Напрями діяльності держави щодо заохочення соціально відповідальної поведінки

Перехід України до сталого економічного розвитку, її інтеграція до європейського і світового співтовариства вимагають запровадження сучасних практик взаємодії держави і бізнесу, а також бізнесу і суспільства, які б дозволили посилити взаємну відповідальність усіх учасників суспільного життя, створити умови для подальшого стабільного розвитку суспільства, заснованого на врахуванні якнайширшого кола інтересів.

На сьогодні у найбільш економічно розвинених країнах світу набуло поширення явище "соціальної відповідальності бізнесу" (СВБ), що розуміється як відповідальність організації, компанії за вплив рішень і дій на суспільство, навколишнє середовище шляхом прозорої та етичної поведінки, яка сприяє сталому розвиткові, у т.ч. здоров'ю й добробуту суспільства; зважає на очікування заінтересованих сторін; відповідає чинному законодавству й міжнародним нормам поведінки; інтегрована в діяльність організації та практикується в її відносинах.

Таким чином, СВБ є добровільною діяльністю компаній приватного і державного секторів, спрямованою на дотримання високих стандартів операційної та виробничої діяльності, соціальних стандартів та якості роботи з персоналом, мінімізацію шкідливого впливу на навколишнє середовище тощо, з метою вирівнювання наявних економічних і соціальних диспропорцій; створення довірливих взаємовідносин між бізнесом, суспільством і державою; покращання результативності бізнесу та показників прибутковості у довгостроковому періоді.

СВБ тісно пов'язана з діяльністю компаній з досягнення ділової досконалості та якості в організації виробництва. Ці аспекти діяльно

сті компаній переважно регулюються міжнародними стандартами серії ISO 9000.

У сучасному світі соціально відповідальна діяльність бізнесу є загальноприйнятим правилом, якого дотримується значна кількість великих, середніх і навіть малих компаній по всьому світу. З огляду на надзвичайну суспільну та економічну користь, що містить у собі соціальна відповідальність бізнесу, питання її розвитку належать до сфери особливої уваги органів державної влади багатьох країн світу та провідних міжнародних організацій. Проявом цієї уваги є розроблення стандартів СВБ і заходів зі стимулювання бізнесу до соціально відповідальної діяльності.

В більшості країн ЄС у різній формі розроблені та функціонують державні програми підтримки і стимулювання СВБ. Завдяки цим програмам держава визначає бажану поведінку для бізнесу, долучає компанії приватного і державного секторів до спільного виконання соціально важливих завдань, матеріально стимулює бізнес до соціально відповідальної діяльності тощо.

Основними характеристиками СВ є добровільність; інтегрованість у бізнес-стратегію організації, компанії; системність; користь для всіх заінтересованих сторін: співробітників, споживачів, акціонерів, громади тощо, а також для самого підприємства; внесок у процес сталого розвитку. Соціальна відповідальність не обмежується благодійністю.

Соціальна відповідальність бізнесу містить у собі процедури і практики компаній із семи аспектів діяльності: 1) організаційне управління; 2) права людини; 3) трудові відносини; 4) етична операційна діяльність; S) захист навколишнього середовища; 6) захист прав споживачів; 7) розвиток місцевих громад і співпраця з ними.

СВБ в Україні перебуває в стадії становлення. Найбільш активними у цій сфері є, насамперед, представництва іноземних компаній, які переносять на українське підґрунтя сучасні світові практики, принципи і стандарти, а також великі та малі вітчизняні підприємства й організації, які протягом останніх 15 років удосконалюють свою діяльність на засадах концепцій Загального управління якістю. Однак зазначений процес потребує певної координації та стимулювання, а відтак активної участі в ньому держави, яка повинна визначити СВБ як бажану поведінку для бізнесу і розробити комплекс відповідних стимулів (до цього вже дійшли державні органи країн-членів ЄС).

Водночас необхідно усвідомлювати, що СВ безпосередньо пов'язана з рівнем ділової досконалості підприємств, організацій і установ. Адже, якщо вони не є досконалими, то навряд чи зможуть системно і протягом тривалого часу задовольняти потреби всіх заінтересованих сторін. На це вкрай важливо зважати в Україні, де рівень ділової досконалості більшої кількості організацій суттєво нижчий за відповідний рівень у розвинених країнах.

Саме тому в Україні підтримка держави необхідна як для підкреслення важливості етичної і соціально відповідальної поведінки компаній, просування кращих практик вітчизняних компаній із соціальної відповідальності в Україні та за кордоном, так і для підвищення престижності досконалих організацій і процесів безперервного системного вдосконалення. Це дозволить більшості компаній посилити довгострокову конкурентоспроможність і репутацію через практики відповідального ставлення до своїх співробітників, споживачів та інших заінтересованих сторін.

Ця теза ще більш актуалізована сучасними глобалізаційними та інтеграційними процесами, оскільки уряди іноземних держав надають великого значення процесам роботи своїх компаній на ринках, що розвиваються, і дотриманню ними стандартів щодо забезпечення прав людини, трудових відносин, охорони навколишнього середовища.

Найбільш доцільним у цьому контексті є ухвалення відповідної Національної стратегії соціальної відповідальності бізнесу в Україні (далі – Стратегія), яка має чітко зафіксувати позицію держави в цій сфері. Прийняття такого документа покращить імідж Української Держави всередині країни і за кордоном, продемонструє прагнення України рухатися відповідно до сучасних європейських і світових тенденцій, дотримуватися концепції сталого розвитку, відповідально ставитися до проблем суспільства і навколишнього середовища.

Одним із п'яти першочергових антикризових заходів Президент України визначив зменшення соціальних витрат бюджетних організацій та активізацію соціальної відповідальності бізнесу перед суспільством, навколишнім середовищем, громадою, що є більш загальновизнаним як поняття соціальної відповідальності.

В умовах світової глобалізації, а сьогодні й економічної кризи, конкуренція у бізнес-середовищі загострюється, тому для утримання місця на ринку збуту все більша частка виробників усього світу вимушена шукати шляхи, які забезпечують довготривале лояльне ставлення з боку клієнтів, співробітників, інших зацікавлених сторін суспільства. По суті – це основний двигун для переорієнтування прибутково орієнтованого бізнесу на соціально відповідальний.

Визначальною ініціативою сучасного громадянського суспільства є Глобальний договір ООН, започаткований у 2000 році, у якому проголошено основні принципи соціально відповідальної поведінки підприємництва. В Україні рух за приєднання до Глобального договору набув організаційно-правового оформлення за підтримки Програми розвитку ООН у 2006 році, коли керівники 56 компаній та неурядових організацій, серед яких була і федерація профспілок України, підписали угоду про приєднання і взяли на себе зобов'язання дотримуватися його положень та публічно звітувати про результати своєї соціальної діяльності. На початку 2008 р. учасників Глобального договору стало вже 96, і цей процес триває.

Під час економічної кризи ці чинники ще більше загострюються, що може призвести до соціального напруження. Крім того, аномальним явищем стало поширення бідності серед працюючих, особливо у сільських господарствах. Однією з причин такого становища є зайнятість на малопродуктивних робочих місцях із рівнем заробітної плати, що межує або є нижчим за прожитковий мінімум.

Дослідження Світового банку показало, що основним джерелом зростання ВВП у розвинених країнах є людський капітал, на його частку припадає 62,0% приросту ВВП, тоді як виробничі фонди дають 16,0-18,0% приросту, а природні ресурси – 20,0-22,0%. Тому інвестиції в людський розвиток мають розглядатися вітчизняним бізнесом та державою як важливий чинник економічного піднесення, підвищення конкурентоспроможності підприємств і водночас як засіб гуманізації відносин між працею та капіталом, що в свою чергу сприятиме стабільності суспільства.

Масштаби соціальної активності можуть істотно зрости, якщо держава буде її заохочувати та стимулювати шляхом формування сприятливого соціально безпечного середовища для діяльності підприємців. Причому, це середовище утворюється не самою державою, а через посередництво інститутів громадянського суспільства, наприклад, бізнес-асоціацій, ЗМІ, громадських благодійних організацій, наукових установ тощо.

Слід відзначити, що стимулювання – це комплекс заходів матеріального та нематеріального характеру, спрямованих на формування мотивів суб'єктів для досягнення цілей (у нашому випадку підприємців – на соціальні інвестиції). Стимулами можуть бути: державні премії, державні нагороди, правові та економічні пільги, заохочення, винагороди, гранти, вищі посади. Різні країни по-різному підходять до стимулювання соціальної відповідальності. Добровільність дій підприємництва У т.ч. за рахунок заохочення та стимулювання їх з боку держави – ключовий аспект для розвитку СВ у будь-якій країні, нехтування яким призводить до адміністративного втручання та згортання ініціативи.

У більшості країн світу соціальна звітність – лише один із широкого спектра методів, за допомогою яких держава мотивує бізнес турбуватися про розвиток суспільства. Також ефективним є метод матеріального заохочення компаній, які інвестують проекти соціального значення у вигляді податкових відрахувань, податкових канікул, вільних економічних зон, венчурних фондів або підтримки міжсекторального партнерства бізнесу у вигляді тренінгів, грантів, обміну фахівцями, освіти журналістів. Головне, що держава створює середовище, яке сприяє стимулюванню та винагороді компаній за добру соціальну поведінку (соціальний "знак якості", премії за розвиток соціальної відповідальності).

Прикладом активного заохочення та поширення позитивної ефективної партнерської взаємодії федеральних органів виконавчої влади, російських компаній, адміністрацій регіонів та місцевих громад може слугувати Програма заохочення бізнесу, яка третій рік є площиною для популяризації соціальної відповідальності. Так, наприклад, громадська рада "Соціальне партнерство" разом з адміністрацією Новосибірської області у рамках програми проводять конференції "Аспекти розвитку соціальної відповідальності у регіоні та специфіка і технологія активізації", конкурси проектів програм, виставки спеціальних проектів бізнес-компаній та урочисті церемонії нагородження лауреатів. Лауреатам присвоюють звання у номінаціях: "Корпоративна соціальна програма року", "Соціально значущий проект року", хід реалізації проектів висвітлюються у ЗМІ. В обласній раді на пленарних засіданнях проводяться круглі столи, де зацікавлені учасники та партнери програми можуть обговорити роль механізмів стимулювання соціальної відповідальності, соціальну звітність як комунікаційний інструмент соціально відповідальної компанії, основні моделі бізнесу, специфіку розвитку принципів корпоративної соціальної відповідальності, а також роль та ставлення ЗМІ до соціальної відповідальності. Учасникам та партнерам запропоновано каталог з інформацією про діяльність відомих підприємців, що здійснюють реальний внесок у розвиток Новосибірської області.

У жовтні 2006 р. Указом Президента Республіки Казахстан затверджено Державну програму патріотичного виховання громадян країни на 2006-2008 pp. Пріоритетним напрямом програми було визначено соціальну відповідальність. Основні поняття та принципи соціальної відповідальності були в основі Генеральної угоди між владою РК, республіканським об'єднанням роботодавців та профспілками на 2007-2008 pp., Концепцією розвитку громадянського суспільства у Республіці Казахстан на 2006-2011 pp. закріплено правові принципи та механізми реалізації СВ. Наступним етапом планується прийняття законопроекту "Про соціальну відповідальність бізнесу", який передбачатиме соціальні гарантії, що стимулюють меценатство, спонсорську діяльність шляхом надання відповідним суб'єктам податкових та інших пільг.

У теперішній час соціальна відповідальність в Україні перебуває у стадії розвитку, тому міжнародний досвід слід широко вивчати та впроваджувати з урахуванням національної специфіки. За джерелами регулювання, практикою український варіант соціальної відповідальності є сумішшю британської моделі (добровільне ініціювання) та континентальної схеми (бажання підприємств отримати від держави чіткі законодавчі рамки соціальної відповідальності). В Україні СВ продовжує орієнтуватися на ближче коло стейкхолдерів – держава, власники та персонал. Більш широке коло зацікавлених сторін – місцева громада, постачальники та інші, поки що, так і не є системною ознакою. Сьогодні соціальна відповідальність в Україні – це добровільний внесок приватного сектора у громадський розвиток через благодійність та механізм соціальних інвестицій. У сфері соціальних інвестицій в Україні помітні проблеми, пов'язані з інституціональною недосконалістю: держава формує недостатньо ефективні правові та соціальні інститути, а бізнес-структури вимушені нейтралізувати "помилки" держави, здійснюючи, в окремих випадках, суттєві соціальні інвестиції і тим самим підмінюючи державу у соціальній сфері. Зважаючи на слабкість вітчизняного бізнесу, який не встиг зайняти свою нішу серед зарубіжних країн, подібна лінія розвитку погіршує конкурентоспроможність країни на зовнішніх ринках. З іншого боку, інституціональна недосконалість виявляється ще і в тому, що бізнес, у свою чергу, не завжди чітко виконує встановлені законом соціальні та податкові зобов'язання. Серед фактичних стимулів розвитку соціальної відповідальності бізнесу в Україні перше місце посідає необхідність налагодження відносин із владою, від якої залежить у значній мірі майбутнє бізнесу.

Одним із заходів, що зміг би істотно вплинути на кількісні параметри соціальної відповідальності в Україні, є розробка та прийняття чіткої законодавчої бази, яка створювала б правові рамки соціально відповідальної поведінки та була націленою на його оптимізацію [59].

Бізнесмени хочуть мати не стільки досконалу законодавчу базу, скільки більш сприятливе ставлення влади до їх спонсорської діяльності. Публічне заохочення добровільної політики та таке саме відкрите осудження та заборона примусових заходів зроблять публічну політику в соціальній сфері не просто стимулом до реалізації потенціалу корпорацій, але й сприятимуть розвитку конструктивного співробітництва суспільства, бізнесу та влади.

Слід підкреслити, що основним принципом політики державної влади щодо взаємодії з компаніями має бути відкритий діалог та всезагальна поінформованість, яка використовується у вирішенні виробничих та соціальних питань.

Поінформованість державних органів щодо роботи підприємств, технологій, які використовуються, планів розвитку проектів та інфраструктурної підтримки, вкрай важлива, оскільки дозволяє досягти стійкої та прогнозованої роботи із отримання рішень, узгоджень та експертиз, необхідних для здійснення ліцензійної діяльності; знижує можливе негативне ставлення місцевої громади до бізнес- проектів; створює адекватне уявлення про комерційні ризики та ускладнення у роботі компаній тощо.

Регіональні та місцеві органи влади також вкрай зацікавлені у конструктивному співробітництві з бізнес-струкіурами, що певним чином впливає на розвиток приватно-державного партнерства.

Метою проведення конкурсів соціальних проектів на адміністративній території розташування підприємств, націлених на підтримку ініціатив місцевих громад у вирішенні актуальних проблем територій, підвищення ефективності благодійної допомоги, що здійснюють компанії, є збір достовірних даних щодо обсягів коштів, які виділяють компанії з благодійною метою, аналіз виявлення кращих прикладів корпоративної благодійності та соціальних інвестицій, привертання до них уваги суспільства тощо.

Із міжнародного досвіду очевидно, що соціальна активність національного бізнесу може істотно зрости, якщо держава буде заохочувати цю активність, зокрема, шляхом проведення адекватної податкової політики. Використовуючи міжнародний досвід, доцільно було б створювати спеціальні благодійні фонди, постійний капітал яких формувався б із неоподаткованих спонсорських внесків. Вивільнені від податків прибутки з цього капіталу могли б використовуватися для фінансування комплексних тривалих програм, які розраховані на системну підтримку вирішення вузлових соціально-культурних проблем, включаючи проблему соціальної надмірної нерівності; із використанням системи оподаткування для заохочування етичних методів ведення бізнесу та встановленням мінімального розміру оплати праці або максимальну тривалість робочого часу.

Держава має підтримувати соціальні ініціативи бізнесу матеріально та морально, особливо у тяжкі роки кризи. Від ефективності відносин держави та бізнесу залежить ступінь відповідності корпоративних соціальних інвестицій, як запитам самого бізнесу, так і інтересам розвитку країни. Наприклад, держава має демонструвати прозорість у проголошенні пріоритетних напрямів, до яких бізнес може приєднатися, або не маючи можливості виявити ініціативу, орієнтуючись на національні пріоритети, розділяти з бізнесом ризики, які виникають у зв'язку з новими ініціативами. Українська асоціація якості у 2005 р. розробила комплексну програму оцінювання та визнання рівнів досконалості підприємств та організацій країни. Участь у такому проекті дозволяє порівнювати між собою будь-які компанії, осмислювати та приймати європейські цінності, а також філософію та культуру ведення бізнесу, орієнтуватися на встановлення вищих стандартів (SA 8000 соціальна відповідальність), здобувати визнання у розвинутих країнах. Все це підвищує ефективність бізнесу за рахунок зменшення витрат.

Узагальнюючи викладене вище, можна виділити основні напрями, які стимулюють СВ та потребують своєї реалізації на всіх рівнях соціального партнерства.

Юридичні:

Розробити та прийняти:

– чітку прозору програму антикризових заходів для вирішення соціально-трудових та економічних проблем;
– Концепцію розвитку громадянського суспільства в Україні на 2009-2015 р.;
– Закон України "Про соціальну відповідальність бізнесу", який визнав би стимули та правові рамки соціально відповідальної поведінки;
– Закон України "Про соціальну звітність підприємств України";
– Закон України "Про соціальний аудит";
– соціальні стандарти та соціальну звітність на підприємствах.

Економічні:

– здійснювати захист вітчизняного товаровиробника шляхом тимчасового встановлення окремих імпортних обмежень, захисних митних тарифів протягом перших трьох років після вступу України до СОТ, як це передбачено нормативними документами цієї організації;
– здійснювати державне регулювання цін на продовольчі товари, інші соціально значущі потреби, зниження податків на прибуток та додану вартість, підвищення норм амортизації;
– рефінансовувати банківські позики, у першу чергу, для соціально активних підприємств;
– вивільняти від митного збору ввізне устаткування, яке зорієнтоване на реалізацію енергозберігаючих проектів;
– надавати державні гарантії під кредити, у першу чергу, соціально активним підприємствам;
– за окремим переліком на визначений термін за рахунок стабілізаційного фонду виплачувати з обмеженою відсотковою ставкою кредити соціально відповідальних підприємств. Надавати соціально відповідальним компаніям (підприємствам) державні замовлення, кредити та інвестиції;
– зменшити податкове навантаження на підприємства за рахунок зниження чи звільнення від оподаткування тієї частки прибутку, що спрямовується на технічний розвиток і переоснащення, модернізацію виробництва, створення нової, відповідної до світових стандартів продукції;
– встановлювати податкові пільги чи повністю звільнювати від оподаткування підприємства, що виробляють високотехнологічну продукцію;
– надавати соціально відповідальним компаніям регіональні преференції у вигляді пільгового землевідведення, дозволів на будівництво тощо;
– стимулювати впровадження підприємствами соціальних проектів шляхом включення соціальних критеріїв до контрактів про державні закупівлі;
– посилювати практику добровільного та ефективного об'єднання ресурсів держави та бізнесу для здійснення окремих соціальних програм та вирішення екологічних проблем;
– створювати у країні спеціальні благодійні фонди із формуванням їх постійного капіталу за рахунок виведення із-під оподаткування спонсорських внесків, які можуть спрямовуватися на фінансування довготривалих благодійних програм системного сприяння вирішенню вузлових соціально- культурних проблем.

Морально-психологічні:

підтримувати міжнародний обмін досвідом у сфері СВ, залучаючи до цієї роботи зарубіжні компанії (роботодавців та організації найманих працівників);

пропагувати ідеї позитивної практики СВ та взаємодії органів влади та бізнес-компаній серед населення через програми заохочення

бізнесу, конкурси соціальних бізнес-проектів, виставки, урочисті нагородження та висвітлення у ЗМІ;

формувати регіональними органами державної влади позитивний імідж соціально відповідальної компанії, що слугує своєрідною рекламою та сприяє збільшенню обсягів продажу її продукції;

запроваджувати до навчальних програм бізнес-шкіл, економічних факультетів університетів та інших навчальних закладів теорію та практику СВ;

видавати та розповсюджувати спеціальну літературу, проводити семінари з питань соціальної відповідальності;

забезпечувати ведення Національного реєстру добропорядних підприємств, визначати кращих та висвітлювати цю інформацію у ЗМІ;

підвищувати рівень поточного фінансування та державного інвестування, створювати умови для збільшення недержавних інвестицій у систему освіти, насамперед, стосовно розвитку професій та підготовки фахівців, що визначатимуть нанотехнології країни, у т.ч. фахівців у сфері соціальної відповідальності бізнесу.