Еволюція концепцій логістики

Як уже зазначалось, розвиток логістики й виокремлення її в самостійне наукове пізнання пов'язують із розвитком ринкової економіки у світі в цілому. Необхідно розуміти, що логістика не з'явилася в якийсь конкретний рік. Це сутнісна форма вираження концепції менеджменту в загальному розвитку людства і, відповідно, цілком конкретних управлінських дій з оптимізації найбільш значущих на певний момент операцій, які є складовими загальних витрат підприємства, наприклад транспортування, виконання складських операцій, виробництво тощо.

Отже, в розвитку логістики як самостійного напряму знань виокремлюють декілька етапів. Необхідність ознайомлення з ними допоможе усвідомити складний шлях, який пройшла логістика, а також вплив розвитку інших галузей і, відповідно, утворення нових складових логістики.

Доволі необачно вважати згадування спільнокореневого слова “логіка” відправною точкою зародження нового напряму наукового пізнання, яким є логістика. Втім прослідкуємо, звідки походять різні трактування “логістики”. Так, логіка (ст .-грец. λоγокή) — розділ філософії, наука про правильне мислення, мистецтво роздумів від . λоγоζ, — мовлення, міркування, думка) — наука про форми, методи і закони інтелектуальної пізнавальної діяльності, що формалізується за допомогою логічної мови.

У розвитку людства існувало багато культур, які сформували складні системи міркування. Однак логіка як експліцитний аналіз методів міркування отримала розвиток лише у трьох традиціях приблизно в однаковий час — IV ст. до н. е.: китайській, індійській і грецькій.^[1].

Сучасна “логіка” походить саме від грецької традиції (Аристотелевої логіки), здолавши наступні історичні й регіональні її форми, як-то: стародавня китайська логіка, індійська, європейська і східна логіка (традиційна у широкому значенні), антична й ранньосередньовічна логіка — діалектика, середньовічна логіка, арабська і єврейська середньовікова, східнохристиянська середньовікова, західноєвропейська середньовічна — схоластика, діалектика, логіка європейського відродження, логіка нового часу (формальна), сучасна логіка (світова — з другої половини XIX ст.) — математична, символічна логіка.

Отже, історично склалося два трактування терміна “логістика”: перший пов'язаний з математичною логікою (термін було закріплено на філософському конгресі в Женеві в 1904 р.), другий — з управлінням (менеджментом), що спочатку пов'язувалося з військовою справою.

Зробити все вчасно, простіше, з якомога меншими зусиллями (а отже, логічно) є запорукою виживання, біологічно доцільним інструментом. Відтак сутнісно “логістика” як похідна від “логіки” існувала задовго до писемності, тому відповідно не має сенсу нагадувати, що використання цього дивного біологічного інструменту йшло пліч-о-пліч з розвитком людства, а отже, з війнами, утворенням міст і т. ін. Проте це не була логістика, це було зародження науки про управління, тобто менеджменту.

Згодом та частина менеджменту, яка стосувалася вибору місця розташування (дислокації військ), вибору найкоротшого шляху переміщення, утворення запасів (їжі та/або зброї), почала набувати самостійних рис, з'явилися певні опрацьовані підходи, алгоритми — це й було початком виокремлення логістики як певного напряму менеджменту.

Необхідно також зазначити, що зараз немає чітко визначених етапів розвитку за роками. Скільки існує авторів, досліджень з логістики, стільки й думок, стільки й історичних фактів. Тут і далі треба ознайомлюватися з історією цього питання лише в контексті усвідомлення впливу того чи іншого явища на логістику, особливо вітчизняну.

Адже ж є книги з дивною назвою “Маркетологістика”. Це, по суті, і є тим проявом впливу маркетингової складової на логістику, а оскільки всі процеси у середині підприємства взаємопов'язані, то швидше за все автори таких міксованих видань прагнули підкреслити взаємопроникність і взаємозалежність деяких операцій.

Ретельний аналіз та узагальнення напрацювань з питання етапів розвитку логістики здійснив російський вчений В.С. Лукінський у книзі “Методы и модели теории логистики” (табл. 1.1)^[2].

Одні вчені ^[3]наводять 26 подій, що вплинули на розвиток логістики. Серед них перша згадка про логістику датується 1901 р. Інші вчені датують події, починаючи з 1920-х років, як наведено у таблиці. Проте, погоджуючись із М. Кристофером ^[4], ще раз підкреслимо: важлива не сама дата, а історичний контекст того часу, а також географія розвитку. Адже відомо, що перший підручник з логістики вийшов у США з-під пера Едварда Смайкея, Дональда Бауерсокса і Френка Моссмана в 1960 р. Але це не означає, що на теренах держав, які входили до складу СРСР, наприклад, не використовувалися принципи логістики. Просто кожній державі був притаманний власний внутрішній устрій, з огляду на який і формувалися головні стратегії соціально-економічного розвитку, зосереджувалися наукові дослідження й, відповідно, трансформувалося поняття логістики.

Таблиця 1.1.

Еволюція логістики

1-й етап. Отже, 1900-ті роки XX ст. — це був період початку й закінчення війн та страйків по всьому світу: закінчується Англобурська війна, починається і закінчується Російсько-японська війна, Танжерська та Агадірська кризи, посилення військових настроїв у Європі, Перша світова війна.

Наступні роки (1920—1930 рр.) не стали спокійнішими: громадянська війна на теренах Росії, голоднеча, розвал господарства, як вихід — запровадження нової економічної політки (неп).

За кордоном це десятиріччя має назву “Золоті двадцяті” (англ. Golden Twenties). Це “епоха джазу” (англ. Jazz Age) і початок політики фашизму в Італії. В період з 1929—1933 рр. Велику депресію переживають СІНА, Канада, Велика Британія, Німеччина і Франція. Найбільше постраждали промислові міста, зупинилось будівництво, ціни на сільськогосподарську продукцію знизилися на 40—60 % через відсутність платоспроможного попиту ^[5].

Як бачимо, вже тоді йшлося про попит, але це були західні країни. У СРСР 1932—1933 рр. відомі масовим голодомором, від якого постраждали Україна, Північний Кавказ, Поволжя, Південний Урал, Західний Сибір, Казахстан та ін.

Коли рівень промислового виробництва повернувся на 30 років назад до рівня початку сторіччя, коли в індустріальнорозвинених країнах з ринковою економікою налічувалося приблизно 30 млн. безробітних, коли середній клас, фермери, дрібні торгівці опинилися за межею бідності, — саме в цей час зростає кількість прибічників як комуністичної, так і правоекстремістської (фашистської) ідеологій. Так світ вступає у 40-ві роки XX ст., означені Другою світовою війною.

Відтак саме в кінці XIX — на початку XX ст. були зроблені найбільші наукові відкриття, які привели до перегляду колишніх уявлень про навколишній світ. Провідну роль у науці відігравали країни Західної Європи, насамперед Англія, Німеччина і Франція.

В галузі техніки, нових технологій провідне місце займають машинобудування, електроенергетика, гірнича справа, хімічна промисловість, транспорт. Найбільшим кроком у підвищенні енергоозброєності промислового виробництва й транспорту стало отримання електроенергії у великих обсягах за допомогою динамо-машин, перші зразки яких з'явилися ще в 70-ті роки XIX ст. У металургії був відкритий новий спосіб виплавлення сталі —конверторний, а також спосіб отримання алюмінію й міді методом електролізу.

Зростання агресивності провідних держав, з одного боку, і технічних можливостей, з іншого, привели до швидкого розвитку і вдосконалення військової техніки. Справжнім переворотом у техніці стала поява нових класів моторів, сконструйованих німецькими винахідниками Н. Отто (1876) і Р. Дизелем (1897). Ці компактні, високоекономічні двигуни, що працювали на рідкому паливі, незабаром застосували в першому автомобілі Г. Даймлера і К. Бенца (1886, Німеччина), першому літаку братів Райт (1903, США) та першому дизельному локомотиві (тепловозі) (1912, Німеччина).

В індустріальному суспільстві наука стає пріоритетним напрямом розвитку, вона має бути практично корисною, аби змінити на краще життя й поведінку людей. Тому відкриття в одній галузі знань інтегруються в інші: у промислове і сільськогосподарське виробництво, оборонну і видобувну промисловість, сферу послуг і розваг, економічну сферу.

Отже, саме у цей період відбувались кардинальні зміни в організації виробництва, пов'язані з випуском не одиничної, а масової стандартизованої продукції і переходом до конвеєрного виробництва, що справило суттєвий вплив на розвиток майбутньої логістики. Сутність конвеєрного виробництва полягала в тому, що обробні механізми і робочі місця розташовувались по ходу технологічного процесу, а сам процес розділено на ряд простих операцій, що здійснювалися безперервно. Вперше конвеєр був застосований на заводах Т. Форда в США.

Власне, це вже був етап розвитку саме логістики — тієї, що зараз у підручниках з функціональної логістики розглядається під назвою “виробнича”. Таким чином, виробничі потреби держав і, відповідно, потреби у транспортуванні матеріалів і сировини зумовили цей етап розвитку. Це було початком розвитку новітніх на той час концепцій управління, які нині є класичними та відомі як Lean Production, Kanban та ін. Це дало поштовх до розвитку в майбутньому й розгалуженню концепцій за певними ознаками, коли з'являться: MRP- та MRP ІІ-системи — Планування виробничих ресурсів, ERP-системи — Системи для планування всіх ресурсів підприємства, MES-системи — Виробничі системи, WMS — Системи управління складом, CRM — Системи для управління відносинами з клієнтами, SCM — Системи для управління ланцюгом постачань.

Як бачимо, перший етап, з одного боку, характеризувався перманентними війнами, що підганяли наукові розробки, а з іншого — супроводжувався занепадом суспільного життя. А тому мова про аналіз запитів покупців, розробку методів задоволення попиту і тим більше прогнозування не мала сенсу. Основною концепцією управління на підприємствах був операційний менеджмент. Відповідно, теоретико-методологічна база логістики ґрунтується саме на менеджменті. Аналогічну думку розвиває також російський науковець А.Н. Стерлігова, дуже ґрунтовно пояснюючи процес трансформації^[6].

Отже, цей етап, початок століття, вчені називають етапом фрагментації дій у логістиці. Важливою складовою того часу було управління матеріалами (material management), яке охоплювало сфери постачання, управління запасами і особливо виробничу діяльність.

2-й етап. У воєнні роки вся наука була зосереджена у військовій справі. Важливий внесок у перемогу зробили вчені: фізики створювали теоретичні та експериментальні умови для конструювання нових видів озброєння; математики розробили прийоми найбільш швидких обчислень для артилерії, авіації і бойових суден. У такий спосіб виникає дисципліна “дослідження операцій”, методи якої після закінчення війни застосовують у комерційній діяльності з метою реорганізації виробництва, повернення заводів до виробництва цивільної продукції. Вчені зуміли мобілізувати ресурси і розвиток продуктивних сил. Відбувався перехід тисяч заводів і фабрик цивільного сектору на випуск бойової техніки та іншої оборонної продукції. Так, на виготовлення танків були переключені заводи важкого машинобудування, тракторні, автомобільні та суднобудівні. На базі підприємств сільгоспмашинобудування була створена мінометна промисловість. Азотні й сірчанокислотні комбінати стали постачальниками сировини для випуску пороху.

Такий сплеск наукових розробок, відразу ж апробованих у реальному житті за короткий термін, створив ґрунтовну наукову базу сучасної логістики, яка складається з математики, дослідження операцій, технічної кібернетики, економічної кібернетики та економіки (табл. 1.2)^[7].

Таблиця 1.2.

Дисципліни, що є науковою базою логістики у теперішній час

Війна потребувала новітніх підходів до вирішення завдань різного ступеня складності.

Як приклад, розглянемо появу теорії оптимального виробничого планування Л.В. Канторовича. Та сама теорія, яка принесла її автору Нобелівську премію з економіки, зароджувалась як розробка на запит співробітників Центральної лабораторії Ленінградського фанерного тресту, які просили порекомендувати їм чисельний метод для розрахунку планів завантаження обладнання. Йшлося про комплексне виконання п'яти видів робіт на лущильних станках восьми типів різної продуктивності. На перший погляд, вихід продукції здавався випадковою величиною: яка група сировини на який станок була спрямована.

Водночас Канторович розробляє метод економічних рішень, відомий сьогодні як метод лінійного програмування. Проте вирішення поставленої задачі потребувало принципово нових ідей, які б дозволили проводити цілеспрямований перебір необхідних комбінацій. Стрижнем відкриття Канторовича був установлений ним об'єктивний зв'язок оптимального планування із завданням визначення відповідних вартісних показників. З огляду на це ним були сформульовані ознаки оптимальності, які й дозволили запропонувати різні схеми цілеспрямованого перебору планів і систем вартісних показників.

Цей приклад — одна з багатьох ілюстрацій того, наскільки тісний зв'язок між розвитком держав і науковим прогресом, а також який вплив і взаємопроникність мають головні на певний час завдання у різних сферах господарювання.

Зараз, наприклад, ґрунтуючись на доробку дисципліни “Дослідження операцій”, у логістиці сформовані та вирішуються такі широковідомі завдання: задача комівояжера, транспортна задача, задача про упакування у контейнери, складання розкладу, диспетчеризація (Open Shop Scheduling Problem, Flow Shop Scheduling Problem, Job Shop Scheduling Problem) і т. ін.

Отже, на другому етапі логістика головним чином вирішувала питання забезпечення ефективності певних функцій (виробництво, закупівля, збут тощо) шляхом удосконалення цілком конкретних операцій (нормування робочого часу, шляхи зменшення витрат пального тощо), ґрунтуючись на поважних наукових розробках.

3-й етап. Післявоєнні роки відомі нарощуванням виробництва і промисловості (приблизно з 1950-х по 1980-ті роки).

Знову ж таки, історично завершення Другої світової війни стало початком нової — “холодної війни” (середина 1940 — початок 1990-х років) — глобальної геополітичної конфронтації між Радянським Союзом і США. Це повністю розмежувало розвиток держав як в ідеологічному, так і економічному плані. На цьому етапі логістика набула комплексності завдяки характерним напрямам, які розвивали наукові школи наддержав.

Зазначимо, що адміністративно-командна планова економіка, яка була основою у Радянському Союзі, не передбачала розвитку приватного сектору, широкої номенклатури виробів для задоволення попиту споживачів. Швидше йшлося “від протилежного” — є товар, і лише такого виду, а, відповідно, є і попит. Отже, питаннями маркетингу держава в принципі не опікувалася.

Як ілюстрацію згадаємо такий факт: при перекладі книги відомого американського науковця Уолтера Айзарда “Methods of Regional Analysis” у 1960 p. з неї було виключено тезу, що населення є перш за все споживачем промислової продукції, а не засобом її виробництва. У передмові до книги А.Е. Пробст пояснив, що “радянським читачам навряд чи буде цікавою ця інформація”.

До того ж процес мілітаризації, який захопив країни, відзначився безліччю військових баз, полігонів випробувань, заводів і наукових центрів по всьому Радянському Союзу. Сировина, комплектуючі, оснащення вироблялися в одній країні і транспортувалися в іншу.

Таким чином, радянська наукова школа мала дуже ґрунтовні напрацювання у питаннях транспортування, особливо змішаного (цього вимагала величезна територія наддержави, де сировина перетинала декілька кордонів декількома видами транспорту), питаннях виробництва (особливо в нормуванні та стандартизації операцій ).

Водночас західний світ, з капіталістичною моделлю розвитку, йшов шляхом розвитку приватних господарств і делегування функцій (аутсорсингу), а тому головними питаннями тогочасної логістики там був маркетинг, управління запасами, продаж, вивчення запитів споживачів, побудова прогнозів цих запитів.

Серед логістичних концепцій того часу широковживаними були:

• • MRP I (Material Requirement Planning) — система планування потреби в матеріалах, що базується на виробничих графіках із даними про стан попиту й запасів;
• • MRP II (Manufactory Resource Planning) — система виробничого планування ресурсів, яка поєднує виробничі, маркетингові, фінансові та логістичні операції;
• • DDT (Demand-driven-Techniques) — логістика, орієнтована на попит, яка має кілька варіантів, найпоширенішими є: QR (Quick Response) — технологія швидкого реагування на запити споживачів шляхом оцінювання попиту в реальному часі, розвиток якої став можливим завдяки інформаційним технологіям (електронний документообіг, штрихове кодування), та CR (Continuous Replenichment) — технологія безперервного поповнення запасів.

Пізніше, у 1970-ті роки, були підписані договори між наддержавами щодо обмежень стратегічних озброєнь. Вже тоді це визначалося не лише політичними міркуваннями, а й суто економічними — гонка озброєнь потребувала величезних витрат. СРСР почав залежати від закупівель споживчих товарів і продовольства, для яких необхідні були валютні кредити, а західні країни після нафтової кризи відчували потребу в радянській нафті.

Перед світом у цілому постали питання не стільки вдосконалення окремих функцій та операцій, з ними пов'язаних, скільки їх взаємодія і взаємопроникність задля оптимізації витрат уздовж усього ланцюга постачання, виробництва, збуту продукції.

Отже, на 3-му етапі кожна економічна система (капіталістична, соціалістична/планова) розвивала цілком конкретні напрями логістики, що надало їй комплексності. Подібна комплексність дозволила інтегрувати наробки різних наукових класів: технічних, природничих і соціально-гуманітарних. А вимоги часу сприяли застосуванню напрацювань з логістики у відомій концепції SCM (Supply Chain Management) — управлінні ланцюгами постачань. Один з корифеїв логістики М. Кристофер зазначив, що SCM — це управління взаємовідносинами постачальників і клієнтів, спрямоване на досягнення більшої споживчої цінності за найменших видатків уздовж усього ланцюга постачань.

4-й етап. Після набуття Україною незалежності відкрились не лише кордони фізичного перетину для продукції, але й можливість у більш відкритий спосіб ділитись напрацюваннями у цій сфері. Абсолютно об'єктивно сприяє цьому також інформатизація суспільства.

Отже, коли вперше вітчизняні науковці почули слово “логістика”, то відбувся природний процес сприйняття та адаптування: були спроби простого калькування, внаслідок чого “логістика” набувала рис “маркетингу”, “управління виробництвом”, або спроби звести логістику лише до транспортування і складування.

Проте зараз логістика “червоною ниткою” поєднує учасників процесу постачання, виробництва, адаптації (комплектації) продукції, складування й реалізації продукції (навіть процес продажу). Важливо лише пам'ятати, що всі науковці, книги яких можуть потрапляти до рук, тяжіють до певних наукових шкіл, і це накладає відбиток на понятійний апарат та напрями вивчення, які вони вважають за основні в логістиці.

Західна школа логістики теж зазнала неабияких трансформаційних перетворень. Протягом кількох десятиріч, поки нова наукова дисципліна з управління промисловістю була визнана у Сполучених Штатах Америки, вона змінила три назви ^[8] — матеріально-технічне забезпечення (логістика), управління запасами і рух товару, які тільки на перший погляд здаються синонімами. На рис. 1.3 показані відмінності між цими термінами.

