Інституціоналізація концепції соціальної відповідальності

У процесі розвитку суспільства ускладнюються зв'язки та взаємодії у ньому, а також зростають вимоги до усіх членів соціуму. Дії компаній щодо задоволення цих вимог визначаються серед іншого й соціальною відповідальністю підприємства. Концепція корпоративної соціальної відповідальності уже декілька десятків років займає центральне місце в дискусії про відносини бізнесу та суспільства. Під терміном "соціальна відповідальність" сьогодні приховується суперечлива різноманітність як взаємодоповнюючих, так і альтернативних поглядів. Більш того, соціальну відповідальність підприємств зараз трактують і як концепцію, і як теорію, і як концептуально неоднорідний "рух". У зв'язку з цим можна вести мову про інституціональне оформлення єдиної концепції, що відбувається внаслідок своєрідного синтезу теоретичних ідей та практичних досягнень.

Слід відзначити, що питанням розвитку концепції корпоративної соціальної відповідальності приділяється увага у працях багатьох вітчизняних та іноземних вчених. Однак хоча й існують дослідження, присвячені окремим аспектам розвитку концепції, загальна схема процесу інституціоналізації соціальної відповідальності не розглядається.

Проблема соціальної відповідальності бізнесу як в Україні, так і в світі нерозривно пов'язана з проблемами збереження досягнутих позицій та посиленням конкуренції підприємства в сучасних умовах, що постійно змінюються. На сьогодні посилення міжнародної конкуренції і розвиток міжнародного ринку є об'єктивними фактами, з якими вимушене рахуватися будь-яке підприємство. Серед чинників, що призводять до зростання рівня невизначеності та ризику – глобалізація економічних процесів; намагання знайти баланс між державним втручанням в економіку та її саморегуляцією; загострення екологічних та соціальних проблем; прискорений розвиток нових технологій; зміна суспільних настроїв та уподобань. Ситуація ускладнюється тим, що ці фактори впливають на всі галузі світової економіки.

Таким чином, неможливо зрозуміти сучасне становище бізнесу і ту роль, яку він здатен виконувати в нових умовах, а також проаналізувати соціально-відповідальні напрямки його діяльності, не дослідивши перед тим основні умови формування сучасного ділового середовища і не проаналізувавши суттєві зміни, які мали місце протягом останніх десятиліть.

До основних передумов, що викликали докорінні зміни в розвитку світової економічної системи, призвели до перегляду традиційних ролей бізнесу і сприяли поширенню соціальної відповідальності, належать такі:

1. Глобалізація економічних процесів. У сучасному світі можна виділити дві основні точки зору щодо глобалізації. Прихильники першої точки зору вважають, що наслідки цього процесу у більшій мірі позитивні, а глобалізація економічних процесів вплине на ефективність світової економічної системи, викличе збільшення темпів зростання, сприятиме розповсюдженню демократичних цінностей. Прихильники іншої точки зору вважають, що негативних наслідків буде більше, а саме: послаблення національних урядів, небезпека економічної самостійності держав, суттєві зміни на ринку праці і погіршення становища багатьох робітників. Прибічники цієї точки зору вважають, що процес глобалізації буде мати своїми наслідками зростання соціальної несправедливості, подальше розшарування між бідними та заможними, збільшення факторів невизначеності, ускладнення управління економічними процесами.

Обидва підходи мають право на існування, але, говорячи про глобалізацію, слід визнати, що це нове явище, і перед людством постають нові виклики. Відбувається формування тісних зв'язків у багатьох соціально-економічних сферах між країнами та частинами світу, наслідком яких є зростаюча взаємозалежність. Це, в свою чергу, вимагає збільшення масштабів розгляду будь-яких проблем, переходу від національного рівня до світового. В умовах зростаючої нестабільності, постійного збільшення учасників міжнародних відносин, різноспрямованості їх інтересів, виникає необхідність у нових принципах взаємодії економічних і соціальних інститутів на міжнародному рівні. Таким чином, відбувається формування світової ділової етики, яка змінює характер співіснування бізнесу і суспільства, а також виступає передумовою формування соціально відповідальної поведінки економічних суб'єктів [130, с. 7].

• 2. Зміна структури власності. Суттєва трансформація традиційних ролей держави і бізнесу пояснюється еволюційними змінами у формах власності підприємств у розвинутих країнах і стрімкими перетвореннями у країнах, що розвиваються, та у країнах з перехідною економікою. Ці зміни мали наслідками зростання темпів розвитку економіки і покращення умов життя. У країнах, де відбуваються трансформаційні процеси, поширеним є утворення нових підприємств в рамках приватизації, злиття та поглинання. Оскільки в багатьох країнах немає глибоких традицій взаємодії між бізнесом та суспільством, з'явилася необхідність впливати на діяльність нових економічних суб'єктів з боку держави та суспільних інститутів. Одночасно з цим відбувається зростання кількості власників підприємств з числа їх працівників [222, с. 25].
• 3. Прискорення науково-технічного прогресу. Досягнення у галузі інформаційних технологій суттєво впливають на економічні відносини. Завдяки їм виробники мають можливість отримувати більший обсяг інформації про споживачів і партнерів, а значить більш ефективно взаємодіяти з ними. Значною мірою збільшуються можливості управління інформацією. Інформаційні технології дозволяють відстежувати інформацію про рух капіталу, умови виробництва, робити прогнози з високим рівнем достовірності. У наш час мобільність капіталу і швидкість його переміщення постійно зростає, що призводить до поступової інтеграції окремих країн в єдину світову економічну систему.

Доступність інформації з одного боку призводить до відкритості підприємств, а з іншого робить їх уразливими до будь-яких змін. Це обумовлює необхідність більш детального урахування всіх факторів, що можуть впливати на діяльність підприємства. Відповідно до цього підприємства повинні оперативно реагувати на зміни в соціальному і економічному середовищі. Все це призводить до якісних змін в економічній діяльності підприємств, однією з яких є доступність інформації про підприємство. Наслідком цього є необхідність відповідати новим вимогам соціальної відповідальності для досягнення економічного успіху.

4. Підвищення ролі персоналу підприємства. На сьогоднішній момент відбувається підвищення ролі людського та соціального капіталу не лише у діяльності та розвитку підприємства, а й у розвитку та конкурентоспроможності національної економіки [144, с. 84]. Цей процес пояснюється тим, що конкурентоспроможність компаній визначається не тільки ціновими факторами, але й факторами якості продукції та послуг. Персонал сьогодні розглядається як ключовий стратегічний ресурс. Відповідно до цього змінюються уявлення про обов'язки, робоче місце, кар'єру, мотивацію працівників. Під впливом розвитку сучасних телекомунікаційних технологій і завдяки новим формам зайнятості, змінюються традиційні уявлення про професійний розвиток у рамках однієї компанії без зміни спеціальності.

При дефіциті кваліфікованої робочої сили залучення, розвиток, мотивація й утримання талановитих співробітників будуть мати все більшу важливість.

• 5. Необхідність узгодження інтересів багатьох суб'єктів соціально-економічних відносин. У сучасних умовах спостерігається диверсифікація інтересів підприємства, різних прошарків суспільства, споживачів, персоналу.
• 6. Тиск з боку бізнес-оточення. Останнім часом поширюється тенденція, згідно з якою великі компанії, що ведуть бізнес у відповідності з принципами соціальної відповідальності, чинять вплив на своїх менш свідомих партнерів.

Якщо велика компанія у своїй діяльності керується принципами соціальної відповідальності, то вона буде вимагати цього ж і від своїх партнерів. Таким чином, соціальна спрямованість поступово стає рисою не тільки великих глобальних компаній, але й менших підприємств національного та регіонального рівнів [36, с. 24].

Також останнім часом набуло поширення так зване "етичне інвестування". Згідно з ним, вибір компаній для інвестування та співробітництва обумовлюється етичними мотивами. Раціональність такого вибору підтверджується дослідженнями, що вказують на наявність позитивного зв'язку між обсягами соціальної активності та вартістю акціонерного капіталу [41, с. 5]. У цьому випадку перевага віддається компаніям, що задовольняють критерії соціальної відповідальності.

Іншою тенденцією є намагання інвесторів отримати достовірну та повну інформацію про підприємство. Найбільшу важливість для них містить інформація про конкурентоспроможність компанії, стабільність її діяльності, можливі інвестиційні ризики. Потреба у залученні інвесторів змушує бізнес знижувати ризиковість майбутньої діяльності, у тому числі шляхом розвитку соціальних ініціатив. Все це призводить до того, що компанії починають оприлюднювати як традиційні фінансові, так і соціальні звіти [58, с. 27].

7. Екологічна нестабільність. З плином часу людство все частіше стикається з проблемою нестачі природних ресурсів. Стає зрозуміло, що навіть великі зусилля спрямовані окремими, національними урядами, не в змозі суттєво змінити ситуацію. Негативні зовнішні екологічні ефекти діяльності підприємств у більшості випадків впливають на ті сторони, які не мають безпосереднього відношення до економічної діяльності. Оскільки найбільш важливі для людини ресурси зараз не можуть розумно оцінюватися, вони використовуються нераціонально. Промислова діяльність знищує ресурси, які знаходяться у загальній власності.

Реальною можливістю подолання цих проблем є консолідована діяльність міжнародних наддержавних органів влади та міжнародних організацій, які здатні вплинути на формування нових принципів функціонування бізнесу в усьому світі. Таким чином, політичні та суспільні організації можуть обмежувати діяльність підприємств у нових умовах, примушуючи їх раціонально використовувати екологічні ресурси та займатися вирішенням проблем навколишнього середовища.

8. Зміни на ринку праці. Розвиток транснаціональних корпорацій і великих міжнародних компаній, а також посилення конкуренції, внаслідок чого формується міжнародний ринок праці. Національні ринки праці поступово втрачають свою відокремленість. Між країнами виникають транснаціональні потоки переміщення робочої сили, рух яких приймає системний характер.

Формування міжнародного ринку праці є свідченням того, що процеси глобалізації поступово впливають на зміни в суспільних і трудових відносинах. Міжнародні компанії є тим простором, де зустрічаються різні моделі соціальної політики, що формувалися в різних країнах, в умовах різних національних традицій та соціального досвіду. Таким чином, формування міжнародного ринку праці – це багатогранний суспільно-економічний процес, який ставить питання про інтеграцію світового суспільного досвіду і стимулює формування нових принципів взаємодії між суспільством та економічними суб'єктами.

9. Зміна функцій влади та бізнесу. Також слід звернути увагу на взаємопроникнення функцій держави та великого бізнесу. Причиною цього є утворення великої кількості транснаціональних корпорацій і міжнародних компаній. Великі бізнес-організації в окремих випадках володіють більшим обсягом фізичного капіталу, інфраструктурою, землею, фінансами, інформаційними ресурсами, ніж уряди окремих країн, і сьогодні вони є найбільш впливовими суб'єктами на міжнародній арені. Вони чинять значний вплив на державну політику, міжнародну торгівлю та зростання національних економік. Таким чином, великі компанії можуть розглядатися як новий центр влади, від якого суспільство очікує такого виконання соціальних функцій, яке можна було б порівняти з обсягом його ресурсів.

Для аналізу аспектів втілення соціальної відповідальності в реальні заходи, виділимо три рівні. Перший рівень – це економічна модель держави, другий – підхід до впровадження соціальної відповідальності в діяльність підприємств, третій рівень – модель корпоративного управління (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Рівні втілення концепції соціальної відповідальності

На першому рівні виокремимо три економічних моделі держави: ліберально-ринкову, соціально-ринкову та командно-адміністративну. Кожна з них характеризується власним розумінням доцільності соціальної відповідальності компанії і формує притаманний їй підхід до впровадження принципів соціальної відповідальності.

На другому рівні розглядаються концептуальні підходи, що пояснюють сутність та доцільність соціальної активності підприємств [46, с. 6-7].

Перший підхід, що відповідає ліберально-ринковій моделі, є традиційним і отримав назву "концепції корпоративного егоїзму". Його прибічниками є М. Фрідман та Т. Левіт. Згідно з цим поглядом, основна мета бізнесу – оптимальне використання наявних ресурсів задля досягнення максимального прибутку, при цьому компанія повинна діяти у межах чинного законодавства [239, с. 6]. За умов виконання нормативних вимог менеджери повинні витрачати корпоративні ресурси таким чином, щоб задовольнити інтереси власників.

Прихильники цієї концепції виступають проти соціальної відповідальності в більш широкому розумінні, вважаючи, що подібна практика призводить до послаблення основної функції бізнесу – отримання прибутку.

"Концепції корпоративного альтруїзму" виникла одночасно з публікаціями М. Фрідмана і вперше була сформована у США Комітетом з економічного розвитку, у рекомендаціях якого зазначалося, що корпорації повинні вносити вклад у покращення якості життя суспільства [207, с. 18]. Згідно з цією позицією корпорація зобов'язана враховувати негативні аспекти власної діяльності, вплив на екологію й місцеве населення, а також повинна брати участь у рішенні проблем на загальнонаціональному рівні.

Ці два підходи є цілком протилежними. їх логічним продовженням стала "концепція розумного егоїзму" ("концепція освіченого егоїзму"), що є компромісним варіантом поєднання двох попередніх підходів [128, с. 26]. Згідно з нею підприємство повинно обирати такі напрямки соціальної діяльності, які дозволять вирішувати соціальні проблеми, а також у майбутньому покращать його економічні результати. Компанія, займаючи соціально відповідальну позицію, у подальшому отримує вигоду внаслідок зниження майбутніх ризиків. При цьому у довгостроковій перспективі витрати на соціальні ініціативи доцільно розглядати як соціальні інвестиції.

Четвертий підхід, який отримав назву "концепції підприємства – соціального гаранту", відповідав командно-адміністративній моделі економіки (зокрема СРСР). Відповідно до цієї точки зору, компанія має ряд суспільних обов'язків і володіє об'єктами соціальної інфраструктури. Ця концепція отримала свій розвиток в умовах, коли не існувало розвиненої системи соціальних закладів, і заходи щодо її формування були передані підприємствам. Ситуація у державі характеризувалася недостатньою ефективністю розподілу соціальних благ та складністю утримання великої кількості непрофільних активів для підприємств. Така концепція, на відміну від інших, не отримала подальшого розвитку у зв'язку з переходом країн, у яких вона була розповсюджена, до ринкових відносин.

На третьому рівні розглядаємо моделі корпоративного управління компаній, що характеризуються обраними підходами до впровадження принципів соціальної відповідальності [141, с. 84-88]. "Концепція корпоративного егоїзму" стала основою для моделі "компанії власників" (shareholders company). Згідно з цією моделлю персонал розглядається як продавець своєї робочої сили і отримує лише заробітну плату. Усі соціальні потреби працівники повинні задовольняти за рахунок заробітної плати, тому компанії не слід проводити соціальні заходи. Це функція держави, а підприємство бере участь у вирішенні соціальних проблем, утворюючи робочі місця, сплачуючи заробітну плату, задовольняючи потреби суспільства у якісних товарах і послугах та сплачуючи податки [222, с. 19].

