< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Теоретико-методологічні основи аналізу та оцінювання ризику

Концептуально-методичнии апарат аналізу та оцінювання ризику

Науково-технічний прогрес, пов'язаний із залученням у господарський обіг дедалі більшої кількості природних ресурсів, енергії, використанням складніших технологічних систем, характеризується зростанням кількості аварій і надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, які спричинюють людські жертви, значні втрати майна, забруднення навколишнього середовища. Катастрофи у містах Файзене (Франція, 1966 р.), Фліксборо (Велика Британія, 1974 р.), Беке (Нідерланди, 1975 р.), Севезо (Італія, 1976 р.), Сан-Хуан-Іксуатепек (Мексика, 1984 р.), Бхопал (Індія, 1984 р.), Чорнобиль (Україна, 1986 р.), Уфа (Росія, 1989 р.) показали важливість і необхідність оцінки безпеки об'єктів хімічної і нафтохімічної промисловості, так само, як і ядерно-енергетичних. Небезпека виникнення надзвичайних ситуацій природного характеру також залишається високою. Землетруси, урагани, торнадо, цунамі, повені у США, Азії, Європі, забрали тисячі людських життів за останнє десятиліття, знищили величезну кількість будівель і споруд.

Єдиний вихід із положення, що склалося – реалізація на практиці нової ідеології протидії катастрофам, а саме – запровадження ризик-аналізу техногенних і природних надзвичайних ситуацій, планування і здійснення заходів щодо зниження ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, пом'якшення їхніх наслідків в інтересах підвищення рівня безпеки особи, суспільства, навколишнього середо-

Схема спільності концепцій забезпечення безпеки

Рис. 4.1. Схема спільності концепцій забезпечення безпеки

вища. Така стратегія має бути забезпечена насамперед науково-методичним апаратом аналізу й оцінювання ризиків.

Значний внесок у вирішення проблем аналізу й оцінювання техногенних та екологічних ризиків зробили вітчизняні й закордонні вчені, у числі яких: X. Кумамото, В. Маршалл, С. Белов, А. Єлохін, Н. Махутов, А. Качинський, Ф. Рагозин, М. Шахраманян, В. Акімов та ін. Аналіз природного техногенного, екологічного ризиків заснований на застосуванні різних концепцій, методів і методик. Так, забезпечення безпеки життєдіяльності особи і суспільства ґрунтується на застосуванні концепцій сталого розвитку, прийнятного ризику та виправданого ризику (рис. 4.1) [1], про які йшлося у розд. 1.

Концепція сталого розвитку передбачає такий розвиток, який задовольняє потреби нинішніх поколінь і не піддає ризику спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби в ресурсах [2].

Метою сталого розвитку є досягнення високої якості життя на основі збалансованого розв'язання проблем соціально-економічного розвитку, збереження навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природно-ресурсного потенціалу країни.

Пріоритетним напрямом сталого розвитку є оптимізація життєдіяльності людства в умовах безпечного навколишнього природного середовища і гармонійних відносин як усередині суспільства, так і між окремими спільнотами. Вона передбачає врахування й коригування наслідків реалізації рішень в економічній, соціальній, екологічній сферах у бік їх ефективності для суспільства і довкілля.

Концепція прийнятного ризику є основою раціонального планування заходів щодо забезпечення безпеки нинішнього покоління людей з урахуванням соціальних та економічних чинників. Її метою є запровадження в Україні сучасних методів регулювання техногенної і природної безпеки населення й територій на основі ризик-орієнтованого підходу для зменшення кількості та мінімізації соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, забезпечення гарантованого рівня безпеки громадянина, суспільства [3].

Концепція прийнятного ризику передбачає визначення й обґрунтування рівнів прийнятних ризиків для населення, навколишнього природного середовища, об'єктів економіки. Її ще називають концепцією управління ризиками.

Стратегія управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження може ґрунтуватися на виборі рівня ризику в межах значень ризиків від мінімального до прийнятного, визначених для конкретного об'єкта. Порівняння поточного значення ризику з прийнятним, визначення заходів щодо зменшення ризику, вплив на параметри джерел небезпек, оцінювання результативності вжитих заходів – необхідні складові управління ризиками. У разі зниження ризику обов'язково слід враховувати вартість заходів, призначених для зниження ймовірності виникнення і зменшення впливу наслідків надзвичайних ситуацій. Застосування показника ризику дає змогу порівнювати дію небезпечних чинників різної природи і різного виду, визначати з урахуванням внеску кожного окремого чинника інтегральний ступінь небезпеки будь-якого об'єкта, району, області, регіону, держави.

За своїм характером управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру є комплексним і спрямоване на зниження інтегрального ризику, обумовленого сумісною дією небезпечних техногенних і природних чинників.

Однак у рамках концепції прийнятного ризику ріст рівня життя членів суспільства може бути істотно обмежений, оскільки в разі її реалізації не враховуються вигоди (суспільна корисність) від прогресивних технологій, які спочатку можуть бути поєднані з підвищеним ризиком для тих, хто їх реалізує. Це іноді призводить до відкидання громадськістю таких технологій в основному тому, що ризикують одні, а користь від цього отримують інші. Однак нові технології людство освоює у кінцевому підсумку, як засіб для подальшого підвищення рівня життя членів суспільства.

Тому як регулятор безпеки членів суспільства поряд із концепцією прийнятного ризику слід використовувати концепцію виправданого ризику, відповідно до якої прийнятним є суспільно виправданий ризик. При цьому члени суспільства, які безпосередньо ризикують, але їх безпека на даному етапі розвитку науки і техніки не може бути забезпечена на прийнятному рівні, отримують соціально-економічні компенсації від суспільства.

Співвідношення за рівнем прийняття рішень у рамках кожної концепції таке:

  • • концепція сталого розвитку – світ загалом і країни, що реалізують цю концепцію;
  • • концепція прийнятного ризику – держава і державні органи;
  • • концепція виправданого ризику – окрема людина і, до деякої міри, державні органи (у частині компенсації ризику).

Отже, забезпечення прийнятного рівня безпеки життєдіяльності особи, суспільства і навколишнього середовища в нашій державі, як і в більшості розвинених країн світової спільноти, ґрунтується на концепціях сталого розвитку, прийнятного ризику та виправданого ризику. Концепція прийнятного ризику стає домінуючою в регулюванні відносин у сфері техногенної і природної безпеки. У чинному законодавстві України нещодавно з'явилися директивні документи, які регламентують проведення аналізу й оцінювання ризику, декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки з урахуванням рівня їхньої небезпеки, що сприяє запобіганню виникнення аварій і надзвичайних ситуацій.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >