Сутність вартісного оцінювання капіталу фінансових організацій

Головною метою ринкової оцінки вартості банку є обґрунтування і розрахунок вартості його майнового комплексу. При цьому в якості об'єктів оцінки можуть розглядатися: активи банку, його власний капітал і зобов'язання [ЗО]. Наприклад, керівництву банку бажано проводити ринкову оцінку вартості активів з метою їх продажу або придбання.

Сучасний банк являє собою достатньо складний об'єкт оцінки оскільки: по-перше, знаходиться під жорстким регулятивним впливом з боку відповідних державних органів; по-друге, значна частина інформації про банківську діяльність є закритою; по-третє, банківська діяльність характеризується підвищеною концентрацією ризиків в балансі банку. Різноманітність факторів, що впливають на формування ринкової оцінки вартості банку, різниця в характері, напрямках і формах їх виявлення викликають необхідність систематизації. При цьому така систематизація актуальна, по-перше, як методологічний інструмент при дослідженні вартості банку; по-друге, як методологічна основа для виявлення кількісних залежностей від факторів, що її формують; по-третє, врахування факторів необхідне під час розроблення конкретних пропозицій стосовно напрямів зростання вартості. На цей час систематизоване вивчення факторів, що визначають ринкову оцінку вартості банку, проводиться недостатньо. Разом з тим нам видається можливим використовувати знання, які є в економічній літературі, для систематизації факторів, що впливають на ринкову оцінку вартості банку [11; 15; 47; 50; 51; 53; 57; 59].

На сьогодні ще не вироблені чіткі критерії, за якими окремі фактори слід відносити до тієї чи іншої групи, ознаки диференціації цих груп, не існують чіткі показники оцінки значущості цих факторів. Класифікація факторів, що впливають на ринкову оцінку вартості банку, повинна будуватись за різними напрямами і з урахуванням різних ознак. Особливу увагу при цьому слід приділити виявленню екзогенних (зовнішніх) та ендогенних факторів (які залежать від функціонування самого банку) і визначити ступінь їх впливу на діяльність банку.

Великий вплив на оцінку вартості банку має ситуація в економіці країни. Так, вартість активів, капіталу і зобов'язань банку залежить від зовнішнього економічного середовища в якому функціонує банк як ділове підприємство. В той же час сам банк своєю діяльністю впливає на економічні процеси і діяльність суб'єктів господарювання. Тому необхідно врахувати фактор взаємозалежності від зовнішнього середовища. Потребують вивчення такі загальноекономічні фактори: інвестиційний клімат, податкова політика, рівень конкуренції, стадія життєвого циклу банківської організації. Недосконалість ринкових відносин в окремих сегментах фінансового сектора України взагалі і банківського – зокрема викривляє дію фактора співвідношення попиту і пропозиції, що впливає на взаємовідносини між продавцем і покупцем.

Важливе значення мають фактори, що пов'язані з уявленнями власника. Причому в умовах подальшої соціальної і політичної стабілізації суспільства більш повне і послідовне врахування цих факторів повинно, на наш погляд, відігравати зростаючу роль. Необхідно врахувати рівень здатності задовольняти потреби власника. Банк в цілому або його частина має вартість тільки тоді, коли він здатен задовольняти потреби власника приносити дохід на протязі певного часу.

Також важливо враховувати рівень очікуваних майбутніх доходів. В умовах поступового зниження інфляції має місце істотне зменшення ринкових процентних ставок, що призводить до скорочення маржі і відповідно до падіння доходів банків. Особливий вплив на оцінку вартості банку має фактор заміщення. Оскільки гранична вартість банку, його майнового комплексу пов'язана з вартістю будь-якого іншого об'єкту з аналогічною рентабельністю.

Наведені міркування стосуються вивчення екзогенних факторів, що впливають на ринкову оцінку вартості банку. Разом з тим слід враховувати також і екзогенні фактори, які залежать від функціонування самого банку.

Це передусім рівень технологічності і рентабельності, виробничі фактори. Заслуговує на увагу фактор граничної корисності. Оскільки додаткове включення активів доцільне лише тоді, коли вони підвищують вартість банку. Також необхідно досліджувати дію фактора пропорційності. В умовах ринкової економіки потрібно враховувати, що елементи організаційної структури банка, як ділового підприємства повинні бути погоджені між собою, тобто бути пропорційними. Таким чином, залежно від характеру впливу факторів на ринку оцінку вартості банку їх можна підрозділити, передусім, на дві групи: ендогенні та екзогенні. До останніх, у свою чергу, слід віднести: фактори, обумовлені впливом ринкового середовища та фактори, що пов'язані з уявленнями власника (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Класифікація факторів, що формують ринкову оцінку вартості банку (Авторська розробка)

Фактори, обумовлені впливом ринкового середовища – це взаємозалежність від зовнішнього середовища, інвестиційний клімат, податкова політика, рівень конкуренції, стадія життєвого циклу банківської організації, співвідношення попиту і пропозиції. Фактори, що пов'язані з уявленнями власника – це рівень здатності задовольняти потреби власника, рівень очікування майбутніх доходів, можливість заміщення. До ендогенних факторів, які обумовлені експлуатацією власності належать: рівень технологічності та рентабельності, виробничі фактори, фактори граничної корисності і пропорційності.

Наведені фактори вважаються загальними для всіх банківських організацій й істотно впливають на ринкову оцінку вартості банку. Звичайно, така класифікація факторів, що визначають ринкову оцінку вартості банку, не претендує на повну завершеність. Так, у перспективі потрібен більш глибокий аналіз групування, а також класифікація факторів за іншими напрямами і з урахуванням інших ознак. Але вже така первісна класифікація факторів, які формують ринкову оцінку вартості банку, дає змогу більш обґрунтовано визначити методи дослідження вартості банківських організацій і запропонувати шляхи її підвищення.

Під оцінкою вартості банку як ділового підприємства слід розуміти певний алгоритм визначення його ринкової вартості з урахуванням майбутніх грошових потоків. Необхідність ринкової оцінки вартості банку безпосередньо випливає з цілей суб'єктів, що зацікавлені в такій оцінці. До них передусім відносяться: банки і інші кредитори, інвестори, акціонери (власники банку), менеджмент банку, страхові компанії і фонди, біржі, рейтингові агенції', державні органи (рис. 2.2).

Так, оцінку вартості банку необхідно проводити для визначення його кредитоспроможності. Зацікавленість в оцінюванні ринкової вартості банку мають кредитори та інші банки. В позиції інвесторів для визначення ефективності вкладення коштів в банківський сектор порівняно з інвестуванням за іншими напрямами також потрібно визначити вартість банку. Оцінка може проводитись для визначення ціни акцій банку з метою отримання прибутку або перепродажу акцій. Законодавством та нормативними документами передбачені певні вимоги щодо розміру акціонерного капіталу [18; 21]. Акціонерам і власникам оцінка вартості банку потрібна для з'ясування ефективності використання банківського капіталу, реструктуризації банківського бізнесу. Реструктуризація може здійснюватися власниками для забезпечення контролю за власністю. При цьому акціонери (власники) можуть розширити або скоротити свої права власності. Зростання вартості може бути досягнуто у разі поглинання інших фінансових організацій, створення банківських холдингів згідно з діючим законодавством [18]. З погляду менеджменту банку оцінка вартості виконують самі банківські спеціалісти за графіком і систематично. З позицій страхових організацій для визначення розмірів страхових внесків і визначення суми страхових платежів також необхідно проводити оцінку банківських активів. Ринкову оцінку вартості банку проводять фондові біржі з метою з'ясування рівня котирування банківських цінних паперів, обґрунтування параметрів конкурентного середовища. Рейтингові агенції також зацікавлені у визначенні вартості банку для обґрунтування показників та індексів рейтингової оцінки. Також існує потреба в оцінці з метою забезпечення стабільності і фінансової стійкості окремих банків і банківської системи країни державними органами [29]. Зокрема НБУ використовує метод раннього попередження на основі ринкової оцінки вартості активів, капіталу і зобов'язань банку. За допомогою цього методу попереджується погіршення фінансового стану банків, їх можливе банкрутство.

Таким чином, з погляду суб'єктів зацікавлених в оцінці та залежно від цілей і задач можна виділити різні види вартості майнового комплексу банка як ділового підприємства: ринкову вартість, балансову вартість, інвестиційну вартість, ліквідаційну вартість, утилізаційну вартість, страхову вартість, нормативно- розрахункову вартість, вартість при оподаткуванні (рис. 2.2).

Розглянемо послідовно зазначені види вартості банку. Ринкова вартість – це найбільш вірогідна ціна в грошових одиницях з якою згодні покупець і продавець, що мають повну інформацію про об'єкт оцінки. Балансова вартість формується на основі бухгалтерської звітності, зокрема балансу. Вона визначається на основі нормативів і методик, затверджених НБУ [18; 21]. Інвестиційна вартість – це ціна майнового комплексу банку з погляду інвесторів, що мають певні сподівання щодо рівня прибутковості і ризиковості банківського бізнесу. Ліквідаційна вартість розраховується як різниця між доходом від продажу всього майнового комплексу, активів банку або його частини і витратами пов'язаними з реалізацією банківських активів. Заставна вартість – це ціна за яку кредитор сподівається продати банк або його активи. Утилізаційна – вартість майнового комплексу, активів банку, що розглядається як сукупна вартість матеріалів, окремих банківських активів тощо. Страхова вартість всього майнового комплексу банку, або його окремих активів розраховується згідно із умов страхового полісу. Нормативно-розрахункова вартість банку визначається на основі нормативів і методик, що рекомендуються для застосування регулятивними органами, зокрема Національним банком України. Вартість при оподаткуванні розраховується у відповідності із нормативними та інструктивними положеннями про оподаткування об'єктів майнового комплексу банка.

Оцінка майна повинна проводитися з дотриманням принципів корисності, попиту і пропозиції, заміщення, очікування, граничної продуктивності внеску, найбільш ефективного використання [42].

Принцип корисності ґрунтується на тому, що майно має вартість тільки за умови корисності його для потенційного власника або користувача. Під корисністю слід розуміти здатність майна задовольняти потреби власника або користувача протягом певного часу.

З метою визначення корисності під час оцінки:

• 1) розглядається корисність окремого майна у складі об'єкта оцінки як складова частина корисності об'єкта оцінки в цілому та корисність майна як окремого об'єкта оцінки;
• 2) враховується сучасний стан використання об'єкта оцінки, що може не відповідати його можливому найбільш ефективному використанню, а також випадки, коли окремі об'єкти оцінки стають тимчасово зайвими, використовуються з іншою метою або не використовуються;
• 3) прогнозується можливий вплив соціально-економічних та інших факторів зміни в корисності об'єкта оцінки;
• 4) оцінюються витрати на поліпшення об'єкта оцінки з урахуванням впливу цих витрат на збільшення його ринкової вартості.

Принцип попиту та пропозиції відображає співвідношення пропозиції та попиту на подібне майно. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропозиції та попиту на подібне майно.

Принцип заміщення передбачає врахування поведінки покупців на ринку, яка полягає у тому, що за придбання майна не сплачується сума, більша від мінімальної ціни майна такої ж корисності, яке продається на ринку.

Принцип очікування передбачає, що вартість об'єкта оцінки визначається розміром економічних вигод, які очікуються від володіння, користування, розпорядження ним.

Принцип внеску (граничної продуктивності) передбачає врахування впливу на вартість об'єкта оцінки таких факторів, як праця, управління, капітал та земля, що є пропорційним їх внеску у загальний дохід. Вплив окремого фактора вимірюється як частка вартості об'єкта оцінки або як частка вартості, на яку загальна вартість об'єкта оцінки зменшиться у разі його відсутності.

Принцип найбільш ефективного використання полягає в урахуванні залежності ринкової вартості об'єкта оцінки від його найбільш ефективного використання. Під найбільш ефективним використанням розуміється використання майна, в результаті якого вартість об'єкта оцінки є максимальною. При цьому розглядаються тільки ті варіанти використання майна, які є технічно можливими, дозволеними та економічно доцільними.

Органом державної влади, здійснюючим державне регулювання оціночної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України. Кабінет Міністрів України з питань оціночної діяльності здійснює повноваження, визначені Конституцією, Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" [56] та іншими нормативно-правовими актами [42; 43; 44]. Інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження у відповідності до законодавства. Органи місцевого самоврядування зобов'язані дотримуватися вимог законодавства в частині майна, майнових прав, які знаходяться в комунальній власності.

Суспільне регулювання оціночної діяльності в Україні здійснюється саморегулюючими організаціями оцінювачів. Саморегулюючими організаціями оцінювачів є всеукраїнські громадські організації, які об'єднують фізичних осіб, визнаних оцінювачами, та здійснюють діяльність з громадського регулювання оціночної діяльності.

Створення та порядок діяльності саморегулюючих організацій оцінювачів регулюється законодавством про об'єднання громадян, враховуючи особливості, встановлені законодавством. Саморегулюючі організації є юридичними особами, діючими на основах самоврядування; вони не мають цілей отримання прибутку.

Основними нормативними документами з питань оціночної діяльності є наступні:

• 1) Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" [56];
• 2) Національний стандарт № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" [42];
• 3) Національний стандарт №2 "Оцінка нерухомого майна" [43];
• 4) Національний стандарт №3 "Оцінка цілісних майнових комплексів" [44].

Отже, підсумовуючи викладене, наголосимо, що формування банківської системи України відбувається в умовах дії загальносвітових глобалізаційних процесів. Соціально-економічна нестабільність в країні протягом останнього періоду, недосконалість правових та організаційних засад функціонування банків як ділових підприємств негативно позначилися на їх фінансовій стійкості і ринковій вартості. Банк як ділове підприємство являє собою достатньо складний об'єкт оцінки. Необхідність такої оцінки в сучасних умовах безпосередньо випливає з цілей суб'єктів, що зацікавлені в її проведенні.

Проведення класифікації факторів, що формують ринкову оцінку вартості банку, обґрунтування і класифікація видів вартості дає змогу визначити методи дослідження вартості банківських організацій і запропонувати шляхи її підвищення. Для проведення оцінки бізнесу використовуються наступні три методологічні підходи: дохідний, витратний та порівняльний. Саме про них піде розповідь далі.