< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Формальні засоби побудови моделей оцінювання ризику

З методологічної точки зору проблема аналізу ризику дуже близька до теорії прийняття рішень. Справді, визначення сценаріїв можливого розвитку подій, наслідків аварії, рівнів прийнятного ризику, обґрунтування безпеки потенційно небезпечного об'єкта, визначення місця для нового підприємства – це проблеми вибору одного з кількох можливих варіантів рішень. Вибір треба здійснювати з урахуванням багатьох, зазвичай суперечливих критеріїв (технічних, економічних, екологічних, соціальних, політичних) оцінки таких варіантів. Тому багатокритеріальні методи теорії прийняття рішень також можна використовувати для вирішення завдань аналізу ризику.

Системний аналіз

Як зазначалося вище, базовим принципом при дослідженні проблем безпеки й оцінювання ризику має бути принцип системності, який дає змогу глибоко зрозуміти проблему в цілому. Тому коротко зупинимось на формалізації поняття системи та її складових. У загальному випадку під системою розуміють сукупність об'єктів, що певним чином пов'язані між собою й утворюють певну цілісність. Властивості системи визначаються взаємозв'язками між об'єктами, які до неї входять. Об'єкти, що утворюють систему, називають елементами, або підсистемами, якщо в подальшому їх розглядають як системи. Головна особливість системи – її емерджентність. Під емерджентністю системи розуміють незвідність (ступінь незвідності) властивостей системи до властивостей її елементів. Це поняття тісно пов'язане з поняттям структури системи, а саме: структура є механізмом реалізації емерджентності. Інакше кажучи, саме структура визначає той спосіб, у який виявляються властивості окремих елементів у даній системі. Емерджентна властивість – це вияв цілісності системи, обумовлена тим, що всі її елементи об'єднані в одне ціле певними зв'язками і відношеннями. Сукупність зв'язків і відношень між елементами системи називають її структурою.

Водночас структурні зміни в системі викликають зміну властивостей самих елементів, які підпорядковуються загальним законам розвитку системи як цілого. У науковій теорії перехід від опису до пояснення, від явищ до сутності збігається з пізнанням структури досліджуваних систем і процесів, з переходом від одних структурних рівнів до інших, глибших. У зв'язку з цим у сучасній науці і техніці значно розвинені системно-структурні дослідження, а також відповідні їм методи.

Елементи системи взаємодіють під впливом зв'язків між ними, які залежать від взаємовідносин, що склалися, і від поточного стану системи. Тут важливим питанням є опис закономірностей динаміки системи, тобто впливу системи як цілого на зміну з часом окремих її елементів і навпаки.

Отже, система – це множина взаємозв'язаних елементів з їх властивостями, призначеними для досягнення загальної мети. Наведемо означення системи, запропоноване А.Б. Качинським [5].

Якщо елементи, які утворюють систему, позначити символами , де п – число елементів, то множина елементів буде складом (X) системи S. Елементи – це системоутворювальні елементи, оскільки вони об'єднані в систему певними відносинами і зв'язками. Крім того, ці елементи зазнають впливу зовнішніх відносно системи S об'єктів. Кожна складна система S впливає сама і зазнає впливу з боку множини інших систем – . Якщо вибрати певну міру інтенсивності взаємодії, то можна встановити певне число зовнішніх систем, що взаємодіють з даною системою S, яке прийнято називати оточуючим середовищем і позначати вектором Е:

Структуру системи позначають , де l – кількість зв'язків, що утворюють структуру системи.

Склад (X) системи, оточуюче середовище Е та структура Σ можуть змінюватися з часом, що описується залежностями

Функцією системи S(t) називають залежність (сукупність правил) F(t), відповідно до якої залежно від зовнішніх чинників E(t) відбуваються зміни з часом внутрішніх елементів Х(і) і структури Σ(t).

З урахуванням викладеного дамо таке формалізоване визначення поняття система: системою S(t), що функціонує в оточуючому середовищі Ε(ί), називають множину об'єктів

утворену із сукупності внутрішніх елементів X(t), які зв'язані між собою і з навколишнім середовищем E(t) сукупністю зв'язків Σ(t), що змінюються з часом відповідно до множини функцій F(t).

Системний підхід до вивчення будь-яких систем безпеки полягає:

  • • у визначенні складових частин (елементів) системи Х1, Х2, Х3, ..., Хп та пов'язаних з ними елементів (чинників) оточуючого середовища Е1, Е2, Е3, ..., Ет;
  • • у становленні структури системи (внутрішніх зв'язків) Σ1, Σ2, Σ3, ..., Σд;
  • • у знаходженні залежностей функціонування системи F1, F2, F3, ..., Fp, що визначають характер змін основних компонентів системи під впливом зовнішніх об'єктів (елементів оточуючого середовища).

Найбільш освоєні на сьогодні методи розв'язування прикладних завдань спираються на добре формалізовані алгоритми, отримані в результаті побудови математичних моделей предметних областей. Однак у практичній діяльності багато актуальних завдань складно піддається формалізації, для них невідомі аналітичні залежності або послідовність дій, що приводять до результату без інтелектуального втручання людини. І тоді експертні процедури стають найефективнішим, а іноді – єдиним засобом розв'язку завдань, які складно піддаються формалізації.

Під час оцінювання ризику аварії чи надзвичайної ситуації теж не завжди можливе застосування аналітичних методів, оскільки трапляються випадки, коли неможливо визначити кількісні взаємозв'язки між параметрами або набрати статистичний матеріал, щоб скористатися методами теорії ймовірностей. У багатьох практичних ситуаціях відсутні дані про аналогічні події не тільки в нашій країні, а й у світовій практиці. І тут на допомогу приходять методи експертних оцінок.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >