< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Структура фондового ринку

Фондовий ринок є складною соціально-економічною та організаційно-правовою системою, своєрідним механізмом взаємодії покупців і продавців фондових цінностей. Суб'єктами фондового ринку є фізичні та юридичні особи, які здійснюють операції з купівлі-продажу цінних паперів, обслуговують їх обіг та розрахунки за відповідними угодами, тобто вступають між собою в певні економічні відносини з приводу обігу цінних паперів. Сучасні дослідники поділяють учасників фондового ринку на такі основні групи (рис. 1.5).

Структурний склад суб'єктів фондового ринку

Рис. 1.5. Структурний склад суб'єктів фондового ринку

І. Емітенти цінних паперів – економічні суб'єкти, які здійснюють емісію цінних паперів, тобто встановлену законодавством послідовність дій щодо їхнього випуску та розміщення (рис. 1.6). Основними емітентами цінних паперів є держава (в особі уповноважених нею органів державної влади та місцевого самоврядування), юридичні особи (підприємства, установи, організації) та фізичні (якщо це передбачено законодавством) особи, які випускають (емітують) цінні папери і беруть на себе відповідні зобов'язання перед їхніми власниками (інвесторами).

Структурний склад емітентів цінних паперів

Рис. 1.6. Структурний склад емітентів цінних паперів

Важливо взяти до уваги, що поняття емітент і продавець цінних паперів співпадають між собою, коли ми розглядаємо первинний фондовий ринок, і не тотожні на вторинному ринку, де відбувається перепродаж цінних паперів. Йдеться про те, що емітенти – це перші продавці цінних паперів, хоча сам по собі їхній випуск не обов'язково супроводжується угодою купівлі-продажу. Емітентами, зазвичай, є юридичні особи, хоча деякі види цінних паперів (наприклад векселі) можуть випускати в обіг і окремі громадяни (фізичні особи).

Таким чином, емітенти на ринку цінних паперів функціонують у ролі первинних продавців – постачальників цінних паперів, які формують їхню пропозицію та попит на гроші. Основний мотив, яким керуються емітенти як учасники фондового ринку, полягає у залученні довго- чи середньострокових капіталів для фінансування своїх програм. Водночас продаж цінних паперів дає їм можливість змінити форму власності, покращити фінансове планування та управління фінансовими потоками, підвищити мобільність та ліквідність наявних активів, провести сек'юритизацію заборгованості тощо.

Якість товарів (цінних паперів), що постачаються на фондовий ринок, визначається статусом емітента та господарсько-фінансовими результатами його діяльності. Наприклад, державні цінні папери, які характеризуються низьким рівнем ризиковості, достатньо прийнятною дохідністю та майже абсолютною ліквідністю (за налагодженої технології торгівлі), є досить привабливими об'єктами купівлі-продажу. З урахуванням того, що державні органи влади можуть виступати гарантами або надавати різноманітні пільги за емітованими цінними паперами, держава в особі як національного уряду, так і місцевих органів влади займає достатньо міцні позиції на фондовому ринку.

Серед фінансово-кредитних установ лідером з випуску цінних паперів є банки, які характеризуються високоприбутковою діяльністю і строгою регламентацією умов випуску та обігу цінних паперів з боку центрального банку. Відтак емітовані ними цінні папери за статусом надійності посідають важливе місце на фондовому ринку.

Корпорації є одним з потужних генераторів пропозиції цінних паперів на фондовому ринку. Підприємницькі структури вдаються до емісії цінних паперів у процесі створення акціонерних товариств та формування власного (шляхом випуску акцій) та позикового (шляхом випуску облігацій) капіталу; вирішення певних поточних завдань (фінансування поглинань, зменшення частки позикового капіталу в сукупному капіталі, фінансування інвестицій у виробничу діяльність) тощо.

Глобалізація фінансових відносин приводить до посилення ролі та значення міжнародного фондового ринку, специфічним сегментом якого є ринок єврооблігацій. На цьому ринку в якості емітентів функціонують наднаціональні інститути, суверенні, квазісуверенні і субсуверенні позичальники, корпорації нефінансового сектору, фінансові інститути. До категорії наднаціональних емітентів належать такі впливові міжнародні фінансово- кредитні організації, як Світовий банк, Міжнародна фінансова корпорація, регіональні банки реконструкції та розвитку, які реалізують найрізноманітніші стратеги залучення ресурсів для фінансування відповідних проектів. Суверенними позичальниками є окремі держави. У якості квазісуверенних структур зазвичай розглядаються державні або напівдержавні агентства, такі як Федеральна національна іпотечна асоціація, Федеральна корпорація житлового іпотечного кредиту (США), національні агентства з експортного страхування тощо. Регіональні уряди представлені на цьому ринку окремими землями, провінціями, регіонами (німецькі землі, італійські регіони, провінції Канади, Бразилії тощо).

II. Інвестори – фізичні та юридичні особи, в тому числі ін- ституціональні інвестори (інвестиційні фонди, довірчі товариства, пенсійні фонди, страхові компанії тощо), які вкладають (інвестують) власні, позичені або залучені кошти в цінні папери (рис. 1.7). Основний мотив, яким керуються інвестори як учасники фондового ринку, пов'язаний з тимчасовим вкладенням наявних у їхньому розпорядженні капіталів з метою збереження та примноження. Водночас вони можуть бути зацікавлені в придбанні прав, гарантованих тими чи іншими цінними паперами.

Структурний склад інвесторів фондового ринку

Рис. 1.7. Структурний склад інвесторів фондового ринку

Якщо провідним емітентом на ринку цінних паперів є держава, то основними інвесторами (постачальниками капіталу) на ринку цінних паперів розвинутих країн – фізичні особи, які використовують свої заощадження з метою отримання додаткових доходів. Зазначені інвестиції, як правило, здійснюються за посередництва брокерських контор або підрозділів фінансових інститутів, що виконують брокерські функції. Відносно низькі інвестиційні можливості та прагнення отримати обов'язкові гарантії вкладень спонукають фізичних осіб до диверсифікації портфеля цінних паперів шляхом участі в інститутах спільного інвестування (інвестиційних фондах та компаніях).

У певних випадках у якості інвестора може виступати держава в особі відповідних органів влади. Йдеться про реалізацію стратегічних інвестицій, пов'язаних зі зміною форм власності, стабілізацією ринку, отриманням доходів від вкладення коштів у міжнародні ринки, диверсифікацією фінансових ресурсів тощо.

Комерційні банки також можуть виступати в ролі покупців цінних паперів. Водночас їхнє значення як інвесторів на фондових ринках неоднакове в різних країнах і залежить від особливостей національного законодавства. Наприклад, у Німеччині банки мають право здійснювати всі види операцій з цінними паперами. Відтак вони активно займаються емісійною діяльністю та виходять на фондовий ринок як потужні інвестори та посередники. Водночас у США, Канаді, Японії, де роль комерційних банків на фондових ринках законодавчо обмежена, банки намагаються знаходити опосередковані шляхи участі в інвестиційній та посередницькій діяльності.

Наявність значного прошарку представників середнього класу та порівняно високий рівень особистих заощаджень окремих осіб у розвинутих країнах дає їм можливість у сукупності бути найбільшими постачальниками інвестиційного капіталу. Поряд з банківськими депозитами особисті заощадження цієї категорії громадян набувають форми сертифікатів пенсійних фондів, облігацій державних позик, корпоративних цінних паперів, страхових полісів тощо. Сучасні дослідники називають роздрібними інвесторами заможних громадян, зацікавлених у збереженні капіталів та отриманні високих поточних доходів, а також у розумному податковому управлінні своїми коштами. Для характеристики типового європейського роздрібного інвестора часто вживають напівжартівливій термін бельгійський дантист (Belgian Dentist).

Щодо корпоративних інвесторів, то, з одного боку, вони емітують цінні папери з метою залучення додаткових фінансових ресурсів, а з іншого – шукають шляхи прибуткового розміщення своїх тимчасово вільних грошових коштів. Співвідношення цих двох напрямів їхньої діяльності на фондовому ринку залежить від сукупності макро- і мікроекономічних умов, що склалися в той чи інший період у певній країні та на світовому ринку в цілому.

Найбільш впливовими суб'єктами сучасного фондового ринку є інституційні (колективні) інвестори – юридичні особи, які купують цінні папери з метою отримання прибутку чи збереження реальної вартості фінансових активів в інтересах третіх осіб за рахунок цих осіб чи за власний рахунок (інвестиційні фонди та компанії, страхові та пенсійні фонди, інші фінансові установи). Таким чином, йдеться про тих суб'єктів фондового ринку, які залучають грошові кошти своїх клієнтів і значну їх частину інвестують у різні фондові цінності.

Нині найбільшими інституційними інвесторами в розвинутих країнах є страхові компанії та пенсійні фонди – державні, місцевих органів влади, корпоративні. Спонукальним мотивом діяльності пенсійних фондів як покупців високодохідних державних і корпоративних цінних паперів, а також заставних є протидія інфляції, збереження нагромаджених грошових засобів та доходу на них. Важливу роль серед інвесторів фондового ринку відіграє страховий бізнес – потужний генератор інституційних заощаджень, який в силу специфіки своєї діяльності виявляє інтерес до високоприбуткових довгострокових цінних паперів.

Інвестори в цінні папери – фізичні та юридичні особи, резиденти і нерезиденти, які набули права власності на цінні папери з метою отримання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства. Інституційними інвесторами є інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, фонди банківського управління, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок”

від 23 лютого 2006 р. № 3480-IV

Інвестиційні фонди випускають і продають власні цінні папери (переважно дрібним індивідуальним інвесторам), а на виручені кошти купують цінні папери підприємств, банків, забезпечуючи таким чином дохід на акції своїх вкладників. При цьому потрібно взяти до уваги, що відмінність інвестиційних компаній від інвестиційних фондів досить умовна і залежить від особливостей законодавства певної країни. Наприклад, згідно з російським законодавством, інвестиційні компанії займаються організацією випуску цінних паперів та їхнім розміщенням, вкладенням коштів у цінні папери, а також їх купівлею-продажем від свого імені і за власний рахунок. їхні ресурси формуються за рахунок коштів засновників та емісії власних цінних паперів, які можуть продаватися тільки юридичним особам, оскільки залучати кошти населення інвестиційним компаніям не дозволяється. Водночас інвестиційні фонди не мають такого обмеження на джерела формування ресурсів і можуть залучати кошти багатьох дрібних інвесторів, об'єднуючи їх і вкладаючи від свого імені у великі пакети акцій. Таким чином, на відміну від інвестиційних фондів, які є великими інвесторами, російські інвестиційні компанії насамперед виконують роль фінансового посередника між емітентами та інвесторами при первинному розміщенні цінних паперів.

Водночас німецькі інвестиційні компанії, як правило, не мають власного великого капіталу і є дочірніми компаніями банків. Вони не можуть набувати контрольних пакетів акцій підприємств і їхня участь у капіталі має найчастіше пасивний характер. Водночас німецькі інвестиційні фонди є самостійними інститутами, які мають значний капітал, залучають як індивідуальних, так і інституціональних інвесторів, можуть володіти контрольними пакетами акцій підприємств, активно управляти ними протягом певного часу, а потім продавати свою частку іншим інвесторам безпосередньо або через фондову біржу.

Пайові інвестиційні фонди мають багато спільних рис зі звичайними інвестиційними фондами, оскільки так само залучають заощадження громадян та інвестують зібрані кошти з метою отримання інвестиційного доходу. Водночас між цими фондами спостерігаються певні відмінності (табл. 1.3).

За критерієм ставлення до ризику (співвідношення між доходом і ризиком) інвесторів поділяють на консерваторів, які не схильні до значних ризиків і намагаються забезпечити безпеку вкладень навіть при мінімальній прибутковості; помірно-агресивних інвесторів, які прагнуть до безпеки вкладень, проте врахову-

Таблиця 1.3. Порівняльна характеристика інвестиційного та пайового фондів

Інвестиційний фонд

Пайовий інвестиційний фонд

Функціонує як юридична особа

Функціонує на основі договорів про довірче управління грошовими коштами громадян (без утворення юридичної особи)

Засоби вкладників переходять у власність інвестиційного фонду в момент придбання акцій

Вкладники залишаються власниками своїх коштів

Повернення вкладених коштів шляхом продажу цінних паперів на вторинному ринку

Повернення вкладених коштів шляхом пред'явлення паїв до викупу відповідно до умов договору

Інвестор отримує дохід у вигляді дивідендів чи шляхом продажу цінних паперів на вторинному фондовому ринку

Інвестор отримує дохід шляхом продажу паю

Дрібний акціонер залишається незахищеним, оскільки рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймає рада директорів інвестиційного фонду

Інвестор має певні гарантії щодо отримання доходу від вкладених коштів, оскільки викуп паю є зобов'язанням керуючої компанії, зафіксованим у відповідному договорі

Форма оплати: грошові кошти, майнові внески, цінні папери, приватизаційні чеки

Форма оплати: грошові кошти

ють їх прибутковість; агресивних інвесторів, які мають на меті високу прибутковість, зростання курсової вартості і ліквідність цінних паперів; раціональних інвесторів, які вибудовують свою стратегію так, щоб отримувати максимальні доходи, та нераціональних інвесторів, які вкладають кошти в цінні папери, не маючи чіткої стратегії.

III. Біржові посередники забезпечують взаємозв'язок емітентів та інвесторів, сприяють обігу цінних паперів і здійсненню фондових операцій. Йдеться про організації, які здійснюють брокерську, дилерську діяльність, діяльність з управління цінними паперами тощо.

Брокери – фондові посередники (фізичні та юридичні особи), які здійснюють операції з цінними паперами за рахунок коштів клієнта та отримують дохід у вигляді комісійної винагороди.

Професійна брокерська діяльність на фондовому ринку здійснюється на підставі ліцензії, отриманої в установленому порядку. Взаємовідносини брокера та клієнта будуються на договірній основі. У якості членів або представників фондової біржі брокери виконують доручення клієнтів-інвесторів щодо укладання біржових угод шляхом пошуку контрагентів, захисту інтересів своїх клієнтів, здійснення процедур з реєстрації та оформлення угод.

Дилери – фондові посередники (фізичні та юридичні особи), які здійснюють операції з цінними паперами від свого імені і за власний рахунок. їхній дохід формується як різниця між ціною продажу й ціною придбання цінних паперів. Дилерська діяльність також підлягає ліцензуванню. Дилерська діяльність полягає в купівлі-продажу цінних паперів шляхом публічного оголошення цін купівлі та (або) продажу із зобов'язанням виконання угод за оголошеними цінами. Слід зауважити, що в межах дилерської діяльності учасник торгівлі може брати на себе додаткові зобов'язання щодо забезпечення ліквідності ринку цінних паперів.

Андеррайтери – фондові посередники (фізичні та юридичні особи), які забезпечують розміщення (підписку, продаж) цінних паперів за дорученням, від імені та за рахунок емітента за спеціальну винагороду.

Андеррайтинг – розміщення цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента. (Абзац перший частини четвертої статті 17 в редакції Закону № 3264-VI (3264-17) від 21.04.2011).

Андеррайтер може надавати консультації емітенту щодо розміщення цінних паперів цього емітента. (Абзац частини четвертої статті 17 редакції Закону № 3264-VI (3264-17) від 21.04.2011)

У разі публічного розміщення цінних паперів андеррайтер може брати на себе зобов'язання за домовленістю з емітентом щодо гарантування продажу всіх цінних паперів емітента, що підлягають розміщенню, або їх частини. Якщо випуск цінних паперів публічно розміщується не в повному обсязі, андеррайтер може здійснити повний або частковий викуп нереалізованих цінних паперів за визначеною в договорі фіксованою ціною на засадах комерційного представництва відповідно до взятих на себе зобов'язань.

З метою організації публічного розміщення цінних паперів андеррайтери можуть укладати між собою договір про спільну діяльність.

Закон України “Про цінні папери та фондовий ринок”

від 23 лютого 2006 р. № 3480-1V

Керуючі компанії – фондові посередники (фізичні та юридичні особи), які здійснюють діяльність щодо довірчого управління цінними паперами і/або коштами, що вивільняються від продажу цінних паперів або призначені для їхнього придбання, за дорученням та в інтересах своїх клієнтів. Діяльність з управління цінними паперами здійснюється на основі державної ліцензії за такими основними напрямами:

  • – управління цінними паперами, наданими їхніми власниками;
  • – управління грошовими коштами клієнтів, призначеними для прибуткового вкладення в цінні папери;
  • – управління цінними паперами та грошовими коштами, отриманими клієнтами в процесі їхньої діяльності на фондовому ринку.

У сучасній економічній літературі систему взаємовідносин між клієнтами та професійними торговцями характеризують як роздрібний сегмент фондового ринку, орієнтований на задоволення потреб емітентів та інвесторів. Система взаємозв'язків, що складаються безпосередньо між професійними торговцями, отримала назву оптового сегмента фондового ринку. Принципи організації торгівлі цінними паперами на цих двох сегментах в цілому суттєво не відрізняються.

IV. Організації, що обслуговують фондовий ринок, тобто виконують всі інші функції, крім функцій купівлі-продажу цінних паперів. їх можна поділити на такі три основні групи (рис. 1.8).

Структурний склад організацій, що обслуговують фондовий ринок

Рис. 1.8. Структурний склад організацій, що обслуговують фондовий ринок

  • 1. Організації, що забезпечують укладання угод (організатори торгівлі на фондовому ринку), – професійні учасники ринку цінних паперів, які надають послуги, що безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінними паперами між учасниками фондового ринку. При цьому розрізняють два способи здійснення торгівлі на організованому фондовому ринку:
    • – організація торгів на фондових біржах (біржова торгівля);
    • – проведення торгів на організованому позабіржовому ринку.

Головним завданням організаторів торгівлі є створення організаційних, технологічних, інформаційних, правових та інших умов для проведення операцій з купівлі-продажу цінних паперів згідно з формалізованими правилами здійснення угод. Йдеться про збирання та поширення інформації стосовно попиту і пропозиції цінних паперів, проведення регулярних торгів зазначеними фінансовими інструментами за встановленими правилами, що сприяє мінімізації термінів оформлення угод, скороченню часу проведення розрахунків за угодами, зниженню ризиків для інвесторів тощо.

Потрібно взяти до уваги, що фондова біржа не є комерційним підприємством. Як суб'єкт фондового ринку вона надає приміщення та певні гарантії щодо здійснення операцій з цінними паперами, розрахункові, інформаційні послуги, отримуючи комісійні від укладених угод. Фондові біржі та організатори позабіржової торгівлі функціонують на підставі ліцензії.

2. Організації, які забезпечують виконання угод, – реєстратори, депозитарії, організації, що займаються розрахунково-кліринговою діяльністю.

Діяльність з ведення реєстрів власників цінних паперів полягає у збиранні, фіксації, обробці, зберіганні і наданні зареєстрованим особам та емітентам даних із системи ведення реєстру власників цінних паперів.

Реєстратори – юридичні особи, які за договором з емітентом здійснюють облік і фіксацію прав власності на цінні папери, а також їх перехід від однієї особи до іншої. Реєстрація прав власності здійснюється шляхом внесення відповідних записів у реєстр власників цінних паперів – складений на певну дату список власників іменних цінних паперів із зазначенням їхньої кількості, категорії та номінальної вартості.

Реєстр власників іменних цінних паперів – складений реєстратором на певну дату список власників іменних цінних паперів та номінальних утримувачів.

Реєстратор – юридична особа – суб'єкт підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку ліцензію на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (Абзац двадцять сьомий статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2800-IV (2800-15) від 06.09.2005).

Діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор. Якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначену Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору.

Закон України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”

від 10 грудня 1997 року № 710/97-ВР

Депозитарії – юридичні особи, які надають послуги, пов'язані зі зберіганням (депонуванням) цінних паперів та виконанням доручень щодо реалізації прав, засвідчених ними (відкриттям та веденням рахунків обліку цінних паперів, переданих клієнтами на зберігання (рахунків депо), обслуговуванням операцій на цих рахунках та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів.

Потрібно взяти до уваги, що передавання цінних паперів на зберігання депозитарію не означає переходу до нього прав власності на ці цінні папери. Водночас у разі отримання відповідних повноважень від реального власника депозитарій може виконувати функції номінального утримувача, тобто тримати папери від свого імені та здійснювати права, закріплені ними.

Розрахунково-клірингові організації (розрахункові центри (палати), клірингові центри (палати)) – професійні учасники фондового ринку, які спеціалізуються на здійсненні розрахункового обслуговування учасників організованого ринку цінних паперів та виявленні їх взаємних зобов'язань (клірингу). Потрібно пам'ятати, що розрахунково-клірингові організації можуть створюватися як для ведення розрахунків у межах конкретної торговельної системи, так і для обслуговування національного ринку в цілому. Наприклад, у США до 1977 р. функціонували окремі клірингові установи для Нью-Йоркської фондової біржі, Американської фондової біржі та торгової системи Національної асоціації дилерів з цінних паперів. У 1977 р. вони об'єдналися в Національну клірингову корпорацію (НКК) з цінних паперів, яка обслуговує американський фондовий ринок у цілому. НКК зводить позиції покупців і продавців цінних паперів для визначення їх взаємних претензій і взаємопогашення платежів, виступає в деяких випадках як посередник між компаніями – членами бірж і торговельних систем та депозитаріями, спрощуючи тим самим взаємні розрахунки і постачання сертифікатів.

3. Операційні структури фондового ринку представлені інформаційними агентствами, юридичними фірмами та ін.

Інформаційні агентства – професійні учасники фондового ринку, які на договірній основі постачають клієнтам необхідну інформацію. Найбільш поширеними послугами інформаційних агентств є такі:

  • – надання оперативної інформації про перебіг подій на фондових біржах світу;
  • – аналітичні дослідження головних тенденцій на фондових ринках світу;
  • – фінансове консультування компаній, які розпочинають діяльність на фондових ринках;
  • – аналіз портфелів цінних паперів та фінансових можливостей окремих компаній;
  • – рейтингові експертизи цінних паперів та окремих компаній тощо.

Наголосимо, що робота інформаційних агентств на фондовому ринку має свою специфіку, оскільки вони не виступають у ролі творців інформаційних повідомлень, а лише координують потік біржових новин, виконують необхідні дослідження та здійснюють загальний контроль над розміщенням і технічною підтримкою встановлених відеотерміналів і комп'ютерів.

V. Органи регулювання та нагляду – організації, що регулюють та контролюють ринок цінних паперів. Це насамперед державні органи регулювання та контролю ринку цінних паперів (вищі органи управління держави, міністерства, відомства, центральний банк) та саморегулівні організації.

Держава приймає законодавчі акти, створює відповідні державні органи і таким чином визначає умови функціонування фондового ринку з метою забезпечення його ефективності та захисту його учасників.

Саморегулівні організації – створювані за ініціативою учасників фондового ринку добровільні об'єднання його професійних учасників, що функціонують на некомерційній основі та в межах чинного законодавства.

Головне призначення таких об'єднань полягає у виробленні загальних правил поведінки учасників фондового ринку та захисті їхніх інтересів. Крім того, саморегулівні організації встановлюють вимоги до професіоналізму та етики учасників угод з цінними паперами, обсягів торгів, рівня капіталу тощо. Таким чином, структура фондового ринку є складною та постійно змінюється в процесі його еволюції.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >