< Попер   ЗМІСТ   Наст >

МЕТОДИ ПРОГНОЗУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ НОВИХ МАШИН

Методи прогнозування собівартості і ціни нових машин на стадії проектування

Ці методи ґрунтуються на використанні технічних і економічних параметрів нових машин, але базуються на даних про аналог. Тому треба відповідально підходити до вибору цього аналога. Помилка у виборі означає неправильний кінцевий результат, тому чим більше будуть подібні ознаки таких аналогів, тим точнішим буде результат розрахунку.

Перша група методів базується на функціональній або кореляційній залежності собівартості від технічних параметрів нової машини, що у загальному вигляді може бути формалізовано в такий спосіб:

(12.8)

де – собівартість нової машини, розрахована цим методом, грн;

– технічні параметри нової машини, на основі яких визначається її собівартість.

Технічні параметри повинні обиратися таким чином, щоб вони впливали на формування собівартості даного виду машин. Суттєвим

буде такий вплив, за якого між параметрами машини і її собівартістю забезпечується достатньо тісний зв'язок; наприклад, високий коефіцієнт кореляції, якщо користуватися кореляційними методами.

Цей метод недостатньо поширений (можна назвати обмежену кількість видів машин, для яких розроблені такі формули), хоча він є найбільш перспективним. Перевага методу полягає в тому, що він дозволяє визначити собівартість машин (а отже, їх майбутню оптову ціну) на ранніх стадіях проектування (наприклад, на стадії технічного завдання, коли відомі основні технічні характеристики).

Вибір технічних параметрів і визначення аналітичних залежностей за формулою (12.8) потребують напруженої аналітичної і дослідницької роботи. Найбільш перспективною технікою, для визначення собівартості якої можна застосувати цей метод, є техніка, яка укладається в так звані розмірні (параметричні) ряди; для інших видів техніки (машин і приладів) його застосування майже неможливе.

Залежність, виражена формулою (12.8), може бути визначена також методом регресійного аналізу або бальним методом.

Метод регресійного аналізу використовується для обґрунтування рівня і співвідношення собівартості продукції, який характеризується наявністю одного або кількох технічних параметрів, які відбивають основні споживчі властивості цієї продукції. Він є ефективним при проведенні розрахунків за допомогою комп'ютерної техніки. Його застосування передбачає такі основні етапи:

  • – визначення класифікаційних параметричних груп виробів;
  • – вибір параметрів машин, які найбільшою мірою впливають на собівартість;
  • – вибір і обґрунтування форми зв'язку зміни собівартості при зміні параметрів;
  • – побудова системи нормальних рівнянь і розрахунок коефіцієнтів регресії.

Відбір технічних параметрів роблять виходячи з таких основних вимог:

  • – до складу відібраних входять параметри, зафіксовані в стандартах і технічних умовах, крім суто технічних параметрів (точність, чутливість, швидкодія, маса і т. д.), можуть використовуватися показники серійності продукції, коефіцієнти складності, уніфікації та ін.;
  • – сукупність відібраних параметрів повинна досить повно характеризувати конструктивні, технологічні та експлуатаційні властивості виробів, які входять у ряд, і мати тісний кореляційний зв'язок із собівартістю;
  • – параметри повинні бути незалежні (або їх взаємозалежність не повинна впливати на формування собівартості).

У практиці застосування цього методу використовуються такі функції:

  • – лінійна;
  • – лінійно-статична;
  • – ступенева;
  • – гіперболічна.

У практичних розрахунках при визначенні форми зв'язку собівартості і технічних параметрів використовують також інші рівняння регресії.

Тісноту кореляційного зв'язку між собівартістю й сукупністю параметрів оцінюють за значенням коефіцієнтів кореляції. Близькість цього коефіцієнта до одиниці свідчить про достатню тісноту зв'язку. За рівнянням регресії одержують розрахункові значення собівартості машин даного параметричного ряду. Для оцінки результатів вирівнювання обчислюють відносні відхилення розрахункових значень собівартості від фактичних (тих, які були калькульовані):

(12.9)

де – відносне відхилення розрахункової собівартості від фактичної; – фактична собівартість, грн;

– розрахункова собівартість, грн.

Значення дС не повинне перевищувати ±15%. Вимога до точності кінцевого результату обумовлена точністю вихідних даних, які покладені в основу розрахунку "еталонної", у цьому разі фактичної собівартості. За умови більших відхилень необхідно досліджувати:

  • – правильність формування параметричного ряду, тому що в його складі можуть виявитися машини, які різко відрізняються за своїми параметрами, їх потрібно виключити;
  • – правильність відбору технічних параметрів – можлива сукупність параметрів слабко скоригована із собівартістю, у такому разі необхідно продовжити пошук і відбір параметрів.

Порядок і методика проведення регресі иного аналізу, знаходження невідомих змінних рівнянь і економічна оцінка отриманих результатів здійснюються відповідно до вимог математичної статистики.

Бальний метод полягає в тому, що на основі експертних оцінок значущості параметрів приладів для споживачів кожному параметру присвоюють певну кількість балів, підсумовування яких дає інтегральну оцінку технічного рівня машини. Множенням суми балів за новим видом приладу на вартісну оцінку одного балу визначають загальну орієнтовну оцінку (собівартість) нової машини.

Собівартість нового приладу розраховують за формулою:

(12.10)

де – собівартість нового приладу, грн;

– кількість оцінюваних параметрів нової машини;

– бальна оцінка /-го параметра нової машини;

– питома вага /-го параметра нової машини;

– середня оцінка 1 бала, грн; яка дорівнює:

(12.11)

де – собівартість базової машини-еталона, грн;

– бальна оцінка i-го параметра базової машини-еталона.

Якщо кількість оцінюваних параметрів нової і базової машин однакова () та питомі ваги /-х параметрів теж однакові (), собівартість нового приладу можна визначити за формулою:

(12.12)

Бальний метод зводиться до порівнювання собівартості машин з різним рівнем основних параметрів залежно від суми присвоєних балів. Кількість показників, оцінюваних балами, повинна бути обмеженою і в той же час повно характеризувати споживчі властивості машин. Обмеження кількості оцінюваних показників пов'язане з тим, що за великої кількості показників питома вага кожного з них відносно менша, у результаті чого знижується значення кожного конкретного показника.

Одним з шляхів розв'язання функції (12.8) є функціонально- вартісний аналіз. Для цього собівартість машини визначають як функцію: повинні бути відомі "вартості функцій" машини, що визначає функціонально-вартісний аналіз.

Більш універсальною та широко застосовуваною для приладів є друга група методів. При визначенні собівартості цими методами розрахунки варто вести виходячи з даних за аналогічними машинами (порівняння).

Для визначення собівартості використовують такі порівняльні ознаки:

  • 1) конструктивні: принцип дії, оформлення, структурна схема, однорідність використовуваних матеріалів і комплектуючих виробів, ідентичність технологічних процесів обробки;
  • 2) експлуатаційні: точність, надійність, універсальність, діапазон, продуктивність і т. п.

Конструктивні ознаки можна вважати основними, експлуатаційні – додатковими.

На підставі зазначених ознак машини об'єднують в групи. Кожна із порівняльних ознак містить у собі безліч модифікацій. Так, машини, які показують дані, поділяються: за ознакою "принцип дії", яка охоплює електромагнітні, магнітоелектричні, електродинамічні та інші системи приладів; за ознакою "оформлення" – щитові, переносні, стрілкові, зі світловим відліком, на кернах, на розтяжках, спеціального виконання (вібростійкі, тряско-міцні, герметичні й т. п.) та ін. Для радіовимірювальних машин ознака "принцип дії" свідчить про те, що це електронні, термісторні, напівпровідникові машини і прилади, а ознака "оформлення" означає те, що вони виготовлені із застосуванням звичайного і друкованого монтажу, виготовлені переносними або стаціонарними. Для установок ознака "принцип дії" означає, що вони потенціометричні, мостові, магнітометричні або радіометричні; ознака "оформлення" – те, що вони мають ручне зрівноважування, напівавтоматичне або автоматичне керування. Для датчиків "принцип дії" свідчить про тип "перетворювача" (контактні, реостатні, дротові, термоелектричні, індуктивні, ємнісні, фотоелектричні, п'єзоелектричні).

Вихідною величиною при використанні групи методів наближеного розрахунку собівартості є вартість матеріалів і комплектуючих виробів. Якщо визначення вартості останніх на стадії проектування не викликає особливих труднощів, оскільки її можна знайти на підставі принципових схем техніки, специфікацій і цінників на куплені вироби, то встановити вартість матеріалів важче. Нижче наведено метод такого розрахунку, який ґрунтується на встановленні залежності між масою машини та масою матеріалів. Якщо відомо характер цієї залежності, то можна знайти питоме значення маси матеріалів у загальній масі машини та кожному його виді, і за групою в цілому. Щоб одержати вартість матеріалів для всього приладу, потрібно, знаючи питому вагу витрат матеріалів та визначивши їх загальну масу, помножити їх на середню вартість 1 кг матеріалів.

Для кожної машини даної групи знаходимо масу матеріалів шляхом виключення із загальної маси виробу маси комплектуючих виробів. Потім встановлюємо співвідношення між масою матеріалів і загальною масою виробу.

Середня вартість матеріалу визначається як середньозважена з вартості 1 кг матеріалів, які входять до приладу, і їх кількості:

(12.13)

де – маса і-го виду матеріалу, кг;

– вартість i-го виду матеріалу, грн/кг;

п – кількість найменувань матеріалів у машині.

Маса матеріалів у знову спроектованій машині дорівнює:

(12.14)

де – маса приладу, задана технічним завданням (технічними умовами), кг;

– середня питома вага маси матеріалів у загальній масі приладів даної групи, %.

Тоді вартість матеріалів становитиме:

(12.15)

Якщо питома вага вартості матеріалів у повній собівартості виробу є невеликою (близько 5–8%), то помилка визначення вартості матеріалів навіть на 50-60% незначною мірою позначиться на загальному результаті – повній собівартості всього приладу.

Метод питомої ваги ґрунтується на тому, що за питомою вагою вартості окремих елементів витрат у повній (виробничій) собівартості визначають всю собівартість машини. Дані за питомою вагою використовують для порівнянних (аналогічних) машин (аналогів 3). Для них у певних межах зберігається структура собівартості.

Собівартість нових машин рекомендується визначати на підставі даних про структуру собівартості аналогічних приладів, використуючи співвідношення:

(12.16)

де – повна (виробнича) собівартість спроектованого приладу, розрахована методом питомої ваги (перший спосіб), грн;

– питома вага вартості матеріалів і комплектуючих виробів у повній (виробничій) собівартості аналогічного приладу , %;

– вартість матеріалів і комплектуючих виробів у знову спроектованому приладі, грн.

При розрахунку за формулою (12.16) припускають, що знову спроектована машина буде виготовлятися на тому самому заводі, де виробляється аналогічна машина, тому що всі непрямі витрати не розраховують, вони "сховані" в .

Якщо ж нову машину буде випускати інше підприємство, то розрахунок за цією формулою може призвести до помилки.

Виробничу собівартість спроектованої машини, яка розраховується методом питомої ваги, визначають зі співвідношення:

(12.17)

де – цехові витрати, у тому числі витрати на утримання й експлуатацію устаткування й інших непрямих витрат, що входять у виробничу собівартість (крім загальнозаводських), %;

– загальнозаводські витрати підприємства, на якому передбачається виготовляти спроектовану машину.

Однак зазначена залежність між вартістю матеріалів і комплектуючих виробів та сумою заробітної плати зберігається для приладів однієї й тієї самої групи тільки за умови незмінності ознак, за якими машини згруповані. Якщо ж така зміна відбулася (наприклад, змінилися використовувані матеріали або технологічні процеси обробки), потрібно переглянути віднесення машини до певної групи.

Щоб користуватися методом питомої ваги, необхідно мати або дані про й за аналогічною машиною, або калькуляцію його собівартості. Оскільки такі дані не завжди можна визначити, припустимо користуватися середніми значеннями і для збільшених груп машин. Крім того, використання середніх значень питомої ваги вартості матеріалів і комплектуючих виробів та заробітна плата дозволяють більш точно визначити собівартість нової машини, тому що ці значення враховують галузеві особливості виробництва даної групи машин і тим самим нівелюють приватні особливості окремого виробництва, які можуть впливати на кінцевий результат розрахунку при використанні величин й .

Зазначений метод, як показав аналіз, дає прийнятний результат для приладів, у яких вартість комплектуючих куплених виробів і основних матеріалів має велику питому вагу в собівартості (більше 40%). Цей метод рекомендується застосовувати для машин, які характеризуються великосерійним і масовим виробництвом.

Повна собівартість машини становитиме:

(12.18)

де – позавиробничі витрати підприємства, на якому передбачається виготовлення нового приладу, %.

Графоаналітичний метод

Його можна застосовувати в разі, якщо на стадії проектування відсутні дані про конкретний аналог, на підставі яких можна було б скористатися методом питомої ваги, а також якщо . Метод вимагає попереднього дослідження певної групи приладів, до якої може бути віднесений за порівняльними ознаками спроектований новий прилад.

Залежність заробітної плати від вартості матеріалів і комплектуючих виробів для деяких приладів

Рис. 12.3. Залежність заробітної плати від вартості матеріалів і комплектуючих виробів для деяких приладів

Виробничу собівартість будь-якого виробу можна визначити за формулою

(12.19)

де – сума основної заробітної плати за виготовлення даного виробу, грн;

– сума всіх непрямих витрат, які відносять на даний виріб, грн:

(12.20)

де – сума цехових витрат, зокрема витрати на утримання й експлуатацію устаткування та інших непрямих витрат, які входять до виробничої собівартості (крім загальнозаводських), грн;

– сума загальнозаводських витрат, грн).

За існуючою методикою непрямі витрати розподіляються пропорційно основній заробітній платі основних виробничих робітників, тобто:

(12.21)

де – основна заробітна плата, розрахована графоаналітичним методом, грн.

Тоді:

(12.22)

де – виробнича собівартість машини, розрахована графоаналітичним методом, грн; .

Як зазначено вище, на стадіях ескізного та технічного проектування для нової машини відомі тільки дані про вартість комплектуючих виробів і основних матеріалів. Залежність між вартістю матеріалів і основною заробітною платою для визначення груп машин може бути з достатнім ступенем наближення подана у вигляді кривих (рис. 12.2). Відомо, що ці криві можуть бути апроксимовані степеневими функціями вигляду Y =axn..

Визначивши собівартість кожним із наведених методів, можна встановити оптову ціну нових машин, необхідну для розрахунку економічного ефекту машини при її виготовленні:

(12.23)

де – повна собівартість нової машини, розрахована кожним з наведених способів, грн;

П – норма прибутку, прийнятна для даного типу машин, %.

Основною умовою при виборі методу прогнозування ціни є наявність найбільш достовірних даних про параметри, які відомі до початку виготовлення.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >