Соціальна відповідальність в сфері розподілу доходів та співпраці з конкурентами

Україна проголошена соціальною державою із соціально орієнтованою економікою, в якій вищою цінністю є людина. Соціальна спрямованість державної політики дає змогу кожному індивіду реалізувати своє право на гідний рівень якості життя і добробуту. Україна обрала шлях на приєднання до ЄС і взяла курс на наближення державних соціальних стандартів до рівня європейських.

Провідним соціальним стандартом, індикатором рівня якості життя є рівень матеріального добробуту, який визначається величиною заробітної плати й усіма видами доходів.

Формування і розподіл доходів є однією з найгостріших соціально-економічних проблем, оскільки це показник, який визначає рівень добробуту, соціальний статус, належність до певного прошарку, можливість задоволення матеріальних і духовних потреб і подальший розвиток людини. Доходи населення як соціально-економічна категорія характеризують стосунки в суспільстві з приводу присвоєння, використання та розподілу створюваного продукту. Тому саме держава, підприємці, працівники несуть відповідальність за те, як отримати і правильно розподілити доходи.

Сучасна науково-технічна революція вимагає максимального використання людських здібностей, знань, ентузіазму. Ключовою, центральною фігурою ринкової економіки є підприємець. Підприємець в установленому законом порядку несе відповідальність за порушення обов'язкових соціальних норм у сфері праці. Відповідальність – це правове та етичне ставлення підприємців до суспільства (до господарських суб'єктів, до споживачів, працівників тощо), яке характеризується виконанням правових норм (правил). Відповідальність підприємця зводиться до того, що він відповідає:

– за зобов'язаннями, зумовленими цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути звернене стягнення;
– охорону навколишнього середовища;
– додержання заходів безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії; заподіяну шкоду і збитки.

Наприклад, індикатором соціальної відповідальності роботодавців перед працівниками є частка зарплати у структурі собівартості. Порівняно з розвинутими країнами ціна на робочу силу занижена в кілька разів (у структурі витрат виробництва витрати на оплату праці в середньому становлять близько 10-15%, тоді як у провідних країнах із розвинутою ринковою економікою – 20-70%).

Відповідальність підприємця базується на двох засадах, а саме:

– на дотриманні норм і правил поведінки на ринку, встановлених державою;
– моральних зобов'язаннях, культурі підприємця.

Відповідальність підприємця істотно залежить від того, які правила гри встановлює держава на ринку праці і як вона виконує свої зобов'язання перед громадянами. Держава відповідає перед своїми громадянами за встановлення соціальних стандартів та соціальних гарантій відповідно до Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії". Базовим соціальним стандартом у сфері доходів населення є прожитковий мінімум, який застосовується для визначення мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги з безробіття, стипендій та інших соціальних виплат, установлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян тощо.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче від якого не може проводитись оплата за виконану працівником роботу чи обсяг робіт. Мінімальна зарплата належить до основних державних соціальних гарантій, є обов'язковою для підприємств усіх форм власності і видів господарювання. Розмір мінімальної зарплати визначається з урахуванням загального рівня середньої зарплати в Україні, рівня продуктивності праці та інших економічних умов. Розмір мінімальної зарплати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги.

Мінімальна зарплата і прожитковий мінімум є головними індикаторами, які визначають величину соціальної відповідальності держави перед населенням. Розмір мінімальної зарплати має забезпечувати прожитковий мінімум.

Роботодавці не зацікавлені оприлюднювати весь обсяг заробітної плати. Не секрет, що сьогодні частина зарплати виплачується "в конвертах", унаслідок чого працівник позбавляється відповідного соціального захисту і приречений у майбутньому на отримання мізерної пенсії. Ставлення держави до нарахувань на ФОП суб'єктів підприємницького сектору має зазнати суттєвих змін. Одним із можливих напрямів удосконалення політики держави може бути зниження нарахувань на ФОП. Однак тоді неодмінно слід зобов'язати роботодавця в цільовому порядку використати ці кошти на підвищення зарплати працівникам. Тим самим можна вивести з "тіні" значну частину зарплати, збільшити податкові надходження до бюджету від прямих податків на доходи зайнятого населення

Слово "конкуренція" походить від латинського, що в дослівному перекладі означає "зіткнення", "змагання". Саме таке трактування на початках встановилось в економічній літературі. Тому перше трактування (визначення) конкуренції звучало так: це суперництво між продавцями (чи покупцями) за найвигідніші умови продажу (купівлі) товару. Таке визначення базувалось на розумінні конкуренції як дійсного змагання та суперництва між суб'єктами, стосунки між якими не передбачали будь-яких домовленостей.

Із розвитком ринку, удосконаленням технології ведення бізнесу змінювалося трактування конкуренції. Поступово сформувалося таке визначення конкуренції: конкуренція – це наявність на ринку великої кількості незалежних покупців та продавців, які мають можливість вільно виходити на цей ринок і йти з нього. Акцент за такого визначення зміщується із самої конкурентної боротьби на аналіз ринку, умов, що переважають на ньому.

Крім вищеназваного визначення конкуренції, в останні роки набуває широкого визнання трактування цієї категорії, згідно з яким конкуренція має виняткове значення для розвитку економіки, оскільки виступає стимулюючим фактором для різних суб'єктів, що конкурують між собою.

Звернімось до законодавчої термінології. Закон України "Про захист економічної конкуренції" [18] надає таке визначення: "Економічна конкуренція (конкуренція) – змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку".

Вітчизняне законодавство регламентує перебіг конкуренції в різних сферах. Законом України "Про захист від недобросовісної конкуренції" [19] визначено, що недобросовісною конкуренцією є будь- які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговельним та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності, а саме [19]:

– неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця);
– неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;
– неправомірне використання товару іншого виробника;
– копіювання зовнішнього вигляду виробу;
– порівняльна реклама;
– створення перешкод суб'єктам господарювання (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції:
– дискредитація суб'єкта господарювання (підприємця);
– купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом;
– схиляння до бойкоту суб'єкта господарювання (підприємця);
– схиляння постачальника до дискримінації покупця (замовника);
– схиляння суб'єкта господарювання (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;
– підкуп працівника постачальника;
– підкуп працівника покупця (замовника);
– досягнення неправомірних переваг у конкуренції;
– неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці:
– неправомірне збирання комерційної таємниці;
– розголошення комерційної таємниці;
– схиляння до розголошення комерційної таємниці;
– неправомірне використання комерційної таємниці.

Вагому роль у регулюванні конкуренції у всьому світі відіграють галузеві асоціації, об'єднання та спілки. Саме діяльність таких органів сприяє тому, що конкуренція переводиться із сфери суперництва та змагання у сферу співробітництва та партнерства.

Отже, основними завданнями корпоративної соціальної відповідальності при формуванні взаємин із конкурентами є:

– дотримання конкурентного законодавства;
– запобігання таємним угодам на ринках;
– використання соціально прийнятних пріоритетів і критеріїв для оцінки привабливості та конкурентоспроможності товару;
– вихід із сумнівних ринків під час виникнення значних етичних проблем.