Рис. 1.3. Сфера матеріально-технічного забезпечення (логістики)

Починаючи з кінця 1980-х років, коли до функцій матеріально-технічного забезпечення було привернуто увагу всіх західних країн, поліпшення пов'язували переважно зі змінами в логістичних ланцюгах. Управління логістичними ланцюгами має перетворитися на синтез логістичних ланцюгів — процес інтеграції загальної системи постачання з метою максимізації задоволення вимог замовника при об'єднанні зусиль, спрямованих на зміни. Це цілісний безперервний процес покращання, який забезпечує задоволення вимог замовника від постачальника сировини до кінцевого споживача готової продукції.

Управління логістичними ланцюгами дало змогу організаціям ефективно скоротити витрати на розподіл. Синтез логістичних ланцюгів забезпечує подальше скорочення інвестицій у товарні запаси, що приводить до модернізації потоку товарів на ринок. Увагу тут зосереджено на швидкому (читай — миттєвому) задоволенні вимог підприємства-споживача.

Концепції, які утворились на базі логістики, наразі є:

• • VMI (Vendor Managed Inventory) — удосконалена версія системи управління запасами постачальників, яка ґрунтується на відстежуванні попиту на продукцію та рівня страхового запасу з боку підприємства-споживача;
• • TBL (Time-based Logistics) — концепція, спрямована на оптимізацію всіх фаз життєвого циклу продукції, починаючи від розробки й закінчуючи післяпродажним сервісом;
• • VAD (Value added Logistics) — концепція, яка розглядає логістичний процес як процес створення вигід, оскільки кожна логістична операція додає вартості продукції (товару/послузі);
• • ERP (Enterprise Resource Planning) — система інтегрованого планування ресурсів, яка вміщує модулі прогнозування попиту, управління проектами, витратами, кадрами, фінансовою діяльністю, інвестиціями;
• • CSRP (Customer Synchronized Resource Planning) — система планування ресурсів, синхронізована зі споживачем. Ця система враховує виробничі й матеріальні ресурси підприємства, які витрачаються в маркетинговій, комерційній, післяпродажній роботі зі споживачем.

На сьогодні логістика має власну наукову базу. Однією з перших робіт, у якій питання методології й наукової бази логістики набули самостійного значення, є монографія В.І. Сергєєва. Згідно з цією працею для дослідження логістичних процесів застосовують більше 46 дисциплін (притаманних їм теорій, методів і видів аналізу), зокрема: математику (7 дисциплін); дослідження операцій (9 дисциплін з урахуванням того, що лінійне, нелінійне й динамічне програмування є окремими дисциплінами), технічну кібернетику (10 дисциплін); економічну кібернетику й економіку (20 дисциплін).

Одним із “молодих” напрямів дослідження операцій є теорія управління запасами. У першій третині XX ст. з'явилась низка статей про визначення оптимального обсягу замовлення: Ф. Харріса (1915), К. Стефаника-Алмейєра (1927), К. Андлера (1929) і Р. Уілсона (1934), з ім'ям якого зазвичай і пов'язується відповідна модель визначення оптимального розміру замовлення. Під керівництвом Е.А. Хруцького в Центральному економіко-математичному інституті Академії Наук СРСР у 1969 р. був проведений перший, а в 1972 р. — другий симпозіум з управління запасами. У 1982, 1984 і 1989 рр. Угорською академією наук були проведені Міжнародні симпозіуми з цієї проблематики за участю радянських учених. Частково з цієї причини рівень запасів в Угорщині за 1970—1982 рр. знизився. Було прийнято рішення розвивати систему планового розподілу засобів виробництва шляхом оптової торгівлі, за рахунок якої покривалося 60 % потреб. Свідченням серйозного ставлення до теорії запасів в Угорщині став вихід у 1990 р. довідника, що містив 336 моделей теорії запасів.

Структуризація й класифікація методів, що утворюють наукову базу логістики, продовжуються. Дослідники В.С. Лукінський, Ю.В. Малевич, І.А. Цвірінько зробили спробу закріпити ці методи за функціональними напрямами в логістиці. Так, В.С. Лукінський ^[9]наводить вичерпну структуризацію моделей і методів, які застосовуються в логістиці (рис. 1.4). Подібні спроби класифікувати моделі й методи логістичних систем можна знайти в інших працях^[10]

Щодо уніфікації й стандартизації термінології з логістики, то за кордоном цим займаються три організації: Рада професіоналів у галузі управління ланцюгами постачань (The Council of Supply Chain Management Professionals), Рада з ланцюгів постачань (The Supply-Chain Council) та Європейська логістична асоціація (European Logistics Association, ELA). Це також The Association for Operations Management (APICS) — Асоціація операційного менеджменту, Institute for Supply Management — Інститут з управління ланцюгами постачань, Library Resource Guide for SCM.

В Україні за останні роки також було створено ряд асоціацій: Українська логістична асоціація (УЛА), Українська ліга логістики на складування, Асоціація холодної логістики України. Кожна з цих організацій опікується певними питаннями: від суто промоуційних заходів з метою підвищення зацікавленості логістикою до практичних досліджень у питаннях перевезення напівзамороженої продукції.

Нині створено рейтинги логістичної активності, зокрема рейтинг логістичної активності 155 держав від Світового банку (Logistics Performance Index — LPI) та локальні вітчизняні “рейтинги-програми” з метою виявлення кращих компаній — представників галузі. Втім до будь-якої інформації треба ставитись дуже обережно — вітчизняний ринок логістики структурується, виробляє власний термінологічний апарат і нормативно-правове регулювання діяльності всіх учасників ланцюгів постачань.

Рис. 1.4. Структуризація економіко-математичних методів, що застосовуються в логістиці

• [1] Bochenski. Oxford Companion. — Part I: Introduction, passim / Bo- chenski. — Oxford Companion. — P. 500.
• [2] Методы и модели теории логистики : учеб, пособие / под ред. В.С. Лукинского . — 2-е изд. — СПб. : Питер, 2008. — 448 с. : ил. — (Учебное пособие).
• [3] Сток Дж.Р. Стратегическое управление логистикой : пер с 4-го англ, изд./ Дж.Р. Сток, Д.М. Ламберт. — М.: ИНФРА-М, 2005. — 797 с.
• [4] Кристофер М. Логистика и управление цепочками поставок / М. Кристофер ; пер. с англ. под. общ. ред. В.С. Лукинского. — СПб. : Питер, 2005. — 316 с.
• [5] 1 Бердичевский ЯМ. Всемирная история / Я.М. Бердичевский, С.А. Осмоловский — 2001. — С. Ill—128; Брамин С.Л. История Европы / С.Л. Брамин. — 1998. — С. 100—109; Ливанов ЛЛ. Всемирная история : учеб, пособие / Л.А. Ливанов. — 2002. — С. 150—164; Загла- дин Н.В. Всемирная история. История России и мира с древнейших времен до конца 19-го века / Н.В. Загладин. — 6-е изд. — М. : Русское слово PC, 2006.
• [6] Стерлигова А.Н. Терминологическая структура логистики /А.Н. Стерлигова // Логистика и управление цепями поставок. — 2004. — №4-5. — С. 101—119.
• [7] Методы и модели теории логистики : учеб, пособие / под ред. А.С. Лукинского. — 2-е изд. — СПб. : Питер, 2008. — 448 с. : ил. — (Учебное пособие).
• [8] Томпкинс Дж. Настольная книга управляющего складом / Дж. Томпкинс. — Tompkins Press, 1998. — 535 с.
• [9] Методы и модели теории логистики : учеб, пособие / под ред. В.С. Лукинского. — 2-е изд. — СПб. : Питер, 2008. — 448 с. : ил. — (Учебное пособие).
• [10] Чудакова АД. Логістика : підручник / А.Д. Чудакова — М. : Изд-во РДЛ, 2001. — 480 с.