"Концепція розумного егоїзму" отримала подальший розвиток у вигляді моделі "компанії учасників" (stakeholders company). У межах цієї моделі компанія сприймається як соціальна спільнота, яка в ході своєї діяльності вимушена взаємодіяти з колом інших сторін (такими як власники, акціонери, інвестори, менеджери, наймані працівники, органи влади, місцева громада постачальники, споживачі), а соціальна відповідальність є підсумковим результатом їх взаємодії. Зміст даної моделі полягає у тому, що усі персони та організації, які прямо чи опосередковано пов'язані з компанією, не тільки підтримують певні відношення і зв'язки, але і утворюють поєднану загальними інтересами спільноту [222, с. 19].

Важливим є питання про застосування категорії "розвитку" по відношенню до терміну "соціальна відповідальність". Аналіз сутності існуючих визначень поняття "соціальна відповідальність" і суміжних понять вказує на семантичну розбіжність між ними. Відповідно до визначень соціальна відповідальність може трактуватися різнобічно: як зобов'язання, як концепція, як характеристика компанії, як добровільна діяльність, як етичний принцип, як здатність впливати на інші соціально-економічні суб'єкти, як спосіб ведення бізнесу і, навіть, як громадський рух.

Використовуючи категорію "розвитку" по відношенню до соціальної відповідальності, необхідно довести, що даний термін описує саме об'єкт (чи систему об'єктів), а не є лише його окремою характеристикою. "Розвиток – необоротна, спрямована, закономірна зміна матеріальних та ідеальних об'єктів. Лише одночасна наявність всіх трьох зазначених властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін:

• – оборотність змін характеризує процеси функціонування (циклічне відтворення постійної системи функцій);
• – відсутність закономірності характерна для випадкових процесів катастрофічного типу;
• – при відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес позбавляється характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозалежної лінії" [94, с. 561].

Для категорії соціальної відповідальності характерна нечіткість визначень, що має наслідком розширення і розмивання поняття соціальної відповідальності. Потрібно зауважити, що такі розбіжності в першу чергу пов'язані з протиріччям поняття "відповідальності" як обов'язку відповідати за свої вчинки і дії, і поняття "соціальної відповідальності", як діяльності підприємства, яка носить добровільний характер і не передбачає негативних санкцій.

Інституціоналізація – процес формалізації соціальних відносин, перехід від неформальних відношень (об'єднань, угод переговорів) та неорганізованої діяльності до створення організаційних структур з ієрархією влади, регламентацією відповідної діяльності, тих чи інших відносин, їх юридичною легалізацією [155, с. 125]. Відповідно до визначення розглянемо організаційний та нормативний напрями інституціоналізації соціальної відповідальності підприємств, а також напрям формування національних моделей соціальної відповідальності.

Організаційне закріплення соціальної відповідальності відбувається шляхом створення установ та організацій, що розповсюджують принципи соціальної відповідальності. Тенденція враховувати соціальні та екологічні показники при виборі об'єктів інвестування проявилася у 1998 році, коли була розроблена система показників сталого розвитку, що формують світовий індекс Доу-Джонса по компаніях, що підтримують концепцію сталого розвитку (Dow Jones Sustainability Group Index). У 2001 році був впроваджений аналогічний індекс для європейських компаній (DJSI STOXX) [217, с. 132].

Також у 2001 році на Лондонській біржі на основі індексу FTSE (Financial Times Stock Exchange) був упроваджений новий індекс FTSE4Good. Додаткові критерії для входження до цього індексу – це проведення заходів по захисту оточуючого середовища, формування відносин з акціонерами та дотримання прав людини [217, с. 134].

Процес інституціоналізації соціальної відповідальності на міжнародному рівні відбувається у вигляді утворення міжнародних організацій. У 1996 році була утворена "Європейська бізнес-мережа – СВ Європа" (European Business Network – CS Europe), головними завданнями якої були популяризація ідей та розповсюдження досвіду впровадження принципів соціальної відповідальності. У 1997 році при підтримці "Програми ООН по навколишньому середовищу" утворена "Глобальна ініціатива зі звітності" (Global Reporting Initiative), сферою діяльності якої було розроблення стандартів звітності підприємств та покращення якості звітування у галузі стійкого розвитку [61, с. 17]. У 2000 році був утворений "Глобальний договір" (Global Compact), учасниками якого стали компанії усього світу. У межах цього утворення були сформовані принципи (що регулювали трудові відносини, екологічні аспекти діяльності компанії та дотримання прав людини), яких зобов'язались дотримуватися члени організації [121, с. 10].

Також процес інституціонального оформлення соціальної відповідальності включає нормативне закріплення, яке відбувається шляхом розроблення та впровадження законодавчих ініціатив, стандартів соціальної відповідальності та передбачає підготовку соціальної звітності [225, с. 34-35].

На рівні окремих держав процес інституціоналізації відбувається шляхом формування національних моделей соціальної відповідальності. Основною характеристикою усіх національних моделей є вибір установ, що відіграють пріоритетну роль при формуванні комплексу заходів щодо участі бізнесу в житті суспільства. Соціальні вимоги до підприємств можуть надходити від офіційних або неофіційних суспільних інститутів, або самостійно визначатися представниками бізнес-спільноти. У першому випадку відбувається регламентація участі бізнесу в суспільному житті за допомогою комерційного, екологічного, трудового, податкового законодавства. У другому випадку міра соціальної активності визначається підприємством самостійно.

Існує декілька національних моделей соціальної відповідальності, кожна з яких відповідає національним традиціям, напрямкам розвитку економіки, стилям управління, суспільно-економічному укладу, особливостям функціонування громадських інститутів та правовим нормам конкретних країн. Розглянемо основні національні моделі соціальної відповідальності.

Основною особливістю американської моделі є значна ініціатива бізнес-спільноти, відносно слабке регулювання з боку держави і другорядна роль громадських організацій [55, с. 52]. Американський уряд переносить рішення великої кількості соціальних проблем на місцевий рівень. У таких умовах місцева влада вимушена активно взаємодіяти з місцевим бізнесом. У США розповсюджена практика використання корпоративних фондів, за допомогою яких вирішуються соціальні проблеми за визначеними напрямками. Основними напрямками соціальної діяльності є пенсійні, освітні, медичні програми.

Соціальні ініціативи знаходять підтримку з боку держави у вигляді податкових пільг. Така модель соціальної відповідальності передбачає свободу підприємств у визначенні рівня залучення до вирішення соціальних проблем. Разом з цим використовуються законодавчо закріплені механізми, що стимулюють підприємства й дозволяють зменшити державне втручання.

Таким чином, можна окреслити специфічні риси цієї моделі [121, с. 74]:

• – добровільний характер участі бізнесу у вирішенні соціальних проблем;
• – втручання держави відбувається шляхом заохочення соціально відповідальної діяльності;
• – соціальна діяльність компанії має чітко окреслені напрями;
• – пріоритетом є вирішення соціальних проблем на рівні місцевої громади та окремого регіону;
• – компанії контролюють цільове використання витрачених коштів та очікують на конкретні результати заходів.

Головна риса європейської моделі соціальної відповідальності полягає у значному державному регулюванні. Компанії не займаються самостійним вирішенням соціальних проблем, а активно взаємодіють з державними органами, некомерційними організаціями та іншими громадськими інститутами [55, с. 52].

Основні особливості цієї моделі такі [121, с. 74]:

• – спостерігається високий рівень інтеграції соціальної діяльності в загальну стратегію розвитку компанії;
• – держава виступає в ролі інституту, який визначає правила поведінки й слідкує за їх виконанням;
• – існує високий рівень уваги з боку громадськості;
• – проведення економічного обґрунтування соціальних заходів і контроль за їх ефективністю;
• – благодійні заходи не є поширеними, що обумовлено високим рівнем податків, відсутністю пільг та інших стимулів.

Наслідком аналізу моделей соціальної відповідальності та умов, за яких вони формувалися, є висновок про необхідність пошуку такої моделі, яка відповідає вітчизняній специфіці.

Можна стверджувати, що в Україні відсутня сформована національна модель соціальної відповідальності. Такі традиційні способи координації економічної діяльності як власність, капітал, максимізація прибутку не здатні закласти фундамент гармонійного соціально- економічного устрою в умовах трансформаційної економіки, а інститути, що імпортуються ззовні, зазнають викривлення внаслідок традицій адміністративно-командної системи. В сучасних умовах доцільно формувати не просто інститут соціальної відповідальності, а інститут позитивної соціальної відповідальності, подібної до того, що пропонується у праці П. В. Тархова [202, с. 201]. Основними рисами цього інституту є:

• – домінування позитивних методів мотивації;
• – самостійний вибір обсягу соціальних зобов'язань;
• – перехід від моральної відповідальності до юридичної;
• – відповідальність не стільки за невиконання певних вимог, скільки за досягнення ефективних результатів соціальної діяльності;
• – проактивний характер відповідальності.

Варто також виокремити ще один вкрай важливий аспект інституту позитивної соціальної відповідальності, а саме те, що соціальна активність не може зводитися лише до вирішення соціальних проблем, а повинна формувати свідомість соціуму та модернізувати моральні принципи суспільства в цілому [178, с. 223].

На відміну від більшості механізмів відповідальності, що виникають внаслідок вимушених соціальних обмежень, в основі позитивної соціальної відповідальності лежить добровільний вибір. Не дивлячись на те, що інститут позитивної соціальної відповідальності носить яскраво виражений моральний характер, для ефективності впровадження його в сучасних умовах необхідно перейти від суто моральної до юридично оформленої відповідальності.

Опишемо загальну схему переходу від морально обумовленої відповідальності до юридично закріпленої (рис. 1.3). Виникнення ділових практик, що відповідають соціальній відповідальності, обумовлюється конкретним передумовами, на які реагують суб'єкти соціально-економічних відносин. Після поширення ділових практик серед значної частини акторів виникає сприйняття такої діяльності як необхідної умови діяльності підприємства (хоча й надалі можуть існувати компанії, які їх не використовують). Правове оформлення, що відбувається на наступному етапі, має стимулювати компанії, які ще не впровадили нові принципи у свою діяльність. Окрім цього, відбувається остаточне закріплення у діяльності підприємств досягнутих практик. Після цього з розвитком соціально-економічних відносин виникають нові проблеми і цикл повторюється.

Рис. 1.3. Процес правового закріплення моральної відповідальності

На стадіях 2-4 важливою є позитивна мотивація. Соціальна відповідальність завжди передбачає випередження вимог діючого законодавства. У випадку, коли вимоги законодавства не виконуються, владні структури вдаються до санкцій. Однак зазвичай державні органи ніяким чином не відзначають позитивні досягнення підприємства у випадках, коли спостерігається перевищення рівня встановлених законом обов'язків. У зв'язку з цим актуальними є два напрямки покращення ситуації. По-перше, необхідно стимулювати соціальну активність підприємств, використовуючи у законодавстві механізми, що дозволяють компаніям – лідерам соціальної відповідальності отримувати матеріальні переваги (наприклад, у вигляді зниження податків). По-друге, необхідним є розвиток альтернативної системи морального заохочення у вигляді державних премій, рейтингів, нагород.

У наш час добровільний підхід до соціальної відповідальності є загальноприйнятим в усіх розвинених країнах. І хоча активність у вирішенні соціальних питань зазвичай розглядають як необов'язковий, проте позитивний аспект управління, в західних країнах все частіше можна почути заклики до того, щоб зробити ініціативи соціальної відповідальності обов'язковими та нормативно закріпленими.

Серед причин необхідності правового закріплення принципів соціальної відповідальності, такі:

• – пришвидшення розповсюдження соціально відповідальної поведінки;
• – фіксація досягнень і неможливість зниження їх рівня;
• – гармонізація практик та обмін інформацією на національному та міжнародних рівнях.

Варто проаналізувати декілька ключових аспектів, які є важливими для розгляду законодавчого закріплення принципів соціальної відповідальності. Першим аспектом є те, що для соціально відповідального підприємства обов'язковим є дотримання місцевих законів у всіх країнах присутності. Для компанії, що працює в одній країні, ця вимога виконується автоматично.

Додаткові нюанси виникають при роботі за межами своєї країни, якщо спостерігається розбіжність рівня життєвих стандартів та встановлених законами соціальних вимог до діяльності бізнес- організацій. У випадку, коли місцевий рівень якості життя вищий, компанія повинна дотримуватися місцевих законів і нести додаткові витрати. При цьому те перевищення законодавчо встановлених вимог, яке мало місце у країні головного офісу і давало підстави вважати діяльність компанії соціально відповідальною, може знижуватися. Більш поширеною є протилежна ситуація, яка спостерігається, коли рівень місцевих життєвих стандартів є нижчим за стандарти країни, де знаходиться головний офіс. Зазвичай інвестори та інші зацікавлені групи вважають необхідним підняти рівень соціального забезпечення і таким чином вирівняти обсяги зусиль з соціально відповідальної поведінки у всіх країнах, де функціонує компанія. Звідси можна сформулювати другий аспект законодавчого оформлення принципів соціальної відповідальності, а саме поступове вирівнювання єдиних стандартів соціальної активності.

Проте ділова спільнота розуміє, що соціальна відповідальність навіть у межах, які є максимальними на сьогодні, з плином часу стане обов'язковою. Це лише проміжний стан і зі зростанням активності підприємств у соціальному напрямку соціальна відповідальність стане невід'ємною умовами функціонування підприємства. Створити суттєву конкурентну перевагу за рахунок неї на тривалий термін не уявляється можливим. С. Хілтон та Д. Гіббонс у праці [217, с. 174] висловлюють думку про те, що для того, щоб закріпити набуту позитивну роль, підприємство буде вимушене зробити наступні кроки і звернутися до концепцій соціального лідерства та соціального менеджменту. А отже, ще одним суттєвим аспектом є перспективна спрямованість до перевищення вимог будь-якого законодавства.

Ретроспективне сприйняття відповідальності спрямоване на уникнення санкцій за неправильну поведінку. При цьому достатнім вважається "нормальна" поведінка, яка не допускає порушень законодавства. Але, передбачаючи зміни та ускладнення соціально- економічних відносин у майбутньому, така стратегія не дає гарантій щодо уникнення негативних наслідків у майбутньому. Таким чином, фірма, у випадку якщо керівництво володіє перспективним мисленням, вимушена відслідковувати та передбачати можливі негативні ефекти поведінки, яка на даний момент вважається стандартною або оптимальною. При цьому підприємству необхідно дотримуватися чітко визначеної стратегії, а цілі, що переслідуються, повинні бути досяжними. Стратегія соціальної діяльності повинна бути сконцентрована в областях з найактуальнішими проблемами, а також там, де активність підприємства буде найбільш ефективною.

Таким чином, бізнес та суспільство все частіше розглядаються як елементи єдиної системи, за межами якої їхнє ефективне існування неможливе. Соціальна відповідальність усе тісніше пов'язується з корпоративною стратегією, а успіхи соціальних ініціатив стають запорукою майбутніх економічних досягнень. Конкуренція виходить на світову арену, і підприємства, що концентруються лише на внутрішньої діяльності, будуть не в змозі витримати посилення конкурентної боротьби. Успіху можуть досягти лише ті компанії, які трансформуються в організаційні структури, що діють відповідально до суспільства та оточуючого середовища.