ВИСНОВКИ

Офшорні зони (або податкові гавані) є специфічним інструментом стимулювання інвестиційної діяльності і збільшення надходжень до бюджетів депресивних територій, економічний ефект якого ґрунтується на явищі зростання державних доходів завдяки розширенню податкової бази (використанню її особливого виду доходів, отриманих лише від здійснення зовнішньоекономічної діяльності) та мінімізації величини податкового навантаження. Доходи від офшорного бізнесу в податкових гаванях сягають половини обсягу державних бюджетів.

Виникнення податкових гаваней зумовлене дією низки чинників:

• • зацікавленістю розвинених держав в існуванні офшорних центрів як перевалочних баз для інвестицій із фінансово нестабільних регіонів;
• • потребою в залученні додаткових фінансових ресурсів урядами малих держав, що розвиваються;
• • наявністю суперечностей у правових системах різних країн щодо принципів оподаткування закордонних доходів своїх підприємств тощо.

Офшорне підприємництво є ефективним засобом підвищення прибутковості міжнародних господарських операцій, оскільки дозволяє економити значні суми на сплаті податків. Саме це, а також майже цілковита відсутність у податкових гаванях державного контролю за діяльністю підприємств з офшорним статусом, зумовили їх поширення в бізнесовій практиці підприємців усіх країн світу.

Можемо констатувати, що на сучасному етапі розвитку світової економіки відбувається міграція цілих галузей до податкових гаваней (напр. комерційного флоту, інтернет-провайдерів, компаній із розроблення програмного забезпечення, ліцензійних і патентних бюро). Відповідно, серед офшорних зон спостерігається певна спеціалізація режимів, сприятливих для підприємств тих чи інших галузей господарства (банківські, страхові, торговельні, судновласницькі тощо).

Міжнародна фінансова статистика засвідчила той факт, що нині на офшорний сектор у світовій економіці припадає 20 % усіх обсягів банківських операцій, до 7 % світової торгівлі товарами і послугами, тоді як безподаткові території населяє близько 0,4 % людства, господарство офшорних зон дає лише 0,7 % світового ВВП. Створено індустрію офшорних фінансових установ, яка щорічно обслуговує до трьох чвертей фінансових потоків світу. Деякі із цих фінансових центрів конкурують за обсягами акумульованих активів із Лондоном, Нью- Йорком і Токіо.

Простота систем регулювання підприємницької діяльності в безподаткових територіях зумовлює незначну вартість і високу ефективність схем податкового планування з використанням офшорних компаній. Розробкою цих схем й організацією їх здійснення займається галузь офшорного сервісу, представлена міжнародними консалтинговими, аудиторськими, секретерськими фірмами й адвокатськими конторами.

Важливим сприятливим чинником для спрощення процедури управління офшорними компаніями є також інтенсивний розвиток процесу глобалізації й удосконалення засобів комунікацій.

Проте слід зауважити, що податковий демпінг і згубна податкова конкуренція, низькі контрольні стандарти в податкових гаванях підривають економіки інших держав. Відмивання грошей, уникнення сплати податків, незаконне вивезення капіталу – ось негативні прояви існування офшорних зон і здійснення офшорного бізнесу.

Відповідно, виникає необхідність у застосуванні іншими державами, зі звичайними податковими системами, контрзаходів, таких доповнень до механізму офшорного бізнесу, які ліквідували б основний ефект економії на податках для вітчизняних підприємців і перешкодили виникненню інших негативних наслідків застосування офшорних схем. їх можна визначити в такий спосіб:

• • безпосередній фінансово-банківський нагляд за здійснюваними між вітчизняними й офшорними компаніями угодами, основною метою якого є припинення вже на початковому етапі економічно явно недоцільних операцій;
• • дія спеціальних правил оподаткування доходів, розподілених між вітчизняним підприємством і його офшорним підрозділом, а також контроль за виправданістю застосовуваного ними методу трансфертного ціноутворення;
• • налагодження ефективної системи обміну інформацією між податковими органами різних країн;
• • передбачення в угодах про уникнення подвійного оподаткування, що укладають між різними країнами, таких умов оподаткування міждержавного руху доходів, які б не допускали зменшення податкових надходжень до бюджету будь- якої з держав.

До того ж останні ініціативи міжнародних організацій, таких як МВФ, ОЕСР, ФАТФ з урегулювання проблемних моментів механізму офшорного бізнесу часто сприяють повній ліквідації безподаткових режимів. Однак ці процеси, загрожуючи самому існуванню малих держав, що розвиваються, викликають закономірний спротив із боку їх урядів. У підсумку офшорне підприємництво у світі не ліквідовують як економічне явище, а воно набуває нових, розвиненіших форм, стає відкритішим і регульованішим.

Україна також відчуває на собі негативні наслідки участі вітчизняних підприємств в офшорному бізнесі. За оцінками експертів, понад половини незаконно вивезених із держави у 1991-2010 pp. коштів – до 60 млрд дол США – переховують у податкових гаванях. З огляду на це актуальним є створення ефективних бар'єрів відпливу капіталу до офшорних зон, а віднедавна – і сприяння його поверненню, забезпечення економічних механізмів протидії несплаті податків під час реалізації офшорних схем.

Існуюче правове поле та зусилля центральних органів влади уже зараз забезпечують достатній рівень контролю за проведенням офшорних операцій за участю українських підприємств. І все ж, деякі стандарти, прийняті як базові для протидії ухиленню від сплати податків у розвинених державах (контроль за трансфертним ціноутворенням, доходами відокремлених підрозділів українських підприємств за кордоном), в Україні поки що не застосовують. Тому пропонують перейняти досвід інших держав у цій сфері і якнайшвидше створити необхідні для його використання в Україні умови.

Принциповим питанням є повернення в Україну нелегально вивезених із неї коштів. Найдієвішим засобом для цього є проведення податкової амністії (або амністії капіталу). Однак цей захід матиме успіх тільки після зниження загального рівня і спрощення адміністрування оподаткування в державі, подолання численних проявів корупції та свавілля контрольних органів. Лише в цьому випадку вивезений капітал матиме безпосередні економічні стимули для повернення в Україну.

Доцільно було б також під час проведення приватизації державних підприємств не забороняти участь у ній офшорних підприємств (як це робиться зараз), а поставити вимогу про розкриття інформації щодо джерел походження інвестованих коштів. У разі ж добровільного зізнання інвестора в тому, що ці гроші були свого часу незаконно вивезені з України, до них слід було б застосувати правила амністії капіталу (без встановлення часових меж її проведення).

Пільговий режим офшорних зон може бути сприятливим для стимулювання експортних поставок з України, а тому невиправданим є створення спеціальних правил обмеження експортних операцій за звичайними цінами, що здійснюються між українськими й офшорними компаніями.

Важливим напрямом роботи є також налагодження інтенсивного обміну інформацією між контрольними органами України й інших держав, підвищення рівня аналітичних досліджень, які мають здійснюватися на постійній основі, перегляд положень низки угод про уникнення подвійного оподаткування, у яких бере участь Україна.

Загалом, основними засадами державної політики у сфері регулювання офшорного бізнесу за участю вітчизняних підприємств мають бути:

• • обмеження операцій, що сприяють відпливу капіталу за кордон та уникненню оподаткування в Україні;
• • лібералізація податкового режиму – щоб гроші "почувалися комфортно" у вітчизняній економіці;
• • сприяння поверненню вивезених за кордон коштів проведенням разової чи безстрокової ("інвестиційної") амністії капіталів.

Саме такий комплексний підхід до питання регулювання офшорних операцій уможливить ефективну протидію їх негативним наслідкам для національної економіки, зміцнить вітчизняну фінансову систему.

Оскільки головна причина вивезення підприємницького капіталу з України – це бажання втекти від нестабільності, інфляції, високих податків, мафії або відмити незаконно зароблені гроші, тобто поки ці чинники будуть визначати господарське життя в Україні, втеча капіталу буде тривати. Можливо, посилення обмежень на вивезення капіталу зможе зменшити цей потік, проте не зупинить його. Якщо навіть посилити контроль за відпливом капіталу з України, за процедурами самої реєстрації за кордоном фірм з українським капіталом, то й у цьому випадку є обхідні шляхи. Наприклад, збільшиться відплив капіталу у формі портфельних інвестицій як більш анонімного способу привласнення активів за кордоном. Між іншим, за статистикою платіжного балансу України за останні роки вивезення портфельних інвестицій постійно зростає.

За двадцять років незалежності Україна перетворилася в найбіднішу державу в Європі, втративши, фактично, 30 % ВВП. Нині ВВП на душу населення становить лише 3 002 дол США – у 5,3 рази менше за ВВП Словаччини, одного з наших найближчих сусідів. За даними ООН, відносна бідність є реальністю для 78 % українських громадян, а бюджет 12,5 млн населення України становить менше 3,5 дол на день. Україна займає одне з останніх місць у міжнародному рейтингу майже за усіма показниками успішності, вона практично нічого не виробляє, окрім сировинних товарів. Внесок сектора малого та середнього бізнесу в національну економіку в Україні на 70 % менший за середній показник у Європі. Економіка повністю залежить від виробництва сировини, яке, у свою чергу, належить невеликій групі впливових осіб.

Стан нормативно-правового забезпечення підприємництва в Україні не відповідає потребам створення та діяльності офшорних формувань й офшорного бізнесу. Рейтингові показники України за критеріями привабливості інвестиційного клімату, підприємницьких ризиків, податкового пресу, правової стабільності тощо порівняно з іншими державами є низькими, що також не сприятиме активізації припливу капіталу. На даному етапі немає можливості виявити певне коло країн і суб'єктів підприємництва в регіоні розташування нашої держави, які б могли виявитися потенційними користувачами місцевого офшору, що ґрунтується на проведеному нами узагальненому аналізі геополітичного середовища й економічних пріоритетах сусідніх країн.

Відсутність традицій підприємництва та приватної власності, приєднання України до рішень про посилення нагляду за фінансовими операціями, нестабільність національного законодавства навіть щодо регламентації діяльності іноземних компаній, вільних економічних зон і спеціального режиму інвестиційної діяльності не дають підстав для позитивного висновку про можливість і доцільність створення в державі офшорної юрисдикції.