідок використання шкідливих хімічних речовин та сполук;
  • 3) експертний. Якщо статистичних даних недостатньо або деякі принципові залежності не з'ясовано, то звертаються по допомогу до експертів, які оцінюють наслідки подій, пов'язаних з аналізом ризику;
  • 4) соціологічний. Визначають рівень ризику для різних груп населення.

Оскільки ризик (RZ) характеризується комплексно, можна оцінити ймовірні негативні наслідки – результати (NN) для об'єкта управління і варіативну імовірність їхнього настання (Р):

RZ = NN • Р.

На зростання рівня ризику впливають об'єктивні і суб'єктивні чинники. До об'єктивних чинників зараховують передумови, що не залежать безпосередньо від характеристик проекту (наприклад, зміни політичних, економічних, соціальних і екологічних станів), до суб'єктивних – особливості самого проекту (технічне оснащення, кваліфікацію виконавців, організацію виробництва тощо).

За допомогою методів теорії ймовірності і математичної статистики ризик можна оцінити кількісно. Ймовірність розвитку сценарію визначають об'єктивним методом (обчисливши частоту, з якою відбуваються події) чи суб'єктивним (шляхом експертного оцінювання).

Ризик оцінюють за критеріями очікуваного значення результатів і їх розкиду. Очікуване значення результату розраховують як середньозважене всіх можливих результатів. При цьому імовірність використовують як частоту чи вагу відповідного значення:

де Pi – можливість і-го результату; Xi- значення і-го результату; п – кількість можливих результатів.

Розкид результатів характеризує ступінь відхилення можливих результатів від очікуваних на основі статистичних методів (середньозважене відхилення, дисперсія, середньоквадратичне відхилення).

Ступінь екологічної небезпеки виробництва обчислюють за формулою:

,

де Yi – функція екологічного стану; Ui – обсяг випуску продукції; Vi – витрати на екологічні заходи.

Екологічна безпека залежить також від того, які реципієнти потрапляють у зону дії аварії. На це впливають місце розташування об'єкта, кліматичні умови, доаварійний стан навколишнього середовища.

Управління екологічним ризиком передбачає прийняття комплексу рішень: політичних, соціальних, технічних, економічних і спрямованих на зниження ризику до прийнятного рівня. Для аналізу ризику, встановлення його припустимих меж у зв'язку з вимогами безпеки і прийняттям управлінських рішень необхідні:

  • – інформаційна система, що дасть змогу оперативно контролювати існуючі джерела небезпеки і стан об'єктів можливого ураження;
  • – звітність про передбачувану господарську діяльність, проекти, технічні рішення, що можуть впливати на рівень екологічної безпеки, а також програми для вірогідного оцінювання пов'язаного з нею ризику;
  • – експертиза безпеки і складання альтернативних проектів та технологій, що є джерелами ризику;
  • – розроблення техніко-економічної стратегії посилення безпеки і з'ясування оптимальної структури витрат для управління величиною ризику;
  • – складання ризикологічних прогнозів і аналітичне визначення рівня ризику, за якого припиняється зростання кількості екологічних уражень;
  • – вплив на суспільну думку і пропаганда наукових даних про рівні екологічного ризику.

З'ясовуючи рівень екологічного ризику, також обов'язково оцінюють прогнозований стан здоров'я людей і можливу кількість постраждалих, біоту за біологічними інтегральними показниками, вплив забруднювальних речовин на людину і навколишнє середовище;

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >