< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Проблемні питання відносин з Румунією

Пропагандистську кампанію щодо „історичного права” Румунії на деякі українські землі румунська сторона особливо посилила після розпаду СРСР та з появою незалежної України. Румунський парламент 24 червня 1991 р. ухвалив „Декларацію Парламенту Румунії щодо пакту Молотова-Ріббентропа та його наслідків для країни” – заклик до президента, уряду та всіх політичних сил повернути румунські землі, анексовані внаслідок цього пакту. У документі міститься вимога повернути Румунії Південну Бессарабію, округ Герца та Північну Буковину.

У відповідь Верховна Рада Української РСР у Заяві від 5 липня 1991 р. розцінила такі дії румунської сторони як висування територіальних претензій до України, наголосивши, що це суперечить загальновизнаним принципам міжнародного права, духу і букві Гельсінкі. Недружньою акцією щодо України стала ухвалена 28 листопада 1991 р. румунським парламентом Декларація про референдум в Україні, за якою Північна Буковина, округ Герца та Хотин, а також південь Бессарабії (нині це Чернівецька та частина Одеської області) були оголошені „румунськими територіями”. У заяві містився заклик до парламентів та урядів інших країн у своїх актах про визнання незалежності України не поширювати його на згадані території. В аналогічній заяві уряду Румунії ці положення були конкретизовані.

Українська позиція в обстоюванні територіальних інтересів спирається на положення радянсько-румунського договору 1961 р., де фактично йдеться про українсько-румунський кордон у нинішньому стані. Послідовно реалізуючи власну стратегію, Румунія впродовж 1993-1995 pp. надіслала до МЗС України кілька нот, якими в односторонньому порядку із порушенням норм міжнародного права та відповідної процедури оголосила такими, що втратили чинність Договір про режим радянсько-румунського державного кордону 1961 р. та Протокол про уточнення лінії проходження радянсько-румунського державного кордону від 1948 р., які визначають лінію українсько-румунського державного кордону.

У листопаді-грудні 1995 р. українсько-румунські відносини загострилися внаслідок нових заяв румунської сторони щодо належності о. Зміїний (Шерпілор), який румуни оголосили скелею, щоби прибрати його до рук. На шельфі острова є нафта й газ: за підрахунками – третина українських запасів нафти і чверть – нерозвіданих запасів газу. Водночас румуни в 1996 р. збудували за шельфом острову платформу і розробляють велике промислове родовище Левада, добуваючи нафту.

Румунська сторона, спекулюючи на територіальних претензіях, намагалася уникнути підписання базового міждержавного договору про визнання України та співробітництво. Однак, питання про власне членство в НАТО змусило румунську сторону укласти цей документ[1]. 2 червня 1997 р. Договір про відносини добросусідства та співробітництво між Україною та Румунією був підписаний (м. Констанца). 17 червня 2003 р. (м. Чернівці) президенти підписали Договір про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво і взаємодопомогу з прикордонних питань із вилученням спірних статей. Паралельно тривали переговори стосовно делімітації континентального шельфу і виключної морської економічної зони в Чорному морі.

У 2004 р. Румунія звернулася до Міжнародного Суду ООН з позовом до України щодо делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон у Чорному морі. З лютого 2009 р. Міжнародний Суд ООН виніс остаточне рішення, визнав о. Зміїний островом, який належить Україні. Суд поділив континентальний шельф, віддавши більшість поверхні Румунії.

Зауважимо, що власне Україна сприяла Румунії посісти місце в провідних європейських структурах – НАТО та ЄС, очікуючи відповідної адекватної політики з боку румунської сторони щодо нашої держави.

Черговий демарш румунської сторони був пов'язаний з каналом ,Дунай – Чорне море”, будівництво якого у травні 2004 р. розпочала Україна. Румунія звернулася до міжнародних інстанцій з протестом проти поглиблення Україною гирла Бистре, заявляючи, що це може спричинити екологічну катастрофу. Причиною побоювань офіційного Бухареста є зовсім не екологічний альтруїзм, а можлива втрата монополії' на проходження кораблів із Дунаю у Чорне море (українські судна змушені щороку платити близько 2 млн дол. за прохід румунськими каналами). Зі свого боку Україною внесено на розгляд міжнародних експертів питання негативного впливу антропогенної діяльності Румунії на ситуацію в дельті Дунаю. У протистоянні румунській політиці Україна залучає механізм двосторонніх відносин з іншими країнами, зацікавленими у більш дешевому українському шляху, а також міжнародні структури. Поступово спірне питання каналу ,Дунай–Чорне море” з політичного перетворюється на економічне.

Складним питанням, що потребувало якнайшвидшого розв'язання, було оформлення державного кордону між Україною і Республікою Молдова. І це зрозуміло: Молдова межує з Румунією, яка висувала територіальні претензії до Української держави; має непрості відносини з Придністровською республікою, де проживають українці. Відповідно до радянських документів, у 1940 р. між колишніми УРСР і МРСР був установлений кордон, за яким Молдова не мала виходу до моря. З проголошенням незалежності двох країн між суверенною Україною і Республікою Молдова з питань встановлення кордону виникли непорозуміння як через географічні зміни у гирлі річки Прут, так і через побудову молдовською стороною близ кордону без згоди України широкомасштабного нафтотерміналу.

Уряд Молдови 01 березня 1995 р. надав чинності Угоді про співробітництво з прикордонних питань, що дозволило розпочати роботу з делімітації і демаркації державного кордону. Після тривалих переговорів розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 р. було затверджено Директиви з делімітації державного кордону з Республікою Молдовою. Черговим фактом порушення державного кордону України з боку Молдови було встановлення молдовського прикордонного поста на українській Дністровській ГЕС (2003 р.)[2].

Двосторонній Договір про державний кордон з Республікою Молдова було підписано 18 серпня 1999 р., ратифіковано Верховною Радою України 06 квітня 2000 р. Молдовський порт за наполяганням Республіки Молдова частково охопив і територію України, яку, за повідомленнями ЗМІ, було передано в довгострокову оренду. Інші джерела підтверджують, що завдяки українській „геополітичній доброті”, Молдова отримала частку української землі, з якої 430 метрів – річковий берег, і вийшла до р. Дунаю. У районі с. Джурджулешти розпочалося будівництво нафтотерміналу. Завдяки цьому Молдова сьогодні має дунайський порт, придатний для річкових і морських суден. Міжнародний Вільний порт Джурджулешти (МВПД) – єдиний пункт мор- ської/річкової перевалки й дистрибуції віз Молдови, а також регіональний вузол логістики на кордоні з ЄС з доступом до авто- і залізничних шляхів. Вся територія Джурджулешти у 120 га є вільною економічною зоною до 2030 р., тут зареєстровано понад 30 резидентів[3].

Таким чином, завдячуючи Україні Молдова дістала вихід до узбережжя Дунаю, яке придатне для широкого будівництва, зокрема порту та нафтотерміналу, перетворившись на морську державу.

  • [1] Країyа-кандидат, а тим більше член НАТО не може розраховувати на преференції в разі наявності територіальних претензій до інших країн.
  • [2] Згаданий інцидент вдалося владнати дипломатичними зусиллями.
  • [3] Порт Джурджулешты: молдавский конкурент украинских "дунайцев”. – Режим доступу: cfts.org.ua/articles/46954.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >