< Попер   ЗМІСТ   Наст >

четвертий. Принципи, закони, закономірності та правила навчання

Система принципів навчання. Правила навчання

Вузлові питання теми:

  • 4.1.1. Про суть понять: принцип, закон, закономірність, правило навчання.
  • 4.1.2. Основні характеристики системи принципів навчання.
  • 4.1.3. Природовідповідність як аксіома педагогіки. Принципи навчання.
  • 4.1.4. Правила навчання за Дістервегом.

Основні поняття теми: принцип навчання, правило, система принципів навчання.

Про суть деяких понять теми.

“Принцип” – термін латинського походження (principium – основа, першоначало), він означає основоположення, керівну ідею, основне правило поведінки чи діяльності. Це загальна керівна норма дії. Правило – це норма дії, що має конкретне робоче значення.

З погляду системного підходу принципи навчання розглядаються як загальні вимоги, які пред'являє середовище (суспільство, природа, людина), в якому функціонує система навчання, до самої системи. Ці вимоги окреслюють простір функціонування системи навчання і, будучи за своєю суттю зовнішніми зв'язками цієї системи, вони визначають, а, точніше, вказують на спрямованість процесу навчання. Таким чином, виокремлені положення створюють основу для руху учня, в ході якого зміст навчання перетворюється в його індивідуальне надбання. Вони відображають зв'язки між чинниками, що зумовлюють умови функціонування системи навчання.

У кожному принципі навчання проглядається два аспекти, дві дії: нормативна та закономірна, прогнозуюча. Це означає, кожен принцип навчання – це не лише форма вираження деякої керівної норми дії, але й також деякої закономірності навчання, тобто кожен принцип навчання крім того виражає деяку закономірність процесу навчання і кожен з них є формою, у якій виявляється ця закономірність, хоча істинна суть цієї закономірності як правило, глибоко прихована.

Якщо принципи і правила – це норми діяльності, що встановлені людьми, то закони – це об'єктивно діючі зв'язки. За своїм походженням принцип і закон – це різні поняття, одне з них (принцип) виявляє більше нормативну дію, а інше (закон) -прогнозуючу, передбачувальну. Отже, педагогічний закон – це такий компонент логічної структури педагогічної науки, який відображає об'єктивні, внутрішні, істотні і відносно стійкі та необхідні зв'язки педагогічних явищ, сприяє науковому управлінню навчальною і виховною діяльністю, передбаченню результатів управлінського рішення, спрямованого на оптимізацію змісту, форм і методів цієї діяльності.

Закони, закономірності, принципи і правила навчання між собою взаємозв'язані. Відповідно до законів пізнання людина пізнає в першу чергу явище, форму і лише потім розкриває саму суть явища. Філософи стверджують, що пізнання йде в напрямі від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Якщо взяти до уваги, що закон “ це етап у пізнанні явища, а рух, динаміка, розвиток пізнання йде в напрямі від вивчення зовнішніх характеристик явища до встановлення принципу, а далі – до закономірності і закону, то принципи навчання – це етап у пізнанні механізму і процесу функціонування системи навчання.

Зміна статусу закономірності (перехід принципу в закон) визначається мірою заглиблення і розкриття цієї сторони функціонування системи навчання. Принципи не є раз і назавжди прийнятними категоріями. Виражаючи певні закономірності, вони постійно поглиблюються і видозмінюються.

Перехід від форми до сутності – процес історичний. Розкриваючи все глибше і повніше принципи навчання, ми все більше наближаємося до розкриття суті закономірностей, формою яких вони є, і нарешті до встановлення закону. Оскільки пізнання йде від явища (форми) до суті, то й не дивно, що людина спочатку зафіксувала форму зв'язку між чинниками процесу навчання у вигляді вимог та практичних правил до самого процесу навчання, його змісту, форм і методів.

У нашому випадку зовнішні зв'язки системи навчання – це вимоги, які ставить середовище до навчальної системи. Вони окреслюють простір її дії. Це і є принципи навчання. Однак, виходячи тільки з природи середовища, ці вимоги не можуть бути визначені. Вони є результатом взаємодії системи навчання та її середовища.

Важлива проблема створення системи принципів навчання, вона не є новою. Ще в 1980 році був проведений загальносоюзний “круглий стіл” з приводу створення системи принципів навчання. Матеріали цієї наради були опубліковані в журналі “Советская педагогика”, тоді провідному педагогічному виданні [СП №12/1980 ]. Опускаючи в цілому цікаві думки учасників наради щодо проблеми дидактичних принципів, зупинимось на тих, які мають пряме відношення до розробки системи дидактичних принципів. Незважаючи на те, що майже всі учасники “круглого столу” ведуть мову про систему дидактичних принципів, ніхто не використовує методології системного підходу для побудови цієї системи. Тобто поняття “система” просто експлуатується, а застосування системного підходу як такого і немає. Те, що пропонував І.Я. Лернер, стосувалось більше до сумативної, ніж до цілісної системи. Однак, усі учасники наради погодились з думкою про те, що загальнопедагогічні принципи необхідно визначати як науково обґрунтовані вимоги суспільства до педагогічного процесу, які випливають із об'єктивних законів і перспектив суспільного розвитку і закономірностей, цілей і практики виховання, освіти і навчання.

На декілька років пізніше з'явились матеріали про систему принципів. На думку окремих учасників наради ця система може бути представлена в такому вигляді: науковість і партійність (нарада була проведена у 1980 р., чим і пояснюється сусідство науковості і партійності), цілеспрямованість навчального процесу, єдність і взаємообумовленість теорії та практики, системність, комплексність у вихованні, освіті і навчанні; єдність і взаємозв'язок навчання і виховання, освіти і самоосвіти, розвитку і самовиховання; свідомості, активно-творчого ставлення до колективу, до світу, природи, суспільства, до людей, до діяльності, до самої себе; колективізму у педагогічному процесі; гуманізму у вихованні, освіті і навчанні; врахування конкретних умов, особливостей об'єкта і суб'єкта, дії і взаємодії у педагогічному процесі. Дається коротка характеристика самої системи та механізм її утворення. Незважаючи на те, що про жорстку, однозначну, детермінуючу систему принципів навчання в цілому, про її компоненти, їх функціонування і розвиток говорити не приходиться, проте, у вище наведених міркуваннях є ряд позитивних моментів. По-перше, ставиться питання створення системи принципів. По-друге, як метод одержання цієї системи використовується системний підхід. По- третє, це один з небагатьох матеріалів, де є намагання здійснити конкретне застосування системного підходу як методу пізнання.

Однак, у цілому можна стверджувати, що застосування системного підходу проведено поверхово. Сьогодні вже зрозуміло, що не опираючись на поняття дидактичної системи визначити систему дидактичних принципів практично було неможливо.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >