< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Технології соціальної роботи з людьми похилого піку

Люди похилого віку – це одна з найбільш незахищених категорій населення. Вони постійно потребують психологічної та юридичної допомоги.

У наш час відсутнє чітке визначення того, кого можна віднести до понять "похила" і "стара людина". Європейське регіональне бюро Всесвітньої охорони здоров'я класифікує, що похилий вік у чоловіків триває з 61 до 74 років, у жінок – з 55 до 74 років, а з 75 років у людини наступає старість.

Важливу роль в організації соціальної роботи з людьми похилого віку відіграють теорії старіння. Вони інтерпретують і узагальнюють досвід, інформацію і результати спостережень.

У сучасній науці існують різноманітні точки зору на старість і на супутні їй процеси і явища. Найбільш численними є біологічні теорії, що аналізують можливі вікові зміни на рівні генетично запрограмованого старіння окремих клітин, груп клітин, які стосуються окремих органів. У теоріях, що вивчають зміни на клітинному рівні, процес старіння самих клітин вважається визначальним. Такі "одновимірні" погляди враховують лише природно-біологічні закони старіння і не надають серйозного значення постійній взаємодії генетичного потенціалу з факторами навколишнього середовища.

Серед соціальних моделей широкого поширення набула дефіцитарна модель. Вона оцінює старість наступним чином. Якщо уявити старіння людини як процес неухильного руйнування і розпаду, що призводить до втрат у її емоційних і інтелектуальних здібностях, до труднощів у пристосуванні й виявляється в прихильності до старого і звичного, у повній втраті активності, у зниженні та уповільненні реакцій, то, таким чином, за цим періодом закріплюються ознаки занепалості і неповноцінності, які дозволяють розглядати старість як хворобу. Слід зазначити, що негативний стереотип старості, який базується на цій теорії, не підтверджується науково. У своїй тривіальній формі дефіцитарна модель визначає ставлення суспільства до старої людини, формуючи уявлення про те, що кволість, хвороби, втрата соціальних ролей, нездужання є природними ознаками старості і, як наслідок, вони не можуть стати об'єктом терапевтичних зусиль.

Однією із найбільш відомих теорій старіння, яку можна віднести до дефіцитарної, є теорія відчуження (звільнення), яка виходить з того, що для продовження нормального функціонування і розвитку суспільства старі люди повинні поступово дистанціюватися від соціальних систем і знижувати свою взаємодію з іншими людьми. Таке звільнення від соціальних ролей і віддалення від міжособистісних контактів надає їм можливість підготуватися до наступного етапу – смерті. Відповідно до теорії звільнення, процес відчуження людей старшого віку, у соціальному аспекті, є неминучим, оскільки посади, що вони займають, у певний момент повинні переходити до людей більш молодих, здатних працювати більш продуктивно. Ряд критиків називають цю теорію найбільш нелюдською.

Передова ж наука значною мірою орієнтована на створення нового соціального образу "торжествуючої (переможної) старості" і руйнування тих стійких забобонів, пов'язаних зі старістю, які є наслідком недбалої чи некритичної інтерпретації демографічних та історичних даних. Концепція "торжествуючої" чи благополучної старості протиставляється теорії відчуження. Вона спирається на принцип діяльності і активності, акцентує увагу на створенні в суспільстві і в самій людині таких умов, які б забезпечили оптимальне проходження процесу старіння як природного циклу життя людини. Старі люди мають бути активними членами суспільства, намагаючись зберігати потреби і бажання, стиль життя і цінності, що були властиві для них протягом попередніх, середніх років життя.

У нинішній період набуває поширення теорія активності, прихильники якої стверджують, що старіючі люди, розлучаючись зі своїми ролями, відчувають свою непотрібність в суспільстві. Тому для підтримки морального духу і позитивної самосвідомості їм слід не відмовлятися від активного життя, а, навпаки, зайнятися новою діяльністю. Продовжуючи виконувати активні, соціально значущі ролі і спілкуватись з оточуючими (наприклад, працювати неповний робочий день чи займатися добровільною громадською діяльністю), люди старшого віку можуть зберігати психологічний спокій. Науковці стверджують, що ступінь пристосування людей до старості значною мірою залежить від характеру їхньої діяльності на ранніх етапах життя. Люди, які мали емоційну і психологічну стійкість і активність у віці до 30-ти років, зберігають життєву енергію і після 70-ти років; якщо для людей у віці до 30-ти років характерними є страх і консерватизм, то вони виявляють тривогу до кінця свого життя.

Технології соціальної роботи з людьми похилого віку повинні будуватися на властивих їм особливостях із урахуванням тих соціальних проблем, з якими вони зустрічаються в процесі свого соціального та особистісного функціонування.

До основних проблем похилого віку відносяться наступні:

  • – обмеження життєдіяльності похилих людей;
  • – виключення похилої людини із активної життєдіяльності та зміна її взаємовідносин з оточуючими людьми;
  • – різке зниження соціального статусу похилої людини в суспільстві;
  • – наявність великої кількості вільного часу.

Основне завдання соціальної роботи з людьми похилого віку пов'язане з їхнім соціальним захистом. Соціальний захист – це комплекс економічних, соціальних і правових гарантій для громадян похилого віку, що грунтуються на принципах людинолюбства й милосердя з боку держави у ставленні до тих членів суспільства, які цього потребують.

У свою чергу, соціальний захист верств населення похилого віку складається з профілактики, підтримки і представництва.

Профілактика має на меті зберегти добробут старої людини шляхом зменшення чи усунення чинників ризику, і тим самим запобігти її влаштуванню в стаціонарних установах соціального обслуговування [144].

Підтримка – це допомога, необхідна старим людям для збереження максимально можливого рівня самостійності.

Представництво – захист інтересів старих людей, визнаних недієздатними, від їхнього імені, для надання необхідної допомоги.

У соціальній роботі з людьми похилого віку передбачено вирішення таких завдань:

  • – попередження причин, які породжують проблеми літніх людей;
  • – сприяння практичній реалізації прав і законних інтересів, забезпеченню можливостей самореалізації і самовиявлення людей похилого віку і попередження соціальної ізоляції, відсторонення від активного життя;
  • – забезпечення рівності і врахування можливостей літніх людей при отриманні соціальної допомоги і послуг;
  • – диференціація підходів до розв'язання проблем різних груп людей похилого віку на основі врахування факторів соціального ризику, які впливають на їхній стан;
  • – виявлення індивідуальних потреб людей похилого віку в соціальній допомозі і обслуговуванні;
  • – адресність при наданні соціальних послуг з пріоритетом сприяння літнім людям в ситуаціях, які загрожують їхньому здоров'ю і життю;
  • – використання нових технологій соціальної роботи, яка спрямована на задоволення потреб людей похилого віку;
  • – забезпечення інформованості літніх громадян про можливості соціальної допомоги і послуг.

Соціальна робота з людьми похилого віку передбачає: виявлення осіб, які потребують соціального піклування вдома й у спеціальних установах; створення умов для прояву активності людей похилого віку в мікросоціумі й задоволення їхніх інтересів; роз'яснювальну роботу серед близьких і різних людей похилого віку.

Соціальна робота з людьми похилого віку провадиться у таких напрямках:

  • – соціальне забезпечення, соціальна допомога, створення необхідних матеріальних і фінансових умов для підтримання нормальної життєдіяльності;
  • – догляд і соціальна допомога в стаціонарних установах;
  • – соціальна робота з людьми похилого віку в територіальних центрах і відділеннях денного перебування;
  • – догляд і соціальна підтримка вдома.

Соціальна допомога людям похилого віку – це забезпечення у грошовій чи натуральній формах, у вигляді послуг чи пільг, які надаються із урахуванням законодавчо закріплених державою соціальних гарантій із соціального забезпечення. Соціальна допомога має характер періодичних чи разових доплат до пенсій і допомоги, натуральних виплат та послуг з метою надання адресної, диференційованої підтримки різним категоріям літніх людей, ліквідації чи нейтралізації критичних життєвих ситуацій, які викликані важкими соціально-економічними умовами життя.

Виділяють термінову соціальну допомогу, адресну соціальну допомогу, бригадну соціальну допомогу для важкохворих.

Термінова соціальна допомога – це надання допомоги разового характеру людям похилого віку, які її гостро потребують. Вона включає разове забезпечення безкоштовним гарячим харчуванням чи продуктовими наборами; забезпечення одягом, взуттям, предметами першої необхідності; разове надання матеріальної допомоги; сприяння в отриманні тимчасового житла; надання екстреної соціально- психологічної підтримки за телефоном довіри і юридичної допомоги у межах компетенції служби.

В окремих великих містах України у підпорядкуванні органів соціального захисту населення перебувають соціальні аптеки, соціальні лікарні. До них слід додати соціальні їдальні, спеціалізовані магазини, будинки побуту та інші життєво важливі заклади для літніх людей, які почали створюватися в останні роки. Працюють перукарні, майстерні з ремонту побутової техніки, пункти прокату, які надають пенсіонерам послуги за прийнятними цінами.

Адресна соціальна допомога надається літнім людям, які перебувають в особливо складній життєвій ситуації. їх відвідують соціальні працівники, які надають необхідну побутову чи соціально-психологічну допомогу.

Бригадна форма допомоги важкохворим пенсіонерам – це комплексне обслуговування з надання соціальних і медичних послуг. Соціальні працівники надають пенсіонерам послуги побутового характеру, а медичні сестри здійснюють сестринський догляд.

Основні форми соціальної роботи з людьми пенсійного віку зводять до реабілітації (медичної та соціальної, яку часто надають у великих стаціонарних закладах) та соціальної допомоги. При цьому соціальна допомога людям пенсійного віку досить часто спрямована на задоволення потреб у самообслуговуванні, здійснення якого неможливе або ускладнене внаслідок втрати чи обмеження тих або інших функцій.

Нині в Україні частка осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення є однією з найвищих у світі.

Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16 грудня 1993 р. № 3721-ХІІ визначає основні засади державної політики щодо ветеранів праці, інших громадян похилого віку і спрямований на формування в суспільстві гуманного, шанобливого ставлення до них і забезпечення ос активного довголіття. Закон гарантує ветеранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадянами можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприятливі умови для повноцінного способу життя.

Держава гарантує кожному ветерану праці та громадянину похилого віку належний рівень життя, задоволення різноманітних життєвих потреб, надання різних видів допомоги шляхом: реалізації права на працю відповідно до професійної підготовки, трудових навичок і з урахуванням стану здоров'я; забезпечення пенсіями і допомогою; надання житла; створення умов для підтримання здоров'я і активного довголіття відповідно до сучасних досягнень науки; організації соціально- побутового обслуговування, розвитку мережі матеріально-технічної бази для стаціонарних закладів і надомних форм обслуговування громадян похилого віку, а також підготовки відповідних спеціалістів.

Кабінет Міністрів України, місцеві органи державної виконавчої влади і місцевого та регіонального самоврядування зобов'язані розробляти і здійснювати цільові державні галузеві та регіональні програми соціального захисту громадян похилого віку.

Законодавством України встановлюється необхідний рівень гарантій прав громадян похилого віку в усіх сферах життя суспільства. Законодавством передбачено, якщо міжнародним договором або угодою України встановлено більш високі вимоги щодо гарантій соціального захисту ветеранів праці та громадян похилого віку, ніж ті, які передбачено законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору або угоди.

Громадяни похилого віку користуються всіма соціально- економічними і особистими правами і свободами, закріпленими Конституцією України, іншими законодавчими актами. Дискримінація громадян похилого віку в галузі праці, охорони здоров'я, соціального забезпечення, користування житлом та в інших сферах забороняється, а посадові особи, які порушують ці гарантії, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством. Громадяни похилого віку мають право на працю нарівні з іншими громадянами, яке додатково гарантується державними програмами зайнятості населення. Забороняється відмова у прийнятті на роботу і звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку.

Громадяни похилого віку мають право на матеріальне забезпечення згідно з чинніш законодавством. Це право гарантується виплатою пенсій, соціальною допомогою у грошовому та натуральному вигляді, наданням соціальних послуг.

Люди похилого віку – це одна з найбільш незахищених категорій населення, котра погребує соціального захисту з боку держави. В роботі з цією категорією населення дуже важливу роль відіграють теорії старіння. Вони інтерпретують і узагальнюють досвід, інформацію і результати спостережень. Соціальна робота з людьми похилого віку передбачає вирішення таких завдань: попередження причин, які породжують проблеми літніх людей; сприяння практичній реалізації прав і законних інтересів, забезпеченню можливостей самореалізації, відсторонення від активного життя; додержання рівності і врахування можливостей літніх людей при отриманні соціальної допомоги і послуг; диференціація підходів до розв'язання проблем різних груп людей похилого віку на основі врахування факторів соціального ризику, які впливають на їхній стан; виявлення індивідуальних потреб людей похилого віку в соціальній допомозі і обслуговуванні; використання нових технологій соціальної роботи, яка спрямована на задоволення потреб людей похилого віку.

Люди похилого віку мають право: жити на задовільному рівні та брати активну участь в суспільному, соціальному та культурному житті; бути забезпеченими інформацією про послуги і програми; вільно обирати спосіб свого життя і незалежно жити у знайомому для них оточенні; бути забезпеченими медичним обслуговуванням та послугами, які вимагає їхній стан здоров'я та ін.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >