< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ЛОГІСТИКА ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ

Цілі і шляхи підвищення організації матеріальних потоків у виробництві

Предметом вивчення логістики як науки е оптимізація потокових процесів. Принципи логістики: синхронізація, оптимізація і інтеграція – є основним методологічним підходом до підвищення організації і ефективності функціонування виробничих систем.

Логістика – це ще і рівень культури використання знань про природу і суспільство, що дозволяє не тільки приймати і здійснювати системні рішення, але і розвивати системне уявлення, на базі якого можлива гармонізація діяльності людей в крупних організаціях.

В умовах ринкової економіки виживання підприємств, завоювання ними конкурентних переваг можливі лише за умови їх обов'язкової безперервної організаційно-технічної перебудови з метою наближення реально існуючого виробництва до його оптимального проекту, що відповідає досягнутому рівню знань, техніки, технології, організації і управління виробництвом.

Ця організаційно-технічна перебудова є безперервним процесом гнучкої адаптації підприємства до безперервно змінних умов ринку і методів державного регулювання. Для досягнення стійкої конкурентоспроможності на ринку процес перебудови організації повинен йти як процес зближення існуючої моделі організації з її ідеальним проектом.

Оптимальний проект організації повинен відповідати сучасним рівням технології, техніки і культури (знань) організації і управління підприємствами.

Розробку оптимального проекту підприємства як високоорганізованої і гнучкої виробничої системи (ВС) можна представити як типовий процес, який починається з визначення головної специфічної мети функціонування системи і припускає її типову декомпозицію, яка сьогодні відома як "дерево цілей" (рис. 3.1).

Концептуальна схема типового проектування логістичних систем на прикладі узагальненого алгоритму проектування логістичної підсистеми

Рис. 3.1. Концептуальна схема типового проектування логістичних систем на прикладі узагальненого алгоритму проектування логістичної підсистеми "організація і управління основним виробничим процесом"

Що стосується підсистем організації і управління промисловим підприємством, то вони мають інші цілі першого рівня, але однакові цілі другого, третього і четвертого рівнів, як це показано на рис. 3.1.

Виходячи з суті поняття системи і мети її функціонування, які розкриваються на основі системного підходу до вивчення або проектування ВС, слід виділити триєдині частини: функціональну, елементну і організаційну.

Функціональний аспект організації системи – це структура взаємопов'язаних функцій, яка встановлюється відповідно до мети і цілей функціонування системи. Розкриття змісту взаємопов'язаної сукупності функцій з однаковою цільовою спрямованістю визначає склад найпростіших функціональних задач і послідовність їх рішення. Результатом є формування логіки дії кожної функціональної підсистеми і логіки функціонування системи в цілому.

В нашому прикладі (рис. 3.1) для підсистеми організації і управління основним виробництвом головною метою функціонування є забезпечення своєчасної і комплектної поставки продукції відповідно до господарських договорів при мінімізації витрат на досягнення цієї мети.

В умовах не потокового виробництва мінімізація витрат на виробництво (мета другого рівня) може бути забезпечена за рахунок організації безперервного завантаження виробничих ділянок і планових робочих місць при максимально можливій безперервності руху предметів праці у виробництві.

Третій рівень цілей, на наш погляд, повинен бути направлений на підвищення організованості (ефективності) процесів виробництва, тобто на реалізацію основних і допоміжних принципів організації виробництва, на основі яких здійснюється раціоналізація побудови і організації гнучкого (адаптивного) функціонування і розвитку ВС.

Наприклад, цільова організація виробничих процесів припускає усіляке зменшення неврегульованості, різноманітності і невизначеності в русі предметів праці як в просторі, так і в часі. Так, одyонаправлений рух предметів праці у виробництві забезпечує:

а) багаторазове зменшення складності ВС і трудомісткості управління

виробництвом завдяки скороченню в десятки разів кількості різних міжцехових і внутрішньоцехових технологічних маршрутів і виробничих зв'язків між ділянками;

  • б) створення бази для узгодження термінів виконання робіт з безперервним завантаженням планових робочих місць і виробничих ділянок;
  • в) підвищення технологічної однорідності робіт на кожному робочому місці тощо.

Цільова організація виробничих процесів здійснюється відповідно до головної мети підприємства, тобто на підставі річної виробничої програми підприємства, і формує або уточнює їх виробничу структуру, або об'єктну структуру підприємства (ВС).

Функціональний склад завдань, що підлягають реалізації в процесі функціонування підприємства, і спроектована виробнича структура разом визначають організаційну структуру управління, або його суб'єктну структуру.

У свою чергу, об'єктна і суб'єктна структури підприємства утворюють елементну структуру підприємства.

Гнучкість адаптації підприємства до змін зовнішніх і внутрішніх умов роботи забезпечується за рахунок багатьох чинників, основними з яких є гнучкість техніки і технології, рівень професіоналізму кадрів, гнучкість організації і управління виробництвом.

Розрізняють тактичну і стратегічну гнучкість. Перша визначає час, необхідний підприємству для освоєння виробництва нового виробу або для реконструкції (створення) окремого виробництва, пов'язаного з нововведеннями в техніці, технології, або те і інше разом. Друга визначає значущість можливих капіталовкладень, ефекти, обсяг і час реконструкції підприємства.

Реалізація основних принципів організації виробництва приводить лише до підвищення організованості (ефективності) функціонування підприємства при відносно стабільних діях навколишнього середовища; тоді як реалізація основних і допоміжних принципів організації виробництва підвищує ще і внутрішню гнучкість виробництва, тобто здатність оперативно, з мінімальними витратами, адаптуватися до змін виробничої програми, умов на ринку товарів і послуг, норм державного регулювання.

У результаті формується динамічна організаційна структура підприємства (ВС). Це ніби структура деякої взаємопов'язаної сукупності методів організації і управління процесами виробництва в просторі і в часі, відповідна досягнутому рівню знань і забезпечує динамічну взаємодію між компонентами системи відповідно до їх функціонального призначення.

Наявність організаційної структури, що об'єднує елементи підприємства і їх функції в єдине цілісне утворення і визначає правила і спрямованість динамічної взаємодії елементів, – необхідна умова існування системи.

Четвертий рівень цілей – забезпечення функціонування системи, збереження гнучкості і адаптивної системи в заданих параметрах (див. рис. 3.1). Тут остаточно уточнюється функціональний склад задач, що вирішуються в системі.

Сьогодні на промислових підприємствах склалася негативна практика, коли згорнуті або реалізуються лише частково такі основні функції управління, як прогнозування, нормування і планування. Особливо побоювання викликає недостатня організація нормування і недолік фахівців з організації і нормування праці.

Слід пам'ятати, що якщо не реалізується в повному обсязі хоча б одна з основних функцій управління, то система організації і управління матеріальними потоками у виробництві починає деградувати. Це відбувається навіть у тому випадку, коли цілі більш високих рівнів досягнуті і можна б було "пожинати плоди" підвищення ефективності виробництва.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >