< Попер   ЗМІСТ

Шанхайська організація співробітництва (ШОС)

Активно розвиваються процеси, покликані посилити співпрацю на азіатському просторі. Набуває конкретних рис інституалізація ШОС. Главами дипломатичних та оборонних відомств Росії, Китаю, Казахстану, Киргизстану і Таджикистану укладено 26 квітня 2003 р. Хартію ШОС, яка має бути статутом створюваної організації. Поза Хартією у Санкт-Петербурзі було підписано два десятки інших документів ШОС. У межах ШОС 07 червня 2002 р. на постійній основі створено Регіональну антитерористичну структуру. Країни- учасниці планують поза військовою розвивати й економічну співпрацю. З огляду на великий інтерес до ШОС, що виявляють такі держави Азії, як Індія, Іран, Пакистан, розглядається питання розширення організації. У межах ШОС ведеться робота на рівні керівників прикордонних відомств, міністрів культури та ін. Нового формату внаслідок підписаних 14 травня та 7 червня 2002 р. угод набула співпраця ОДКБ та ШОС. Підписанням Угоди про співробітництво з питань безпеки між ШОС і ОДКБ 2007 р. підтверджено і закріплено партнерські наміри спільної діяльності цих структур в Євразії. Можна передбачити, що розбудова формату ШОС і розвиток співробітництва посилить позиції Російської Федерації в азіатському регіоні, в тому числі й щодо видобутку та транспортування енергоносіїв, і водночас послабить позиції США та НАТО.

Зважаючи на те, що учасники ОДКБ і ШОС взяли на себе спільну відповідальність за мир і стабільність в азіатському регіоні СНД (2005 р.), а також на те, що Росія і Китай поглибили стратегічне партнерство і розширили співпрацю (Декларація про стратегічне партнерство і Угода про співробітництво 2005 р.), можна передбачити, що взаємодія ОДКБ і ШОС у майбутньому поглиблюватиметься. Проте в разі суперечностей між РФ та КНР може виникнути ситуація, коли ці безпекові структури дублюватимуть або навіть заважатимуть одна одній.

Підбиваючи підсумок, зазначимо, що у процесі становлення і розвитку інтеграційних моделей нових незалежних держав пострадянського простору виокремлюються наступні етапи. Перший (1991-1993 pp.) – перехід на ринкові рейки господарювання, становлення міжнародних організацій, що спричинено низкою об'єктивних чинників: наявністю єдиного економічного, правового, військово-оборонного простору, загальної монетарної системи, єдиного механізму союзної промисловості, єдиного виробничого циклу тощо.

З 1994 р. розпочався наступний етап розбудови субрегіональних структур в період катастрофічного спаду виробництва, ліквідації підприємств-гігантів, малих і середніх підприємств, тотальної приватизації, розірвання економічних, політичних та гуманітарних зв'язків, переходу економік країн-учасниць на рейки стихійного ринку. Неспроможність цивілізованого розлучення призвела до глибоких системних внутрішніх і зовнішніх криз. Намагання Росії опанувати пострадянським простором породило війни, кровопролиття, відчуження, диктат сильного. Жодна з міжнародних субрегіональних організацій простору не довела свою спроможність на існування, оскільки не захищають суверенітет держав-учасниць, не гарантують безпеку і територіальну цілісність.

ГУ AM у форматі балто-каспійсько-чорноморського об'єднання за умов надання йому безпекової складової міг би стати центром, що відповідатиме за стратегічну стабільність, безпеку транзитних шляхів енергоносіїв і, вірогідно, розв'язання криз регіону. Україна доволі обережно ставилась до різних новоутворень в межах СНД, а в умовах неоголошеної, однак триваючої війни з боку Росії і попрання усіх домовленостей і міжнародних норм співіснування розглядатиме питання про перегляд участі в цій організації.

Таким чином, європейський вектор зовнішньої політики с стратегічним напрямом розвитку нашої держави. Європейська інтеграція – це шлях модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентних можливостей вітчизняного виробника. У політичному аспекті європейська інтеграція детермінує модернізацію правового поля нашої держави, демократизацію її політичної та інституційної систем. Співпраця з ЄС надасть можливість наблизити соціальні умови України до високих європейських стандартів, піднести рівень життя населення, посісти гідне місце в сім'ї європейських народів. Проте, в підходах України та ЄС до кінцевої мети розвитку взаємовідносин простежується певна асиметрія. Україна прагне вивести двостороннє співробітництво на рівень інтеграції і перевести відносини партнерства у відносини асоціації.

Водночас процес формування відносин з ЄС неможливо розглядати у відриві від співробітництва з НАТО. Комплекс угод з ЄС і Альянсом, ініційованих здебільшого Україною, за своїм змістом є набагато ширшим за класичні міжнародні договори про співробітництво і містить конкретні зобов'язання стосовно розвитку національної політичної системи. Не менш важливим залишається вплив російського чинника і необхідність для європейців співвідносити політику стосовно Росії та України. Ставлення європейців до євроінтеграційних намірів України можна пояснити значним ресурсним потенціалом нашої країни, здатним скласти серйозну конкуренцію багатьом групам товаровиробників з країн ЄС (зернові, олія, сталеві вироби, аерокосмічні технології тощо). Водночас значний сільськогосподарський сектор, кризовий стан деяких галузей важкої промисловості, екологічні проблеми детермінували б перерозподіл фінансових потоків ЄС на користь України, адже 80 % витрат ЄС спрямовані на фінансування Загальної сільськогосподарської політики і структурну допомогу спільноті.

У питаннях безпеки Україна спирається на підтримку ООН – організації, яка за міжнародними стандартами має бути гарантом суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордонів. Посилюється присутність України у миротворчих операціях ООН, які здійснюються поблизу кордонів України та в регіонах, що є стратегічно важливими для українських національних інтересів. Діяльність в ООН забезпечує Україні інформаційну відкритість щодо екологічних проблем, політичних та економічних подій у нашій державі. Україна займає активну позицію у здійсненні миротворчих операцій під проводом ООН, ОБСЄ, ЄС та НАТО; висунула своїх кандидатів для участі у верифікаційній місії ОБСЄ в Косові, а також запропонувала повітряний транспорт для місії повітряного спостереження в цьому регіоні; бере участь у мирному врегулюванні кризових ситуацій; у програмах боротьби з тероризмом і піратством тощо.

Серед українських геополітичних ініціатив – творення осі стабільності Балто-Чорноморського простору безпеки, розбудова єврорегіонів, діяльність у геополітичних трикутниках (Україна–Польща–США, нормандський формат), заходи щодо зміцнення довіри між країнами Чорноморського регіону та ін. Тенденційним став рух на поєднання зусиль безпекових структур Європи у єдине ціле. Практичний вияв такий підхід знаходить у здійсненні співпраці у форматі: ОБСЄ-ЄС–Рада Європи– Україна.

Україна крокує шляхом європейської інтеграції, вимірює позитиви й негативи розширених європейських структур і альянсів, зважає на прорахунки, аналізує зовнішньополітичну ситуацію і намагається наблизитися до безпекової складової Північноатлантичного Альянсу та Європейського Союзу, формує важелі впливу на перебіг міжнародних відносин і розбудовує систему власної безпеки.

 
< Попер   ЗМІСТ