ВАСИЛЬ СТРУТИНСЬКИЙ (1946-2003)

Василь Михайлович Струтинський народився 12 квітня 1946 року в с. Кремне на Волині в сім'ї залізничника. Тут закінчив школу. Навчався заочно спочатку на музично-педагогічному, а згодом на філологічному факультетах Ніжинського педінституту ім. М. Гоголя. Служив в армії. З 1966 року жив на Чернігівщині, був членом літературної спілки "Чернігів".

У 1971 р. розпочав журналістську діяльність. Сім років працював у Ніжинській міськрайонній газеті. Потім в обласних газетах "Комсомольський гарт", "Деснянська правда", "Чернігівські відомості". Понад вісім років обіймав посаду редактора Чернігівської обласної державної телерадіокомпанії.

У 1969 р. почав писати вірші для дітей. їх друкували в багатьох газетах і журналах, вони звучали у програмах Національного радіо.

Видав кілька книжок, серед яких – збірки поетичних та прозових творів для дітей дошкільного та шкільного віку: "Голуба вулиця" (вірші, оповідання та казки), "Чарівний скрипаль" (казки), "Хочу на трактор" (вірші, скоромовки, загадки), "Як вітер застудився" (вірші), "Таємниця квітчаного міста" (оповідання, казки, вірші, загадки).

Став переможцем Всеукраїнського закритого конкурсу на кращу поетичну книгу для дітей (1984), лауреатом премії ім. Б. Грінченка, заснованої Чернігівською обласною "Просвітою" та лауреатом літературної премії ім. Л. Глібова, яку заснувала обласна Літературна спілка "Чернігів". А також був відзначений премією за книгу "Таємниця квітчаного міста", яка в конкурсі "Краща книга року-2001" в Чернігові нагороджена за друге місце в номінації "Художня література".

Твори В. Струтинського увійшли до шкільної програми з української літератури. Вони опубліковані в "Читанках" і підручниках "Українська мова", а також у хрестоматіях для позакласного та сімейного читання.

ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ (1918-1970)

Народився Василь Олександрович Сухомлинский 28 вересня 1918 р. в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом – Василівська волость Олександрійського повіту Херсонської губернії) у незаможній селянській родині. Батько його, Олександр Омелянович, працював по найму як тесля і столяр у поміщицьких економіях та заможних селянських господарствах. Брав участь у керівництві кооперацією та місцевим колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі. Мати майбутнього славетного педагога працювала в колгоспі. Разом з чоловіком вона виховала, крім Василя, ще трьох дітей – Івана, Сергія та Меланію. Усі вони стали вчителями.

Василь Сухомлинский навчався спочатку у Василівській семирічці, де був одним із кращих учнів. Улітку 1934 р. він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педінституті й того ж року став студентом факультету мови і літератури цього вузу. Проте через хворобу 1935 р. змушений був перервати навчання в інституті. Сімнадцятирічним юнаком розпочав Василь свою практичну педагогічну роботу. У 1935-1938 рр. він викладав українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району. У 1936 р. Сухомлинський продовжив навчання на заочному відділі Полтавського педагогічного інституту, де спершу здобув кваліфікацію учителя української мови і літератури неповної середньої школи, а згодом – і викладача цих же предметів середньої школи (1938).

З 1938 р. і до початку Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович працював в Онуфріївській середній школі учителем української словесності, а через деякий час – і завідуючим навчальною частиною школи. Війна внесла свої корективи у розмірений ритм життя: у липні 1941 р. Василя Олександровича було призвано до війська. Закінчивши військово-політичні курси у Москві, одержав військове звання молодшого політрука, а з вересня 1941 р. він – політрук роти у діючій армії. 9 лютого 1942 р. в бою за село Клепініно під Ржевом дістав тяжке поранення і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях.

З червня 1942 р. до березня 1944 р. В. Сухомлинський працював директором середньої школи і вчителем російської мови і літератури у селищі Ува Удмуртської АРСР. Навесні 1944 р. Василь Олександрович разом із дружиною Г. І. Сухомлинською виїжджає в Україну, у щойно визволений Онуфріївський район Кіровоградської області. Упродовж чотирьох років він працював завідувачем районного відділу народної освіти і одночасно викладав у школі. Саме в цей період Василь Олександрович дебютує у пресі – онуфріївській районці "Ударна праця" та обласній газеті "Кіровоградська правда" – із статтями на педагогічні теми. Найперша його публікація – "Перед новим навчальним роком" – з'явилася 25 серпня 1945 р. в "Ударній праці". 1948 р. В. О. Сухомлииського призначають, на його прохання, директором Павлиської середньої школи. Цим навчальним закладом він керував до останку життя, двадцять три роки у Павлиші стали найпліднішим періодом його науково-практичної та літературно-публіцистичної діяльності. Василь Олександрович доклав чимало зусиль, аби піднести пересічну сільську школу на рівень найкращих у тодішньому СРСР загальноосвітніх навчальних закладів, щоб перетворити її на справжню лабораторію передової педагогічної думки і якнайповніше узагальнити набутий досвід. І він досяг поставленої мети, насамперед завдяки власній винятковій працьовитості, постійному творчому горінню, твердій, безкомпромісній вимогливості як до себе, так і до всього педагогічного колективу.

Починаючи з 1949 р., Василь Олександрович виступає не тільки у місцевій періодиці, а й у республіканських та всесоюзних, а згодом і зарубіжних виданнях. 1955 р. він успішно захищає у Київському державному університеті кандидатську дисертацію на тему "Директор школи – керівник навчально-виховної роботи", а через рік з'являється його перша велика монографія "Виховання колективізму у школярів".

Наприкінці п'ятдесятих років виходять друком одна за одною такі ґрунтовні праці В. Сухомлинського, як "Педагогічний колектив середньої школи" та "Виховання радянського патріотизму у школярів". На найвищий щабель своєї педагогічної творчості Василь Олександрович піднявся в шістдесяті роки. Саме тоді з особливою виразністю і силою виявився його яскравий і самобутній талант педагога-дослідника й педагога-публіциста, саме в ті роки написав він найкращі книги, статті, художні твори для дітей та юнацтва.

До найголовніших, найґрунтовніших творів В. Сухомлинського, опублікованих з 1960 р., належать: "Як ми виховали мужнє покоління", "Духовний світ школяра", "Праця і моральне виховання", "Моральний ідеал молодого покоління", "Сто порад учителеві", "Листи до сина", "Батьківська педагогіка", "Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості" і особливо – "Павлиська середня школа" та "Серце віддаю дітям" (1969). Остання праця витримала вже кільканадцять видань, вона була удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973) і Державної премії УРСР (1974).

Уже після смерті талановитого педагога з'явилися окремими виданнями праці "Народження громадянина", "Методика виховання колективу", "Розмова з молодим директором школи", "Як виховати справжню людину".

З 1957 р. В. Сухомлинський – член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР, з 1958 р. – заслужений учитель УРСР. У 1968 р. йому присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. Того ж року він був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

2 вересня 1970 р. серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися. Втім, фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не зупинила його жертовного служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічній науці. "Людина, – любив повторювати педагог, – народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний". Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя Олександровича, адже саме вони були тим категоричним імперативом, якому завжди і всюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й напрочуд плідному житті Педагога. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.