Оцінка рівня соціально орієнтованих витрат підприємства

На нинішньому етапі розвитку обмеженість фінансових та правових засобів рішення підприємством соціальних проблем персоналу та оточуючого суспільства доповнюється обмеженістю методологічної бази оцінки соціальної активності. І якщо концепція соціальної відповідальності, яка охоплює соціально орієнтовані заходи, що плануються та реалізуються підприємством, на даний момент активно формується, то конкретні інструменти, які стосуються стратегічного планування витрат на соціальну відповідальність, оцінки рівня соціальної відповідальності, та зв'язку соціальних заходів із прибутком підприємства є недостатньо розробленими.

Також варто звернути увагу на те, що з визначень, які пропонуються колом авторитетних організацій, слідує, що соціальна відповідальність передбачає сприяння сталому економічному розвитку, добровільні зобов'язання компанії поліпшувати добробут суспільства, прагнення до інтеграції соціальних та екологічних аспектів у свою бізнес-стратегію, впровадження принципів добросовісної ділової практики і т. ін. [225, с. 20]. Однак, як справедливо зазначається у праці Ж. Гринюк [70, с. 3] подібні визначення формулюються з урахуванням активної взаємодії усіх груп акторів соціально-економічних відносин: власників і менеджменту підприємств, державних інститутів, представників громадськості. Проте така ситуація є характерною для розвиненого громадянського суспільства зі сформованими етичними та правовими цінностями. У випадку, коли суспільство не знаходиться на належному рівні громадянського розвитку, функція формування орієнтирів соціальної поведінки повинна належати бізнесу [184, с. 22].

Оцінка ефективності соціальних заходів є ключовим фактором системності соціальних ініціатив і визначає обсяг соціальних витрат та підхід до соціальної політики підприємства. Необхідність у ній виникає як на початковому етапі планування конкретних заходів, так і на фінальній стадії, коли підводяться підсумки. Складність оцінки пояснюється, з одного боку, різноманітністю соціальних заходів, а з іншого боку, складністю визначення кількості одержувачів вигоди та комплексним змістом категорії соціальної вигоди.

Для сучасного етапу розвитку соціальної відповідальності типовим є перехід від благодійних заходів до продуманих стратегічних соціальних заходів. Відмінності між цими двома підходами наведені в табл. 8.1.

Таблиця 8.1

Відмінності між благодійністю та системними соціальними заходами

Не менш важливою проблемою є необхідність порівняння ефективності соціальної активності підприємств, що представляють різні галузі й регіони, а також різняться принципами організації та розмірами. Зацікавленими у оцінці соціальної відповідальності та порівнянні є широке коло суб'єктів соціально-економічних відносин серед яких підприємства, органи влади, громадянське суспільство та некомерційні організації [193, с. 245].

Говорячи про системність соціальних заходів, слід звернути увагу на те, що ця характеристика є тісно пов'язаною із співвідношенням двох компонент і в у сукупному обсязі результатів: соціальної вигоди та вигоди підприємства.

Можна припустити, що чим легше простежити розмір економічної вигоди для підприємства, тим більш системними будуть соціальні заходи.

Можна виокремити декілька типів проектів залежно від пропорції цих компонентів у сукупній вигоді (табл. 8.2).

Існує ряд аспектів, які визначають специфіку оцінки ефективності подібних соціальних заходів. По-перше, існують відмінності в оцінці ефективності заходів, що спрямовані на зацікавлені групи всередині підприємства та на зовнішні зацікавлені групи. В першому випадку існує підрозділ, що здатний дослідити результативність заходів (відділ кадрів чи аналогічна структура), а сам об'єкт соціальної активності (персонал) порівняно легко досліджується.

По-друге, масштаби проведення оцінки набагато менші, ніж обсяг соціальних програм. Це пояснюється декількома причинами [46, с. 6]:

1) несистемний характер заходів не вимагає змістовної оцінки; 2) відсутні досконалі методики оцінки соціальних заходів, а спеціалісти підприємства не володіють таким досвідом; 3) потреба в оцінці таких програм – відносно рідкісне явище. Для соціальних програм, які склалися традиційно, не мають відношення до основної діяльності підприємства, і позбутися яких підприємство на даний момент не в змозі, оцінка ефективності є неважливим питанням. Більш актуальним є вирішення питання скорочення непрофільних соціальних програм.

По-третє, серед переваг соціальної відповідальності вказується позитивний вплив на формування привабливого іміджу компанії, що в свою чергу впливає на покращення економічних результатів. Однак цьому сприяють не лише соціальні, але й комунікативні заходи, спрямовані на інформування зацікавлених сторін. А це означає, що поруч з оцінкою ефективності соціальних програм слід проводити оцінку ефективності інформаційного супроводу соціальної активності.

Таблиця 8.2

Співвідношення суспільної та соціальної вигоди для соціальних ініціатив та важливість їх оцінки

По-четверте, проводячи оцінку ефективності та результативності впровадження соціальних програм, слід ураховувати, наскільки ці заходи сприяли подальшій самостійності та стійкості одержувачів допомоги. Варто надавати перевагу програмам, які за належного фінансування та компетентного управління можуть реалізуватися, потребуючи з часом все меншої підтримки.

По-п'яте, при визначенні ефективності соціальних заходів варто також приймати до уваги те, що результати соціальної активності в ряді випадків складно піддаються розрахунку. Це викликано тим, що іноді важко визначити не лише соціальні вигоди заходів соціальної відповідальності, але й їхній вплив на покращення економічних результатів підприємства. Проте, незважаючи на складність такого аналізу, попит на методики такої оцінки поступово збільшується [37, с. 128].

Початковим етапом аналізу соціальної активності є визначення обсягу витрат підприємства на соціальні заходи. Проте, оскільки соціальна відповідальність передбачає взаємодію із широким колом зацікавлених сторін, слід визнати, що будь-які витрати підприємства тією чи іншою мірою впливають на стейкхолдерів. У зв'язку з цим виникає необхідність у уточненні критеріїв витрат, що пов'язані із соціальною відповідальністю і формулюванні їх визначення.

Витрати, пов'язані із забезпеченням соціальної відповідальності підприємства, пропонуємо позначати як соціально орієнтовані витрати.

Критерії для таких витрат, на нашу думку, є такими:

• – серед стейкхолдерів, що отримують вигоду від витрат, обов'язково повинні бути суб'єкти соціально-економічних відносин, що переслідують неекономічні цілі;
• – обов'язковим результатом заходів, на які спрямовуються витрати, має бути соціальна вигода стейкхолдерів (поруч із можливою економічною вигодою підприємства).

Соціально орієнтовані витрати – показник, що є визначальним при прийнятті рішень про виділення коштів і який прямо чи опосередковано міститься у всіх методиках оцінки соціальних заходів. Для підтвердження цієї ідеї звернемось до аналізу вже наявних методик оцінки ефективності соціальної активності.

Експерти фонду "Інститут економіки міста" для оцінки пропонують використовувати комплексний індекс соціальних інвестицій.

Цей показник є величиною, що прямо пропорційна сумі усіх сплачених податків, інвестицій у основний капітал, соціальних витрат, та обернено пропорційна поточним витратам виробничого призначення [194, с. 243]. Таким чином, дослідники вважають, що соціальна відповідальність безпосередньо пов'язана з виплатою податків, впровадженням соціальних проектів і підтримкою належного рівня виробництва.

У дослідженні, що проведене російськими вченими А. Шихвердієвим та А. Серяковим, запропоновано ураховувати масштаб соціальної відповідальності та вагу окремих напрямків соціальних заходів [223, с. 44].

Розглядаючи підприємство та його стейкхолдерів як замкнуту систему, дослідники наголошують на тому, що ефективними соціальні відносини можуть вважатися лише за умови двосторонньої вигоди. Може спостерігатися неоднорідність вигод соціальної діяльності в рамках взаємодії між окремим підприємством та стейкхолдером, однак в цілому еквівалентність і рівність вигод повинна бути.

І. О. Тарасенко пропонує оцінювати соціальну відповідальність бізнесу з позицій сталого розвитку підприємства [201, с. 54]. При цьому в роботі виокремлюються три групи показників (економічні, екологічні та соціальні). Частина показників безпосередньо оцінює величину витрат на соціальні заходи, в той час як інші показники оцінюють ефективність заходів, що також передбачає урахування витрат.

Н. В. Касьянова [106] пропонує оцінку соціальної та економічної ефективності підприємства на основі методу побудови ієрархічної структури показників. Серед семи критеріїв оцінки, що пропонуються автором праці (дієвість, економічність, якість, прибутковість, продуктивність, якість умов трудового життя, впровадження інновацій) більша частина оцінюється показниками, що ураховують величину витрат на соціальні заходи.

На необхідності урахування розміру соціальних інвестицій при оцінці соціальної відповідальності наголошується у роботі О.В. Ворони [60], де в ході аналізу обсяг соціальних інвестицій співвідноситься з розміром підприємства та економічними показниками діяльності.

Цікавими є також методики оцінки соціальної відповідальності, пристосовані до локального застосування в межах окремого регіону, галузі чи типу підприємств. Порівняно невеликий набір підприємств, що оцінюються за такими методиками, дозволяє зробити їх більш стислими та уніфікованими за рахунок оцінки лише типових соціальних практик та урахування специфіки напрямку економічної діяльності підприємств чи особливостей регіону.

Поруч з цим існує точка зору, відповідно до якої вважається неможливим знаходження дієвої методики оцінки ефективності соціальних заходів, що пояснюється тим, що неможливо усунути зайві фактори та уникнути викривлень, що пов'язані з проведенням емпіричних досліджень [245].

Також ми мусимо погодитися із висновками [65], що не дивлячись на ряд цінних результатів та висновків, в цілому роботи, присвячені оцінці ефективності соціальної відповідальності, характеризуються теоретичною й категоріальною неоднорідністю, недостатнім рівнем перехресного цитування та не створюють спільного дискусійного простору.

Ґрунтуючись на проведеному аналізі робіт, можемо зробити висновок, що оцінка ефективності соціальної відповідальності повинна для кожної ініціативи проводитися за власними критеріями. Більш формалізованою задачею є аналіз соціально орієнтованих витрат підприємства і проведення на його основі оцінки їх якісного рівня, що вказуватиме на потенціал підприємства вирішувати соціальні проблеми.

Методика оцінки рівня соціальних витрат підприємства повинна складатися з декількох етапів [85, с. 115]: вибір статей соціально орієнтованих витрат; розрахунок абсолютної величини соціально орієнтованих витрат; розрахунок показників складових соціально орієнтованих витрат; призначення коефіцієнтів окремим показникам; розрахунок показника якісного рівня соціально орієнтованих витрат; оцінка рівня соціально орієнтованих витрат.

1) Вибір статей соціально орієнтованих витрат.

Практика соціальної діяльності дозволяє класифікувати соціально орієнтовані витрати не лише за об'єктами відповідальності (зацікавленими сторонами), а й за напрямами, що враховують характер витрат та їх регулярність. За основу була прийнята типологія витрат з праці [216], в якій було уточнено зміст окремих статей витрат та враховано витрати на інформування щодо соціальної активності підприємства (табл. 8.3).

Таблиця 8.3

Характеристика статей соціально орієнтованих витрат

Поєднавши такі аспекти витрат, як системність і обов'язковість виплат з одного боку, та характер формування витрат і їхню спрямованість на задоволення певних зацікавлених груп з іншого, складемо таблицю складових статей соціально орієнтованих витрат, що дозволить нам виокремити напрями витрат для трьох ступенів соціальної відповідальності (табл. 8.4).

Таблиця 8.4

Відносні показники складових статей соціально орієнтованих витрат промислового підприємства

2) Розрахунок абсолютної величини складових статей соціально орієнтованих витрат.

Окремі складові статей соціально орієнтованих витрат можна згрупувати таким чином, що вони утворять декілька груп. На основі таблиці складових соціально орієнтованих витрат можна вивести формули витрат для трьох ступенів соціальної відповідальності:

(8.1)

де ПЗБ – обов'язкові виплати податків та зборів до бюджету; ПЗПБ

• – обов'язкові виплати податків та зборів у позабюджетні фонди; ЗП
• – обов'язкові відрахування на заробітну плату; РП – обов'язкові витрати на розвиток персоналу; СГ – обов'язкові витрати на надання соціальних гарантій працівникам; ЕВ – обов'язкові екологічні витрати.

(8.2)

де ПЗПБ' – добровільні виплати податків та зборів у позабюджетні фонди; ЗП' – додаткові відрахування на заробітну плату; РП – добровільні витрати на розвиток персоналу; СР – добровільні витрати на надання соціальних гарантій працівникам; ПСВ' – добровільні поточні соціальні витрати; ПЕВ' – добровільні поточні екологічні витрати.

(8.3)

де ІВ – витрати на інформування про соціальну активність; СІ – соціальні інвестиції в довгострокові програми; ЕІ – екологічні інвестиції в довгострокові програми.

Аналіз вищевказаних показників у динаміці дозволяє відстежувати тенденції соціально відповідальної поведінки підприємства, а їх співвідношення вказує на пріоритетні напрями соціальних витрат.

3) Розрахунок показників складових статей соціально орієнтованих витрат.

Показники складових соціально орієнтованих витрат наведені у табл. 8.5.

Таблиця 8.5

Розрахунок показників складових статей соціально орієнтованих витрат

При розрахунку відносних показників соціальної відповідальності необхідно зробити вибір бази порівняння. Слід більш докладно зупинитися на виборі баз для коефіцієнтів. У табл. 8.5 наведені показники для складових статей витрат, що характеризують три ступені соціальної відповідальності.

Згідно із запропонованою методикою пропонуємо обирати такі базові значення:

• – для першого ступеня – це величини, визначені заздалегідь за законодавством, нормативами тощо;
• – для другого ступеня (оскільки соціальна відповідальності носить добровільний характер) базові величини визначаються шляхом планування.

При цьому орієнтиром може слугувати обсяг витрат за статтями по першому ступеню соціальної відповідальності чи попередній досвід підприємства по забезпеченню виплат, характерних для даного рівня соціальної відповідальності;

– для третього ступеня в якості базових величин може прийматися запланована величина витрат (для інформаційних витрат) або частка від загальних інвестицій підприємства, чи частина чистого прибутку (для соціальних чи екологічних інвестицій). При цьому орієнтирами для визначення базових значень показників можуть слугувати дані щодо обсягу витрат підприємств-лідерів соціальної відповідальності в галузі.

Показники повинні дорівнювати чи бути меншими за одиницю. Більший розмір показника вказує на неточність вибору базового значення, при цьому значення показника приймається рівним одиниці.

4) Призначення коефіцієнтів окремим показникам складових статей соціально орієнтованих витрат.

Коефіцієнти показників встановлюється таким чином: шість складових витрат, що характеризують 1-й ступінь соціальної відповідальності мають коефіцієнт 1 (у сумі дорівнює 6); шість складових, що характеризують 2-й ступінь соціальної відповідальності також мають коефіцієнт 1 (у сумі 164 дорівнює 6); три складових, що характеризують 3-й ступінь соціальної відповідальності мають коефіцієнт – 2 (у сумі дорівнює 6).

Необхідність використання додаткових коефіцієнтів при розрахунку показника якісного рівня соціально орієнтованих витрат обумовлена такими причинами. Усі три ступені повинні мати однаковий чисельний розмір. Хоча ступені мають різну кількість статей витрат, не можна сказати, що якийсь окремий ступінь є найбільш важливим. Хоча перший є базовим і обов'язковим, недосягнення цього ступеня ставить під сумнів усі подальші спроби соціально відповідальної поведінки. Другий ступень є важливим оскільки вказує на реальну зацікавленість підприємства у вирішенні проблем суспільства та виділення ресурсів у обсязі більшому, ніж цього вимагає законодавство. Проте системна, а значить і довгострокова діяльність пов'язана саме з третім ступенем.

Спираючись на ці твердження вважаємо, що доцільним буде призначення однакової кількості балів для витрат кожного ступеня соціальної відповідальності підприємства. Однак оскільки на третьому ступені розглядаються лише три складові (на відміну від попередніх ступенів з шістьма складовими витрат) ми вводимо для них корегувальний коефіцієнт.

Таким чином, якщо підприємство вкладає кошти в соціальні заходи на трьох ступенях, усі вони дають однакову частку у загальній оцінці якісного рівня соціально орієнтованих витрат.

5) Розрахунок показника якісного рівня соціально орієнтованих витрат.

Оскільки отримали набір відносних показників, то можемо розрахувати якісний показник соціально орієнтованих витрат. Він буде дорівнювати:

(8.4)

де К – показник якісного рівня соціально орієнтованих витрат;

kі – відносні показники окремих складових напрямів соціально орієнтованих витрат.

6) Оцінка рівня соціально орієнтованих витрат.

Знаючи кількісні інтервали для показників, що характеризують витрати для кожного ступеня соціальної відповідальності, можемо

побудувати діаграму, на якій позначається значення якісного показника рівня соціально орієнтованих витрат (рис. 8.3).

Рис. 8.3. Рівні соціально орієнтованих витрат підприємства

Як слідує з рис. 8.3, існують два варіанти підвищення соціальної відповідальності підприємства. Ефективний шлях розвитку полягає у поступовому підвищенні якісного рівня соціально орієнтованих витрат із залученням більшого обсягу коштів. Неефективний шлях розвитку соціальної відповідальності підприємства буває у випадку, коли, збільшуючи обсяг соціально орієнтованих витрат, структуру коштів змінюють не оптимальним чином, а саме: зростають витрати другого ступеня соціальної відповідальності, але не збільшуються витрати третього ступеня соціальної відповідальності.

Таким чином, хоча обсяг витрат може збільшуватися, переходу до системної діяльності не відбувається.

Також на рис. 8.3 представлені три рівні соціально орієнтованих витрат, які чисельно співпадають з показниками ступенів соціальної відповідальності. Проте слід відзначити, що досягнення, наприклад, третього рівня витрат не означає, що підприємство виконало усі зобов'язання для другого ступеня соціальної відповідальності. Це означає лише, що якщо підприємство і не досягло максимуму показників для попереднього ступеня, воно мас певні здобутки для третього ступеня соціальної відповідальності, що перекривають недоопрацювання на другому. Тобто між поняттями рівня соціально орієнтованих витрат та ступеня соціальної відповідальності є безпосередній зв'язок, однак вони не тотожні. Ступень соціальної відповідальності вказує на обов'язковість та системність витрат, рівень соціально орієнтованих витрат вказує на відповідність реальних витрат базовим значенням.

Ще однією особливістю діаграми є урахування того факту, що для малих підприємств (внаслідок обмежених ресурсів) є недоцільним розрахунок довгострокових та системних соціальних витрат. Також варто зазначити, що існує критична межа соціальних витрат, що відповідає значенню показника якісного рівня соціально орієнтованих витрат у розмірі 6. Маючи агрегований показник нижче цієї межі, будь-яке підприємство не може вважатися соціально відповідальним.

Підсумовуючи цю частину методики, можемо сказати, що описаний комплекс показників дозволяє проводити аналіз структури соціально орієнтованих витрат окремого підприємства в динаміці, а також проводити порівняльний аналіз підприємств, що мають розбіжності у масштабах та особливостях виробництва.

Наступним кроком після проведення аналізу рівня соціально орієнтованих витрат є аналіз зв'язку обсягу витрат із економічними результатами діяльності підприємства. Для аналізу імовірного обсягу виділення коштів на соціальні витрати на рівні окремого підприємства доцільно застосовувати інструменти мікроекономічного аналізу. У якості такого інструменту нами пропонується розглянути модель бюджетного обмеження.

Припустимо, що існує множина альтернативних варіантів розподілу прибутку, що отримало підприємство, і поміж яких власник підприємства може здійснити свій вибір. У реальності існує багато альтернативних варіантів, що можуть бути прийняті у якості кінцевого рішення, але в загальному випадку розглядаємо два альтернативні варіанти витрат: соціально орієнтовані витрати та витрати усіх інших видів. Таке спрощення дозволить нам у подальшому аналізі використовувати двовимірні графіки.

Визначимо усі можливі комбінації розподілу прибутку підприємства як множину (СОВ, АВ), де: СОВ – соціально орієнтовані витрати; АВ – альтернативні варіанти витрат, які дорівнюють величині прибутку підприємства за відрахуванням соціально орієнтованих витрат. У випадку, коли нам відома величина прибутку Пр та величина коштів, що були витрачені на соціальні заходи, можемо записати рівняння, що задає бюджетне обмеження:

(8.5)

Усіма можливими для власника рішеннями по розподілу коштів є ті, які описуються цим рівнянням, а множина цих рішень є бюджетною множиною даного підприємця.

Таким чином, існує простий спосіб відобразити бюджетне обмеження графічно. Максимальний обсяг витрат на соціальну відповідальність та максимальний обсяг альтернативних витрат будуть співпадати з величиною прибутку, а лінії бюджетного обмеження будуть виглядати так, як це показано на рис. 8.4.

При зміні прибутку підприємства з'являється можливість підвищити відрахування на заходи, пов'язані з соціальною відповідальністю. За умови підвищення прибутку підприємства збільшується відрізок, що обмежує лінію бюджетного обмеження між обома осями, при цьому кут нахилу лінії ніяким чином не змінюється. Таким чином, зростання прибутку призведе до паралельного зсуву лінії бюджетного обмеження назовні. Аналогічно виглядає лінія бюджетного обмеження і за умови зменшення прибутку, однак це призводить до зсуву лінії всередину.

Для більшої конкретизації моделі ми пропонуємо ввести ще два обмеження. По-перше, необхідно встановити обмеження по мінімальному рівню соціально орієнтованих витрат СОВmin. Якщо підприємство виконує усі вимоги чинного законодавства, але окрім обумовлених законом витрат не витрачає коштів на проведення соціальних заходів, то у цьому випадку обмеження співпадає з віссю по який відкладається величина альтернативних варіантів витрат АВ.

Якщо ж підприємство вдається до додаткових витрат, оскільки вважає рівень соціальної відповідальності недостатнім, то на рисунку з'явиться відповідна лінія обмеження, яка буде паралельною до вертикальної осі.

Рис. 8.4. Лінії бюджетного обмеження соціально орієнтованих витрат підприємства

Друге обмеження стосується мінімальної величини прибутку, який повинен лишитися в підприємця, для того щоб він не залишив сферу діяльності. Тому в подальшому позначаємо його як обмеження по нормі прибутку Нпр. Графічно дане обмеження виглядає, як лінія, що є паралельною до осі соціально орієнтованих витрат СОВ.

Точка перетину ліній обмеження позначається як точка мінімального задоволення інтересів І. У цій точці підприємець отримує нормальний прибуток, при цьому досягається задоволення мінімального рівня соціальної відповідальності.

Як уже було зазначено, залежно від рівня прибутку лінія бюджетного обмеження може зміщуватися. Відобразимо множину бюджетних ліній, при цьому лінії можуть проходити як нижче точки І, так і вище цієї точки (рис. 8.5).

Рис. 8.5. Лінії схильності підприємця до соціальної відповідальності

На кожній лінії бюджетного обмеження можемо обрати декілька варіантів величини частки соціально орієнтованих витрат. Якщо соціальна діяльність підприємства носить стратегічний характер, то відносна величина соціальних витрат буде характеризуватися конкретними тенденціями.

Розглянемо декілька випадків поведінки підприємця за різних обсягів прибутку і відповідних ліній бюджетного обмеження. На кожній бюджетній лінії підприємець буде обирати одну точку. Множині ліній бюджетних обмежень буде відповідати множина точок, кожна з яких характеризує розподіл ресурсів підприємцем за даного рівня прибутку. Якщо поєднати ці точки, можна отримати лінію схильності підприємця до соціальної відповідальності. Ця лінія, незалежно від характеру нахилу буде проходити черга точку І. На рис. 8.5 зображено три варіанти таких ліній і, відповідно, три варіанти зростання частки витрат на соціальні заходи при збільшенні прибутку підприємства: пунктирна лінія показує відносне скорочення розміру витрат на соціальну активність; суцільна лінія характеризує постійну частку соціально орієнтованих витрат; переривчаста лінія показує високий пріоритет соціально орієнтованих витрат та їх відносне зростання.

У короткостроковій перспективі можливі всі три варіанти, проте якщо немає чіткого зв'язку між зростанням соціально орієнтованих витрат та економічними результатами підприємства, то найбільш раціональною поведінкою для підприємця буде обмежити зростання таких витрат. Таким чином, хоча абсолютна величина соціальних витрат може зростати, але її частка у прибутку буде скорочуватися. Крайнім випадком може бути встановлення постійної абсолютної величини соціально орієнтованих витрат незалежної від збільшення прибутку.

Варто звернути увагу на графічний вигляд лінії схильності до соціальної відповідальності. Початковий кут нахилу лінії від точки І визначається необхідністю соціальних заходів для підприємства та залежить від багатьох факторів зовнішнього та внутрішнього середовища Характер нахилу лінії (зростає, убуває, залишається постійним) визначається тим впливом, який мають соціальні витрати на зростання економічних результатів.

Також слід враховувати, що системна та пов'язана з основними бізнес-процесами соціальна активність підприємства має двоїстий вплив на величину прибутку: соціальна діяльність знижує прибуток у короткостроковій перспективі, проте може сприяти його зростанню у довгостроковій перспективі. Це є ще однією причиною, що примушує підприємства поступово вдаватися до тих заходів соціальної відповідальності, які згодом здатні покращити економічні результати діяльності.

Підсумовуючи все вищевикладене, можна стверджувати, що оцінка витрат, пов'язаних із соціальними заходами, є невід'ємною умовою переходу до системної соціальної активності. В той час, як існують ряд факторів, що ускладнюють оцінку ефекту від соціальної діяльності, можна створити методику оцінки соціально орієнтованих витрат підприємства. Оцінка таких витрат містить декілька послідовних стадій, серед яких: вибір статей соціально орієнтованих витрат; розрахунок абсолютної величини витрат; визначення показників окремих напрямків витрат; надання вагових коефіцієнтів показникам; розрахунок агрегованого показника; вибір шкали та оцінка загального рівня соціально орієнтованих витрат.

Проте оцінка рівня соціальних витрат показує статичну картину соціальної активності. Для урахування фактору часу наступним кроком повинен бути аналіз зв'язку обсягу витрат із економічними результатами функціонування підприємства. Для аналізу ймовірного обсягу виділення коштів на соціальні витрати на рівні окремого підприємства доцільно застосовувати модель бюджетного обмеження. Модель бюджетного обмеження та дані по соціальних витратах за певний період часу роблять можливим побудову лінії схильності підприємців до соціальної відповідальності, що допомагає виявити довгострокові тенденції та зміни у соціальній активності.