ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Книга, яку ви тримаєте у руках, є першою з двох частин створеного нами навчального посібника з проблем етнічної соціології, а точніше кажучи – з етнонаціональної проблематики. Друга частина (приблизно такого самого обсягу) перебуває на стадії активного опрацювання і має вийти друком наприкінці поточного – на початку наступного календарного року. Посібник є своєрідним, значно поширеним і вдосконаленим, продовженням виданого нами курсу лекцій “Теорія етносу” (К., 1997).

Передбачаючи слушне запитання читача до автора “А чому посібнику дано назву саме “УКРАЇНСЬКА етносоціологія”?”, маємо визнати, що при прийнятті цього рішення ми орієнтувалися на досвід таких сучасних європейських країн, як Англія, Франція, Німеччина та інші, в яких предметом викладання соціології взагалі, не кажучи вже про етносоціологію, постає передусім власне суспільство.

Друге, на що не може не звернути увагу читач, це – досить опукло виражена полемічність тексту. Гадаємо, що достатнім виправданням цієї обставини може слугувати факт відносної новизни, а тому й певної невсталеності етносоціо- логії і як науки, і як навчальної дисципліни, особливо – на пострадянському просторі. З огляду на це, у розділі І ми, узагальнюючи, певною мірою полемізуючи, надаючи власні визначення, розпочали лекційний курс з розгляду традиційних питань актуальності, об'єкта, предмета, основних завдань та функцій етнічної соціології, приділивши особливу увагу визначенню місця і ролі етнічної соціології у структурі соціологічного знання. Зрозуміло, що у центрі вступного розділу І знаходиться наше визначення етнічної соціології як науки.

У наступних двох розділах (II та III) першої частини цього посібника здійснюється розгорнута реалізація положення про раціонально-ірраціональну природу феноменів етнічного й національного.

У розділі II, критикуючи конструктивістські підходи до розкриття змісту понять “етнос”, “народ”, “нація”, з одного боку, а також спростовуючи практики синонімізації цих понять як базових для розкриття сутності етнонаціональних процесів – з іншого, ми показуємо осібні місця відповідних феноменів у суспільстві і водночас – їхній взаємозв'язок. У даному розділі також посилене (порівняно з попереднім виданням 1997 р.) обґрунтування тези про важливість усвідомлення цінності етнічного як людством загалом, так і кожним окремим суспільством і кожною людиною. Не погоджуючись із тим твердженням, що етнічне є феномен (= конструкт) свідомості, ми, натомість, цілковито приєднуємося до потрактування етнічної самосвідомості як на сьогодні головної (але, певна річ, не єдиної) ознаки етносу Ми стверджуємо, що навіть етномаргінальний статус індивіда не призводить автоматично до відповідної маргіналізації його самосвідомості. У зв'язку з цим нами здійснено всебічний аналіз як самосвідомості взагалі, так і етнічної самосвідомості особливо. Також поки що винятковим залишається проведений нами на підставі соціологічних опитувань (Інститут соціології НАНУ, 1994 р.) аналіз, результатам якого дано назву “Почуття Батьківщини як феномен етнонаціональної самосвідомості” (лекція 5). Винятково полемічний характер притаманний лекції б, у якій обґрунтовано, що тенденційне ставлення сучасного німецького етнополітичного філософа Юргена Габермаса до етнічного, як явища архаїчного, консервативного і навіть реакційного, підштовхує цього вченого до хибних, на наш погляд, висновків про те, що сьогодні шлях людства пролягає через дистанціювання від етнічного до постнаціональних об'єднань типу ЄС, далі – до мультикультурних суспільств типу США і Канади, насамкінець – до духовної пустелі космополітизму

Розділ III становить результат наших намагань після постулювання положення про “раціональність ірраціонального” перейти (див. лекції 7-8) до, по-перше, переусвідомлення як фактично “ще не з'єднаного цілого” тих наробок, що вони здійснювалися окремо такими “практичними ірраціоналістами” як, з одного боку, французькі історики-представники школи “Анналів” (літописів), так і, з іншого боку, – творці психоаналізу та аналітичної психології. По-друге, для уможливлення цього з'єднання введено поняття “ментально-архетипні феномени”, або (що є те саме) – “неусвідомлювано-підсвідомі феномени”. Носіями цих духовно-душевних феноменів можуть поставати як певні соціальні групи, так і окремі індивіди. По- третє, нами зроблено спробу показати можливість практичного застосування результатів наших “ментально-архетипних розвідок” до аналізу сфери етнонаціональних відносин, передусім – українського суспільства. Для цього ми зосередилися на розкритті головної теми першої частини цього посібника, яку умовно можна було б назвати “Українство як носій ментально- архетипного” (див. лекції 9-11). При цьому серед усіх ознак української ментальності саме мовна ознака виокремлена як найважливіша і визначальна. Адже жива українська мова, із її найщільнішим наближенням серед усіх індоєвропейських мов до санскриту, постає як сьогоднішній вияв праматері всіх цих мов, як ментальна ознака найстародавнішого етносу у світі. Симптоматично, що, виморивши у 1933 р. голодом 10 млн етнічних українців, більшовицька влада переможно констатувала, що “запеклий ворог українського мовознавства – буржуазна індоєвропеїстика – в основному розгромлена”. Остання (11-та) лекція – “Українство як носій колективного підсвідомого” присвячена обґрунтуванню необхідності і можливості підняття духовно-душевного стану сучасного Українства до рівня пасіонарності, й передусім, по-перше, – шляхом, так би мовити, “активування” легендарного, нині підсвідомого, образу-символу “Козацькість” у спосіб сприяння його поставанню як дієво-визначальної етноментальної ознаки українців. По- друге, – шляхом внесення в етнічну колективну підсвідомість таких могутніх образів-символів, як “Власна Держава”, “Трипільсько-Санскритська Праукраїна” та “Українці – споконвічний етнос на споконвічно своїй землі”.