Україна еміграційна

Уся трудова еміграція з України розпадається на два основні потоки: до країн Європейського Союзу і до Російської Федерації. “У цілому на країни Західної і Центральної Європи (включаючи Туреччину і Кіпр) припадає майже 60 % загального потоку трудових мігрантів з 8 областей України. ... Майже 40 % українських трудових мігрантів працює в державах СНД і Балтії, на частку неєвропейських країн (США, Канада, Аргентина) припадає менше 1 % трудових мігрантів” [7, с. 93]. При цьому для країн ЄС Україна є одним з основних джерел іноземної робочої сили. Найбільше українців і інших трудових емігрантів приваблюють переважно країни Південної і Центральної Європи, передусім – це Італія (13,4 %), Чехія (12,8 %), Польща (7,4 %), Іспанія (3,9 %) та Португалія (3 %) [4, с. 627].

В цілому те, що велетенська кількість українських громадян (5-7 млн осіб) є трудовими емігрантами, свідчить про безвідповідальність політичної влади нашої держави. Адже замість обіцяних ще В. Ющенком 5 млн нових робочих місць суспільство отримало зростання рівня безробіття. Більш за те, держава не опікується навіть тим, щоб максимально легалізувати, узаконити перебування українських громадян на тих робочих місцях за кордоном, які вони знайшли самостійно, не дбає про те, щоб створити для них умови соціальної захищеності та фізичної безпеки.

Отже, як наслідок, “абсолютна більшість, як мінімум 3/4 українських трудових мігрантів, працює за кордоном нелегально” [7, с. 112]. До цього варто додати і той прикрий факт, що “чисельність громадян України, які не зафіксовані вітчизняною статистикою, але легально працюють у країнах перебування, становить близько 500 тис. осіб” (курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 111]. Ситуацію ускладнює ще й та обставина, що “трудові мігранти – це переважно сільські чоловіки з невисоким рівнем освіти, передусім мешканці західних регіонів” [Там само]. Реальна байдужість української держави до цих людей призводить до численних порушень їхніх як громадянських, так і елементарних людських прав.

Так, до звичайних атрибутів умов праці українських “нелегалів” належать ненормований робочий день, недотримання вимог техніки безпеки (в тому числі і при виконанні робіт, пов'язаних з ризиком для життя і здоров'я), ненадання необхідної медичної допомоги. Не йдеться і про нормальне харчування, позаяк нерідкими є випадки несвоєчасної та неповної виплати заробітної плати. Разом з тим багатьом “нелегалам” загрожує небезпека опинитися в нелюдських умовах існування або стати жертвами торгівлі людьми. Зокрема, молоді жінки, які стають жертвами такої торгівлі, отримують величезні психологічні травми, “випадають” з репродуктивного процесу. Тож одним із найважчих наслідків перебування у статусі “нелегалів” є втрата здоров'я і підвищені показники смертності [7, с. 112].