Трансформаційні центри: завдання, функції, класифікація

Перший великий комерційний склад був збудований у Венеції — центрі головних торговельних шляхів. Тоді складами управляла співдружність купців — гільдія. З поширенням торгівлі за межі Середземномор'я в кожному портовому місті з'явився свій склад. Складське зберігання в портовому місті скоротило час перебування корабля в порту (вантаж одразу переміщувався до складу) і поліпшило морське транспортування. Кораблі поступово переставали бути плавучими складами.

Наприкінці XIX ст. у Сполучених Штатах Америки надшвидкісне транспортування забезпечувала залізнична промисловість, поєднуючи портові міста з містами, розташованими всередині країни. Тепер товарні вагони почали використовуватись як склади на колесах, особливо під час збирання врожаю зернових, але брак товарних вагонів змусив залізничні компанії розділити функції транспортування і складського зберігання. Оскільки залізничні компанії мали монополію на складське зберігання і на фрахт вагонів, то вони могли віддавати перевагу великим корпораціям, надаючи їм безкоштовні послуги складського зберігання з використанням залізниці. У 1891 р. власники незалежних складів організували Американську асоціацію власників складу. Асоціація спонукала залізничних перевізників до припинення

безкоштовного складського зберігання. Американська асоціація власників складу зуміла домогтися прийняття закону Хепберна в 1906 р., який поклав кінець фрахтуванню залізничних станцій для складського зберігання. В цьому законі було дано визначення “зберіганню та обробці власності, що транспортується” як частини функцій залізниці та було запропоновано тарифні ставки на всі послуги такого роду, що надаються залізницею. Закон Хепберна перевів залізниці під урядовий нагляд і допоміг спрямувати розвиток та стрімке зростання громадських перевізників у потрібному напрямі.

До речі, фрахтування залізничних станцій — це не лише епізод минулого століття, а й факт стану справ на сьогодні. В такий спосіб користувалися залізницею багато українських підприємств, лишаючи на коліях у вагонах товар (звісно, якщо він не потребував особливих вимог щодо зберігання).

З часом промисловий переворот перетворив ремісничі майстерні на заводи, що привело до появи масового виробництва і виробничих потужностей повного циклу — від приймання до відвантаження. Це спонукало до розвитку нових підходів складського зберігання. Коли масове виробництво тільки зароджувалося, товари, як правило, вироблялися відповідно до прогнозу продажів. Готова продукція й сировина, необхідні згідно з прогнозом, зазвичай розміщувались на заводському складі. Однак з розвитком систем розподілу (постачання) компанії пересунули склади ближче до ринків збуту. Це підвищило рівень обслуговування споживачів, розташованих поряд із заводом і ринком збуту.

У ті часи складське зберігання пропонувалось як додаткова послуга до транспортування, і склади були частиною терміналів з митного оформлення вантажу. Під “терміналом” розуміли товарний склад, розташований у місті неподалік залізничної станції та оптового ринку (тоді це був майже центр міста). З підвищенням попиту на складські приміщення і збільшенням вартості землі були побудовані багатоповерхові споруди, щоб мати більше складського простору на мінімальній площі землі.

Під час Першої світової війни при обробці матеріалів на складі, як правило, використовувалися ручні візки. Складування здійснювалось вручну, і в більшості споруд висота складування проектувалася в діапазоні від 8 до 12 футів (до 3,6 метра).

Під час Другої світової війни почали використовуватись вилочні навантажувачі і дерев'яні піддони. Масове виробництво навантажувачів дозволило збільшити висоту складування товарів до ЗО футів (до 9 метрів) — 300 % збільшення. Крім того, це дало змогу швидше переміщувати товари всередині складу. Внаслідок збільшення висоти складування і труднощів, пов'язаних із використанням навантажувачів на багатоповерхових складах, одноповерхові будівлі прийшли на зміну багатоповерховим. Оскільки в містах не було необхідних площ землі для одноповерхових складів, то їх перемістили на міські околиці. В одноповерхових складів висота стелі, як правило, сягає від 20 до 30 футів, що дозволяє максимально використовувати вилочні навантажувачі.

Цей історичний екскурс необхідний, щоб уявляти, чому зараз ми маємо таку широку і глибоку класифікацію складів (табл. 5.1), правильніше навіть сказати — трансформаційних центрів^[1]. Адже до них належать: термінали, хаби, оптові сховища, комерційні парки, розподільчі центри, митно-ліцензійні склади тощо. Таке різноманіття термінології потребує певної узгодженості.

Таблиця 5.1.

Класифікація складів у логістиці

Склади логістики постачання спеціалізуються на зберіганні МР (сировини, матеріалів, комплектуючих та іншої продукції виробничого призначення) і задовольняють насамперед виробничі потреби. За особливістю переробки вантажопотоків можна виділити:

• • склади сировини й матеріалів — переробляють однорідні вантажі, що надходять великими партіями, інтенсивними вантажопотоками, в ритмічному режимі поставки споживачу, з відносно постійним обертом, що дозволяє вести автоматизовану складську переробку вантажу там, де виробничий процес автоматизований чи має високий рівень механізації:
• • склади продукції виробничого призначення — “працюють”, як правило, з тарними і штучними вантажами великої маси, порівняно однорідної номенклатури, великими обсягами переробки, тому тут необхідний високий рівень механізації й автоматизації складських робіт.

Склади виробничої логістики входять до організаційної системи виробництва і призначені для забезпечення виробничого процесу. На цих складах зберігаються запаси незавершеного виробництва, прилади та інструменти, запчастини тощо. Ці склади переробляють порівняно постійну номенклатуру вантажів, які надходять зі складу з визначеною періодичністю і малим терміном зберігання, що дає змогу досягати автоматизованої обробки вантажу чи високого рівня механізації. Основним фактором, який впливає на рівень технічного оснащення складу, виступає характер виробничого процесу.

Склади розподільчої логістики слугують для підтримання безперервного руху товарів зі сфери виробництва у сферу споживання. їх основне призначення — перетворювати виробничий асортимент в торговельний і безперебійно задовольняти різних споживачів, включно з роздрібними мережами. Вони можуть належати виробникам (склади ГП, розподільчі склади виробника) і підприємствам торгівлі:

• • склади готової продукції й розподільчі склади виробників. У різних регіонах продажу (центральні й філіальні склади) вони займаються складуванням тарних і штучних вантажів порівняно однорідної продукції (в межах асортиментного переліку одного виробника) зі швидким обігом; реалізують великі партії. Це дозволяє здійснювати автоматизовану й високомеханізовану переробку вантажу;
• • склади оптової торгівлі товарами широкого вжитку. В основному обслуговують дрібних споживачів і роздрібну мережу.

Ці склади концентрують запаси з широкою номенклатурою й нерівномірним обігом товарів (іноді — сезонного попиту). Такий товар реалізується різними партіями (починаючи від групи товарів). На цих складах недоцільно впроваджувати автоматизовану обробку вантажів, тут використовується переважно високомеханізована і механізована обробка (можливо, з ручною комплектацією замовлень);

• склади роздрібної торгівлі, які постачають роздрібну торговельну мережу, об'єднані зі складом в єдину організаційно-господарську одиницю. Тут зберігається товар з великим асортиментом партій, щоб підтримувати постійний широкий асортимент товару в магазинах. Реалізація зі складу здійснюється малими партіями частими поставками, ці склади, як правило, не бувають великими, тому на них раціональніше вводити механізовану обробку вантажу з ручною комплектацією замовлення, оскільки практично завжди спочатку здійснюється розформування вантажної одиниці, що надійшла на склад.

Можна виокремити склади транспортних та експедиційних підприємств, призначені для тимчасового складування, пов'язаного з експедицією матеріальних цінностей. Сюди ж належать склади залізничних станцій, вантажні термінали автотранспорту, морських і річкових портів, термінали повітряного транспорту. За характером виконуваних операцій вантажопереробки вони належать до транзитно-перевалочних. Термін зберігання вантажів тут зведений до мінімуму, оскільки мета такого складу — ефективне і своєчасне постачання клієнтам вантажу шляхом перевалки його з одного виду транспорту на інший. Вантажі надходять і відправляються великими партіями. При цьому вантажна одиниця, що надходить на склад, не розформовується. На таких складах необхідний високий рівень механізації.

Варто зазначити, що від того, що це за склад, яке його функціональне призначення, і буде залежати процес внутрішнього розподілу його площ — зонування. Втім нині спостерігається оптимізація складських зон, коли їх об'єднують в одну, але з різними функціональними операціями, що розрізнені у часі, а не у просторі. Так, одна й та сама складська зона (ділянка) може працювати як на приймання вантажу, так і на відвантаження вантажу, але ці операції відбуваються в різний час. Тому ділянка працює з, наприклад, 8.00 до 12.00 як зона приймання вантажу, а з 13.00 до закриття складу — на відвантаження. Це дає змогу більш щільно використовувати складські площі.

Крім того, якщо вести мову про виробничі підприємства, які самостійно виконують не лише виробничі функції, то, відповідно, склад такого підприємства має бути суміжним між виробничим, розподільчим та ін.

Отже, можна зробити висновок, що дотримуватися чіткого поділу складських споруд за наведеними класифікаційними ознаками не правильно. Проте це необхідно для усвідомлення функціонального значення кожного з них у загальній логістичній системі.

Наприклад, Дж. Сток у своїй книзі^[2] наводить вичерпний перелік трансформаційних центрів (складів) залежно від виду запасу (матеріального ресурсу), з яким вони працюють. Оскільки основна функція складування — збереження запасів, то Дж. Сток поділяє всі трансформаційні центри (ТЦ) за ознакою роботи саме з потоками матеріальних ресурсів. У такий спосіб з'являється умовний поділ на ТЦ фізичного забезпечення (постачання сировини, напівфабрикатів) і ТЦ фізичного розподілу (робота з товарами і готовою продукцією).

Склади обслуговують два потоки — вхідний і вихідний. Як обслуговувач вхідного потоку склад виступає, коли приймає матеріальні ресурси від постачальників у варіантах повного завантаження вантажівки (TL — Truck Load) та/або залізничного вагона (CL — Car Load). У такому випадку склад розташовано максимально близько до виробничого підприємства.

Склади як обслуговувані вихідного потоку (готової продукції, товарів) можна класифікувати за такими напрямами:

• • для формування асортименту продукції (продуктового міксу — mixing product). Загальний асортимент складу включає товари, що надходять від різних підприємства, Б, В. Вантажі надходять великими партіями на центральний склад (у варіантах TL, CL), звідки споживачі мають змогу замовляти комбіновані в інший спосіб партії відвантажень;
• • для консолідації вантажів, які необхідно відправити, та/або розподілу оптових постачань (break bulk). В разі, коли склад використовують задля консолідації вантажів, що надходять від кількох виробничих підприємств, розташованих у різних місцях, продукція надходить на центральний склад у режимі CL, TL, після чого склад об'єднує отримані ним вантажі в одну вантажну одиницю, яку відправляє конкретному замовнику (LTL — Less than Track Load) (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Складування в фізичних операціях постачання та розподілу

Джерело: Сток Дж.Р. Стратегическое управление логистикой : пер. с 4-го изд. / Дж.Р. Сток, Дуглас М. Ламберт. — М. : ИНФРА-М, 2005 . — 797 с.

У процесі транспортування продукції можна отримати суттєву економію — як при фізичному постачанні, так і при фізичному розподілі. У багатьох вітчизняних підручниках описане Дж. Стоком розташування складу наведене в розрізі трьох стратегій: поблизу ринку збуту, поблизу виробництва, проміжне розташування — без прив'язки до головного потоку (вхідного чи вихідного), що обслуговується.

Загалом у підприємства є кілька варіантів складування. Можна постачати товари одразу в точки збуту, оминаючи проміжне складування, — це має назву “пряме постачання” (direct store delivery). Як приклад компаній, що використовують складування лише в місці виробництва продукції, можна навести ті, хто продає продукцію за каталогами.

Коли підприємство приймає рішення щодо зберігання продукції на складі, воно повинне вирішити майнове питання: використовувати склад загального користування (public warehousing) на умовах оренди чи придбати власні складські приміщення (private warehousing).

Серед складів загального користування розрізняють такі:

• 1) склади промислових тарно-штучних вантажів;
• 2) склади-рефрижератори або склади, що забезпечують заданий температурний режим зберігання;
• 3) митні склади;
• 4) склади продукції масового споживання, меблеві;
• 5) склади спеціальної продукції;
• 6) склади для зберігання безтарної продукції.

Кожен з них надає споживачам широкий перелік спеціалізованих послуг.

Склад промислових тарно-штучних вантажів (general merchandise warehouse) використовують виробники, дистриб'ютори. Склади-рефрижератори (refrigerated cold storage warehousing) дають можливість зберігати продукцію, що потребує певного температурного режиму (фрукти, овочі, ліки, заморожена продукція). Митні склади (bonded warehouses)/c^iaflH тимчасового зберігання використовуються для збереження, розмитнення імпортної продукції. Склади товарів широкого вжитку, меблеві (household goods warehouses) використовують для збереження власних товарів фізичних/юридичних осіб упродовж тривалого терміну, мають кілька різновидів. Один з них побудований на концепції відкритого зберігання — вантаж розташовано на підлозі, а оренда стягується за квадратні або кубічні метри, які займає вантаж. Як правило, такий варіант підходить для зберігання товарів масового використання. Інший різновид — це приватна будівля або підвал, де можна закрити вантаж. Ще один різновид — контейнерне зберігання, тобто збереження речей, вантажу у контейнерах.

Склади спеціальної продукції (special commodity warehouses) використовують для зберігання деяких видів сільськогосподарської продукції (зерно, бавовна, вовна). Як правило, на кожному з таких складів зберігається якась конкретна продукція і послуги надаються саме для неї.

Склади для зберігання безтарної продукції (bulk storage warehouses) призначені для зберігання відкритим способом або під навісом, а також у ємностях для зберігання рідини. Використовують для зберігання піску, вугілля, хімічних продуктів. Послуги таких складів — заповнення ємностей, змішування різних типів хімічних продуктів тощо.

Серед інших різновидів використання складів загального користування необхідно назвати перевалку (cross-docking) і контрактне зберігання (contract warehousing).

При перевалці, фактично способі скорочення часу зберігання вантажу, склад набуває ознак розподільчого центру, який використовують для формування та розподілення асортименту продукції (distribution mixing center). Продукція надходить великими партіями, які одразу розподіляють на менші та поєднують між собою в необхідних пропорціях для відвантаження споживачам. Тобто продукція (вантаж) не зберігається на складі. Такий спосіб цікавий для ритейлу, оскільки кожен магазин може отримати саме ту пропорційність товару, яка необхідна, щоб одразу потрапити в торговельний зал.

Контрактне складування — це партнерська угода між користувачем і провайдером (надавачем) складських послуг, як правило, на довготривалий термін. Передбачає не лише зберігання вантажу (товарів), а здебільшого ексклюзивні складські послуги під конкретного замовника.

Можна навести ще кілька класифікацій не з суто управлінського погляду, а швидше з погляду оцінювання складу як об'єкта нерухомості. Подібна класифікація діє на вітчизняному ринку, вона не є кимось або чимось затверджена, проте при пошуку приміщень усі учасники ринку оперують саме такою термінологією. Вона розроблена лондонською компанією Knight Frank, що має більш ніж сторічну історію існування на ринку нерухомості. Декілька років компанія присутня й на вітчизняному ринку нерухомості, привносячи стандарти та критерії оцінювання будівель і споруд. За цією класифікацією, всі складські будівлі поділяють на приміщення відповідних класів від А до D. Саме класність визначає вартісну складову: орендну ставку або вартість придбання складського комплексу. Це закономірно, оскільки складська споруда класу А має відповідати 21-й вимозі (на відміну від складських споруд класу Z), під якими розуміють підвальні приміщення, неопалювальні виробничі приміщення або ангари), яка, зокрема, містить такі умови:

• 1) одноповерхова складська будівля з легких металокон- струкцій і сендвіч-панелей, переважно прямокутної форми, без колон або з кроком колон не менше 12 метрів, з відстанню між прольотами не менше 24 метрів;
• 2) автономна електропідстанція і тепловий вузол;
• 3) допоміжні приміщення при складі (душові й туалети, підсобні приміщення, роздягальні для персоналу);
• 4) висота стель — не менше 13 метрів, що дає змогу установити багаторівневе стелажне обладнання (6—7 ярусів);
• 5) достатня кількість автоматичних воріт докового типу з вантажно-розвантажувальними майданчиками регульованої висоти (не менше одних на 500 м2) та ін.

Виходячи з наведеного, подібна класифікація складів має доволі оглядовий характер. І кожна компанія, що проводить дослідження ринку складської нерухомості, оперує власними оціночними даними щодо об'єму, вакантності, попиту і пропозиції в сегменті. До того ж компанії закріплюють власні тлумачення за об'єктами складської нерухомості. Наприклад, компанія DTZ у своєму щорічному дослідженні нерухомості в Україні об'єднує для аналізу в один сегмент складську й логістичну нерухомість^[3] і закріплює таке визначення: “об'єм складських і логістичних приміщень” — приміщення, площа яких перевищує 10 000 кв. м, що були введені в експлуатацію з 2001 р. Цей показник включає складські приміщення, а також допоміжні офісні приміщення та мезоніни.

Проводячи дослідження ринку “холодних” складів, Colliers International^[4] розуміє під ними низькотемпературні складські приміщення для зберігання та/або обробки товарних запасів, що можуть забезпечити заданий діапазон температур (“холодильники” — з температурою близько нуля і “морозильники” — з температурою нижче 5 градусів за Цельсієм). Компанія навіть наводить класифікаційні ознаки, за якими складське приміщення можна віднести до сегмента “холодного” складу. Зокрема, одна з них — це сучасне одноповерхове складське приміщення з легких металоконструкцій та сендвіч-панелей, бажано прямокутної форми без колон або з кроком не менше 6 метрів.

На нашу думку, таке розмаїття визначень і тлумачень породжує питання, куди зарахувати складські приміщення, які не відповідають указаним ознакам і були побудовані ще за радянських часів. Кількість тих, у власності яких є “холодні” склади, що розміщені на території України, особливо на припортових територіях, налічує 459 підприємств (за даними державної статистичної звітності про діяльність підприємств оптової торгівлі^[5], розділ “Інформація про склади”).

Ця неузгодженість не дає можливості комплексного аналізу на рівні макрологістики — немає відкритих коректних даних щодо об'ємів складської нерухомості в розрізі регіональної складової та відповідно до транспортної, а саме: кількість терміналів, комерційних парків, портів у певних регіонах України.

І найголовніше, доцільно зазначити, що всі будівлі виробничого й невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення в Україні закріплено в Державному класифікаторі будівель та споруд (ДК БС)^[6] (що є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко- економічної й соціальної інформації і розроблено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.1998 р. № 971). Саме згідно з ним склади належать до розділу “Будівлі”, під яким розуміють споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

До того ж усі склади належать до підрозділу “Будівлі нежитлові” групи 125 “Будівлі промислові та склади”. Ця група вміщує два класи: “Будівлі промислові” і “Резервуари, силоси та склади”. Клас “Будівлі промислові” включає: криті будівлі промислового призначення, наприклад фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо за їх функціональним призначенням. Цей клас не включає: резервуари, силоси та склади; будівлі сільськогосподарського призначення; комплексні промислові споруди (електростанції, нафтопереробні заводи тощо), які не мають характеристик будівель. Підкласами є: Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; Будівлі підприємств чорної металургії; Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості; Будівлі підприємств легкої промисловості; Будівлі підприємств харчової промисловості; Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості; Будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості; Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів і виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості; Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

Клас “Резервуари, силоси та склади” включає: Резервуари та ємності; Резервуари для нафти та газу; Силоси для зерна, цементу та інших сипучих мас; Холодильники та спеціальні склади, а також складські площадки. Цей клас не включає: сільськогосподарські силоси та складські будівлі, що використовуються для сільського господарства; водонапірні башти; нафтотермінали. Підкласами цього класу є: Резервуари для нафти, нафтопродуктів та газу; Резервуари та ємності інші; Силоси для зерна; Силоси для цементу та інших сипучих матеріалів; Склади спеціальні товарні; Холодильники: Складські площадки; Склади універсальні; Склади та сховища інші.

Відповідаючи на питання, куди зарахувати склади підприємств торгівлі, зазначимо, що вони належать навіть до іншої групи — 123 “Будівлі торговельні” до підкласу “Бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування”, так само, як до цієї ж групи належить і підклас “Торгові центри, універмаги, магазини”, а також “Криті ринки, павільйони та зали для ярмарків”.

Тому лише в розрізі офіційних нормативних документів можна проводити дослідження і сподіватися на їх коректність. Тоді не потрібно буде винаходити власні тлумачення вже чітко розмежованих та закріплених понять. Так, у Державних будівельних нормах ДБН В.2.2-23:2009 “Будинки і споруди. Підприємства торгівлі” закріплено й чітко розмежовано такі поняття:

Вбудований магазин (крамниця) — магазин (крамниця), усі приміщення якого розташовуються в габаритах житлового будинку з виступом за його межі не більше ніж на 1,5 м з боку поздовжнього фасаду і не більше ніж на 6 м з боку торців (у разі влаштування критих завантажувальних приміщень). Вбудовано- прибудований магазин (крамниця) — магазин (крамниця), приміщення якого розташовуються в габаритах житлового будинку і в об'ємах, винесених за габарити житлового будинку більше ніж на 1,5 м з боку поздовжнього фасаду і більше ніж на 6 м з боку торців (у разі влаштування критих завантажувальних приміщень). Гіпермаркет — магазин (крамниця) самообслуговування з торговельною площею понад 2500 м2з асортиментом продовольчих і непродовольчих товарів понад 15 тис. асортиментних позицій. Мінімаркет — магазин (крамниця) самообслуговування з торговельною площею до 200 м2 з асортиментом продовольчих товарів не менше 500 асортиментних позицій. Торговельний центр

— група торговельних об'єктів, зосереджених в одному місці і керованих як одне ціле, які за своїми типами, розмірами та місцем розташування функціонально відповідають потребам торговельної зони, яку вони обслуговують. Універмаг — магазин (крамниця) з торговельною площею понад 2500 м2 із широким асортиментом непродовольчих товарів понад 10 тис. асортиментних позицій. Універсам (супермаркет) — магазин (крамниця) самообслуговування з торговельною площею від 400 до 2499 м2 з асортиментом продовольчих і непродовольчих товарів понад 5 тис. асортиментних позицій. Ринковий комплекс — комплекс взаємопов'язаних підприємств ринкової торгівлі з підприємствами роздрібної торгівлі та підприємствами харчування, побутового і комунального обслуговування (приоб'єктний готель). Прибудований магазин (крамниця) — магазин (крамниця), огороджувальна стіна (або стіни) якого є загальною або суміжною зі стінами житлового чи громадського будинку.

Згідно з цим документом будинки і споруди підприємств роздрібної торгівлі слід планувати на земельних ділянках, що розташовуються відповідно до вимог містобудівних, санітарних та норм пожежної безпеки (ДБН 360, ДБН Б.2-4-1, ДСП 173, НАПБ Б.01.005). Площі земельних ділянок визначаються згідно з ДБН 360, виходячи з величини підприємств торгівлі. Для магазинів — із розрахунку від 0,02 до 0,08 га (для сільської місцевості

— до 0,12 га) на 100 м2 їх торговельної площі, для ринків і ринкових комплексів — із розрахунку від 7 до 14 м2 на 1 м2 їх торговельної площі. В умовах реконструкції площа земельних ділянок підприємств роздрібної торгівлі може бути скорочена на 25 %. Орієнтовна площа земельних ділянок розташованих окремо магазинів продовольчих і непродовольчих товарів, ринків і ринкових комплексів наведена в додатку В цього документа. Площа земельних ділянок торговельних центрів визначається завданням на проектування відповідно до ДБН 360.

Отже, не можна плутати і змішувати поняття: куди відносити магазин-склад — до магазину, чи до складу. Всі вимоги до цієї будівлі чітко прописано в державних нормативних документах.

Щодо законодавчо закріплених вимог до складів, то саме ДБН В.1.1-7-2002 на заміну СНиП 2.11.01-85 “Складские здания” (“Складські будівлі”) визначає норми і правила, яких необхідно дотримуватися на всіх етапах проектування та експлуатації складських приміщень для зберігання продукції й сировини, що не потребує особливих будівельних заходів для збереження заданих параметрів внутрішнього середовища. Ці норми не поширюються на складські будівлі, призначені для зберігання мінеральних добрив, хімічних речовин, нафти, борошна, шкіряних виробів, а також на холодильники та зерносховища. До речі, саме цей документ розподіляє будівлі та приміщення складів на 4 категорії (А, Б, В, Д) за пожежонебезпечністю залежно від вантажу, що зберігається, та його упаковки. Він дає також визначення висотному стелажному зберіганню — це зберігання на стелажах вистою від 5,5 до 25 м, проектування яких необхідно робити одноповерховим II і III ступенів вогнетривкості. Цей же документ закріплює багато інших моментів стосовно кількості поверхів, розрахунку загальної площі і дає посилання на відповідні інші, як, наприклад, вимоги до геометричних параметрів розміру прольотів, кроків колон та висоти, що викладено у ДСТУ Б В.2.2-22:2008 (за часів СРСР це було наведено у ГОСТ 22853).

Щодо “холодних” складів, то тут теж не потрібно вигадувати, адже є документ за назвою “Санітарні правила для холодильників”, дія якого поширюється на всі холодильники, розподільчі, виробничі, холодокомбінати незалежно від відомчої належності. Будівництво нових холодильників, а також реконструкція діючих проводиться відповідно до “Санітарних норм проектування промислових підприємств” СН 245-71, вимог глав СНиП 2.11.02- 87 “Холодильники. Норми проектування”, “Виробничі будівлі” і “Споруди промислових підприємств. Норми проектування”, “Адміністративні та побутові будівлі”, СНиП2.09.04-87 “Правила побудови і безпечної експлуатації аміачних холодильних установок” (ВНІКТІхолодпром, 1981), “Правила техніки безпеки на фреонових холодильних установках” (ВНІКТІхолодпром, 1988).

Згідно з документом, “холодильник розподільний” — це підприємство складського типу, призначене для проведення холодильної обробки швидкопсувних продуктів, зберігання запасів морожених та охолоджених продуктів і забезпечення ними системи торгівлі та громадського харчування. Розподільні холодильники і холодокомбінати йдуть під загальним терміном “холодильник”.

Отже, менеджеру з логістики вкрай необхідно володіти знаннями з будівництва та експлуатації складу, що закріплені у ДБН (Державних будівельних нормах), ДСТУ (Державних стандартах України), СНиП (Будівельних нормах і правилах), ГОСТ (Державних стандартах) та ін.

І наостанок наголосимо, що необхідно чітко розмежовувати поняття складу як спекулятивного об'єкта нерухомості і складу як будівлі для здійснення господарської операції, оскільки саме це вносить сутнісну плутанину в аналіз ринку. А відсутність коректної актуальної відкритої інформації унеможливлює прийняття правильного рішення щодо визначення місця дислокації нового трансформаційного центру. Адже при вирішенні цього завдання мають бути вирішені завдання не тільки узгодженості внутрішніх складових певного підприємства — координати розташування споживачів (замовників), обсяги постачань, характеристика транспортної мережі (маршрути постачань), але й зовнішні складові — аналіз супутніх вантажопотоків інших підприємств, що діють у регіоні.

До того ж, як зазначають експерти, відкриття нових індустріальних парків (з відповідною інфраструктурою) дасть можливість підвищити інвестиційну привабливість регіонів України, а інвесторам — здешевити ведення бізнесу до 40 %. На думку Олександра Пасхавера, президента Центру економічного розвитку^[7], важливо показати інвестору, що мери міст можуть побудувати роботу “апарату” регіону таким чином, щоб інвестор був зацікавлений у вкладанні коштів. Подібної думки дотримується Валерій Гладкий, генеральний директор аналітичного центру “Бюро економічних і соціальних технологій”. Він вважає, що створення базової інфраструктури (саме на рівні держави. — Прим, автора) дозволить залучити інвесторів. Наприклад, у Дніпропетровській області (Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Нікополь, Павлоград) місцеві органи влади планують до 2025 р. освоїти 7 територій, що допоможе розвитку виробничої інфраструктури, появі індустріальних парків (щось на зразок хабів). Отже, аналітики говорять одне й те саме — не може розвиватися складський сегмент без комплексної програми розвитку регіонів. Інакше буде простежуватися незбалансованість попиту і пропозиції на об'єктах нерухомості складського призначення: від терміналів і портів до спекулятивних складів. На нашу думку, цей сегмент ринку не може врівноважити себе за принципом “ринкового саморегулювання” — проекти складської нерухомості занадто вартісні, з довгим терміном окупності (8—15 років). Тому без чіткого уявлення про стан зовнішньої складової ускладнюється:

• • на макрорівні — загальна оптимізація вантажопотоків (як наслідок — скупчення вантажів в одному регіоні, дефіцит в іншому — асинхронність вантажних потоків), коефіцієнт використання рухомого складу і транспортних магістралей (як наслідок — дефіцит бажаної кількості й якості транспортних засобів в одному регіоні, надлишок — в іншому, а також затори на певних ділянках доріг в одному регіоні через щільний вантажопотік та недовикористання пропускних можливостей доріг в іншому регіоні);
• • на мікрорівні — отримання запланованих показників діяльності підприємства. Адже скупчення в регіоні підприємств, що мають тотожні функції зі зберігання, надання супутнього сервісу, ускладнює можливість, наприклад, надання в оренду вільних складських приміщень, оскільки в регіоні вже є подібна пропозиція. Внаслідок цього підприємство не виходить на заплановані показники зростання у визначений стратегією часовий інтервал.

Як уже зазначалося^[8], це питання потребує детальнішого вивчення, аналізу наявних закономірностей у поєднанні “тип трансформаційного центру — елементи, що його характеризують”, виявлення кореляції між ними та надання рекомендацій для побудови моделей з оцінювання потенціалу (наприклад, ефективності діяльності) певного центру залежно від основних елементів впливу на його діяльність (радіус співпраці, загальна площа, місце дислокації тощо).

• [1] Корпоративная логистика. 300 ответов на вопросы профессионалов / под общ. ред. проф. В.И. Сергеева. — М. : ИНФРА-М, 2004. — 976 с.
• [2] Сток Дж.Р. Стратегическое управление логистикой : пер. с 4-го изд. / Дж.Р. Сток, Дуглас М. Ламберт. — М. : ИНФРА-М, 2005. — 797 с.
• [3] DTZ Research. 21.10/2011 [El. resource]. — URL: [dtz.com]
• [4] Report of Cold storage facilities. Colliers International. 2010 [El. resource]. — URL: [colliers.com]
• [5] Отчетность 1-ОПТ, раздел 3: Информация про склады, коды 403- 105.
• [6] Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) : Держстандарт України. — К., 2000.
• [7] Офіційний портал Верховної Ради України [Електрон, ресурс]. — Режим доступу: Ьир//2акоп2.гасіа.§оу.иа/гас1а/8Ьоу/закон% 20про% 20 регулювання0/" 20містобудівної% 20діяльності
• [8] Горбенко О.В. Логістичні центри як важлива складова в системі ринкової інфраструктури. Управління проектами, системний аналіз і логістика / О.В. Горбенко // Науковий журнал. — 2011. — Вип. 8.