Показники ефективності соціальних інвестицій

Соціальні інвестиції є вкладеннями в об'єкти соціальної сфери з метою отримання доходу й підвищення рівня і якості життя людей за допомогою задоволення їх матеріальних, духовних або соціальних потреб.

Категорія "рівень життя" в рекомендаціях ООН складається з таких елементів, як здоров'я, їжа, одяг, умови праці, зайнятість, освіта, житло, соціальне забезпечення. В Україні рівень життя прийнято визначати в першу чергу за допомогою системи споживчих бюджетів: фізіологічного, прожиткового і соціального мінімумів.

Найважливіше питання – показники рівня життя: грошові і реальні прибутки на душу населення, що визначаються рівнем заробітної плати працівників, величиною соціальних виплат і пільг, рівнем податків, індексом споживчих цін, рівнем інфляції; забезпеченість житлом; кількість безкоштовних соціальних послуг (освіта, охорона здоров'я, культурне, побутове і комунальне обслуговування); структура витрат населення; рівень безробіття.

Якість життя – свого роду подовжена величина від рівня життя, комплексна характеристика рівня життя населення. Якість життя населення визначається рядом об'єктивних і суб'єктивних показників. Серед об'єктивних – споживання матеріальних благ, продуктів харчування, якість житлових умов і зайнятості, розвиток сфери послуг, освіти, культури, соціального забезпечення. Серед суб'єктивних – задоволеність людини роботою і життєвими умовами, соціальним статусом, фінансовим положенням і сімейними стосунками.

Суб'єкти соціальних інвестицій – органи державної влади, державні і муніципальні підприємства, українські і іноземні приватні комерційні і некомерційні організації, фізичні особи. Для держави цілями соціальних інвестицій можуть бути підвищення національного доходу і рівня (якості) життя одночасно, для комерційних структур, іноземних інвесторів і фізичних осіб – прибуток, для некомерційних організацій – підвищення рівня і якості життя за допомогою задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб. Для останніх отримання прибутку не є метою соціального інвестування.

Для будь-якого проекту ефективність визначається відношенням отриманого результату до вироблених витрат. Економічна ефективність, як кінцевий результат господарської діяльності, може характеризуватися вартісними або натуральними показниками. Стосовно соціальних інвестицій економічна ефективність відбиває тільки одну частину загальних показників ефективності. Іншу частину відбивають показники соціальної ефективності соціальних інвестицій.

У різних економічних публікаціях можна зустріти такі визначення соціальної ефективності: "формування і задоволення духовних потреб людини", "гармонійний розвиток особистості", "благо суспільства або окремих груп населення". Проте ці терміни частіше не знаходять певного кількісного вираження. Можна виділити чотири основні показники ефективності соціального інвестування: соціальний ефект, що характеризує міру задоволеності населення якістю життя; соціальна ефективність – показник, що визначає підвищення рівня життя людей; соціально-економічна ефективність – показник, що дає уявлення про економічну ефективність інвестиційних вкладень в соціальну сферу з урахуванням досягнутого соціального ефекту; економічна ефективність – показник, що відбиває економічну ефективність проекту на основі співвідношення результатів до витрат.

Соціальний ефект визначається як економічними або статистичними, так і соціологічними показниками: зміною співвідношення бюджетів домогосподарств від споживання до збереження, ростом кількості дітей в сім'ях, підвищенням освітнього рівня населення, задоволеністю соціальним статусом або фінансовим положенням. Основний показник – підвищення якості життя людей в результаті соціальної інвестиційної діяльності.

Показники соціальної ефективності дають уявлення про кількісну сторону досягнутих соціальних цілей, заради яких соціальний інвестиційний проект розроблявся і здійснювався: виникнення додаткових соціальних послуг, зміна індексу споживчих цін, забезпеченості житлом, зменшення безробіття, збільшення народжуваності і зниження смертності.

Показники соціально-економічної ефективності визначаються після визначення соціального ефекту через збільшення фізичного об'єму послуги, зменшення вартісної оцінки послуги, зниження поточних витрат організацій соціальної сфери, збільшення числа відвідувань розважальних заходів, зниження виплат з безробіття – спектр показників величезний.

Економічна ефективність соціальних інвестицій ґрунтується на мінімізації витрат на їх розробку і здійснення: абсолютні (різниця між сумою капіталовкладень і грошовою оцінкою його результатів), відносні (відношення грошової оцінки результатів і сукупних витрат), тимчасові (період повернення інвестицій).

У технології впровадження соціальних інвестиційних проектів можна виділити точковий, масовий, ринковий і агресивний її види.

Технологія точкового виду соціального інвестування передбачає створення спеціальних експериментальних об'єктів або сегментів з режимом найбільшого сприяння для реалізації соціального інвестиційного проекту. Досягши позитивних результатів експериментальні, точкові зони розширюються, і в процес реалізації проекту втягуються усі нові суб'єкти інвестування. Прикладом впровадження подібної технології може бути відкриття магазинів економ-класу або торгових підприємств, що реалізовують товари серед соціально незахищених верств населення в окремих районах міста. У міру отримання даних реалізації проекту, у тому числі тих, що дозволяють зробити висновки про ефективність зроблених витрат і упущення при розробці, мережа таких торгових точок розширюється.

Технологія масового виду соціального інвестування припускає розроблення типових нормативів, заснованих на уявленнях розробників проекту й інвесторів про властивості і якості соціального інвестиційного продукту. У випадку, якщо проект охоплює декілька галузей народного господарства і соціальної сфери – виникає необхідність у розробленні спеціальних міжвідомчих нормативів, створенні спеціальних органів або структур по його впровадженню. Прикладом подібного виду соціального інвестування може бути видання спеціальної або навчальної літератури, яке вимагає узгоджень органів управління освітою, дотримання санітарно-епідеміологічних норм, передбачає залучення в реалізацію проекту друкарень, постачальників паперу, художників, книготоргових підприємств.

Технологія ринкового виду соціального інвестування ґрунтується на ринковій складовій проекту, припущенні, що ринок як механізм здатний сам відрегулювати стихійний процес реалізації, а економічна ефективність соціального інвестиційного проекту базується в основному на прибутковості інвестиційного продукту. Найбільш яскравим прикладом ринкового підходу є той, що став вже хрестоматійним епізодом з часів перебудови: у другій половині 80-х pp. підприємець з Мінська налагодив випуск наборів "Сам швець", куди входили дві набійки для каблуків і два шевських цвяхи.

Технологія агресивного виду соціального інвестування характеризується максимальною активністю при впровадженні соціального інвестиційного проекту: рекламною кампанією в засобах масової інформації, по телебаченню й радіо, використанням мережевого маркетингу із залученням великого числа реалізаторів, відкриттям точок поширення або впровадження у вже наявні точки нового продукту в якості пріоритетного. Найбільш яскравим прикладом агресивної технології соціального інвестування останнього часу може бути активно впроваджуване і пропаговане споживче кредитування, яке фігурує і як самостійна банківська послуга, і як спосіб реалізації того або іншого товару.

Державне регулювання соціального інвестування має слідувати два державні принципи: принципу соціальної справедливості і принципу соціально-економічної ефективності. Економічний сенс державного регулювання соціальних інвестицій полягає у виконанні чотирьох основних функцій держави і його структур: виробництва і перерозподілу необхідних соціальних товарів, робіт або послуг; фінансування соціальної інвестиційної діяльності; стимулювання соціального інвестиційного процесу і інформаційного супроводу соціального інвестування. Мета державного регулювання соціальної інвестиційної діяльності – досягнення оптимального варіанту взаємодії держави, інвесторів і споживачів в процесі підвищення рівня і якості життя в країні.

Виробництво і перерозподіл соціальних товарів, робіт і послуг давно і з різною мірою ефективності здійснюється державою. Таку ж оцінку ("різна міра ефективності") можна присвоїти виконанню функції стимулювання соціального інвестиційного процесу. Функція інформаційного супроводу соціального інвестування не має системи в реалізації, частіше інформаційна подача відповідних матеріалів в ЗМІ, особливо в підконтрольних регіональній владі або великим корпоративним структурам, носить ангажований характер.

Державне фінансування соціальних інвестицій повинне здійснюватися в тих видах діяльності соціальної сфери, де присутність держави потрібна: в освіті, охороні здоров'я, фізкультурі і спорті, культурі і мистецтві, в області соціальних послуг і зайнятості. Інші види діяльності соціальної сфери можуть обходитися приватними інвестиціями, для розвитку соціальної інвестиційної діяльності в них досить інших, нефінансових, варіантів державного регулювання: податкових послаблень, юридичних методів, інформаційної підтримки. Головне в державному фінансуванні соціальної інвестиційної діяльності – дотримуватись обраних показників ефективності, наприклад, зниження захворюваності, збільшення робочих місць, зменшення виплат із страхових соціальних фондів та інших.

Регулювання соціальної сфери, особливо тих її видів діяльності, фінансування яких здійснюється державою, є делегуванням повноважень від окремого громадянина до громадського інституту, створеного у тому числі для виконання таких функцій. Неефективні і необґрунтовані витрати бюджетних коштів приведуть до зниження надходження податків. Відхід від сплати податків і, як наслідок, низький рівень розвитку соціальної сфери є народною формою протесту проти репресивного і корумпованого політичного режиму.

Найбільш актуальним у нинішній час соціальним інвестиційним проектом в області охорони здоров'я є підвищення кваліфікації медиків через відродження курсів підвищення кваліфікації, навчання з відривом від лікарської діяльності, здобуття додаткової освіти.

Насущний соціальний інвестиційний проект у галузі фізичної культури і спорту – розширення масовості занять фізичною культурою і спортом усіх шарів і вікових категорій населення.

Для ефективнішого забезпечення зайнятості населення потрібне впровадження соціального інвестиційного проекту, спрямованого на створення нових робочих місць в соціальній сфері і малому бізнесі.

У царині культури і мистецтва актуальним соціальним інвестиційним проектом може стати розвиток культурної освіти дітей і юнацтва. Це не стільки музеї і концерти класичної музики, скільки художнє виховання молоді.

У галузі соціального забезпечення (персональних соціальних послуг) основною проблемою, для вирішення якої може бути розроблений соціальний інвестиційний проект, є забезпечення зайнятості інвалідів.

Ефективність кожного із запропонованих державних соціальних інвестиційних проектів виражатиметься в рості ВВП країни, створенні нових робочих місць, збільшенні податкових надходжень, зменшенні виплат з фондів соціального страхування, підвищенні середньої тривалості життя, збереженні і розвитку фізичного й духовного здоров'я дітей і молоді.

Види діяльності соціальної сфери набувають усе більшого значення в розвитку громадського виробництва. Вони чинять безпосередній вплив на рівень добробуту, якість життя населення.

У країнах з соціальною ринковою економікою в соціальну сферу щорічно здійснюються величезні інвестиції. У ній зосереджені значні матеріальні, трудові й фінансові ресурси. В Україні функціонування галузей соціальної сфери все ще здійснюється за другорядним принципом. Нам досі не вдалося повною мірою усвідомити роль соціальної сфери в сучасному суспільстві. Нерозуміння її значення в якості одного з головних чинників соціально-економічного прогресу, соціальної орієнтації економіки поза сумнівом гальмує хід економічних реформ.

Технологія соціальної відповідальності бізнесу, як відомо, сформувалася на Заході. Існуючі на сьогодні практики соціально відповідальної поведінки зарубіжних компаній та методики оцінки ефективності такої діяльності у силу національних особливостей досить складно адаптувати до вітчизняного бізнесу і сприймаються вони в більшості випадків лише великими корпораціями, орієнтованими на міжнародні ринки.

Незважаючи на це, сьогодні відбувається перехід від витратних форм соціальної політики і корпоративної благодійності до соціальних інвестицій, під якими слід розуміти не просто роздавання грошей та інших благ, а обґрунтовану та раціонально організовану стратегію побудови соціально відповідальної поведінки. Реалізація такої стратегії дозволяє налагодити конструктивний суспільний діалог, забезпечити можливості консолідації суспільства на конструктивній основі.

Разом з тим, при формуванні та реалізації такої стратегії виникає багато проблем, основна з яких – оцінка ефективності соціальної діяльності. Слід зазначити, що ця проблема виникає на всіх етапах: при плануванні конкретних програм і проектів, при їх обґрунтуванні, при підведенні підсумків проведеної роботи. Ситуація ускладнюється багатовекторністю та різноманітністю форм соціальних інвестицій та комплексним характером самої проблеми ефективності.

Заслуговує на увагу методика оцінки ефективності соціальних інвестицій і соціального партнерства, розроблена Міжнародною Академією Суспільних наук та Міжнародною Академією Меценатства (Росія) на основі Програми "Ефективні соціальні інвестиції і соціальне партнерство", яка орієнтована, перш за все, на малий та середній бізнес.

Ефективність, як відомо, величина відносна, яка залежить від того, які показники з якими співвідносяться. На відміну від ефективності, ефект – величина абсолютна, яка виражає певний очевидний результат. Тобто ефект або є, або його немає. Що ж стосується ефективності, то завжди необхідно знати, про який саме вид ефективності йде мова в кожному конкретному випадку або який вид ефективності найбільш важливий у конкретній ситуації і для конкретного завдання. Тобто немає ефективності "взагалі", вона завжди конкретна. Відповідно до цього, ефективність соціальних інвестицій слід розрізняти та оцінювати за такими характеристиками: видом, змістом та характером оцінки (табл. 9.4).

Розглянуті види ефективності можуть застосовуватися на різних рівнях:

– ефективність окремого заходу (акції) з конкретною цільовою групою;

Таблиця 9.4

Ефективність соціальних інвестицій

• – ефективність соціальної діяльності компанії в цілому з усіма цільовими групами за певний період (наприклад, за рік);
• – ефективність позиціонування даного бізнесу в суспільстві, його соціальному середовищі (сукупність цільових контактних груп) на місцевому, регіональному та загальнодержавному рівнях.

При цьому слід зазначити, що соціальні інвестиції повинні бути сформовані таким чином, щоб характеристики ефективності на кожному із рівнів аналізу не суперечили, а, навпаки, доповнювали одна одну.

Кожна характеристика, незалежно від рівня, виражається конкретними показниками. Простіше за усе розраховуються витратні характеристики, насамперед фінансові та часові, оскільки вони піддаються кількісному вимірові. Складніше з показниками проблем та цілей результатів діяльності, але і вони можуть мати певний кількісний вираз.

Особливістю цієї методики є те, що, з одного боку, вона передбачає оцінку ефективності соціальних інвестицій з точки зору суспільства, а з іншого – оцінку безпосередньо самого бізнесу (табл. 9.5).

Таблиця 9.5

Показники ефективності соціальних інвестицій

Проаналізована методика оцінки ефективності соціальних інвестицій дає змогу зробити такі висновки.

• 1. Соціальні інвестиції – це вкладення фінансових та інших ресурсів у вирішення соціальних проблем як усередині тієї чи іншої компанії, так і у зовнішньому соціальному середовищі, яке сприяє поліпшенню ситуації у соціальній сфері і одночасно – збільшенню капіталізації бізнесу.
• 2. Головною умовою оцінки ефективності соціальних інвестицій компанії є її стабільність та успішність. До того ж така оцінка необхідна з різних точок зору, зокрема:

для працівників – це прогноз стійкості і перспективи роботи в компанії, впевненість у її тривалому функціонуванні, надія на регулярність виплати заробітної плати і реалізації соціальних програм;

для бюджету та місцевого співтовариства – це надійність джерела податкових надходжень до бюджету, забезпечення зайнятості частини місцевих жителів, оцінка компанії як можливого активного учасника реалізації соціальних програм не лише для працівників, але й для жителів території, на якій вона розміщена;

для власників – це підґрунтя для ухвалення рішень щодо подальшої долі компанії: розвивати її чи закривати, що знову ж таки буде справляти значний вплив як на працівників даної компанії, так і на жителів території, на якій вона розміщена;

для партнерів по бізнесу (постачальників, покупців) така оцінка необхідна з метою визначення кредитоспроможності та фінансових можливостей компанії при укладанні угод або наданні відстрочки платежів.