< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Основні висновки щодо застосування системної призми до учіння як багатовидової діяльності учня.

Розглянемо ще одну систему, систему “Учіння як багатовидова діяльність учня”. Ми вже знаємо, що першим кроком у вивченні об'єкта як системи є встановлення тих компонентів, з яких ця система може бути побудована. Такими компонентами є діяльність з отримання інформації про об'єкт вивчення, другою діяльністю є перетворення цієї інформації у знання, уміння і навички, третя діяльність – організація отриманих знань у систему.

Рівень ієрархії цієї системи визначається зв'язками субординації та зв'язками координації. Які нові знання отримає суб'єкт про учіння, визначаючи рівень ієрархії цієї системи? Учіння – діяльність учня, яка спрямована на засвоєння знань. Але знання – це присвоєна інформація про той чи інший об'єкт вивчення. Отже стає зрозуміло, що спочатку ми повинні чітко виділити, окреслити, описати об'єкт вивчення, потім отримати певну інформаціє про нього, і лише потім надати їй статус знання. Як бачимо, учіння тісно зв'язане з діяльністю учня, воно і є діяльністю. А діяльність, як відомо, має предмет діяльності, процес перетворення цього предмета і нарешті продукт, як результат цього перетворення.

Функція системи учіння як поліфункціонально-діяльнісної системи полягає в тому, щоб розкрити механізм засвоєння знань, тобто щоб розкрити суть і послідовність тих дій, які власне і приводять до засвоєння знань.

Системоутворювальним чинником цієї системи є положення про те, що знань не можна дати, їх можна лише взяти, тобто бути учасником усіх процесів, усіх діяльностей, спрямованих на засвоєння знань. Це положення є визначальним у перетворенні інформації у знання. Це – фундаментальне положення.

Елементами цієї системи є: діяльність з отримання інформації про об'єкт вивчення, діяльність з присвоєння цієї інформації як власного надбання учня, та діяльність зі включення цих знань у систему знань.

Структура системи цілком очевидна: спочатку виконується перша діяльність, діяльність з отримання інформації про об'єкт вивчення, потім діяльність з присвоєння цієї інформації як власного надбання учня, та діяльність зі включення цих знань у систему. Усі вони є між собою досить тісно взаємозв'язані і утворюють певну цілісність.

Емерджентною властивістю цієї системи є нові знання суб'єкта учіння, упорядковані в систему.

Отже, які знання ми отримали про учіння розглядаючи його як вище названу систему. Учіння складається з декількох видів діяльності, а саме: діяльність щодо виділення об'єкта вивчення з наступним його описом, другу діяльність утворюють дії, направлені на отримання певної інформації про предмет вивчення, нарешті дії щодо трансформації отриманої інформації у знання як власне надбання учня. При цьому основним положенням, навколо якого розгортається ця система є положення, що знань не можна дати, їх можна лише взяти. З точки зору структури кожного виду діяльності, то очевидно, що характеристики діяльностей істотно відрізняються. Перший вид діяльності: предметом діяльності є конкретна предметна область дійсності; процесом – перетворення цього предмета на основі предметних закономірностей, законів, теорій. Продуктом діяльності – отримана інформація про предмет вивчення.

Другий вид діяльності: об'єктом (предметом її) є досвід учня, процес перетворення цього досвіду пов'язаний із роботою пам'яті, мисленням, виконанням деяких дій, які допомагають залучити до роботи уявлення, поняття, судження, різноманітні чуттєві образи тощо. Продуктом цієї діяльності є збагачений досвід учня після и виконання.

У процесі учіння спочатку виконується перша діяльність, діяльність з отримання інформації про об'єкт вивчення, потім діяльність з присвоєння цієї інформації як власного надбання учнів, і нарешті діяльність зі включення цих знань у систему. Усі вони між собою тісно взаємозв'язані і утворюють певну цілісність. Причому всі ці дії можуть виконуватись як у певній послідовності, так і одночасно. Результатом усіх дій є нові знання суб'єкта про учіння, упорядковані в систему.

Розгляд системи “Учінняяк процес засвоєння знань (інформації)” показує, що оскільки це процес, а він, як відомо, це сукупність етапів, розміщених у певній послідовності і розтягнутих у часі, тому тут важливі етапи і їх послідовність, а саме: це засвоєння, а воно складається із розуміння, відтворення, застосування (структура). Учіння пов'язано із засвоєнням інформації, а інформація – це повідомлення, що несе певний зміст.

Отже освоєння змісту повідомлення безпосередньо пов'язано із перетворенням інформації в знання. Що входить в освоєння змісту повідомлення. Насамперед, потрібно знайти ті джерела, які породжують цей зміст, тобто знайти, яким чином міг бути отриманий цей зміст:

Елементи:

  • – отримання інформації;
  • – розуміння;
  • – запам'ятовування;
  • – застосування;
  • – впорядкування;
  • – знаходження місця нових знань в існуючій системі знань.

Структура: вона визначається тією послідовністю етапів (елементів системи), яка наведена вище.

Емерджентною властивістю розглядуваної системи є знання як власне надбання суб'єкта учіння.

Що дає розгляд системи “Учіння як процес добування інформації?

Цілком очевидно, що добування нової інформації – це не що інше як пізнання. Отже усі закони пізнання переносяться на учіння (лише на один її аспект – добування нової інформації). Ті методи, які використовує пізнання в цій галузі на основі закону перенесення властивості мають бути використані і в учінні.

Зауважимо, що йдеться лише про добування, отримання інформації, а не про її засвоєння. Отже йдеться про організацію діяльності, в якій предметом перетворення є конкретний предметний зміст.

Визначаючи системоутворювальний чинник системи виходимо з того, що об'єктивну інформацію про об'єкт (предмет) вивчення може дати лише взаємодія цього об'єкта з іншими об'єктами. Тому усі пізнавальні кроки пов'язані із суб'єктно-об'єктною взаємодією.

У процесі цієї взаємодії беруть участь два компоненти: суб'єкт пізнання та об'єкт. Активність проявляє суб'єкт: він формулює запитання і через взаємодію отримує відповідь на них. Далі вибирає інший допоміжний об'єкт і знову все повторює. Таким чином, елементами цієї системи є:

  • – вияв активності суб'єкта пізнання через постановку ним (фактично перед об'єктом) низки запитань.
  • – організація взаємодії. Фіксація результату.
  • – отримання відповіді на поставлені запитання.

Зрозуміло, що емерджентною властивістю системи є добута інформація.

Важливі результати дає розгляд системи “Учіння як діяльність щодо збагачення власного досвіду учня”.

Маємо поєднання двох діяльностей: учіння як діяльність учня, з другого боку – учіння як збагачення власного досвіду. Щодо учіння як діяльності, то підкреслимо наступне: кожна діяльність має свій предмет, процес перетворення предмета та результат цього процесу. Очевидно, що діяльність, пов'язана з учінням має своїм предметом досвід учня. Діяльність щодо перетворення предмета з конкретної галузі знань у цій системі не розглядається. А власний досвід учня характеризується знаннями, уміннями, навичками, емоційно-оцінними нормами, досвідом творчої діяльності. Отже має бути зафіксований власний досвід у цій предметній галузі, тобто учень повинен чітко розуміти, що він знає з цього предмета вивчення, а з іншого – повинен мати деяку інформацію, яку необхідно трансформувати в знання, на величину яких і буде збагачено його досвід. Таким чином учіння виступає як шлях збагачення досвіду в конкретній предметній галузі.

Збагачення досвіду учня слід розуміти як розширення і поглиблення змісту існуючих знань про об'єкт (предмет) вивчення, його зв'язків, а також як підвищення рівня засвоєння знань, отже системоутворювальний чинник цієї системи передбачає:

  • а) поглиблення і розширення змісту існуючих знань про об'єкт (предмет) вивчення;
  • б) поступове підвищення рівня засвоєння знань.

Елементами такої системи є:

  • – розширення і поглиблення знань шляхом вибору різних об'єктів взаємодії;
  • – засвоєння знань на рівні розуміння;
  • – засвоєння знань на рівні розпізнавання;
  • – засвоєння знань на рівні репродуктивному;
  • – засвоєння знань на рівні продуктивному;
  • – засвоєння знань на рівні творчому.

Структура цієї системи очевидно визначається тим порядком, який зафіксовано вище. Її емерджентною властивістю є система знань іншого, вищого рівня ієрархії.

Варто відмітити істотність такого зауваження. Знанням, які учень щойно отримав, потрібно знайти місце в існуючій системі тих, якими учень уже володіє, тобто встановити вертикальні і горизонтальні, зовнішні і внутрішні зв'язки нових знань у вже сформованій системі знань.

Зрозуміло, що якщо в суб'єкта пізнання вже сформована певна система знань, а нові знання необхідно ввести в будь-якій якості (мається на увазі в якості будь-якого системного функціонально-морфологічного компонента), то цілком зрозуміло, що знову актуалізується попередня система і всі її системні характеристики.

Розглядаючи систему “Учінняяк основа розумового розвитку і саморозвитку” необхідно відзначити, що субординаційні зв'язки цієї системи незначні, основну увагу в ній відіграють зв'язки координації, зокрема двосторонній зв'язок: учіння ↔ розвиток, тобто зв'язок учіння з розумовим розвитком та зв'язок розумового розвитку з учінням. Ця схема розщеплюється ще на дві: учіння ↔ саморозвиток та учіння ↔ розвиток.

Розглянемо схему учіння ↔ саморозвиток.

Будь-яке явище, об'єкт, процес перебувають під дією зовнішніх і внутрішніх чинників. Дія зовнішніх чинників іменується як формування, дія внутрішніх – як розвиток (саморозвиток). Як побудувати учіння з максимальним ефектом саморозвитку? Відповідь зрозуміла: необхідно створити умови для дії внутрішніх чинників.

Першим кроком (необхідною умовою) є мотиваційні заходи. Саме мотиваційні заходи актуалізують внутрішні дії, спрямовані на отримання кінцевого результату. Тут безумовно діє управлінська схема (рис. 11).

Нагадаємо, що 1 – це формулювання цілі діяльності, 2 – розробка та реалізація способів діяльності, спрямованих на досягнення сформульованої цілі, 3 – це отримання інформації про ступінь досягнення цілі діяльності, 4 – корекційні дії. Здійснення цієї схеми вирішує усі проблеми учіння (з точки зору отримання результату). Але чи вирішує вона проблеми розвитку? Якщо вирішує, то як?

Що слід розуміти під розвитком? Два аспекти необхідно відмітити:

  • а) якщо сформовано (або формується) яке-небудь психічне новоутворення, яке характеризує певний віковий період розвитку людини, тоді розумовий розвиток розуміється як розвиток даного психічного новоутворення. Наприклад, системний характер дії усіх чинників. У цьому випадку вище наведену схему слід трансформувати у функціонально-морфологічну системну структуру. Очевидно, що розвиток буде пов'язаний із цією схемою, з її засвоєнням як системи, це – по-перше, по- друге – із освоєнням функціонально-морфологічної структури. Але це можливо лише в старших класах;
  • б) розумовий розвиток розуміють як процес позитивних змін у пам'яті, мисленні, уяві тощо. У цьому випадку обидва види діяльності – отримання інформації та її присвоєння сприяють загальному розумовому розвитку, оскільки один і другий вид діяльності є ніби відображенням внутрішніх зрушень як результату реакції нашої свідомості.

Зрозуміла і функція цієї системи: бути необхідною умовою розумового розвитку, бо розумовий розвиток здійснюється лише під час навчання, і в першу чергу – під час учіння.

Істинний розвиток (саморозвиток) відбувається внаслідок дії внутрішніх чинників. Лише побудова такого учіння, яке здійснюється на основі внутрішніх схем дає належний розумово-розвивальний ефект. Збудження внутрішніх чинників впливу на процес учіння (обидва види діяльності) – лише таке учіння розвиває. У той же час як дія зовнішніх чинників призводить до формування, а не до розвитку.

Здійснюючи системний розгляд учіння як форми самовиховання учня приходимо до висновку, що учіння є базовою діяльністю для здійснення самовиховання. Як відомо, учіння пов'язане з діяльністю раціональної сфери людини, у той же час як виховання пов'язане із емоційно-почуттєвою сферою. Очевидно ідеальний випадок – коли одна і друга сфери актуалізовані одночасно, тобто, коли виховні можливості учіння можуть бути реалізовані одночасно з пізнавальними. Це означає, що в діях учня за певних умов може бути закладено певний виховний потенціал. Таким чином учіння має бути організоване так, щоб максимально використати зміст і форми учіння для здійснення виховної функції.

Як бачимо, розгляд учіння в різних системних площинах дає нам багато інформації про учіння, інформації різносторон- ньої і всебічної. Проблема полягає не в тому, як об'єднати всі ці знання в єдине ціле. Кожен учитель може вибрати одну зі схем розкриття суті учіння і реалізувати її у своїй практичній діяльності.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >