< Попер   ЗМІСТ   Наст >

п'ятий. Дидактична система

З попереднього відомо, що базова дидактична система – це взаємопов'язана сукупність елементів, якими є: цілі навчання (1), зміст (2), методи (3), засоби (4) та організаційні форми навчання (5).

Відповідно до логіки функціонально-морфологічної системної структури, як інваріанту будь- якої системи, вивчення об'єкта як системи розпочинається з визначення рівня ієрархії системи, її функції, системоутворювального чинника і закінчується визначенням емерджентної властивості системи. Порушуючи цю логіку, вивчення дидактичної системи ми розпочнемо з елементів системи, оскільки це відразу дасть можливість створити чітке і зрозуміле уявлення про ціле, яким і є ця дидактична система. Отже розпочнемо з вивчення цілей навчання. Для багатьох це поняття є просто надуманим. У цьому ми мали можливість переконатися відразу після виходу у світ нашої “Дидактики” у 2005 році. Ми, однак, уважаємо, що створити сучасну дидактику без нього, як і побудувати навчальний процес без цього поняття, використовуючи лише поняття “мета навчання”, дуже важко, а практично неможливо.

Дидактична система

Рис. 13. Дидактична система

Мета і цілі навчання

Вузлові питання теми:

  • 5.1.1. Мета і цілі навчання: що спільного і які відмінності між ними.
  • 5.1.2. Ієрархічність цілей і мети навчання і виховання.

Основні поняття теми: мета, цілі навчання.

Мета і цілі навчання: що спільного і які відмінності між ними.

Проблема мети і цілей навчання і виховання була й залишається однією з найважчих і не до кінця розв'язаних педагогічних проблем. Ще Я.А. Коменський, як значний недолік у педагогічній діяльності, відзначав відсутність чітко визначених педагогічних цілей. А.С. Макаренко, торкаючись цієї проблеми, зауважив, що при абстрактній постановці питання про “ідеал”, мету виховання сподіватися на конкретний позитивний результат діяльності практично не доводиться. Відомий педагог радянських часів Ф.Ф. Корольов писав, що при подібному, як у педагогіці, аморфному уявленні про мету своєї роботи будівельник будинку не побудує, кравець одягу не пошиє, а вихованець росте, виховання якось жевріє. Він уважав, що саме розпливчастістю, невизначеністю, аморфністю мети пояснюються багато педагогічних прорахунків та зривів.

Цілі навчання, як це видно зі схеми, – це перший елемент дидактичної системи, що дає відповідь на запитання: чому вчити? Розглянемо, чому інколи вживають вислів “цілі навчання”, а не “мета навчання”, чи навпаки, і як вони між собою співвідносяться?

Термін “мета навчання”, став настільки звичним і ніби, на перший погляд, зрозумілим для всіх, що не викликає ні в кого ніяких непорозумінь і запитань. Однак, це тільки на перший погляд. У зв'язку з тим, що в останній час науковці та вчителі почали інтенсивно розробляти і впроваджувати у навчально-виховний процес нові педагогічні технології, термін “мета навчання” за своїм значенням і в силу його невизначеності в багатьох випадках не задовольняє педагогічну практику. Крім того, дидактична система, в якій після заміни елемента “цілі навчання” на “мету навчання” зовсім змінила б свої якості. Це пов'язано з тим, що зв'язок між її елементами не може бути однозначно визначеним.

Тлумачний словник української мови визначає мету як “те, що хтось намагається осягнути, здобути, до чого прямує”, а ціль – це “місце, пункт, в який треба влучити, стріляючи з чого-небудь або кидаючи чим-небудь, те, до чого прагнуть, намагаються досягти, мета” (там же).

Ще Арістотель мету тлумачив як “те, заради чого” дещо існує, а сучасна філософська думка мету визначає як елемент поведінки і свідомої діяльності людини, який характеризує майбутній результат діяльності і шляхи його реалізації за допомогою певних засобів. Вона виявляє інтегративну функцію, виступаючи як спосіб інтеграції різних дій людини в певну послідовність чи систему. Це проект дій, який визначає характер і системну впорядкованість різних актів і операцій.

Таким чином, у мету крім кінцевого результату діяльності людини в явній чи неявній формі входить шлях руху в напрямі до кінцевого результату, способи діяльності, що забезпечують одержання цього результату.

Інколи можна зустріти формулювання мети уроку з використанням слова “ознайомити”. Наприклад, ознайомити учнів зі способами встановлення одиниць вимірювання фізичних величин. Про те, що мова йде про способи вимірювання фізичних величин зрозуміло, але термін “ознайомити” не дає ніякого уявлення про рівень засвоєння цих способів. Справді, так плануючи мету уроку, учитель планує лише свої дії і аж ніяк не той кінцевий результат, на який він має вивести учня.

Мета уроку у формулюванні “вивчити, що таке клімат” (6-й клас, географія) дає дуже приблизну картину того, що учні мають знати. Але чи тільки знати, а можливо, чи ще й щось учні повинні вміти, невідомо. Та й вислів “знати” вимагає значної деталізації.

Можна, таким чином, зробити висновок, що намагання об'єднати в одному формулюванні і кінцевий результат, і шляхи досягнення його або способи діяльності, приводить до того, що кінцевий результат діяльності проглядається не дуже чітко або ж його зовсім не видно.

Ціль навчання – це кінцевий результат діяльності, тому це поняття за обсягом менше, ніж мета навчання, і входить у мету, як її складова, воно вужче за змістом, а, отже, конкретніше, ніж мета навчання. Влучити в ціль – у переносному значенні означає одержати точний, конкретний і передбачуваний, запланований результат. Цілі навчання – це кінцевий результат спільної діяльності вчителя і учня, виражений у точних, однозначних категоріях і поняттях.

Точний і повний опис цілі навчання включає інформацію про елемент засвоєння (уявлення, поняття, судження, теорія), про який іде мова, на якому рівні він засвоюється і як його діагностувати.

Цілі навчання мають ієрархічну будову. Це означає, що залежно від обсягу змісту, масштабності завдань, рівня загальності чи конкретності проблеми одна і та ж ціль формулюється по-різному. Як приклад розглянемо ціль навчання з фізики: сформувати уміння вимірювати фізичні величини. Це – рівень навчального предмета. Ця ж сама ціль навчання на рівні розділу з фізики “Електрика” формулюватиметься так: сформувати вміння вимірювати електричні величини. Ще нижчий рівень ієрархії – конкретне явище, факт. Ця ж ціль навчання на рівні ієрархії “явище електричного струму” може бути визначена як: сформувати уміння вимірювати силу струму.

Подібний приклад можна навести і з літератури. На рівні навчального курсу “Українська література” одну з цілей навчання можна сформулювати так: Забезпечити розуміння літературного напряму “реалізм”. На рівні творчості окремого письменника як представника реалізму в українській літературі ціль навчання буде формулюватися так: Сформувати вміння виокремлювати риси реалізму у творчості Панаса Мирного як типового представника реалізму в українській літературі. На рівні конкретного твору письменника: Забезпечити розуміння композиції, сюжетних ліній та проблематики соціально-психологічного роману Панаса Мирного “Хіба ревуть воли як ясла повні?”.

Ієрархічність цілей навчання підкреслює, що поняття “ціль навчання” – відносне, оскільки воно залежить від того, на якому часовому проміжку розгортається діяльність її реалізації. Наведений приклад з фізики та літератури – доказ цього.

Таким чином, цілі навчання мають ієрархічну структуру, на вершині якої стоять цілі як соціальне замовлення суспільства. Найповніше і в найбільш загальному вигляді вони сформульовані в Конституції України та в Законі “Про освіту”. Це ті цілі навчання, які ставить суспільство перед школою, далі йдуть цілі навчання на рівні предмета, тоді на рівні курсу, нарешті, на рівні явища, факту чи процесу і на рівні поняття.

Терміном “цілепокладання” позначають процедуру визначення цілей навчання, виховання і розвитку. Глибоке осмислення значущості цих цілей вимагає заглиблення в корінь цього питання.

Ще К.Д. Ушинський писав: “Що сказали б ви про архітектора, який закладаючи нову будівлю, не зумів би відповісти на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко і точно визначити вам мету своєї виховної діяльності...” [14, с. 88].

Мета виховання – це те, до чого прагне виховання. У педагогіці метою виховання прийнято вважати кінцевий результат формування особистості. Однак зрозуміло, що таке означення “кінцевого” результату досить умовне. Одні вважають, що його взагалі не існує, бо людина формується протягом усього життя, залежно від об'єктивних і суб'єктивних чинників та умов розвитку особистості. Інші бачать цей результат розмитим і розпливчастим і йому не можна створити чіткого і виразного образу.

Історія педагогічної думки показує, що в педагогічній науці була чітко і зрозуміло сформульована загальна мета виховання: всебічний і гармонійний розвиток особистості. “Всебічний” означає формування певних якостей людини відповідно до вимог фізичного, розумового, морального, трудового, естетичного виховання.

Термін “гармонійність” (від грец. harmonia – злагодженість, узгодженість у поєднанні чого-небудь) означає гармонію в поєднанні фізичної і духовної досконалості. Звідки взялось таке формулювання загальної мети виховання? Доречно зауважити, що всебічно і гармонійно розвинена особистість як ідеал виховання не втратив свого значення і в наш час, хоча розуміння гармонійності у вихованні зародилося ще з афінської системи виховання. У школах Афін велика увага приділялася вихованню розуму, почуття краси, високим моральним якостям, тобто високої інтелектуальної і моральної чистоти. У той же час як у школах Спарти основна увага приділялась розвитку фізичної сили, витривалості, мужності.

Оцінюючи позитивні і негативні сторони діяльності цих шкіл, філософи прийшли до ідеї гармонійного поєднання усіх сторін виховання, їх пропорційність, погоджену єдність, гармонійного розвитку тілесної і духовної краси людини. Таким чином був сформований ідеал виховання, основну якого становила гармонійність (калокагатія – ідеал фізичної і моральної досконалості).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >