< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Основні поняття стратегічного управління

Термін "стратегічне управління" був введений на межі 1960–1970 pp. для позначення відмінності між поточним управлінням на рівні виробництва і управлінням, здійснюваним на вищому рівні. Провідною ідеєю, що відображає сутність переходу від оперативного управління до стратегічного, є ідея перенесення центру уваги на оточуюче середовище з метою своєчасного реагування на зміни.

Стратегічне управління – це управління, яке спирається на людський потенціал як основу підприємства, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, гнучко реагує і проводить своєчасні зміни в підприємстві, які відповідають впливу зовнішнього середовища і дозволяють досягати конкурентних переваг, що в сукупності дає можливість підприємству виживати в довгостроковій перспективі, досягаючи при цьому своїх цілей.

Об'єктами стратегічного управління є:

  • підприємства – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом здійснення різних видів діяльності;
  • стратегічні господарські підрозділи – виокремлена як певний вид ринкової діяльності зона бізнесу підприємства, яка може охоплювати: підрозділ підприємства, кілька товарних груп, товар/товарну марку. Розрізняють за параметрами: певний вид товару, специфічні потреби, які можна задовольнити, група споживачів, конкурентні переваги підприємства (наприклад, фабрика "Спецодяг" має такі СГП: експериментальний цех, цех "Малих серій", пошивочний цех);
  • стратегічні зони господарювання – особливим способом виділені стратегічно важливі сегменти оточення підприємства, що являють собою відповідний продукт (послугу), групу споживачів (потреб) чи підприємств, які володіють певними загальними ознаками (приклад: годинник з лівим механізмом).

Предметом стратегічного управління є:

  • 1) Рішення, пов'язані з цілями підприємства;
  • 2) Рішення, пов'язані з окремими елементами організаційно- економічних процесів підприємства (якщо вони необхідні для досягнення цілей, але відсутні або є в недостатньому обсязі);
  • 3) Проблеми і рішення, пов'язані із зовнішніми чинниками, які є неконтрольованими (найчастіше).

Сутність стратегічного управління полягає у трьох важливих питаннях:

  • 1. У якому положенні підприємство знаходиться в даний час? (Інформація для аналізу минулої, поточної і майбутньої ситуацій).
  • 2. У якому положенні воно хотіло б знаходитися через 3, 5, 10 місяців? (Орієнтація на майбутнє: до чого прагнути, які визначати цілі).
  • 3. Яким способом досягти бажаного результату? (Наявні або доступні ресурси, система управління, організаційна структура і персонал, тобто, реалізація обраної стратегії, в ході якої може бути корегування двох попередніх положень).

Проблеми вибору стратегічних позицій полягають у тому, що їх здійснюють одночасно з плануванням можливостей (ресурсів) підприємства. При виконанні стратегії підприємства одночасно з діями, спрямованими на поліпшення конкурентних позицій, розвивається і ресурсна база. (рис. 9.1).

Схема вибору стратегічних позицій

Рис. 9.1. Схема вибору стратегічних позицій

В умовах зовнішньої нестабільності рівня Еі можливий ряд стратегій, що забезпечують успіх: від S10 до S1n. Припустимо, підприємство обирає стратегію Slf, яка найкраще відповідає його цілям. Проте успіх підприємства в зовнішньому середовищі залежить від його внутрішніх організаційних можливостей. Існують дві взаємодоповнюючі групи таких можливостей – функціональні (НДДКР, маркетинг, виробництво і ін.) і загальноуправлінські. Отже, поки рівень зовнішньої нестабільності зберігає для підприємства значення Е1, успішна реалізація стратегії вимагає можливостей С1f і С1m.

Якщо з аналізу чинників нестабільності видно, що надалі її рівень підвищуватиметься (або знижуватися) до точки Е2, значення кращих для підприємства стратегій розташовуватимуться між точками S02 і Sn2. В результаті підприємство повинне буде не тільки перейти до стратегії S2f, але і мати в своєму розпорядженні можливості C2f і С2м.

Отже, суть стратегічного управління полягає у формуванні і реалізації стратегії розвитку підприємства на основі безперервного контролю і оцінки змін, що відбуваються в його діяльності з метою ефективного функціонування в умовах нестабільного зовнішнього середовища.

Стратегія – це заздалегідь спланована реакція підприємства на зміну зовнішнього середовища, лінія поведінки, обрана для досягнення бажаного результату.

Стратегія генеральна комплексна програма дій, яка визначає пріоритети проблем і ресурсів для досягнення основної мети.

Місія підприємства головне призначення існування підприємства (визначають на основі потреб, споживачів, товарів, конкурентних переваг).

Стратегічне управління охоплює п'ять функцій:

  • 1) планування стратегії;
  • 2) організація виконання стратегічних планів;
  • 3) координація дій з реалізації стратегічних завдань;
  • 4) мотивація на досягнення стратегічних результатів;
  • 5) контроль за процесом виконання стратегії.

Планування стратегії передбачає виконання таких підфункцій, як прогнозування, розробка стратегії і бюджетування. Прогнозування передує складанню стратегічних планів, ґрунтується на аналізі широкого кола внутрішніх і зовнішніх чинників (умов) функціонування підприємства з метою передбачення можливості розвитку й оцінки ризиків. Систематичний прогноз дозволяє виробити обґрунтований підхід до визначення стратегії підприємства.

У прогнозуванні традиційно використовують три вимірювання:

  • 1) час (як далеко наперед ми намагаємося заглянути?);
  • 2) напрям (які тенденції майбутнього?);
  • 3) величина (наскільки істотні будуть зміни?).

За результатами прогнозів керівництво формулює місію (сферу бізнесу, глобальну мету), визначає перспективи розвитку і розробляє стратегію. Узгодження стратегічних цілей підприємства з результатами діяльності окремих підрозділів здійснюється за допомогою розроблення необхідної програми дій і складання бюджету. Бюджетування містить вартісну оцінку програми і розподіл ресурсів.

Організація виконання стратегічних планів передбачає формування майбутнього потенціалу підприємства, узгодження структури і системи управління, корпоративної культури з обраною стратегією розвитку.

Координація дій менеджерів щодо формуванню і реалізації стратегії полягає в узгодженні стратегічних рішень різних рівнів і послідовній консолідації цілей і стратегій структурних підрозділів на вищих рівнях управління.

Мотивація пов'язана з розробкою системи стимулів, що спонукають до досягнення поставлених стратегічних результатів (приклад про трьох монахів).

Контроль полягає в безперервному спостереженні за процесом реалізації стратегічних планів. Він має завчасно визначати небезпеки, що насуваються, виявляти помилки і відхилення (за показниками!) від обраних стратегії і політики підприємства.

Реалізація функцій стратегічного управління здійснюється за допомогою розробки й ухвалення стратегічних рішень (це управлінські рішення орієнтовані на майбутнє, що є основою для ухвалення оперативних рішень, пов'язані із значною невизначеністю, оскільки враховують неконтрольовані зовнішні чинники і із залученням значних ресурсів, можуть мати серйозні, довгострокові наслідки для підприємства).

До стратегічних рішень відносять:

  • – реконструкцію підприємства;
  • – впровадження інновацій (зміна організаційно-правової форми, нові форми організації і оплати праці, взаємодії з контрагентами і споживачами, виробництво інноваційної продукції, впровадження нових технологій, вихід на нові ринки збуту);
  • – придбання, злиття підприємств.

Основні відмітні особливості стратегічних рішень:

  • – інноваційний характер;
  • – спрямованість на перспективні цілі і можливості;
  • – складність формування (безліч стратегічних альтернатив невизначена);
  • – суб'єктивність оцінки;
  • – безповоротність і високий ступінь ризику.

Інновація процес, у якому винахід або ідея набувають економічного змісту (Б.Твісс).

Інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг (ЗУ "Про інноваційну діяльність" (ст. 1), 04.07.2002 р. № 40-IV).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >