< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Особливості обліку витрат у виробничо-логістичних ланцюгах

При формуванні виробничо-логістичного ланцюгу підприємство передбачає отримати складно повторювані конкурентні переваги за співвідношенням загальних витрат на виготовлення продукції і рівня логістичної підтримки виробництва.

За таких умов важливою складовою логістичного менеджменту підприємства є підсистема управління експлуатацією виробничого устаткування, яка полягає у забезпеченні постійного контролю і підтримки його технічного стану на рівні, достатньому для виконання ним встановлених функцій. При цьому ефективність такої експлуатації забезпечується розробкою та реалізацією оптимальної програми експлуатації, як взаємопов'язаної та взаємовизначеної сукупності робіт, спрямованої на підтримку працездатного стану устаткування та високого рівня експлуатаційної надійності при оптимальних витратах, необхідних для цього ресурсів (матеріальних, фінансових, кадрових і ін.).

Як правило виділяють два напрямки зниження витрат на стадії експлуатації устаткування:

■ підвищення експлуатаційної технологічності устаткування у процесі його створення і виробництва;

■ безпосередньо у процесі споживчого використання [19].

У першому випадку економія витрат на технічну експлуатацію досягається за рахунок зростання безвідмовності ремонтопридатності та довговічності У другому випадку – за рахунок підвищення технологічності експлуатації устаткування. Тобто зниження витрат на устаткування може бути досягнуте за рахунок впровадження системи логістичного управління, яка забезпечує:

■ обґрунтований вибір ремонтних циклів, високий технічний рівень виробництва робіт з технічного обслуговування та ремонту устаткування;

■ нормативне використання споживчих властивостей устаткування упродовж економічно доцільного терміну його експлуатації і т. ін.

Тобто одним із головних засобів логістичної підтримки високого рівня техніко-економічних параметрів виробничого устаткування при його експлуатації є визначення економічно обґрунтованих термінів служби і дотримання їх у практичній діяльності.

О. Васильєва, досліджуючи економічну ефективність сервісного забезпечення споживчого використання продукції виробничо-технічного призначення, розглядає поняття "повна вартість володіння устаткуванням" як результат складання: ціни придбання; інших одноразових витрат; поточних витрат [9]. Математичне тлумачення такого підходу представляється таким чином:

(5.1)

де СПВВУ – повна вартість володіння устаткуванням;

СПРП – вартість прийняття рішення про придбання устаткування;

СПУ – вартість придбання устаткування;

СУ – вартість утримання устаткування;

СЕ – вартість експлуатації устаткування;

СУ/Л – вартість утилізації / ліквідації устаткування.

Аналіз залежності (5.1) свідчить про те, що:

■ повну вартість устаткування визначає тривалість періоду його використання – чим він більший, тим більша загальна сума витрат;

■ з часом може змінюватися структура повної вартості устаткування з тенденцією збільшення чи зменшення її розміру.

Тобто повна вартість виробничого устаткування є змінною величиною, що потребує встановлення термінів максимально вигідного періоду його експлуатації за параметром витрат. Поряд з цим зміна умов експлуатації устаткування у часі має розглядатися як випадковий процес, що визначається переходом технічної системи від робочого у непрацездатний стан. Такий підхід визначає, що завданням ефективного управління експлуатацією устаткування є як скорочення кількості можливих відмов його елементів, так і скорочення терміну їх відновлення. Виходячи з цього, сукупні витрати на виробниче устаткування повинні включати змінні витрати на заходи щодо відновлення працездатності устаткування у випадку його непродуктивного простою.

Керуючись вищевикладеними міркуваннями, визначають такі складові сукупних витрат на устаткування:

■ витрати на придбання устаткування, СП;

■ витрати на поточне технічне обслуговування устаткування, СТО;

■ витрати, обумовлені непродуктивними простоями устаткування, СПР;

■ витрати на заходи по відновленню працездатності устаткування у випадку його непродуктивного простою, СВ.

У такому випадку сукупні витрати на устаткуванняпротягом економічно доцільного терміну його ринкового життя Т (t є T) будуть складати:

(5.2)

Аналіз залежності (5.2) свідчить:

  • 1. Витрати на придбання устаткування СП розглядаються як одноразові й постійні у певний часовий період. До них відносять витрати на придбання підприємством устаткування, його підготовку до експлуатації, освоєння техніко-економічних параметрів у визначений нормативний період тощо.
  • 2. Витрати на поточне технічне обслуговування СТО є обов'язковим елементом використання будь-якого виробничого устаткування. По мірі морального старіння устаткування, його зношування та виробітку терміну служби окремих вузлів і деталей вони різко збільшуються. І тим більше по мірі наближення до економічно обґрунтованого терміну використання устат-

кування. У свою чергу це вимагає вкладення значних коштів на оновлення втрачених устаткуванням первісних експлуатаційних властивостей.

3. Рівень витрат СПР > і СВ визначається прийняттям рішення відповідальною особою не втручатися у процес управління експлуатацією устаткування до моменту появи збою чи провести дії превентивного характеру з метою недопущення таких збоїв. Для кожного конкретного випадку таке рішення визначається наступною умовою:

(5.3)

де СППК – витрати на планово-попереджувальне коригування параметрів процесу управління експлуатацією виробничого устаткування.

СПР і СВ розглядаються як неконтрольовані складові сукупних витрат на устаткування. Тому у принципі має існувати така стратегія, за якої буде забезпечена мінімізація сукупних витрат за час Т і реалізація потенціалу ефективності DЕ за рахунок балансування витрат на управління експлуатацією устаткування (рис. 5.10).

Варіанти співвідношення витрат на управління експлуатацією виробничого устаткування

Рис. 5.10. Варіанти співвідношення витрат на управління експлуатацією виробничого устаткування

За варіантом А стратегія мінімізації витрат на устаткування за час його експлуатації Т може бути представлена у вигляді;

(5.4)

де і – індекс устаткування;

t – індекс року експлуатації устаткування - коефіцієнт приведення витрат поточного року до розрахункового За варіантом Б стратегія мінімізації витрат на устаткування за час його експлуатації Т може бути представлена у вигляді:

(5.5)

За умови незмінності значень СП і СТО вибір оптимального варіанта стратегії мінімізації витрат на устаткування для кожного значення і і визначається наступною умовою:

(5.6)

З точки зору тдприємства-виробника оптимальний рівень сукупних витрат на устаткування має забезпечуватися своєрідним балансуванням сукупних витрат С і доходів 5, пов'язаних з його експлуатацією. Гіпотетично (за умови незмінності початкової вартості устаткування) таку процедуру можливо звести до зіставлення витрат, пов'язаних з підвищенням рівня технічного обслуговування устаткування на етапах його життєвого циклу (рис. 5.11).

Зона № 1. Визначає термін окупності устаткування і характеризується високим рівнем сукупних витрат, де визначальними є витрати на розробку й виготовлення устаткування. У такому випадку рівень сукупних витрат на управління експлуатацією устаткування визначається прийняттям рішення щодо забезпечення економічної ефективності на етапі гарантійного обслуговування. Стратегічно важливо підприємству забезпечити високий рівень такого обслуговування власними силами.

Зона № 2. Термін економічної ефективності устаткування, який відрізняється стійким рівнем технічного обслуговування та отриманням очікуваного економічного ефекту від нього. Можливо краще відмовитися від певних видів технічного обслуговування на користь незалежних аутсорсингових фірм, перекласти їх на плечі посередників чи організацій виробничого сервісу.

Графік гіпотетичного розподілу сукупних витрат С і доходів S y системі управління експлуатацією виробничого устаткування

Рис. 5.11. Графік гіпотетичного розподілу сукупних витрат С і доходів S y системі управління експлуатацією виробничого устаткування

Зона № 3. Термін економічно невигідного використання устаткування. Значення такого терміну залежить від великої кількості факторів внутрішнього і зовнішнього характеру: якість розробки та виготовлення устаткування; його ремонтопридатність; умови експлуатації (легкі, середні та важкі); інтенсивність використання, що у кінцевому результаті призводить до коливань у досить значних межах раціонального терміну використання устаткування. На такій стадії всі питання технічного обслуговування вирішується на користь незалежних аутсорсингових фірм та організацій виробничого сервісу.

Таким чином, при формуванні системи управління виробничо-логістичним ланцюгом важливо встановити баланс між базовим рівнем загальних витрат на виробниче устаткування і операційними витратами на його експлуатацію, забезпечення постійного контролю та підтримки його робочого стану на рівні, необхідному для виконання ним визначених функцій. Нормальне функціонування парку устаткування забезпечується розробкою та реалізацією оптимальних) економічно обґрунтованих програм логістичної підтримки експлуатації устаткування – взаємопов'язаної та взаємоузгодженої за часом, місцем і складом сукупності видів діяльності, функціональних процесів і віднесених до них відповідних елементів технічного обслуговування. Така система спрямована на підтримку працездатного стану устаткування і високого рівня його експлуатаційної надійності при мінімальних витратах необхідних і достатніх ресурсів за високої якості технологічного обслуговування.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >