ВПЛИВ ОФШОРНОГО БІЗНЕСУ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Офшорні компанії як складова прямого іноземного інвестування в Україні

Уперше українські бізнесмени отримали можливість відкривати офшорні компанії в 1991 р., коли швейцарська компанія "Riggs Walmet Group" оголосила про те, що виходить на український ринок із пропозицією про організацію компаній. Пропонувалася не тільки допомога у створенні безподаткових компаній, а й підтримка їх діяльності (відрахування щорічних внесків до бюджету країни базування, забезпечення секретарських послуг з обробки нерегулярної пошти, організація щорічних зборів акціонерів, складання балансів тощо).

Офшорні схеми зазвичай засновані на використанні можливостей, що надані укладеними угодами про виключення подвійного оподаткування. Вони дедалі частіше почали спиратися не тільки на угоди купівлі-продажу, а й на лізингові, комісійні, трастові, страхові й інші договірноправові форми здійснення складних комерційних операцій. Зарубіжні офшорні компанії використовують у процесі поточного і довготермінового фінансування українських проектів з-за кордону. У схемах цього типу широко використовують спеціалізовані компанії, розташовані в зонах податкових пільг.

Існує багато причин, які призводять до відпливу капіталу з України. Найважливіші з них мають економічний характер. Це – нестабільне і навіть обтяжливе податкове законодавство, примусовий продаж валютних надходжень при існуванні реальної загрози девальвації гривні, можливість досудового списання коштів із рахунків підприємств тощо. Інша, не менш важлива причина, пов'язана з політико-правовою нестабільністю, – недовіра підприємців і громадян до судової системи й апеляційних процедур.

Саме з метою подолання економічних і політичних ризиків капітали у значних обсягах виводять із легального виробничого і торговельного обороту України за кордон. Загальновідомі методи, які при цьому використовують можна умовно розділити на дві групи. До першої групи належать так звані прямі методи, коли капітал вивозять у явному вигляді. Це:

• • неповернення валютної виручки від експорту товару;
• • неввезення імпортного товару після здійснення попередньої оплати;
• • втрата капіталу у зв'язку з удаваним неефективним інвестуванням майнових цінностей за межами країни тощо.

Друга група включає непрямі методи відпливу капіталу, які складніші, а тому й небезпечніші, оскільки при їх застосуванні досягається не лише ефект переміщення капіталу, але й виведення його з-під оподаткування. У цьому випадку реально здобуті в Україні кошти легально працюють після оподаткування на бюджети інших країн. Проте найчастіше застосовують механізм передачі доходу в країни із нижчим рівнем оподаткування шляхом виставлення рахунків за фіктивні операції, роялті, використання трансфертного ціноутворення тощо.

У першому розділі дослідження були розглянуті найважливіші чинники та передумови створення офшорних юрисдикцій у світовій практиці. Вони визначають принципову можливість існування офшору в конкретному регіоні чи країні. Зокрема встановлено, що наявність вихідних передумов визначають не тільки їх об'єктивним існуванням, але і можливістю їх утворення завдяки впливу історичних, національних, економічних особливостей.

Україна, на жаль, не мала традицій і досвіду роботи з офшорними компаніями, лише відносно нещодавно розпочала перехід від централізовано керованої до ринкової економіки і зараз зацікавлена, насамперед, у відновленні власної економіки та залученні будь-яких фінансових і матеріально-технічних ресурсів для розвитку господарства, включаючи зарубіжні прямі і позикові інвестиції, кошти фондів розвитку, внутрішні інвестиційні ресурси.

Серед специфіки особливу увагу слід приділити законодавчим напрацюванням (правове забезпечення діяльності офшорних зон; характер преференційного режиму – податкового, валютного, підприємницького) і наявності цілеспрямованої системи пільг; міжнародним угодам про уникнення (недопущення) подвійного оподаткування й організаційним заходам.

Досвід багатьох країн світу переконує в доцільності залучення іноземних інвестицій. Для України, як і для інших постсоціалістичних країн, існує багато перешкод на шляху здійснення цього процесу. До них належать:

• • відсутність відповідного інвестиційного клімату в країні,
• • недосконалість ринкового механізму економіки,
• • нестабільність політичної ситуації,
• • низький рівень ділової та професійної кваліфікації підприємців,
• • недостатньо привабливі інвестиційні проекти і разом з тим брак зацікавлених партнерів,
• • руйнівна податкова система,
• • відсутність діючої системи страхування інвестицій,
• • надмірна монополізація економіки,
• • підвищений рівень інфляції,
• • відсутність приватної власності на землю,
• • неконвертованість гривні.

Основна причина наявності цих чинників – відсутність чіткої державної політики щодо економічного розвитку взагалі, і залучення інвестицій (як іноземних, так і внутрішніх) зокрема. Так, існуючі нині великі розбіжності в розвитку центральноєвропейських країн і сусідніх країн у Східній Європі залишають дедалі менше можливостей для аутсайдерів при змаганні за залучення іноземних інвестицій. Від ефективності інвестиційної політики залежать стан виробництва, становище і рівень технічної оснащеності основних фондів підприємств народного госпо-

дарства, можливості структурної перебудови економіки, розв'язання соціальних й екологічних проблем. Інвестиції є основою для розвитку підприємств, окремих галузей та економіки загалом. Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падав значно швидше, ніж виробництво валового продукту. Однією із причин цього було те, що інфляція значно знецінювала інвестиційні кошти.

Доводиться констатувати той очевидний факт, що у боротьбі за інвестиційні ресурси Україна, як і раніше, не в змозі конкурувати з більшістю посткомуністичних країн не лише Європи, а й Азії. Наприклад, за кількістю жителів (2,58 млн осіб) Монголію можна порівняти з Одеською обл. За рівнем же економічної свободи (за версією "Heritage Foundation"), Україна і Монголія перебувають в однаковій категорії – "переважно невільні". Проте й інвестиційний клімат зазначених країн відрізняється не менше, ніж природний. За останніх 12 років в економіку Монголії вкладено 734 млн дол іноземних інвестицій, із яких 28 % – у гірничорудну галузь, 17 % – у легку промисловість. За величиною капіталовкладень лідирують нерезиденти з КНР (236 млн дол), Кореї (58), Японії (50), США (34) і Росії (31 млн дол), а не офшорних зон, як у випадку з Україною. Показник 285 дол США іноземних інвестицій на жителя Монголії в найближчі роки залишиться для України недосяжним.

На даному етапі інвестиційну ситуацію в Україні характеризують двома аспектами. З одного боку, спостерігаються позитивні тенденції: обсяг інвестицій поступово зростає. Однак не можна не згадати того факту, що Україна все ще перебуває в переліку країн, які мають найнижчу інвестиційну привабливість. Ситуація з міжнародними інвестиціями прямо співвідноситься з внутрішньою економічною ситуацією в Україні. Україна все ще експортує товари низької вартості, і 70 % останніх припадає на країни колишнього СРСР. Цей факт свідчить про те, що ще не відбулося внутрішньої трансформації економіки України. Для цього вкрай необхідні іноземні інвестиції, які привнесуть нові технології і дозволять виробляти товари, конкурентоспроможні на світовому ринку. Однак тут не слід забувати і про проблему так званих чистих інвестицій. Українську економіку щонайменше на 50 % характеризують як тіньову. Причина полягає у слабкості державних інститутів і законодавчої системи. Очевидно, що в таких умовах існує ризик репатріації "брудного" капіталу. Несприятливий інвестиційний клімат в Україні включає в себе адміністративні перешкоди, складну систему ліцензування, високий рівень оподаткування й арбітражні функції податкової адміністрації. З огляду на це у світі є привабливіші для інвесторів країни, ніж Україна, тому й МВФ прогнозує зниження потоку інвестицій до країн Східної Європи.

Загалом, нині в Україну інвестують понад 119 країн світу і майже половина внесеного обсягу прямих інвестицій належить інвесторам із трьох країн: Німеччини, Кіпру й Австрії, ще понад чверті інвестицій надходить з Об'єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Нідерландів, США та Росії.

Значні обсяги іноземних інвестицій зосереджено у фінансових установах, на підприємствах оптової торгівлі і посередництва в оптовій торгівлі та в організаціях, що здійснюють операції з нерухомим майном, орендою, інжинірингом і наданням послуг підприємцям.

Важливим чинником використання офшорних схем в Україні є рівень відкритості економіки. Закрита для міжнародної співпраці економіка не дозволяє формувати тісні ділові контакти із зарубіжними підприємцями в будь-якій галузі – торгівлі, виробництві, фінансовій сфері, науково-технічної співпраці тощо. Навпаки, відкрита економічна модель сприяє розвитку міжнародних економічних зв'язків і надає можливість використовувати ті переваги, які надають офшорні зони.

До 90-х pp. XX ст. Україна була державою з досить регламентованими економічними зв'язками, а рівень її відкритості був доволі обмежений, незважаючи на зовнішньоекономічні зв'язки з майже 100 країнами світу. Приплив зовнішніх фінансових ресурсів був централізовано обмежений міжнародною торгівлею. Хоча останнім часом в Україні почала формуватися відкрита зовнішньому світу економічна модель, що спрямована на стимулювання всіх видів зовнішньоекономічної співпраці, негативні чинники переважають позитивні, що відповідним чином впливає на оцінку нашої держави іноземними підприємцями. Тобто, відкритість економіки ще не стала сприятливим чинником входження офшорних схем у практику українського бізнесу.

Розглядаючи вплив офшорних зон на українську економіку, неможливо залишити поза увагою і використання їх можливостей у сфері оптимізації оподаткування. Так, принципову схему оптимізації податків в імпортних операціях із використанням офшорних юрисдикцій показано на рис. 3.

Особливості реалізації схеми полягають у такому:

• • необхідності часто-густо ліквідувати закордонні фірми- партнери, що досить складно і дорого;
• • використанні середнім бізнесом (укладання контрактів на різні послуги, зміна найменувань при імпорті, а при розмитненні товар подають набагато дешевше справжньої ціни). Різницю (як мінімум у розмірі величини імпортних тарифів) залишають за кордоном.

У схемі можуть бути використані закордонні офшорні компанії (Кіпр, Делавер), торговельні підприємства в Україні. Постачальник товару в Україні (напр. металургійний або вуглепереробний комбінат), покупець в Україні.

Схема абсолютно легальна, однак вимагає:

• • високої організованості всіх учасників єдиного послідовного ланцюга взаємодій, що беруть участь у схемі;
• • налагодженого механізму здійснення операцій. Використання схеми дозволяє оптимізувати податки шляхом переказу частини торгово-закупівельної і виробничо-збутової діяльності на комісійній основі;
• • управління процесом одним резидентом (необхідна умова виконання схеми).

Суть методу полягає в розподілі торговельних угод і виробничих операцій на два незалежних договори: один витратного, інший – доходного характеру. А саме: закордонна компанія дає доручення незалежному агенту здійснити за невелику винагороду від свого імені, але за рахунок принципала певні юридичні і фактичні дії. Відповідно до схеми, підприємство, будучи комісіонером, здійснює за дорученням комітента певні юридичні і фактичні дії з товаром і коштами. Діючи від свого імені (ставить підписи на договорах, специфікаціях, рахунках, звітах, накладних, тощо, і скріплює їх печатками), підприємство одержує, ураховує на балансі й оподатковує лише невелику комісійну винагороду.

Офшорну схему, що побудована на використанні можливостей, наданих укладеною угодою про виключення подвійного оподатковування подано на рис. 3. Українська компанія- агент платить податки лише зі своєї комісійної винагороди. Згідно з тією ж угодою, закупівля, збереження, постачання товару, а також деякі інші види діяльності кіпрської компанії в Україні, не обкладають податками.

Для того, щоб зовсім уникнути сплати податків на прибуток і на Кіпрі порівняно з Україною (приблизно 30 %), реєструють ще одну офшорну компанію, наприклад у штаті Делавер (США), що наймає кіпрську компанію як агента. Делаверська компанія може бути заснована з нульовим статутним капіталом, що не порушує валютне законодавство України, а отже і не передбачає кримінальної відповідальності за здійснення інвестицій (будь-якої суми) без ліцензії НБУ. Компанію реєструють на будь-яке ім'я без надання паспорта і будь-яких інших документів, присутність власників компанії необов'язкова. Управління компанією можливо робити анонімно – за факсом, телефоном. Власник компанії може обіймати всі посади від директора до працівника. Загалом маємо всі умови для проведення тіньових операцій.

Рис. 3. Схема оптимізації податків в імпортних операціях в офшорних юрисдикціях

Механізм реалізації схеми такий:

• 1. Компанія А (імпортер України) засновує послідовно дві і більше фірми в офшорних зонах: компанія Б у штаті Делавер без порушення валютного законодавства і компанія С – на Кіпрі, що є агентом компанії Б.
• 2. Компанія А бере імпортний контракт на постачання товару із фірмою С на комісійній основі (№ 2 і 3), причому оформляють два договори за цінами Ц1 і Ц2 (Ц1 • Ц2) – одна з угод фіктивна.
• 3. Кіпрська компанія С, що діє як принципал, відкриває в Україні агентські представництва (ПІ і П2) й укладає з ними угоди: перша – агентська угода № 2 на закупівлю від свого імені, але за рахунок принципала (кіпрської компанії), при цьому укладають договір № 1 на придбання товару в постачальника (експортер Д) за ціною ЦІ (у т. ч. ПДВ) і передають товар підприємству ПІ; друга угода – агентська № 3 (з підприємством ПІ) за ціною ЦІ поставити товар покупцю (оптовий трейдер на Україні) за ціною ЦЗ (ЦЗ • ЦІ) й одержати комісійну винагороду.
• 4. Потім оптовий трейдер передає товар роздрібним торговцям за ціною Ц4 (Ц4 • ЦЗ). Прибуток формують на різниці цін, причому, якщо різниця цін ЦІ і Ц2 у кілька разів, то різниця між оптовою ціною і ціною реалізації незначна. Тіньовий прибуток формують на різниці цін (ЦІ – Ц2), він може перевищувати закупівельну ціну в кілька разів, що і створює основний тіньовий потік. Потім цей прибуток переказують на рахунки компанії Б, частину з якого конвертують у готівку, а частину реекспортують в Україну.

Таким чином, гроші від операцій в Україні вивозять на Кіпр, а з Кіпру, за винятком невеликої агентської винагороди (від суми якої на Кіпрі сплачують податок), на офшорний рахунок делаверської компанії. Потім кошти знову реінвестують із кіпрської компанії в будь-які підприємства в Україні, а частину з них конвертують абсолютно легально без посередників і без податків через міжнародні платіжні картки. На користь такого припущення свідчить той факт, що величина інвестицій в Україну з Кіпру у 2010 р. посіла перше місце серед усіх закордонних інвесторів (за даними платіжного балансу).

Рис. 4. Універсальна схема вивезення тіньових капіталів з України

Універсальну схему вивезення капіталів з України представлено на рис. 4. Особливості схеми полягають у такому:

• • Великі обсяги виведених коштів, реалізація схеми можлива при погоджених діях на всіх етапах реалізації.
• • Витрати становлять приблизно 10% від обсягу капіталу при високій організації і прихованому ланцюгу фірм, що діють для рішення корпоративних завдань.
• • Кожний окремий етап схеми є легальним за умови незалежності діючих осіб і відсутності змови.
• • Необхідність погодженого і налагодженого механізму створення офшорних і фіктивних українських компаній і механізмів їх ліквідації.
• • Капітал, вивезений за цією схемою, у платіжному балансі представлено як вивезення легального портфельного капіталу ("портфельні інвестиції”).
• • Схема може бути використана в різних галузях економіки, крім експортних.

Учасниками єдиного ланцюга поетапної реалізації схеми є:

• • представник великого бізнесу, метою якого є вивезення капіталу за кордон (компанія);
• • кілька фірм усередині країни, які виконують різну роль і мають єдину мету – вивезти активи з найбільшою легальністю з активів компанії;
• • банки, що здійснюють поетапні фінансові операції і діють у межах легальної угоди;
• • офшорна компанія (напр. кіпрська).

Мета компанії: вивезення фінансових активів за кордон на офшорні рахунки.

Завдання компанії: вивезення капіталу з певного підприємства з максимальним ступенем легальності; переказ капіталу за кордон. Реалізація схеми для розв'язання першого завдання складається з таких етапів:

• 1. Укладання контракту між фірмою А і компанією на постачання товару.
• 2. Проведення передоплати компанією фірмі А на усю величину постачання в банку (рахунок компанії А), що входить до тіньової угоди.
• 3. Перевідступлення контракту на постачання товару фірмою А фірмі Б, що перебуває під процедурою банкрутства (або ж буде підведена під банкрутство).
• 4. Розрахунок фірмою А із фірмою Б векселями.
• 5. Продаж фірмою Б отриманих векселів фірмі В з максимально можливим дисконтом (напр. 99 %).
• 6. Фірма В не пред'являє векселя до оплати, векселі виводять з обороту.

Результатом розв'язання першого завдання виведення капіталів з обороту компанії є:

• • Капітал виведено з обороту компанії, він перебуває на рахунку фірми А, яка з нею розрахувалася.
• • Втрати має фірма Б, що знаходиться на межі банкрутства (при постачанні товару) або ж є боржником компанії. Неплатежі між фірмами є типовим явищем економічних відносин в Україні і не привертають особливої уваги податкових інспекторів.
• • Вексельний ланцюжок погашений, тому що векселі до оплати не будуть представлені.
• • Фінансові фахівці всіх компаній, що беруть участь у вексельному ланцюжку, винагородженні за рахунок компанії, тому що вони діють за єдиною змовою проти об'єктивних інтересів своїх підприємств і їх власників.

Для виконання другого завдання, а саме, для вивезення капіталу з країни, необхідне:

• 1. Відкриття інвестиційного рахунку офшорної фірми Г у великому українському банку для здійснення інвестицій в Україні.
• 2. Купівля компанією Г акцій підприємства за найнижчими цінами.
• 3. Купівля фірмою А у фірми Г акцій на всю суму, яку вивозять (тобто виведеного з компанії) капіталу.
• 4. Конвертація капіталу в іноземну валюту і переказ їх за кордон.

Основну частку зазначених операцій проводять із Кіпром, також використовують Кариби, Антильські о-ви (Нідерландські Кариби). Кіпр використовують тому, що він є однією із трьох країн (Фінляндія, Австрія, Кіпр), з якими підписано угоди про запобігання подвійному оподаткуванню.

Складність, багатоступєневість зазначених схем, а також велика кількість фінансових потоків, що легально перетинає державний кордон, та значні кошти, які осідають за кордоном, свідчать: реалізація таких схем можлива тільки при сприянні (дозвільній системі), підтримці та безпосередній участі представників різних регулюючих і контролюючих гілок адміністративних органів, що є безумовними ознаками корупційних дій. Усунути чи скоротити такі явища можливо, насамперед, через врегулювання податкового законодавства – зменшення податкових пільг, що призведе до зменшення корумпованості, збільшення прозорості та відповідальності управління, а також гарантій виконання законів при укладанні угод тощо.

Узагальнену структуру формування неконтрольованих експортно-імпортних операцій на основі експертних оцінок вітчизняних і зарубіжних джерел представлено на рис. 5.

Рис. 5. Структура формування неконтрольованих експортно-імпортних операцій

Обсяг тіньових капіталів було розраховано на підставі втечі капіталу за вузьким визначенням, купівлі валюти населенням й обсягу капіталу, який формують на різниці цін за експертними оцінками (рис. 6).

Рис. 6. Структура операцій, що не підконтрольні статистиці, в експортно-імпортних операціях

Повертаючись до аналізу особливостей функціонування офшорних зон в Україні, зазначимо: суб'єкт підприємницької діяльності, який походить із країни, що має жорстке фіскальне законодавство і бажає зменшити податковий тиск на свій бізнес, або той, що має на меті змінити форму власності фінансових чи матеріальних ресурсів, повинен зробити оптимальний вибір офшорної юрисдикції, яка б дозволила розв'язати поставлене завдання.

Для цього йому важливо визначитися з основним завданням свого майбутнього офшорного бізнесу, включаючи точну характеристику умов підприємництва (податкові пільги, дерегламентація, конфіденційність, відсутність нагляду, уникнення аудиторських перевірок тощо), фінансових і товарних потоків, які будуть ним формуватися чи обслуговуватися.

Схематично послідовність дій підприємця з вибору найприйнятнішої офшорної юрисдикції включатиме дослідження таких ключових питань (усіх або певної їх частини залежно від рівня припустимого ризику):

• 1. Загальна характеристика країни розташування офшору:
• 1.1. рівень стабільності офшору,
• 1.2. тривалість існування офшорної юрисдикції в даній країні,
• 1.3. характер поточної політичної й економічної ситуації,
• 1.4. загальний рівень економічного розвитку країни,
• 1.5. рівень розвитку засобів комунікації та банківської інфраструктури.
• 2. Правовий статус:
• 2.1. стабільність і ступінь опрацьованості законодавчої бази, у тому числі корпоративного, трастового законодавства, гарантування прав власності тощо;
• 2.2. можливість швидкого переведення компанії під іншу юрисдикцію в разі виникнення екстремальної ситуації;
• 2.3. наявність (відсутність) у країні з офшорною юрисдикцією із країною походження капіталу домовленостей про недопустимість (уникнення) подвійного оподаткування;
• 2.4. наявність (відсутність) обмежень на ведення певних видів діяльності;
• 2.5. ступінь конфіденційності, що припускається в офшорній юрисдикції та характер її забезпечення;
• 2.6. характер контрольних процедур.
• 3. Економічний режим й обов'язкові умови існування офшорної компанії:
• 3.1. вимоги до обслуговуючого персоналу й умови роботи з ним;
• 3.2. вимоги до керівництва компанії, проведення загальних зборів акціонерів тощо;
• 3.3. економічний режим діяльності офшорної компанії (правила валютного контролю та регулювання, кредитно- фінансова політика, податкова система);
• 3.4. обмеження в роботі компанії (граничні розміри резервного фонду для банків, статутного фонду для інвестиційних й експортно-імпортних компаній тощо);
• 3.5. витрати на здійснення і подовження реєстрації та підтримання статусу офшорної компанії;
• 3.6. вартість заходів із супроводження діяльності компанії (звітність, витрати на юридичне супроводження, консультації, оплата праці персоналу тощо).
• 4. Характер і масштаб обов'язкового супроводження діяльності фірми (оплата юридичного обслуговування, ведення бухгалтерського обліку, подання звітності тощо).

Слід наголосити, що при виборі офшору економічні критерії є не просто суттєвими, а за інших рівних умов (напр. правова стабільність) – вирішальними.

Підприємці ураховують сукупні витрати на:

• • реєстрацію та підтримання офшорної компанії, які складаються із сукупності коштів, сплачених засновниками країні реєстрації та країні походження капіталу у вигляді оплати послуг секретарської компанії з підбору юрисдикції для запропонованої схеми діяльності майбутньої офшорної компанії;
• • оформлення реєстрації й організації діяльності компанії;
• • юридичне супроводження;
• • витрати на отримання і подовження ліцензій;
• • реєстраційні збори;
• • отримання юридичної адреси;
• • витрати на оплату праці найманих працівників;
• • здійснення необхідних формальностей (бухгалтерський та аудиторський звіти);
• • платежі за послуги (оренда приміщення, телефонний та інший зв'язок, комунальні послуги тощо);
• • оформлення переведення власності за кордон країни надходження (фінансових ресурсів, товарно-матеріальних цінностей чи нематеріальних активів);
• • податкові платежі.

Слід мати на увазі, що структура та вартість відповідних витрат є різними в різних офшорних зонах.

Підприємці аналізують співвідношення необхідних витрат на підтримання компанії та її супроводження, податкові платежі у разі проведення відповідних операцій, з одного боку, та прогнозованого масштабу операцій тощо – з іншого. Порівняння зазначених вище сум дозволяє визначити економічну доцільність реєстрації офшорної компанії, а також вибрати оптимальну юрисдикцію. Вважають, що зовнішньоекономічні операції, проведені за офшорними схемами, які приносять не менше 10 тис. дол США прибутку є рентабельними з огляду на витрати зі створення та підтримання життєдіяльності офшорної компанії.

Зазначимо: більшість фахівців схильні вважати, що через офшорний бізнес практично легальними каналами здійснюють вивезення капіталу, що останнім часом удосконалюється з використанням складних схем за участю як офшорних, так і неофшорних компаній. Наприклад, українська фірма може укласти договір із компанією із цілком респектабельної країни, але насправді остання – лише проміжна ланка, а кінцевим одержувачем засобів є офшорна фірма. Для ефективної роботи з мінімізації податків і вивезення прибутку використовують не менше трьох компаній. Використання таких схем розраховано на тривалу роботу, рух коштів відбувається з мінімізованими втратами, а вартість реалізації схеми становить приблизно 10- 20 тис. дол.

Значного поширення останнім часом одержали схеми, що використовують існуючі міжнародні договори про недопущення подвійного оподаткування. Наприклад, відповідно до кіпрсько- британської угоди і додаткових роз'яснень британської сторони при виконанні певних умов компанія, яку зареєстрували у Великій Британії, може виявитися податковим резидентом Кіпру і платити податок за кіпрською офшорною ставкою.

Офшор у країнах із перехідною економікою використовують як інструмент, що акумулює кошти, виведені з-під податкового тиску і контролю, для подальшого використання в особистих цілях, а також реінвестування у свої підприємства. Використання офшорних компаній у бізнесі є повністю легальною діяльністю, не забороненою в Україні, і досить поширеною формою оптимізації податкових внесків.

За даними Національного інституту стратегічних досліджень та Центру антикризових досліджень, близько 35-55 % всіх іноземних інвестицій в Україну сформовано на основі легалізації вітчизняного капіталу, раніше вивезеного через офшорні компанії. Варто звернути також увагу: такі країни, як Велика Британія та Голландія, які не є офіційно офшорними зонами, передбачають суттєві пільги для зареєстрованих у них іноземних компаній. Таким чином, за оцінками експертів, близько 80 % інвестицій в українську економіку вноситься із залученням іноземних компаній. Таку структуру прямих іноземних інвестицій за національною приналежністю не можна вважати оптимальною, офшорне інвестування надає широкі можливості для зловживань, окрім того, саме через офшори відбувається відплив капіталу з України.

Погіршення фінансового стану підприємств України, різке зменшення прибутковості і кредитоспроможності підприємств, скорочення позикових ресурсів (національних – через кризу ліквідності та підвищення вартості запозичень, зовнішніх – внаслідок розвитку фінансової кризи), а також високий ступінь невизначеності щодо глибини та тривалості кризових явищ позначилися не лише на здатності виконувати поточні зобов'язання, а й стали основною причиною пролонгованого згортання інвестиційної діяльності.

Слід зазначити, що за 2008-2011 pp. економіка України пережила стрімкий відплив капіталу в офшорні зони у розмірі 18,6 млрд дол США. До цього ця цифра становила 661 млн дол США, тобто відплив капіталу з України збільшився у 28 разів. Бажання інвесторів вивести гроші з України пояснюється, насамперед, неефективною державною політикою. А в умовах кризи податкове навантаження на компанії тільки збільшилося, а регуляторний контроль посилився.

Під час кризи закордонні інвестори активно позбувалися портфельних інвестицій в Україні. При цьому 93 % українського капіталу було виведено на Кіпр. У 2010 р. – майже 6 млрд дол США. Привабливість цього офшору пояснюють тим, що ще в минулому столітті між Українською РСР і Кіпром було укладено договір про уникнення подвійного оподаткування, а близькість Кіпру та наявність даної угоди роблять країну зручною платформою для інвестування. З іншого боку, Кіпр офіційно є найбільшим інвестором в економіку України, уливши у неї на початку 2010 р. загалом 8,6 млрд дол США.

Понад 80 % кіпрських інвестицій припадає на частку прямих інвестицій, що є абсолютним рекордом і далеко випереджає інші країни. За даними платіжного балансу Кіпру, прямі інвестиції за кордон загалом (в усі країни світу) у середньому не перевищують мізерної величини у 15 млн дол на рік. Величина всіх інвестицій в Україну з офшорних зон – 19 %, із яких 10 % припадає на Кіпр. Отже, іноземні інвестиції Кіпру в Україні, які декларують, насправді мають некіпрське походження. Інформацію про країни та території походження прямих іноземних інвестицій в Україну на початку 2010 р. подано на рис. 7.

Рис. 7. Розподіл прямих іноземних інвестицій в Україну за географічною структурою, станом на 1 травня 2010 р., %

Отже, є всі підстави вважати, що джерелом інвестицій із більшості країн-інвесторів в істотній мірі є капітал, нелегально виведений з України. Підставою для такого висновку є:

• • висока конкуренція для входження на світовий ринок, яку необхідно переборювати;
• • реінвестувати капітал ''удома" набагато легше;
• • вища норма прибутку в Україні, ніж за кордоном;
• • реінвестування під статусом іноземних інвестицій створює вищі правові гарантії.

Усі ці, а також низка інших чинників вимагає повернутися до вже згаданої тези щодо необхідності повноцінного державного контролю за функціонуванням офшорних юрисдикцій в Україні.

Українські олігархи не записують у декларації про доходи реальні суми заробленого і не зізнаються в тому, що володіють підприємствами й іншою нерухомістю. Проте відомо, що акціями обленерго, металургійних комбінатів, ГЗКів та інших стратегічних об'єктів володіють понад 350 офшорних компаній, власниками яких є добре відомі широкому загалу політичні особи. Так, 40,05 % акцій стратегічно важливої державної компанії "Укрнафта", яка щорічно добуває близько третини нафти, яку споживають в Україні, належить офшорним компаніям (табл. 9). Створені "Приватбанком" офшорні фірми "European Trading group”, "St.John Trading", "Foretrest", "Britain's Raffles" добре відомі як власники Марганецького й Орджонікідзевского ГЗКів – монополістів на ринку марганцевої руди, офшорна компанія "Приват інтертрейдинг" – хазяїн металургійного заводу ім. Петровського. Напівофшорне українсько-кіпрське СП "Байп", входить у трубо-коксо-металеву імперію "Інтерпайп".

Слід зауважити, що наразі відсутні будь-які конкретні механізми розкриття інформації на вимогу Державної податкової адміністрації, окрім урегульованих двосторонніми міжнародними угодами. Якщо такий моніторинг і буде проводитися, то тільки щодо політично слабких конкурентів. Оскільки в офшорному бізнесі переплітаються інтереси всіх основних фінансово-промислових груп (табл. 9), то будь-який подібний тиск буде супроводжуватися зустрічними позовами в міжнародні судові інстанції.

Таблиця 9. Власники найбільших українських компаній за рівнем капіталізації на біржі ПФТС

Дійсно, офшорний бізнес не є синонім криміналу і навіть такі відомі компанії як "Merril Linch" або "Boeing" зареєстровані в офшорних зонах із низьким оподатковуванням, а то із звільненим від податків на основі невеликої фіксованої плати для зменшення фіскальних платежів і збільшення прибутку. Цікавим є те, що для цього не треба їхати на Кіпр або встановлювати контакти з легендарним о. Науру. Достатньо зареєструвати своє підприємство у швейцарському кантоні Цуг, у штаті Делавер (США), в Австрії, Данії або Люксембурзі. Значна частина території старої доброї Європи – це зона надійних цивілізованих офшорів.

Проте українські олігархи надають перевагу менш прозорим місцям: Кіпр, Британські Віргінські о-ви, Багами і тому подібній екзотиці. Ідеологія української "офшоризації" кардинально відрізняється від західної: на перше місце виходить анонімність засновників, на друге – надійність "дирки" для переховування прибутків, але головний зміст гри в офшори полягає в тому, щоб ушляхетнити походження капіталів і перетворити їх зі злочинних грошей в іноземні інвестиції. Це, власне, і є відмивання, з яким влада люто бореться (вірніше, імітує боротьбу), щоб уникнути санкцій і вийти із "чорного списку" міжнародної організації ФАТФ. Однією із цілей виведення коштів з України є також використання системи Private Banking для інвестицій і заощаджень. Наявність рахунку в одному із приватних банків дозволяє за допомогою портфельних менеджерів здійснювати глобальні інвестиції в будь- який фінансовий інструмент у будь-якій країні.

Історія "офшоризації" України розпочалася паралельно із приватизацією, розкраданням державної власності і держбюджету України. Уже на початку 90-х pp. українськими підприємцями були створені і зареєстровані в офшорних зонах і територіях кіпрські, швейцарські, американські компанії, на рахунках яких осідали сотні мільйонів доларів США. Через останні в 1994–1996 pp. розпочалося масове "анонімне" скуповування прибуткових підприємств важкої, легкої і харчової промисловості: офшорні фірми "Ланата Трейдинг" і "Лансін Комершил" придбали контрольний пакет акцій Південного ГЗКа (гірничо- збагачувального комбінату), офшорна фірма "Bainfield Company" придбала пиво-безалкогольний комбінат "Дніпро", а віргінська компанія "Ринако Лімітед" 50 % акцій миколаївського пивзаводу "Бурштин".

Уся енергетична сфера України суцільно вкрита офшорними компаніями. Офшорна компанія "Бринкфорд", яка до цього часу здійснює платежі за російські твели і вивезення ядерних відходів (внаслідок чого "Енергоатом" України за деякими підрахунками вже втратив понад 250 млн дол США), зареєстрована на Кіпрі ще в 1996 р., а структура цієї ж бізнес- групи – "АМР" – в Андоррі. Загалом, плеяда офшорів, що володіють приватизованими об'єктами енергетики в Україні, здійснює щорічні перекази за кордон сум у десятки мільярдів доларів США. Дотепер не відомо, чиї інтереси представляє через цілу низку інших компаній "VS Energy International" (власниця чотирьох обленсрго), утаємничена бізнес-історія офшорної компанії ''Overcon Enterprizes”. Офшорні компанії ''Puma Trading”, "Palladium Limited", "Contrast Holding", "Fildstar Inc." та інші, близькі до консорціуму "Металургія", а компанії "Runchel Investments Ltd." і "Fullway Consultants Ltd." є власницями підприємств легкої і харчової промисловості в Сумах та Запоріжжі.

Один із відомих спеціалістів з відмивання грошей, спеціальний радник Мін'юсту США Тед Гринберг, який пропрацював 26 років спеціальним прокурором США з питань протидії корупції, тероризму і легалізації кримінальних доходів, висловив недавно щодо України таку цікаву думку: "Навіть поверхневий аналіз українського ділового простору свідчить, що багато багатих людей заробили капітал кримінальними методами. І продовжують заробляти далі. Захід дуже тривожить, що доходи від рекету, замовних убивств, торгівлі людьми, операцій із краденими авто, контрабанди, наркобізнесу, фінансового шахрайства і корупції, словом, усіх тих джерел "брудних" грошей, які реально є в Україні, можуть бути вкладені у приватизацію через офшори і підставних осіб".

Закон про запобігання і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, ухвалений у першому читанні парламентом, більше схожий на правовий антураж для експертів ФАТФ, ніж на серйозний документ. Наприклад, у його нинішній редакції не надано розшифрування терміна сумнівні фінансові операції, а також не зазначено, що банки зобов'язані подавати інформацію департаменту фінансового моніторингу – "фінансовій розвідці" країни. На запити, які надсилають державні органи і департаменти, банки дають відповіді, попередньо порадившись із клієнтом: яку з його трансакцій подати як сумнівну і доповідають, звичайно ж, про легальність операції.

Історія найвідоміших офшорних скандалів України "Справа НБУ України". Якщо говорити про скандали в Україні, пов'язані з офшорами, то перше місце посідає ''справа Нацбанку”, точніше – результати парламентського розслідування, проведеного в 1998-1999 pp. комісією під керівництвом В. Суслова. Підставою для цього стали факти, викладені у листі голови СБУ Л. Деркача голові ВР України О. Ткаченку. Ключовим предметом парламентського розслідування були операції із золотовалютними резервами Нацбанку у "Кредит Суіс Ферст Бостон (Кіпр) ЛТД" (КСФБ). Це фінансова установа – тезко- двійник впливового швейцарського банку "Credit Suisse First Boston", без сумніву найскандальніший офшор у новітній українській історії. Кіпрський банк, у якому Нацбанк тримав 580 млн дол США валютних резервів, було зареєстровано 26 жовтня 1995 р. А 2 травня 1996 р. він одержав від Центробанку Кіпру ліцензію на статус банківської групи. Акціонерами "Кредит Суіс Ферст Бостон (Кіпр) ЛТД" були дві кіпрські компанії "Симанко сервіс ЛТД" і "Сайпронавус ЛТД”.

Залишається невідомим, хто з українських посадових осіб стояв за кіпрським банком реально і керував операціями з переказу валютних резервів через цей банк у російський "Національний резервний банк" (НРБ), тобто КСФБ (Кіпр) був усього лише посередником між Нацбанком і НРБ. Як зазначено у звіті комісії "комісія не виключає наявності особистої зацікавленості окремих посадових осіб НБУ у проведенні операцій НБУ з банком КСФБ (Кіпр) і вважає за необхідне доручити правоохоронним органам України провести перевірки можливого отримання посадовими особами НБУ, причетними до операцій із банком, особистого доходу від цих операцій, наявності в них валютних рахунків за кордоном, нерухомості тощо" Проте правоохоронні органи України жодних перевірок не проводили і дотепер доля грошей, переказаних у НРБ, залишається невідомою.

"Облігації Криму". Ще один цікавий скандал вибухнув улітку 2000 р. у Криму з приводу республіканських облігацій, випущених у 1996 р. на майже 300 млн дол США. Емітентом випуску облігацій став кримський Мінфін, генеральним платіжним агентом – Чорноморський банк реконструкції та розвитку (ЧБРР), а його контрольним пакетом акцій володів банк "Слов'янський", що купував прибуткові облігації у Мінфіну АРК і перепродав їх кіпрським офшорним компаніям "Xenon Marketing Limited" і "Data Tehnology S.A.". Таємниця кіпрських офшорів, у які переказували гроші кримського бюджету, так і залишилася нерозгаданою, як і те, хто був їх реальним власником й одержувачем прибутків.

"Рибний кредит". 20 серпня 1997 р. за розпорядженням Кабміну № 469-р в офшорній зоні на Британських Віргінських о-вах було зареєстровано українську державну рибальську компанію "Fishing Company S.A.". Тоді ж під заставу траулерів, що немов би споруджувалися на верфях Миколаєва, був узятий кредит у 10 млн дол США в Ощадбанку. Як з'ясували експерти Рахункової палати, уже побудовані траулери "Fishing Company S.A." вели промисел риби біля берегів Нової Зеландії, перебуваючи у заставі у ще однієї, до речі, нерентабельної структури "Livingstone Shipping Inc.". Підсумок: кредит Ощадбанку не повернуто, податки в бюджет офшорна державна компанія не сплатила, документи з Рахункової палати України зникли, як і гроші, а голова правління Ощадбанку, який намагався з'ясувати обставини, пов'язані з "рибним кредитом", загинув в автокатастрофі.

"Офшорний аудит". У 2001 р. вибухнув скандал навколо відомої аудиторської компанії "Price Waterhouse Coopers". Виявилося, що діюча в Україні структура заснована кіпрською фірмою "Купере энд Лайбрант (Юкрейн) Лімітед. Кіпр", зареєстрована в Нікосії. 18 червня 1999 р. Мін'юст видав ліцензію № 145262 ТОВ "Прайсвотерхаус Купере" на здійснення юридичної практики. Ліцензії на аудиторську діяльність офшорна дочка знаменитої фірми не мала, але, незважаючи на це, згідно з договором № 1021 від 12 листопада 1999 р. провела аудит НБУ на замовлення МВФ, який взагалі про це нічого не знав. Ця інформація просочилася у пресу, вибухнув скандал. І хоча інформацію щодо суми угоди вважали конфіденційною і не розголошували, проте за незалежними оцінками вона становила від 3 до 5 млн дол США і була переказана на рахунок кіпрської офшорної фірми.

Як свідчить світовий досвід країн із перехідною економікою (і, насамперед, досвід України в умовах пострадянського суспільства), рано або пізно всі таємні схеми відмивання грошей і комбінації щодо володіння недешевим майном за кордоном, а також імена діючих осіб стають надбанням гласності. А ціна усієї цієї публічності (зазвичай спланованої і стимульованої якоюсь зацікавленою стороною) – невчасно і несповна сплачені податки і "брудні" гроші неформальних кримінальних структур. І хоча офшор не є синонімом слова кримінал, проте іноді трапляється, що через них відмивають успішно вкрадені у держави кошти, через придбання акцій стратегічних об'єктів легалізують гроші бандитських угруповань тощо.